Рішення № 85297070, 16.10.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2219/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Цвірі Д.М.,

розглянувши справу

за позовом Міністерства оборони України, 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022;

до відповідача 1 Харківської міської ради, 61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243;

до відповідача 2 Фізичної особи-підприємця Деми Валерія Івановича, АДРЕСА_1 , РНКОП НОМЕР_1 ;

за участі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1. Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків (61024, Харківська обл., м. Харків, вул. Пушкінська, 61; код ЄДРПОУ- 07923280);

2. Всеукраїнську громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 1, ЄДРПОУ- 19356706, адреса для листування: 03142, м. Київ, просп. Академіка Палладіна, 32, оф. 102.);

3. Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945);

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "САФАРІ-УКРАЇНА" (01103, м. Київ, Печерський район, бульв. Дружби Народів, 6; код ЄДРПОУ 31900803).

про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними та зобов`язання вчинити певні дії

за участі представників учасників справи:

позивача - Синиця І.В., довіреність №220/612Д від 20.12.2018р.;

відповідача 1 - Настусенка Д.Д. , довіреність №08-21/3469/2-18 від 20.12.2018р.;

відповідача 2 - Скриннік І.А., довіреність від 11.11.2016р., свідоцтво №1706 від 13.03.2019р.;

третьої особи 1 - Кирилюк С.О., довіреність №3254 від 06.05.19;

третьої особи 2 - не з`явився;

третьої особи 3 - не з`явився;

третьої особи 4 - не з`явився.

Суть спору:

Міністерство оборони України звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та Фізичної особи-підприємця Деми Валерія Івановича з вимогами:

- Витребувати земельну ділянку площею 1,795 та, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1742059463101, кадастровий номер 6310137200:13:001:0282, що розташована по вулиці Таборова (вулиця Лагерна) , 2-6, в місті Харкові , з незаконного володіння Харківської міської ради (61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код ЄДРПОУ - 04059243) у власність держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ - 00034022).

- Витребувати земельну ділянку площею 3,2444 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1742206863101, кадастровий номер 6310137200:13:001:0283, що розташована по вулиці Таборова (вулиця Лагерна ), 2-6 , в місті Харкові, з незаконного володіння Харківської міської ради (61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код ЄДРПОУ - 04059243) у власність держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ - 00034022).

- Визнати договір оренди земельної ділянки площею 1,795 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1742059463101, кадастровий номер 6310137200:13:001:0282, укладений 09.01.2019 між Харківською міською радою (61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код ЄДРПОУ - 04059243) та фізичною особою-підприємцем Демою Валерієм Івановича ( АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_1 ) недійсним.

- Визнати договір оренди земельної ділянки площею 3,2444 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1742206863101, кадастровий номер 6310137200:13:001:0283, укладений 09.01.2019 між Харківською міською радою (61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код ЄДРПОУ - 04059243) та фізичною особою-підприємцем Демою Валерієм Івановича ( АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_1 ) недійсним.

- Зобов`язати Дему Валерія Івановича ( АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_1 ) за власний рахунок знести самочинно збудоване нерухоме майно, а саме: об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером НОМЕР_3, АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300295463101, нежитлова будівля літ. "АЖ-1" загальною площею 17,2 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (НІН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300251863101, нежитлова будівля літ. "АБ-1" загальною площею 2,1 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300235463101, нежитлова будівля літ. "Щ-1" загальною площею 2,1 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300229963101, нежитлова будівля літ. "Ц-1" загальною площею 5,2 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300223863101, нежитлова будівля літ. "АД-1" загальною площею 4,6 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300222163101, нежитлова будівля літ. "АЛ-1" загальною площею 35,3 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300203763101, нежитлова будівля літ. "АВ-1" загальною площею 16,5 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300203563101, нежитлова будівля літ. "У-1" загальною площею 13,9 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300201063101, нежитлова будівля літ. "ф-1" загальною площею 94,3 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300194463101, нежитлова будівля літ. "АК-1" загальною площею 47,0 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300186663101, нежитлова будівля літ. "Ю-1" загальною площею 4,7 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300173863101, нежитлова будівля літ. "4-1" загальною площею 2,3 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300170663101, нежитлова будівля літ. "АЄ-1" загальною площею 15,1 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300158163101, нежитлова будівля літ. "АГ-1" загальною площею 20,3 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300083863101, нежитлова будівля літ. "Я-1" загальною площею 4,8 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300083163101, нежитлова будівля літ. "АМ-1" загальною площею 156,9 м2 за адресою: Харківська обл ., м. Харків , вул. Таборова , 2-6 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300082863101, нежитлова будівля літ. "Х-1" загальною площею 6,5 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300080663101, нежитлова будівля літ. "Ш-1" загальною площею 3,4 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300064163101, нежитлова будівля літ. "АЗ-1" загальною площею 47,0 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300055763101, нежитлова будівля літ. "АА-1" загальною площею 2,1 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 300043463101, нежитлова будівля літ. "Т-1" загальною площею 123,6 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН НОМЕР_1 ); об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 35851304, нежитлову будівлю літ. "Р-1" загальною площею 276,5 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить Демі Валерію Івановичу (ІПН - НОМЕР_1 ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельні ділянки кадастрові номера 6310137200 :13:001:0282, 6310137200:13:001:0283, були створені внаслідок поділу земельної ділянки кадастровий номер 6310137200:13:001:0193, яка відповідно до Постанови Харківського апеляційного господарського суду Харків від 12.06.2017 по справі № 922/4117/115 була вилучена у ФОП Деми В.І. на користь КЕВ м. Харків, при цьому відповідач 2 знаючи, що вказана земельна ділянка вилучена на користь третьої особи 1, здійснив незаконний поділ вказаної земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки, які підлягають витребуванню у Харківської міської ради на користь КЕВ. При цьому, позивач зазначає, що так як вказані земельні ділянки незаконно перебувають у власності Харківської міської ради, останній не мав права приймати рішення щодо передачі вказаних земельних ділянок в оренду, у зв`язку з чим, договори оренди, укладені між Харківською міською радою та ФОП Демою В .І. від 09.01.2019 є недійсними з підстав передбачених ст. 203, 215 ЦК України та ст. 77, 78 ЗК України, оскільки Харківська міська рада, укладаючи вказані договори, не мала необхідного обсягу дієздатності для передачі вказаних земельних ділянок в оренду, оскільки такі сформовані внаслідок поділу земельної ділянки, які Постановою суду витребувані на користь КЕВ, відноситься до земель оборони. В обґрунтування вимог щодо знесення відповідачем 2 нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 , Міністерство вказує на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" Харківською КЕЧ району згідно Акту прийому-передачі будівель і споруд, майна товариства мисливських і рибальських господарств "Стенда харківських мисливців "Залютин Яр" від 29.11.2000 було прийнято на облік цілісний майновий комплекс стрілецького стенду (18 будівель та споруд і земельну ділянку загальною площею 25,46 га військового містечка № 258). Натомість, Спортивним товариством військових мисливців та рибалок Східного регіону ЗСУ за відсутності повноважень укладено з товариством з обмеженою відповідальністю "Хантер" (далі - ТОВ "Хантер") договір купівлі-продажу від 27.12.2000 № 01-10-2000 вказаного цілісного майнового комплексу стрілецького стенду. В подальшому зазначений договір купівлі-продажу рішеннями судів у справі № 5023/4224/12 визнано недійсним. В той же час, 01.03.2011 ТОВ "Хантер" реалізувало вказаний цілісний майновий комплекс товариству з обмеженою відповідальністю "САФАРІ-УКРАЇНА". Також, 30.10.2012 директор ТОВ "САФАРІ-УКРАЇНА" звернувся із заявою до КП Харківське бюро технічної інвентаризації з проханням анулювати зареєстроване право власності товариства на будівлі, що розташовані на спірних земельних ділянках, у зв`язку з проведенням їх повного демонтажу. В подальшому, комунальним підприємством "Харківське бюро технічної інвентаризації" анульовано право власності на зазначені нежитлові будівлі за ТОВ "САФАРІ-УКРАЇНА". Водночас, Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 12.12.2011 у справі № 2024/2-0705/11, визнано право власності за Демою В.І. на самочинно побудовану нежитлову будівлю літ. «Р-1», загальною площею 276,5 кв.м., яка складається з №1 ангару, площею 241,6 кв.м та №2 комори, площею 34,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .Крім того, рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 07.12.2012 у справі № 2/2024/2091/2012 за Демою В. І. визнано право приватної власності на вказані 22 самовільно побудовані будівлі та споруди - нежитлові будівлі літ «АА-1», літ. «АБ-1», літ. «АВ-1», літ. «АГ1», літ. «АД-1», літ. «АЄ-1», літ. «АЖ-1», літ. «АЗ-1», літ «АК-1», літ. «АЛ-1», літ. «АМ-1», літ. «С-1», літ. «Т-1», літ. «У-1», літ. «Ф-1», літ. «Х-1», літ. «Ц-1», літ 4-1», літ. «ІИ-1», літ. «Щ-1», літ. «Ю-1», літ. «Я-1». Таким чином, позивач вказує, що перелічені будівлі, які є власністю відповідача 2, збудовані на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети і взагалі відносилась до земель оборони, які повинні були перебувати на балансі КЕВ м. Харків, у зв`язку з чим на підставі ч. 4 ст. 376 ЦК України, підлягають знесенню відповідачем за власний кошт.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/2219/19 за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 12.08.2019 року о 11:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.07.2019 задоволено клопотання Міністерства оборони України про витребування доказів та витребувано у Департаменту реєстрації Харківської міської ради копії реєстраційних справ (в тому числі в електронній та паперовій формі) на об`єкти нерухомого майна за реєстраційними номерами 120877262101, 1742206863101, 1742059463101.

