Рішення № 85296715, 23.10.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2019Справа № 910/7282/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація

України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівський елеватор»

про стягнення 5 307 500, 00 грн.,

Представники сторін:

від позивача: Михайлик Л.Г. за довіреністю № 730 від 18.12.2018;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівський елеватор» (далі - відповідач) про стягнення вартості втраченого зерна в сумі 5 087 500, 00 грн. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено договір складського зберігання зерна № 48 від 12.11.2018 року, відповідно до якого позивач передав відповідачу на зберігання зерно кукурудзи у кількості 1 100 000 кг. Проте, в порушення умов Договору зерно відповідачем повернуто не було, при виїзді за місцезнаходженням зернового складу встановлено, що діяльність зернового складу зупинена, працівники звільнені, допуск на територію зернового складу відсутній, у зв`язку з чим позивач вважає, що зерно є втраченим. Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача вартість втраченого зерна.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2019 відкрито провадження у справі № 910/7282/19, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.07.2019 року.

19.06.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Березівський елеватор» в межах ціни позову в розмірі 5 087 500, 00 грн., та обліковуються на його банківських рахунках в ПАТ «БАНК ВОСТОК», МФО 307123, а також будь-яких інших банківських рахунках в будь-яких інших банківських установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали суду про забезпечення позову;

- накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Березівський елеватор», яке буде виявлено під час виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.06.2019 року відмовлено у задоволенні заяви ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про забезпечення позову.

09.07.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про витребування додаткових доказів у справі в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України, а також клопотання про долучення додаткових доказів у справі та продовження строку для подання додаткових доказів у справі.

У підготовчому засіданні 09.07.2019 року судом задоволено клопотання позивача про продовження строку для подання додаткових доказів у справі задоволено, а розгляд клопотання позивача про витребування додаткових доказів у справі в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2019 підготовче засідання у справі призначено на 31.07.2019 року.

30.07.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Березівський елеватор» в межах ціни позову в розмірі 5 087 500, 00 грн., та обліковуються на його банківських рахунках в ПАТ «БАНК ВОСТОК», МФО 307123, а також будь-яких інших банківських рахунках НОМЕР_1 у ПАТ «Банк Восток», МФО 307123, та будь-яких інших банківських установах, які будуть виявлені під час виконання ухвали суду про забезпечення позову;

- накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Березівський елеватор», яке буде виявлено під час виконання ухвали суду про забезпечення позову.

31.07.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.07.2019 відповідно до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 13.08.2019 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2019 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

12.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 5 307 500, 00 грн. вартості втраченої продукції.

Крім того, 12.08.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові пояснення у справі, а також клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 13.08.2019 року судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір. Крім того, судом продовжено позивачу строк для подання додаткових доказів у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.08.2019 підготовче засідання у справі призначено на 04.09.2019 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/7282/19 до судового розгляду по суті на 24.09.2019 року.

У судовому засіданні 24.09.2019 було оголошено перерву до 23.10.2019 року.

25.09.2019, 26.09.2019 та 23.10.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 23.10.2019 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 23.10.2019 року не з`явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов у встановлений судом строк не подав.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2019 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.10.2019 змінено найменування позивача з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

У судовому засіданні 23.10.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.11.2018 року між позивачем (Поклажодавець) та відповідачем (Зерновий склад) було укладено Договір № 48 складського зберігання зерна (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Поклажодавець зобов`язується передати Зерновому складу плоди зернових, зернобобових та олійних культур (далі - зерно) за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло від Поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а Зерновий склад зобов`язується прийняти таке зерно для зберігання, при необхідності довести його до необхідних кондицій умов зберігання, на визначених договором умовах і в установлений строк повернути його Поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Відповідно до пункту 1.2. Договору Зерновий склад надає Поклажодавцю послуги по доведенню якості зерна до вимог, обумовлених Договором, і послуги зі зберігання зерна, та виконує роботи для уникнення псування і втрати якості. Такі послуги та роботи можуть надаватися (виконуватися) як за згодою Поклажодавця, так і без його згоди (у випадку, якщо надання таких послуг передбачено цим Договором, або їх не надання призведе до зниження якісних показників зерна).

За умовами пункту 2.2. Договору якість зерна повинна відповідати державним стандартам та підтверджуватися посвідченням про відповідність якості зерна, яке видається Зерновим складом при прийнятті зерна на зберігання. На підтвердження прийняття зерна на зберігання, на кожну партію зерна прийняту протягом доби, Зерновий склад видає Поклажодавцеві складський документ на зерно із зазначенням фізичної ваги та фактичних показників якості зерна, зданого на зберігання, а також залікової ваги.

Пунктом 2.6. Договору передбачено, що зерно на Зерновому складі зберігається знеособлено. В процесі зберігання допускається змішування партій зерна з однорідним, що знаходиться на складі.