01.08.2019 від відповідача 2 надійшов відзив на позов (вх. №18498 від 01.08.2019), в якому відповідач 2 просить відмовити в задоволенні позову повністю, в обґрунтування зазначає, право оренди ФОП Деми В.І . підпадає під захист не тільки національного, а і міжнародного законодавства, зокрема, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу до неї, оскільки даний спір за своєю правовою природою є спором між органами влади (позивача в особі державних органів та відповідача в особі органу місцевого самоврядування) щодо того, хто з них має право розпоряджатися спірною земельною ділянкою та/або кому така ділянка належить, однак, при цьому, подання цього позову фактично спрямоване не тільки на врегулювання спору між вказаними органами, а й на позбавлення підприємця власності, якою він мирно володіє. ФОП Дема В.І. отримав право користуватися спірними земельними ділянками, внаслідок укладення договорів оренди на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Використовуючи своє право на отримання в оренду земельної ділянки, особа обґрунтовано передбачає, що органи державної влади та місцевого самоврядування діють правомірно, оскільки така поведінка є їхнім прямим обов`язком. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії"). Вказав, що виникненню права оренди у ФОП Деми В.І. , слугувала та передувала активна участь органів влади, у зв`язку з цим, враховуючи, що право оренди набуте ФОП Дема В.І. в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність за вказані процедури не може покладатися на підприємця, який розраховував на їх належність та легітимність. Зазначив, що задоволення позовних вимог у даній справі не відповідатиме «принципу пропорційності», оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на підприємця, який за сприяння органів влади добросовісно набув права оренди спірної земельної ділянки, а тепер, через те, що відповідні органи не можуть вирішити між собою спір щодо дійсного розпорядника такої ділянки, буде свого права позбавлений, крім того, без жодної компенсації. Вказав, що у даному випадку, власником нерухомого майна, на яке накладено арешт, є саме фізична особа Дема В.І. , а не ФОП, що також підтверджено рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 07.12.2012 у справі № 2/2024/2091/2012. ФОП не може бути внесений в реєстр прав на нерухоме майно, як власник майна, а отже позовні вимоги стосовно зобов`язання Деми В.І. знести самочинно збудоване нерухоме майно, власником якого є фізична особа Дема В.І. - не відносяться до юрисдикції господарського суду. Крім того вказав, що право власності на побудовані об`єкти нерухомого майна, було визнано за Демою В .І. рішенням Ленінського районного суду від 07.12.2012 у справі № 2024/9266/2012, а ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11.12.2013 по цій справі було задоволено заяву заступника прокурора Харківської області про відмову від апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції та апеляційне провадження закрито. Так, Демою В.І. на земельній ділянці, що знаходилася у користуванні ТОВ «Хантер» на підставі договору оренди землі, укладеного з Харківською міською радою, за власні кошти були побудовані нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - землі житлової та громадської забудови. Вказав, що Дема В.І. звернувся до ТОВ «Хантер» із листом про згоду на будівництво на земельній ділянці нежитлових будівель, про що користувач земельної ділянки ТОВ «Хантер» не заперечувало, після завершення будівництва нежитлових будівель, Дема В.І. замовив у КП «Харківський регіональний центр» технічний висновок про стан будівельних конструкцій та можливість експлуатації самочинно збудованих нежитлових будівель. Відповідно до розділу «Висновки та рекомендації» технічного висновку про стан будівельних конструкцій, нежитлові будівлі за вказаною адресою забезпечують несучу здатність, достатню для подальшої експлуатації будівель, відповідають будівельно- технічним, санітарним, протипожежним нормам та правилам, діючих на території України. ТОВ «Хантер», як користувач земельної ділянки, не заперечував проти визнання за Демою В.І. права власності на збудовані об`єкти. Такі дії ТОВ «Хантер» свідчили про те, що користувач земельної ділянки визнав за Демою В.І. право на забудову земельної ділянки, а рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 07.12.2012 позов Деми В.І. було задоволено. Отже, з боку Деми В.І. та ТОВ «Хантер», яке було на той час користувачем земельної ділянки, жодних неправомірних дій не вичинялося, право власності судом визнано за Демою В .І. на підставі вимог ст. 376 ЦК України, таким чином, вимоги про зобов`язання знести самочинно збудоване нерухоме майно є втручанням у здійснення правосуддя та є неповагою до судових рішень, винесених в порядку цивільного судочинства, а також є порушенням вимог ст. 41 Конституції України, Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Крім того, наголошував, що безпідставними є вимоги позивача про недійсність договорів оренди землі, оскільки для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. У даному випадку, з доводів позовної заяви не вбачається, яким вимогам закону не відповідають укладені між Харківською міською радою та Демою В.І. договори оренди землі, позивачем не наведено жодних фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання спірних договорів недійсним на момент їх укладення і настання відповідних наслідків, а також не обґрунтовано в чому саме полягає неправомірність дій відповідачів при укладенні оскаржуваних ним договорів. Земельні ділянки, відносно яких позивачем заявлено позов, є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова і на момент укладення цих договорів Харківська міська рада мала необхідний обсяг цивільної правоздатності. Реєстрація права власності на ці земельні ділянки не скасована та не визнана недійсною, а отже, право користування майном у орендаря - Деми В.І. ґрунтується на договорі оренди. Це право триває весь час дії договору оренди, незважаючи ні на які обставини, у тому числі на зміну власника. Вказав, що позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині належності спірних земельних ділянок до земель оборони, посилається на нібито встановлені обставини іншими судовими рішеннями по справі № 5023/4224/12 та № 922/4117/15, однак такі посилання є безпідставними, оскільки позивачами не надано доказів того, що спірні земельні ділянки передавалися Міністерству оборони України, або Квартирно-експлуатаційному відділу м. Харкова, або будь-яким іншим військовим частинам чи військовим формуванням, як юридичним особам, утвореним відповідно до законів України. Посилання позивача на рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2013 у справі №5023/4224/12 є необгрунтованим, оскільки при вирішенні даної справи ні Харківська міська рада, ні Дема В.І. не брали, а отже суб`єктні склади учасників по цим справам не співпадають, що вже виключає можливість застосування норми ст. 75 ГПК України. Більше того, факт належності саме спірних земельних ділянок до земель оборони рішенням суду у справі № 5023/4224/12 не встановлювався, в даному випадку має місце посилання позивачів на оцінку обставин у справі, а не на встановлені рішенням факти відносно Деми В.І та Харківської міської ради. Зазначив, що Харківська міська рада та Дема В.І. підтвердили достовірними доказами, що спірні земельні ділянки, які розташовані у АДРЕСА_2 , і які були передана Демі В.І. в оренду, є комунальною власністю і відноситься до земель житлової та громадської забудови, таким чином, спірні земельні ділянки до прийняття Харківською міською радою рішення були зареєстровані на праві власності за територіальною громадою м. Харкова, тобто є об`єктом права комунальної власності, а тому Харківська міська рада, як власник цієї земельної ділянки, наділена правом приймати рішення про надання їх в оренду. Крім того, вказав, що посилання позивача на рішення виконкому Харківської міської Ради депутатів трудящих № 19/244-с від 25.06.1951, в якому вказується на закріплення за КЕЧ Харківського району земельної площі орієнтовно 45 га на західних схилах Залютиного яру та рішення виконавчого комітету Харківської міської Ради депутатів трудящих № 664-17 від 08.12.1964, в якому вказується на ліквідацію стірлково-мисливського стенду, а також про відвід гарнізонній Раді Всеармійського військово-мисливського товариства земельної ділянки площею 10 га за рахунок частини земельної ділянки квартирно-експлуатаційної частини району, згоду на передачу частини ділянки площею 10,0 га якою підтвердила квартирно-експлуатаційна частини району листом від 955 від 09.09.1964, а також судове рішення в іншій справі № №5023/4224/12, в якій не брали участь ні Харківська міська рада, ні Дема В.І. , також є необґрунтованим, оскільки на час прийняття вказаного рішення, діяв Земельний кодекс УСРР, який не передбачав такого цільового призначення (категорії) землі, як землі оборони. Вказав, що після набуття чинності Земельного кодексу УРСР від 1990 року, земельна ділянка надається в постійне користування на підставі рішення уповноваженого на це органу влади, а право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Будь-які інші документи, що не визначені законом як такі, що посвідчують (засвідчують) виникнення прав щодо певної земельної ділянки не створюють юридичних наслідків для особи по відношенню до відповідної земельної ділянки. Наголошував, що у даному випадку, документів (технічної документація, проекти землеустрою, акти на право користування землею, закріплення земельної ділянки межовими знаками, цільове призначення земельної ділянки, як землі оборони), які б у відповідності з положеннями раніше чинного земельного законодавства посвідчували право держави, Міністерства оборони України чи Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова на користування земельною ділянкою як площею 45 га, площею 25,0 га так і площею 10,00 га - відсутні. Крім того, рішенням виконкому Харківської міської Ради депутатів трудящих від 08.12.1964 № 664-17 «Про відвід земельної ділянки гарнізонній раді Всеармійського військово-мисливського товариства Київського військового округу під будівництво стрілково-мисливського стенду», земельна ділянка площею 10,0 га була відведена гарнізонній Раді Всеармійського військово-мисливського товариства Київського військового округу за рахунок частини ділянки квартирно- експлуатаційної частини району по вул. Лагерній (район Залютиного яру). Прийняттю рішення про вилучення цієї земельної ділянки передувала згода квартирно-експлуатаційної частини району (лист № 922 від 09.09.1964) на передачу частини земельної ділянки площею 10,0 га, отже, твердження позивача стосовно того, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель оборони, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки спірні земельні ділянки ніколи не надавалася у користування та не перебували у користуванні ні Міністерства оборони України, ні у Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, документів, які б посвідчували будь-які права держави на спірні земельні ділянки - відсутні. Також, зазначив, що права та охоронювані законом інтереси держави в особі Міністерства оборони України не порушені, що виключає можливість задоволення заявлених позовних вимог. Вказав, що позивачем не доведено, що майно цілісного майнового комплексу «Стрілецько- стендовий комплекс Ради СТВМР Східного регіону ЗСУ» входить в перелік майна, визначеного Кабінетом Міністрів України в постанові від 13.01.1995 № 18, тобто до майна колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, оскільки позивачем не надано доказів, що підтверджують виконання постанови КМУ № 227 від 24.09.91 «Про заходи щодо виконання Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України», у тому числі актів про перехід у відання Міністерства оборони України майна цілісного майнового комплексу «Стрілецько - стендовий комплекс Ради СТВМР Східного регіону ЗСУ», крім того, не надано доказів і документів, які свідчать про виконання постанови КМУ від 13.01.1995 № 18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP», у тому числі актів про прийняття до сфери управління Міністерства оборони України майна цілісного майнового комплексу «Стрілецько - стендовий комплекс Ради СТВМР Східного регіону ЗСУ», а також документів, які підтверджують закріплення майна цілісного майнового комплексу «Стрілецько - стендовий комплекс Ради СТВМР Східного регіону ЗСУ» за військовим містечком № 258, доказів використання військовим містечком № 258 цього майна, а тому відсутні правові підстави вважати, що спірне майно було державним та мало статус військового майна.

07.08.2019 від КЕВ м. Харків, надійшли пояснення третьої особи щодо позову вих. №5145 від 02.08.2019, в яких третя особа 1 позовні вимоги підтримала повністю та зазначила про те, що дії Харківської міської ради щодо розпорядження земельною ділянкою, яка була витребувана на користь КЕВ м. Харків порушують права Міністерства оборони України, оскільки призвели до неможливості використання державою земельної ділянки, яка належить до земель оборони.

09.08.2019 від Харківської міської ради надійшов відзив на позов, в якому відповідач 1 проти задоволення позову заперечував повністю. В обґрунтування зазначив, що спірні земельні ділянки в момент передачі їх в оренду входили до складу комунальної власності, а відтак Харківська міська рада була наділена правом щодо прийняття рішення про надання їх в оренду. Крім цього, відповідач 1 вказує на те, що позивачем не зазначено яким вимогам законодавства не відповідають укладені між Харківською міською радою та ФОП Дема В.І. договору, а тому вимоги щодо витребування майна з володіння Харківської міської ради та визнання недійсними договорів оренди є безпідставними та необґрунтованими. Крім того зазначив, що Рішення Харківської міської ради від 24.02.2010 № 20/10 «Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» та договір оренди землі, укладений Харківською міською радою з ТОВ «Хантер» на підставі вказаного рішення, недійсними не визнавалися, вимог про їх недійсність Міністерством оборони України не заявлялося. Тобто, на протязі багатьох років Міністерством оборони України (яке було утворено у 1992 році) не було здійснено жодної належної дії відносно майна, відносно якого воно вважає себе власником, позивач не здійснював відносно нього на протязі тривалого часу жодної активної дії, тобто не ставився до нього як до своєї власності. При цьому, як вказує відповідач 1, останній який набув права власності, на протязі цього часу відкрито користувався майном, здійснював всі правомочності власника цього майна, у тому числі надав земельні ділянки у користування юридичній та фізичній особі, які утримували його в належному стані, сплачували кошти за користування земельними ділянками, а тому вимоги позивача про витребування земельних ділянок, власником яких є Харківська міська рада, є порушенням ст. 41 Конституції України, Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950. Крім цього, посилання позивача на рішення виконкому Харківської міської Ради депутатів трудящих № 19/244-с від 25.06.1951 року, в якому вказується на закріплення за КЕЧ Харківського району земельної площі орієнтовно 45 га на західних схилах Залютиного яру, та рішення виконавчого комітету Харківської Ради депутатів трудящих № 664-17 від 08.12.1964 року, в якому вказується про ліквідацію стрілково - мисливського стенду, а також про відвід гарнізонній Раді Всеармійського військово-мисливського товариства земельної ділянки площею 10 га за рахунок частини земельної ділянки квартирно-експлуатаційної частини району, згоду на передачу частини ділянки площею 10,0 га якою підтвердила Квартирно-експлуатаційна частини району листом від 955 від 9 вересня 1964, а також судове рішення в справі №5023/4224/12, в якій не брали участь ні Харківська міська рада, ні Дема В.І. , також є необґрунтованим, оскільки Земельний Кодекс УРСР 1970 року (який діяв станом на момент виникнення правовідносин) не передбачав такого цільового призначення (категорії) землі, як землі оборони. При цьому, віднесення земель до зазначених категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої проводиться органами, які приймають рішення про надання цих земель у володіння або користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історично-культурного та іншого призначення. У даному випадку, документів (технічної документація, проекти землеустрою, акти на право користування землею, закріплення земельної ділянки межовими знаками, цільове призначення земельної ділянки, як землі оборони), які б у відповідності з положеннями раніше чинного земельного законодавства та Земельного кодексу України від 21.10.2001 року посвідчували право держави, Міністерства оборони України чи Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова на користування земельною ділянкою площею 45 га, площею 25,0 га так і площею 10,00 га - відсутні. Крім того, рішенням виконкому Харківської міської Ради депутатів трудящих від 08.12.1964 р. № 664-17 «Про відвід земельної ділянки гарнізонній раді Всеармійського військово-мисливського товариства Київського військового округу під будівництво стрілково-мисливського стенду», земельна ділянка площею 10,0 га була відведена гарнізонній Раді Всеармійського військово-мисливського товариства Київського військового округу за рахунок частини ділянки квартирно-експлуатаційної частини району по вул. Лагерній (район Залютиного яру). Прийняттю рішення про вилучення цієї земельної ділянки передувала згода квартирно-експлуатаційної частини району (лист № 922 від 09.09.1964 р.) на передачу частини земельної ділянки площею 10,0 га (абзац 2 рішення від 08.12.1964 № 664-17). Також, відповідач 1 вказує, що права та охоронювані законом інтереси держави в особі Міністерства оборони України не порушені, що виключає можливість задоволення заявлених позовних вимог. Позивачем не надано технічної документації та правовстановлюючих документів, на підставі яких у Міністерства оборони України чи Квартирно - експлуатаційного відділу м. Харків виникло право власності (користування) земельними ділянками. Крім того, на підтвердження позовних вимог позивачем не надано суду доказів того, що спірні земельні ділянки передавалися Міністерству оборони України, або Квартирно-експлуатаційному відділу м. Харкова, або будь-яким іншим військовим частинам чи військовим формуванням, як юридичним особам, утвореним відповідно до законів України.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 12.08.2019 на підставі ст. 183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 09.09.2019 о 12:30 год.