Згідно з пунктом 2.7. Договору переоформлення чи відпуск партії зерна здійснюється на підставі листа Поклажодавця з зазначенням бажаної дії та пред`явлення ним оригіналів складських документів, а також після здійснення Зберігачем розрахунків обсягу основного зерна, побічних продуктів і відходів, втрат по вологості, смітної домішки та норм природного убутку. Переоформлення чи відпуск партії зерна здійснюється за умови завчасного попередження Поклажодавцем Зернового складу про необхідність відпуску чи відвантаження зерна (не пізніше, ніж за 7 робочих днів) та за наявності технічної можливості у Зернового складу. Відпуск та відвантаження зерна здійснюється в порядку черговості. Поклажодавець не має переваг в отриманні послуг перед іншими клієнтами Зернового складу.

Відповідно до пункту 3.1. Договору Зерновий склад зобов`язаний прийняти від Поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити належне його зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск Поклажодавцеві; зберігати зерно протягом строку, визначеного у договорі; забезпечити доступ Поклажодавця до зерна для проведення огляду протягом строку його зберігання.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що Зерновий склад має право вимагати від Покладожодавця забрати зерно до 30 квітня 2019 року, у разі закінчення строку його зберігання; відмовити Поклажодавцеві у видачі за першою вимогою зерна, у випадку несвоєчасного повідомлення (пізніше, ніж за 7 робочих днів) про необхідність відпуску чи відвантаження зерна та у випадку заборгованості по договору.

Положеннями пункту 3.3. Договору передбачено, що Поклажодавець зобов`язаний узгодити, не пізніше ніж за 3 робочі дні із Зерновим складом вид транспорту, яким буде поставлятись зерно для зберігання (вантажопідйомність, габарити, кількість одиниць); забрати зерно у Зернового складу до закінчення строку зберігання зерна; своєчасно, не пізніше ніж за 7 робочих днів повідомити Зерновий склад про необхідність відпуску чи відвантаження зерна, яке знаходиться на зберіганні та вид транспорту, на який буде відвантажуватись зерно; за необхідністю, визначеною Зерновим складом, забезпечити присутність представника Поклажодавця при прийманні та відвантаженні зерна.

Згідно з пунктом 4.3. Договору оплата здійснюється щомісячно не пізніше трьох робочих днів з дня пред`явлення Зерновим складом рахунку за надані послуги.

Відповідно до пункту 4.4. Договору, у випадку несплати Поклажодавцем за вартості послуг з приймання, очищення, сушіння та зберігання в термін, вказаний в п. 4.3. Договору, Зерновий склад має право без згоди Поклажодавця утримати заборгованість зерном по ринковій ціні на дату стягнення шляхом реалізації відповідного об`єму зерна від імені Покалдождавця і внесенням коштів в касу Зернового складу.

Згідно з п. 4.5. Договору відвантаження зерна Поклажодавцеві здійснюється після відшкодування витрат Зернового складу у повному обсязі.

Пунктом 4.6. Договору передбачено, що Поклажодавець зобов`язаний представити Зерновому складу не пізніше ніж 25 числа поточного місяця заявку на подекадне відвантаження в наступному місяці.

Відповідно до пункту 4.9. Договору сторони домовились проводити розрахунки за надані послуги у випадку відсутності коштів у Поклажодавця зерном, що зберігається на суму наданих послуг виходячи з вартості за 1 тону, зазначеної у відповідній довідці, виданій торгово-промисловою палатою України або її регіональним відділенням.

Згідно з пунктом 5.1. Договору Зерновий склад не має права розпоряджатися зерном (його частиною) Поклажодавця крім випадків, передбачених законодавством та цим Договором.

За втрату, нестачу чи пошкодження прийнятого на зберігання зерна після того, як настав обов`язок Поклажодавця розпорядитися зерном, Зерновий склад несе відповідальність лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності (пункт 6.5. Договору).

Строк зберігання зерна становить до 30 квітня 2019 року відповідно до пункту 7.1. Договору.

На підставі пункту 7.3. Договору Зерновий склад зобов`язаний письмово не пізніше ніж за 7 днів до закінчення строку зберігання зерна попередити Поклажодавця і визначити строк його витребування.

Також 12.11.2018 між позивачем (поклажодавець) та відповідачем (Зерновий склад) було підписано додаткову угоду № 1 до договору № 48 (далі - додаткова угода № 1) відповідно до змісту пункту 1 якої сторони домовились, що Зерновий склад приймає на зберігання зерно в об`ємі згідно складських квитанцій. На підтвердження прийняття зерна на зберігання, склад зобов`язаний видати Поклажодавцю складську квитанцію та аналізну картку не пізніше однієї доби, після прийняття зерна на зберігання, із зазначенням фізичної ваги та фактичних показників якості зерна, а також залікової ваги. Після відвантаження частини зерна Зерновий склад зобов`язаний виписати складську квитанцію на залишок зерна.

Зерновий склад гарантує забезпечення кількісного та якісного збереження зерна та проводить всі заходи по його схоронності на протязі всього терміну зберігання за свій рахунок (пункт 3 додаткової угоди № 1).

Відповідно до пункту 4 додаткової угоди № 1 Зерновий склад несе повну відповідальність за збереження зерна, прийнятого на зберігання незалежно від встановлених внутрішніми документами правил та умов зберігання.