13.08.2019 від відповідача 2 надійшла заява (вх. № 19472 від 13.08.2019) про застосування строків позовної давності (вх. №19472 від 13.08.2019), в якій останній просив застосувати до позовних вимог про зобов`язання Дему В.І. за власний рахунок знести самочинно збудоване нерухоме майно позовну давність та відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначив, що провадження у справах, на які посилається позивач № 5023/4224/12 та 922/4117/15, було відкрито 21.09.2012 та 16,07.2015, а отже Міністерству оборони України, яке приймало участь у вказаних вище справах, було достеменно відомо ще у 2012 році про те, що на спірній земельній ділянці розташоване нерухоме майно, власником якого є Дема Валерій Іванович (як фізична особа), право власності за ним визнано рішеннями Ленінського районного суду м. Харкова, у зв`язку з чим, позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про зобов`язання знесення переліченого майна.

19.08.2019 від Міністерства оборони України надійшла відповідь на відзив Харківської міської ради та ФОП Деми В.І. , в якій останній зазначив про необґрунтованість доводів відповідачів щодо того, що рішення у справах № 5023/4224/12 та № 922/4117/15 не мають преюдиціального значення для розгляду справи, оскільки під час розгляду справи № 922/4117/15 господарськими судами встановлено, зокрема, обставини щодо відсутності у Харківської міської ради повноважень на розпорядження земельною ділянкою державної власності землями оборони), факт заволодіння зазначеним органом місцевого самоврядування спірним майном за відсутності правових підстав та підтверджено права Міноборони, як титульного володільця на цю земельну ділянку (до її поділу), що спростовує доводи останніх щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про витребовування майна. Водночас, щодо тверджень відповідачів, що подані Міноборони докази не підтверджують належності спірних земельних ділянок до земель оборони, а Земельний кодекс 1970 року не передбачав такого цільового призначення (категорії) землі як землі оборони, останній зазначив Рішеннями судів у справі № 922/4117/15 встановлено факт приналежності спірної земельної ділянки (до її поділу) до земель державної власності, а саме до земель оборони. В свою чергу, спірне нерухоме майно у цій справі створене шляхом поділу не є новоствореним майном, а реєстраційна дія стосовно поділу майна не є підставою для припинення права власності держави в особі Міністерства оборони України (детальне обґрунтування наведено в розділі позовної заяви "Щодо юридичного поділу земельної ділянки". Посилання відповідачів, що Земельний кодекс 1970 року не передбачав такого цільового призначення (категорії) землі як землі оборони, є також безпідставними з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду висловлені в постанові від 12.06.2018 у справі №916/3727/15. Щодо тверджень відповідачів, що Міноборони не доведено, що майно стрілецького стенду входить до переліку майна, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 та вказане майна на момент його продажу у 2000 році перебувало у власності Товариства військових мисливців та рибалок ЗС України, адже рішення щодо його повернення із чужого незаконного володіння прийнято лише в 2002 році, останній зазначив, що такі твердження відповідачів також є необґрунтованими, оскільки у справі № 18/375 Верховним Судом України встановлено, що майно, яке визначено у розподільчому акті від 03.02.1994 є загальнодержавною власністю та Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України (м. Київ) користується ним за відсутності щодо цього правових підстав. А відтак, як вказує позивач, на момент продажу майна стрілецького стенду у 2000 році вказане майно перебувало у власності держави, а не Товариства військових мисливців та рибалок ЗС України.

02.09.2019 від Фонду державного майна України надішли пояснення третьої особи щодо позову вих. №10-25-15431 від 27.08.2019, в якому останній просив задовольнити позовні вимоги Міністерства оборони України та наголошував про те, що укладаючи спірні договори оренди від 09.01.2019, Харківська міська рада не володіла необхідним обсягом правоздатності, оскільки станом на момент прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою, поділу земельної ділянки та укладення спірних договорів, земельні ділянки, які були сформовані шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 6310137200:13:001:0193, яка згідно постанови Харківського апеляційного господарського суду Харківської області була вилучена на користь КЕВ м. Харків, а відтак, на думку третьої особи 2, земельні ділянки кадастровий номер 6310137200:13:001:0282, кадастровий номер 6310137200:13:001:0283 підлягають витребуванню у відповідача 1 на користь КЕВ м. Харків, а договори щодо оренди вказаної ділянки повинні бути визнані недійсними. Крім цього, представник третьої особи просив здійснювати розгляд справи без участі представника Фонду державного майна України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.09.2019 відмовлено в задоволенні клопотання ФОП Деми В.І. про призначення судової експертизи (вх. № 19230 від 09.08.2019).

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 09.09.2019 на підставі ст. 183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 18.09.2019 о 12:00 год.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 18.09.2019 на підставі ст. 183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 07.10.2019 о 12:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.10.2019 закрито підготовче засідання по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.10.2019 о 14:30.

У судовому засіданні повноважний представник Міністерства оборони України просив задовольнити позовні вимоги повністю з підстав вказаних у позові та відповіді на відзив. Крім цього зазначив, що земельні ділянки кадастрові номери 6310137200:13:001:0282, 6310137200:13:001:0283 підлягають витребуванню у Харківської міської ради, оскільки такі сформовані внаслідок поділу земельної ділянки кадастровий номер 6310137200:13:001:0193, яка згідно постанови Харківського апеляційного господарського суду Харківської області у справі № 922/4117/15 була витребувана на користь КЕВ м. Харків. В свою чергу, договори оренди укладені між Харківською міською радою та ФОП Дема В.І. щодо спірних земельних ділянок підлягають визнанню недійсним, оскільки укладені з Харківською міською радою за відсутності необхідного обсягу дієздатності, оскільки така земельна ділянка відноситься до земель оборони розпорядження яких повинен здійснювати КЕВ м. Харків. Водночас, нерухоме майно, яке знаходиться за адресою м. Харків , вул.. Таборова 2-6, право власності на яке зареєстроване за ФОП Дема В .І. , оскільки таке є самочинним будівництвом, яке збудоване останнім на землях оборони.

Відповідач 1 проти позову заперечував з підстав наведених у відзиві на позов, водночас зазначив, що Міноборони не доведено віднесення спірних земель до земель оборони, необґрунтовано наявності підстав щодо недійсності договорів оренди земельної ділянки, навпроти, останній зазначає, що земельна ділянка кадастровий номер 6310137200:13:001:0193, витребування якої було предметом розгляду у справі № 922/4117/15, була передана КЕВ м. Харків, згідно акту вилучення та передачі від 27.08.2018, при цьому, право власності на спірні земельні ділянки були зареєстровано за Харківською міською радою, а тому відсутні підстави щодо витребування вказаних земельних ділянок у відповідача 1.

Відповідач 2 підтримав доводи відповідача 1, окремо зазначив, що вимоги позивача про зобов`язання знести нерухоме майно заявлені поза межами строку позовної давності, а доводи позивача про те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель оброни є безпідставними, оскільки у позивача відсутні будь-які правовстановлюючі документи на вказані земельні ділянки, крім цього таких документів немає у позивача і щодо нерухомого майна, яке останній просить зобов`язати знести, при цьому, відповідач 1 наголошує, що право власності на спірне майно визнане рішеннями судів, які станом на момент розгляду справи є чинними та не скасованими, у зв`язку з чим, відповідач 2 вказує на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Повноважний представник третьої особи 1 просив позовні вимоги задовольнити повністю та вказував на те, що спірні земельні ділянки були сформовані в межах земельної ділянки, яка є державною власністю, відноситься до земель оборони та була передана останньому згідно акту від 27.08.2018, а відтак, вказана земельна ділянка підлягає витребуванню у Харківської міської ради, як власника даних земельних ділянок, а договори укладені щодо них підлягають визнанню недійсними.

Водночас, як вбачається з поштового повідомлення про вручення № 023879/3 та телефонограми від 10.10.2019, представник Фонду державного майна України, повідомлений про дату, час та місце судового засідання, при цьому, у судове засідання останній не з`явився, однак у останніх поясненнях подавав клопотання про розгляд справи без його участі. Представники третіх осіб, Всеукраїнської громадської організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України та Товариство з обмеженою відповідальністю "САФАРІ-УКРАЇНА" своїм правом передбаченим ст. 168 ГПК України на подання пояснення по суті справи не скористались, у судове засідання призначене на 16.10.2019 не з`явились, про причини неявки суд не повідомляли, хоча як вбачається з матеріалів справи, а саме: поштових повідомлень про вручення поштового відправлення за номерами 025768/1, 023879/2, 025768/5 та телефонограм від 10.10.2019, які містяться в матеріалах справи, останні були обізнані про розгляд справи господарським судом, а також повідомлені про дату, час та місце судового засідання. Таким чином, враховуючи, що треті особи повідомлені про дату, час та місце судового засідання, з огляду що їх не явка не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі представників зазначених третіх осіб.

Розглянувши матеріали справи та з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у справі №922/4117/15 за позовом заступника військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків до Харківської міської ради та ФОП Деми В . І. про визнання недійсним рішення Харківської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі та вилучення земельної ділянки, яку залишено без змін Постановою Вищого господарського суду України від 10.10.2017, задоволено апеляційну скаргу прокурора, скасовано рішення господарського суду Харківської області від 27.02.2017 та прийнято нове рішення, яким задоволено позов у повному обсязі. Визнано недійсним пункт 15.2 додатку 2 рішення Харківської міської ради №1473/14 від 26.02.2014 року.Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 29.09.2014 року за адресою: м . Харків, вул. Таборова , 26 , кадастровий номер 5310137200:13:001:0193, укладений між Харківською міською радою та ФОП Демою В.І . Вилучено у ФОП Деми В . І. на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків (вул. Пушкінська, 61, м. Харків, 61024, код ЄДРПОУ 07923280) земельну ділянку за адресою: м. Харків, вул. Таборова, 26 , кадастровий номер 5310137200:13:001:0193.

На підставі акту вилучення та передачі майна стягувачу від 27.08.2018, який складений державним виконавцем в виконавчому провадженні №55809810 з виконання Постанови Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017, земельна ділянка за адресою: м. Харків, вул. Таборова, 26 , кадастровий номер 6310137200:13:001:0193, була вилучена у ФОП Деми В.І. та прийнята КЕВ м. Харків.

Постановою про закінчення виконавчого провадження від 31.08.2018 виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області №922/4117/15 від 21.11.2017 закінчено, у зв`язку його виконанням.

Водночас, рішенням Харківської міської ради № 1132/18 від 20.06.2018 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» надано Фізичній особі-підприємцю дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 5310137200:13:001:0193 площею 5,0394га, за рахунок земель житлової та громадської забудови комунальної власності для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель стрілецько-стендового комплексу по вул. Таборовій, 2-Б.

Рішенням Харківської міської ради №1241/18 від 17.10.2018 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для експлуатації та обслуговування будівель і споруд юридичним та фізичним особам, зокрема надано в оренду ФОП Демі В.І. , строком до 01.11.2038 земельні ділянки комунальної власності площею 1,7950га кадастровий номер 6310137200:13:001:0282 та площею 3,2444га кадастровий номер 6310137200:13:001:0283 за рахунок земель житлової та громадської забудови та обслуговування нежитлових будівель стрілецько - стендового комплексу по вул. Таборовій 26.

На виконання вказаного рішення 09.01.2019 між Харківською міською радою та ФОП Демою В.І. укладено договори оренди земельних ділянок площею 1,7950га кадастровий номер 6310137200:13:001:0282 та площею 3,2444га кадастровий номер 6310137200:13:001:0283, у зв`язку з чим, 11.01.2019 Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» здійснено реєстрацію права оренди ФОП Деми В.І. вищезазначених земельних ділянок, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Таким чином, як стверджує позивач, Харківська міська рада рішеннями № 1132/18 від 20.06.2018 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» та № 1132/18 від 20.06.2018 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» без належної на це цивільної дієздатності розпорядилась земельною ділянкою кадастровий номер 6310137200:13:001:0193 площею 5,0394га, в межах якої сформовані спірні земельні ділянки кадастровий номер 6310137200:13:001:0282площею 1,7950га та кадастровий номер 6310137200:13:001:0283 площею 3,2444га, що призвело до незаконного вибуття вказаних земель з володіння держави у власність Харківської міської ради, а відтак, на думку позивача, вказані земельні ділянки підлягають вилученню у Харківської міської ради на користь КЕВ м. Харків, договори оренди земельних ділянок є недійсними, а нерухоме майно, що розташоване на спірних земельних ділянка підлягає знесенню відповідачем 2 за власний рахунок..

Проаналізувавши вимоги позивача щодо витребування земельних ділянок кадастровий номер 6310137200:13:001:0282площею 1,7950га та кадастровий номер 6310137200:13:001:0283 площею 3,2444га у Харківської міської ради, суд дійшов висновку, що така вимога за своєю правовою природою є віндикацією.

За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння користування, розпорядження майном.

У системі правових норм, що регулюють цивільно - правовий захист права власності, центральне місце належить нормам, які передбачають такий речово-правовий спосіб захисту права як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Із правового аналізу статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Аналогічна правова позиція викладено у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.05.2018 у справі №923/630/17.

Таким чином, суд зазначає, що витребування майна здійснюється власником такого майна в особи - недобросовісного володільця майна, в незаконному володінні якої перебуває вказане майно.

Як вбачається з позовних вимог Міністерства, останній просить витребувати земельні ділянки у Харківської міської ради, оскільки такі перебувають у незаконному володінні останньої, посилаючись на незаконність дії ради щодо поділу земельної ділянки, яка на праві власності належить державі.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позивач в якості доказу належності земельної ділянкиза адресою м. Харків, вул. Таборова, 2-Б , площею 5,0394 га, кадастровий номер 6310137200:13:001:0193 до земель державної власності та наявності права власності на дану земельну ділянку у Міністерства оборони України, посилається на висновки судів у господарських справах №5023/4224/12 та №922/4117/15.

Водночас, щодо доводів позивача про встановлення факту приналежностіземельної ділянки за адресою м. Харків, вул. Таборова, 2-Б , площею 5,0394 га, кадастровий номер 6310137200:13:001:0193 до земель державної форми власності в особі Міністерства оборони України у Постанові Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017р. у справі № 922/4117/15, яка залишена в силі Постановою ВГСУ від 10.10.2017р.,якою було визнано недійсним пункт 15.2 додатку 2 рішення Харківської міської ради № 1473/14 від 26.02.2014, визнано недійсним договір оренди вказаної земельної ділянки, укладеного між відповідачами 29.09.2014р., та вилучено у ФОП Деми В.І. на користь КЕВ м. Харків земельну ділянку за адресою: м. Харків, вул. Таборова (Лагерна), 26 , кадастровий номер 6310137200:13:001:0193, в межах якої сформовані спірні земельні ділянки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальне значення надається саме фактам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких фактів.

Водночас, у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у справі № 922/4117/15 судом фактично здійснено правовий аналіз та оцінка законодавства, яким регулювався правовий режим та порядок набуття статусу військового майната фактів, яким обґрунтовувались позовні вимоги прокурора і подані на їх підтвердження доказів, якими останній обгрунтовує належность спірної земельної ділянки (площа 5,0394 га) до державного майна зі статусом військогово, зокрема, - рішення виконкому Харківської міської Ради депутатів трудящих № 19/244-с від 25.06.1951, в якому вказується на закріплення за КЕЧ Харківського району земельної ділянки площею орієнтовно 45 га на західних схилах Залютіного яру для використання під стрільбище згідно доданого до цього плану (том 1 аркуш справи 24), - акт прийому-передачі будівель та споруд, майна товариства мисливських та рибальских господарств стенду Харківських мисливців "Залютин Яр" від 29.11.2000, згідно якого Товариство військових мисливців та рибалок Збройних сил України здало, а Харківська КЕЧ прийняло на облік земельну ділянку площею 25,46 га, будівлі та споруди, розташовані на даній ділянці (том 1 аркуш справи 125-127), та подальше надання вказаному стрілецько-стендовому комплексу статусу військового містечка та присвоєння черговий порядковий номер - 258;- рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2013 по справі № 5023/4224/12, яке залишене в силі постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2014.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.12.2013 у справі № 5023/4224/12 визнано недійсним договір купівлі-продажу майна цілісного майнового комплексу "Стрілецько - Стендовий комплекс Залютін Яр" № 01-10-2000 від 27.12.2000, який укладено між Спортивним товариством військових мисливців та рибалок Східного регіону Збройних Сил України та товариством з обмеженою відповідальністю "Хантер". Дане рішення задишене в силі Постановою ВГСУ від 21.07.2014.

Предметом спору у даній справі було визнання недійсним укладеного між Спортивним товариством військових мисливців та рибалок Східного регіону Збройних Сил України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хантер" договору купівлі-продажу № 01-10-2000 від 27.12.2000 майна цілісного майнового комплексу "Стрілецько-стендовий комплекс Залютін Яр" (18 будівель), яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Лагерна, 2б, на земельній ділянці площею 4,3 га.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що нерухоме майно - цілісний майновий комплекс "Стрілецько-стендовий комплекс Ради СТВМР Східного регіону ЗСУ" (стрілецько-стендовий комплекс "Залютін Яр"), що було предметом договору № 01-10-2000 купівлі-продажу майна від 27.12.2000 (за яким спортивне товариство військових мисливців та рибалок Східного регіону Збройних сил України (СТВМР Східного регіону ЗСУ) як продавець продало, а товариство з обмеженою відповідальністю "Хантер" як покупець купило майно цілісного майнового комплексу "Стрілецько-стендовий комплекс Залютін Яр" (18 будівель), яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Лагерна, 2б, на земельній ділянці площею 4,3 га.) є державною власністю. Кабінет Міністрів України, до виключної компетенції якого віднесено вирішення питання щодо реалізації військового майна, відповідного рішення по відчуженню або вилучення вказаного майна, яке розташоване на території військового містечка № 258, та земель оборонного значення площею 4,3 га, відповідного рішення не приймав, таким чином зазначене майно повинно перебувати у державній власності.

Таким чином, встановлено факт приналежності нерухомого майна - цілісний майновий комплекс "Стрілецько-стендовий комплекс Ради СТВМР Східного регіону ЗСУ" (стрілецько-стендовий комплекс "Залютін Яр"), (18 будівель), яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Лагерна, 2б, на земельній ділянці площею 4,3 га.) до майна державної форми власності, і відповідно зроблено висновок про відсутність повноважень у ХМР щодо відчуження саме даного цілісного-майнового комплексу, а не земельної ділянки.

Згідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, земельна ділянка за адресою м. Харків, вул. Таборова, 2-Б, площею 5,0394 га була сформована як об`єкт цивільного права з присвоєнням кадастрового номеру 6310137200:13:001:0193 з 05.04.2012р., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто існувала як об`єкт цивільних прав на момент прийняття рішення судом у господарській справі №№5023/4224/12, проте не була предметом розгляду та об`єктом дослідження в цій справі.

Слід зазначити, що в жодному з вищезазначених рішень не встановлено, яка саме земельна ділянка (її площа) була передана в складі цілісного майнового комплексу на баланс КЕЧ м. Харкова, при цьому в рішенні виконкому Харківської міської Ради депутатів трудящих № 19/244-с від 25.06.1951, на яке як на доказ, що підтверджує приналежність спірних земельних ділянок до земель оборони, посилається позивач, вказується на закріплення за КЕЧ Харківського району земельної ділянки площею орієнтовно 45 га на західних схилах Залютиного яру для використання під стрільбище згідно доданого до цього плану, згодом рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих №644-17 від 08.12.1964 відведено гарнізонній раді Всеармійського військово-мисливського товариства Київського військового округу для розміщення стрілецького стенду вже 10 га за рахунок вищезазначеної земельної ділянки, при цьому у Книзі обліку земельних ділянок Харківської КЕЧ району №75, є запис, що площа земельної ділянки військового містечка №258 спочатку становила 25,46га, водночас, в вищезазначених судових рішеннях не було досліджено обставин існування відповідних ділянок як об`єктів цивільних прав і відповідно підстав і порядку їх формування як земель державної форми власності.

При чому, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, а саме: технічної документації, проектів землеустрою, актів на право користування землею, закріплення земельної ділянки межовими знаками, цільове призначення земельної ділянки, як землі оборони, які б у відповідності з положеннями чинного земельного законодавства, посвідчували право Держави або Міністерства оборони України чи Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків на користування земельними ділянками, як площею 10 га, так і площею 25,46 га чи 45 га, а тим більше спірними земельними ділянками.

Додатково, слід зазначити, що Земельний кодекс УРСР прийнятий 3 сесією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету VI скликання 16.10.1922 та Земельний кодекс УРСР від 08.07.1970 не містили такої категорії земель, як «землі оборони». Категорія земель «землі оборони» з`явилася тільки у Земельному кодексі УРСР від 18.12.1990, який набрав законний чинності 15.03.1991. Натомість, згідно ч. 3 ст. 4 ЗК УРСР 1990, віднесення земель до категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої проводиться органами, які приймають рішення про надання цих земель у володіння або користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історично-культурного та іншого призначення.

Однак, ні Кабінетом Міністрів України, ні Міністерством оборони України рішень про встановлення чи зміну цільового призначення спірних земельних ділянок не приймалось та не надавалось. А з моменту набуття чинності Земельного кодексу України від 21.10.2001 органами державної влади відповідно до положень ст. 20 цього кодексу не приймалось будь-яких рішень про встановлення стосовно земельної ділянки такої категорії земель, як землі оборони.

Окремо суд зазначає, що станом на момент розгляду даної справи спірні земельні ділянки, які просить витребувати Міністерство, згідно договорів оренди від 09.01.2019 перебувають у володінні ФОП Деми В.І. , таким чином, звертаючись з віндикаційним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, Міністерство повинно було витребовувати спірне майно у безпосереднього володільця такого майна, яким є ФОП Дема В.І. , а не Харківська міська рада, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про безпідставність таких вимог позивача саме до Харківської міської ради.

Крім цього, суд зазначає, що згідно акту вилучення-передачі від 27.08.2018 та постанови про закінчення виконавчого провадження від 31.08.2018 ВП № 55809810, зазначену земельну ділянку було вилучено на користь КЕВ м. Харків та фактично виконано рішення суду, при цьому обставини щодо наявності обставин реєстрації КЕВ м. Харків права власності на земельні ділянки не є предметом дослідження у даній справі.

Щодо вимог позивача про визнання договорів оренди земельних ділянок площею 1,795 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1742059463101, кадастровий номер 6310137200:13:001:0282, від 09.01.2019 та площею 3,2444га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1742206863101, кадастровий номер 6310137200:13:001:0283, від 09.01.2019, які укладені між Харківською міською радою та фізичною особою-підприємцем Демою Валерієм Івановича недійсними, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і зони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

З приписів ст. 3 ЦК України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Разом із тим ч. 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та »значенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України ).

Статтею 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні означати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Правові позиції втілені у ст. 638 ЦК України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови щодо предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які мови договору, що не суперечать законодавству.

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину господарського договору).

Як передбачено в пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України .

Відповідно до ч. 1 та ч. З ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовуючи недійсність договорів оренди укладених між відповідачем 1 та відповідачем 2, вказує на те, що Харківська міська ради при прийнятті рішення №1132/18 від 20.06.2018 та №1241/18 від 17.10.2018 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд», згідно яких здійснено поділ земельної ділянки кадастровий номер 6310137200:13:001:0193 на спірні земельні ділянки кадастрові номери 6310137200:13:001:0282 та 6310137200:13:001:0283, надано вказані земельні ділянки в оренду ФОП Демі В.І. , прийняті без належної на це дієздатності, оскільки, вказані земельні ділянки, відносяться до земель оборони та перебувають у державній власності, а відтак, за для укладення таких договорів оренди Харківська міська рада, повинна була отримати відповідну згоду Кабінету Міністрів України, у зв`язку з чим, відповідач 1 перевищив свої повноваження щодо вказаних земельних ділянок, а тому вказані договори підлягають визнанню недійсними.

Водночас, на момент укладення спірних договорів оренди згідно відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав, вказані земельні ділянки відносяться до земель комунальної форми власності, власником є Харківська міська рада, і відповідно право розпорядження якими згідно ЗУ «Про органи місцевого самоврядування» входить до повноважень Харківської міської ради.

При цьому, суд наголошує, що рішення Харківської міської ради №1132/18 від 20.06.2018 та №1241/18 від 17.10.2018 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд», якими фактично здійснено передання спірних земельних ділянок в оренду та на виконання яких було укладено спірні договори оренди, є чинним та не скасованими, право власності на дані земельні ділянки в суді не оспорено, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання вказаних договорів недійсними.

Водночас, аналізуючи практикуЄвропейського суду з прав людини суд зазначає, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ятрідіс проти Греції", заява № 311107/96, п. 54).

Тобто, крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов`язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власністю у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є і оренда майна.

Таким чином, право оренди ФОП Деми В.І. підпадає під захист не тільки національного, а і міжнародного законодавства, зокрема, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу до неї.

Даний спір за своєю правовою природою є спором між органами влади (позивача в особі державних органів та відповідача в особі органу місцевого самоврядування) щодо того, хто з них має право розпоряджатися спірною земельною ділянкою та/або кому така ділянка належить, однак, при цьому, подання цього позову фактично спрямоване не тільки на врегулювання спору між вказаними органами, а й на позбавлення підприємця власності, якою він мирно володіє.

У силу вимог статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП Дема В.І. отримав право користуватися спірними земельними ділянками внаслідок укладення договорів оренди на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування, на даних земельних ділянках розташоване нерухоме майно, яке є власністю останнього, при цьому, укладенню договорам оренди передувало звернення відповідача 2 до Харківської міської ради з відповідною заявою, прийняття рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, розробка документації зземлеустрою,внесеннядержавнимкадастровимреєстратором даних до Державного земельного кадастру, укладення відповідних договорів та реєстрація права оренди у державному кадастрі речових прав.

Таким чином, використовуючи своє право на отримання в оренду земельної ділянки, особа обґрунтовано передбачає, що органи державної влади та місцевого самоврядування діють правомірно, оскільки така поведінка є їхнім прямим обов`язком.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку особи перевіряти правомірність дій органу щодо надання останнім земельної ділянки чи дотримання порядку розпорядження нею.

Тобто фактично у разі задоволення позову обов`язки органу влади чи місцевого самоврядування з дотримання законодавства при вирішенні земельних питань перекладаються на фізичну особу.

Крім цього, на підприємця покладається за будь-яких обставин тягар перевірки та ревізування рішень органу влади чи місцевого самоврядування, чим скасовується презумпція правомірності таких рішень, що суперечить вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Конституції України).

Споживач послуг органу місцевого самоврядування законно презюмує, що рішення цього органу є законними і такими, що прийняті у межах компетенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ("Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки")

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Таким чином, суд зазначає про те, що виникненню права оренди у ФОП Деми В.І. , виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права, слугувала та передувала активна участь в такому процесі органів влади, зокрема, і Харківської міської ради, у зв`язку з цим, враховуючи, що право оренди набуте ФОП Дема В.І. в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність за вказані процедури не може покладатися на підприємця, який розраховував на їх належність та легітимність, а тому визнання вказаних договорів недійсними є за своєю суттю втручання у право особи мирно володіти майном.

У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи, що рішення Харківської міської ради на підставі яких надавалась ФОП Демі В.І. земельні ділянки в оренди є чинними та не скасованими, суд дійшов висновку про те, що визнання договорів оренди землі від 09.01.2019 призведе до порушення «принципу пропорційності», оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на підприємця, якийє добросовісним набувачем майна.

Щодо вимог позивача про зобов`язати ФОП Дему В.І. за власний рахунок знести самочинно збудоване майно, а саме нерухоме майно літ. «Р-1», загальноюплощею 276,5 кв.м., яка складається з №1 ангару, площею 241,6 кв.м та №2 комори, площею 34,9 кв.м., та самовільнопобудованібудівлі та споруди - нежитловібудівліліт «АА-1», літ. «АБ-1», літ. «АВ-1», літ. «АГ1», літ. «АД-1», літ. «АЄ-1», літ. «АЖ-1», літ. «АЗ-1», літ «АК-1», літ. «АЛ-1», літ. «АМ-1», літ. «С-1», літ. «Т-1», літ. «У-1», літ. «Ф-1», літ. «Х-1», літ. «Ц-1», літ 4-1», літ. «ІИ-1», літ. «Щ-1», літ. «Ю-1», літ. «Я-1» за адресою: м. Харків, вул.Таборова, 2-Б , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішеннями Ленінського районного суду м. Харкова від 12.12.2011 у справі № 2024/2-0705/11 за позовом Деми В.І. до Харківської міської ради та Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю про визнання права власності та від 07.12.2012 у справі № 2/2024/2091/2012 за позовом Деми В.І. до Харківської міської ради та Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю про визнання права власності, визнано право власності за Демою В.І. на самочинно побудовану нежитлову будівлю літ. «Р-1», загальною площею 276,5 кв.м., яка складається з №1 ангару, площею 241,6 кв.м та №2 комори, площею 34,9 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Таборова, 2-Б та на 22 самовільно побудовані будівлі та споруди - нежитлові будівлі літ «АА-1», літ. «АБ-1», літ. «АВ-1», літ. «АГ1», літ. «АД-1», літ. «АЄ-1», літ. «АЖ-1», літ. «АЗ-1», літ «АК-1», літ. «АЛ-1», літ. «АМ-1», літ. «С-1», літ. «Т-1», літ. «У-1», літ. «Ф-1», літ. «Х-1», літ. «Ц-1», літ 4-1», літ. «ІИ-1», літ. «Щ-1», літ. «Ю-1», літ. «Я-1». Вказані рішення є чинними та не скасованими.

При цьому, вказаними рішеннями встановлено, що Демою В.І. на земельній ділянці, що належить ТОВ «Хантер» на підставі рішення Харківської міської ради, від 24.02.2010 №20/10 за власні кошти збудовано нежитлові будівлі літ. «Р-1», загальною площею 276,5 кв.м., яка складається з №1 ангару, площею 241,6 кв.м та №2 комори, площею 34,9 кв.м., та споруди - нежитлові будівлі літ «АА-1», літ. «АБ-1», літ. «АВ-1», літ. «АГ1», літ. «АД-1», літ. «АЄ-1», літ. «АЖ-1», літ. «АЗ-1», літ «АК-1», літ. «АЛ-1», літ. «АМ-1», літ. «С-1», літ. «Т-1», літ. «У-1», літ. «Ф-1», літ. «Х-1», літ. «Ц-1», літ 4-1», літ. «ІИ-1», літ. «Щ-1», літ. «Ю-1», літ. «Я-1», які згідно технічного висновку КП «Харківський регіональний інженерно-консультативний центр» (ліцензія №АВ №587246) відповідають вимогам будівельно-технічним, санітарним, протипожежним нормам та правилам, і є придатними для подальшої експлуатації.

Як вбачається з матеріалів справи в обґрунтування вказаних вимог, позивач вказує на те, що дані рішення не є обов`язковими для останнього, оскільки він не був стороною у даних справах. Крім цього позивач зазначає, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" Харківською КЕВ району згідно Акту прийому-передачі будівель і споруд, майна товариства мисливських і рибальських господарств "Стенда харківських мисливців "Залютин Яр" від 29.11.2000 було прийнято на облік цілісний майновий комплекс стрілецького стенду (18 будівель та споруд і земельну ділянку загальною площею 25,46 га військового містечка № 258).Натомість, Спортивним товариством військових мисливців та рибалок Східного регіону ЗСУ за відсутності повноважень укладено з товариством з обмеженою відповідальністю "Хантер" (далі - ТОВ "Хантер") договір купівлі-продажу від 27.12.2000 № 01-10-2000 вказаного цілісного майнового комплексу стрілецького стенду.В подальшому зазначений договір купівлі-продажу рішеннями судів у справі № 5023/4224/12 визнано недійсним.В той же час, 01.03.2011 ТОВ "Хантер" реалізувало вказаний цілісний майновий комплекс товариству з обмеженою відповідальністю "САФАРІ-УКРАЇНА".Також, 30.10.2012 директор ТОВ "САФАРІ-УКРАЇНА" звернувся із заявою до КП Харківське бюро технічної інвентаризації з проханням анулювати зареєстроване право власності товариства на будівлі, щорозташовані на спірних земельних ділянках, у зв`язку з проведенням їх повного демонтажу.В подальшому, комунальним підприємством "Харківське бюро технічної інвентаризації" анульовано право власності на зазначені нежитлові будівлі за ТОВ "САФАРІ-УКРАЇНА".Водночас, рішеннями Ленінського районного суду м. Харкова від 12.12.2011 у справі № 2024/2-0705/11 за позовом Деми В.І. до Харківської міської ради та Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю про визнання права власності та від 07.12.2012 у справі № 2/2024/2091/2012 за позовом Деми В.І. до Харківської міської ради та Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю про визнання права власності, визнано право власності за Демою В.І. на самочинно побудовану нежитлову будівлю літ. «Р-1», загальною площею 276,5 кв.м., яка складається з №1 ангару, площею 241,6 кв.м та №2 комори, площею 34,9 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Таборова, 2-Б та на 22 самовільно побудовані будівлі та споруди - нежитлові будівлі літ «АА-1», літ. «АБ-1», літ. «АВ-1», літ. «АГ1», літ. «АД-1», літ. «АЄ-1», літ. «АЖ-1», літ. «АЗ-1», літ «АК-1», літ. «АЛ-1», літ. «АМ-1», літ. «С-1», літ. «Т-1», літ. «У-1», літ. «Ф-1», літ. «Х-1», літ. «Ц-1», літ 4-1», літ. «ІИ-1», літ. «Щ-1», літ. «Ю-1», літ. «Я-1».Таким чином, позивач вказує, що перелічені будівлі, які є власністю відповідача 2, збудовані на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети і взагалі відносилась до земель оборони, які повинні були перебувати на балансі КЕВ м. Харків, у зв`язку з чим на підставі ч. 4 ст. 376 ЦК України, підлягають знесенню відповідачем за власний кошт.

Згідно із частиною 3 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено. Таким чином, вимога про зобов`язання знести нерухоме майно, може бути заявлена тільки законним власником чи користувачем земельної ділянки, на якій особа здійснює самочинне будівництво у випадку, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності або якщо це порушує права інших осіб.

Таким чином, суд зазначає, що Ленінським районним судом м. Харків при розгляді справ №2/2024/2091/2012 та № 2024/2-0705/11, встановлено, що станом на момент розгляду даних справи земельні ділянки на яких ФОП Дема В.І. здійснив самочинне будівництво перебували у користуванні ТОВ «Хантер» на підставі відповідного рішення Харківської міської ради та договору оренди, крім цього, як вбачається з зазначених рішень ТОВ «Хантер» як користувач земельної ділянки на якій знаходиться майно не заперечував проти визнання за Демою В.І. права власності на перелічене майно, у зв`язку з чим, суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано наявність порушеного права останнього як власника земельних ділянок на яких розташовано зазначене майно, оскільки, останнім не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що Міністерство оброни України є власником вказаних земельних ділянок по вул. Таборовій 2-Б , а тому, враховуючи, що рішення судів на підставі яких визнано за Демою В.І. право власності на нерухоме майно згідно зазначеного позивачем переліку є чинними та не скасованими, у суду відсутні підстави для задоволення вказаної позовної вимоги.

Водночас, доводи позивача про те, що рішення Ленінського районного суду м. Харків, якими визнано право власності на нерухоме майно за Демою В.І. не є обов`язковим для останнього, так як Міністерство не була стороною у даних справах, суд оціню критично, оскільки згідно судові рішення, що набрали законної сили, згідно ст. 13 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України в незалежності чи були такі особи учасниками справи чи ні.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

Згіднозі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини зокрема згідно Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" (Заява № 63566/00) п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межіцьогообов`язкуможуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставинсправи (пункт 23).

Враховуючи, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, беручи до уваги, що визнання права державної власності на спірні земельні ділянки не є предметом розгляду даної справи, суд не вбачає підстав надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін, що не входять до предмета доказування у даній справі, в тому числі на всі доводи учасників справи, викладених у заявах по суті справи, стосовно приналежності чи то навпаки неприналежності спірних земельних ділянок державі в особі Міністерства оборони України.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог у даній справі, а відтак суд відмовляє в позові повністю.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору, покладаються на позивача.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 4, 13-15, 41- 46, 74, 75, 76, 77, 80, 86, 129, 207, 233, 237-241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в строк та порядку, визначеними ст. 241 ГПК України, і може бути оскаржене в стоки і в порядку, визначеними ст. 256, 257 ГПК України з врахуванням п. 17.5 Перехідних Положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 29.10.2019.

Суддя Н.А. Новікова