Пунктом 6 додаткової угоди № 1 визначено, що Зерновий склад зобов`язується щомісячно до 5 числа надавати Поклажодавцю довідку станом на 1 число про кількісну наявність зерна, яке знаходиться на зберіганні (скановану копію надсилати на адресу Y.khekalo@pzcu.gov.ua).

Відвантаження зерна здійснюється Зерновим складом після погодженого з Поклажодавцем попереднього Акту-розрахунку (пункт 10 додаткової угоди № 1).

Пунктом 12 додаткової угоди № 1 визначено, що Зерновий склад відвантажує (переоформлює) зерно у кількості згідно з Актом-розрахунком.

Відповідно до пункту 19 додаткової угоди № 1, при втраті, нестачі чи погіршенні якості зерна, Зерновий склад зобов`язаний замінити неякісне зерно на таку ж саму кількість зерна належної якості. При неможливості Зернового складу відшкодувати зерном належної якості, Сторони можуть погодити відшкодування збитків шляхом компенсації ринкової вартості зерна. При нестачі зерна, втраті чи погіршенні якості Зерновий склад зобов`язаний відшкодувати всі фактично понесені додаткові витрати Поклажодавця (якщо такі були), які пов`язані із нестачею зерна, втратою чи погіршенням якості зерна, та які підтверджені документально. При цьому Зерновий склад не нараховує плату (тариф) за послуги зберігання з дня виявлення нестачі, втрати чи погіршення якості зерна до моменту повернення зерна належної якості Поклажодавцю, про що сторони укладають додаткову угоду.

Строк зберігання всіх культур по Договору, що передаються на зберігання, встановлюється сторонами до 01.07.2019 року (пункт 21 Додаткової угоди № 1).

На виконання умов Договору та додаткової угоди № 1 відповідно до складської квитанції серії АЧ № 388190 від 22.11.2018 року позивач передав, а відповідач отримав на зберігання кукурудзу 3 класу (кормові потреби) урожаю 2018 року фізичною вагою 1 100 000 кг., заліковою вагою 1 100 000 кг. за якістю зерна згідно з карткою аналізу № 537 від 22.11.2018 року та із зобов`язання зберігати зерно у строк «До запитання».

Листом від 02.04.2019 року № 130-4-19/2111 позивач звернувся до відповідача із заявкою про відвантаження з 12.04.2019 року на автомобільний транспорт 1100,00 т кукурудзи 3-го класу, що зберігається на складі та просив терміново надати відповідь про готовність до відвантаження на електронну адресу та поштову адресу позивача.

Листом від 18.04.2019 року № 130-4-19/2510 позивач повторно звернувся до відповідача із заявкою про відвантаження 26.04.2019 року на автомобільний транспорт 1100,00 т кукурудзи 3-го класу, що зберігається на складі та просив терміново надати відповідь про готовність до відвантаження на електронну адресу та поштову адресу позивача.

14.05.2019 року позивач надіслав відповідачу цінним листом з описом вкладенням вимогу від 13.05.2019 року № 130-2-19/2992 у якій, посилаючись на умови Договору та норми Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини, що виникають із договору зберігання, вимагав повернути передане за Договором зерно або у разі не можливості повернення, відшкодувати його вартість у сумі 5 087 500, 00 грн. Зазначена вимога мотивована тим, що позивач неодноразово звертався до відповідача із заявками на відвантаження зерна, однак вся поштова кореспонденція повертається, а відповідач, на виконання умов Договору та додаткової угоди № 1, не направляє позивачу довідку щодо кількісної наявності зерна, що дає підстави позивача вважати, що передане на зберігання зерно було втрачене відповідачем.

Листом від 02.07.2019 року № 130-4-19/4071 позивач звернувся до відповідача із заявкою про відвантаження 04.07.2019 року на автомобільний транспорт 1100,00 т кукурудзи 3-го класу, що зберігається на складі та просив терміново надати відповідь про готовність до відвантаження на електронну адресу та поштову адресу позивача.

Листом від 07.07.2019 року № 130-2-19/4162 позивач звернувся до відповідача з вимогою надати доступ представникам позивача до зернового складу відповідача з метою огляду наявності зерна, а також надати довідку про його кількість станом на 01.07.2019 наявну на складі та раніше була передана на зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи, поштові відправлення повернулось позивачу з довідкою оператора поштового зв`язку «Укрпошта» про те, що організація не зареєстрована або кореспонденція поверталась з інших причин.

08.07.2019 року комісією у складі представника позивача Маркевича М.І. та начальника Одеського РВ Туманова В.В., за адресою Одеська область, м. Березівка, вул. Пристанційна, буд. 14, було складено акт перевірки наявності та якості зерна кукурудзи на зерновому складі, згідно з яким встановлено заборону доступу Поклажодавця на територію складу, відсутність зерна належного позивачу за зазначеною адресою, з огляду на інформацію надану охоронцем приміщень та директором товариства «Агро-Зіркова» про не знаходження за даною адресою ні відповідача, ані зерна.

24.07.2019 року у відповідь на свій запит, позивач отримав від Білгород-Дністровського відділу поліції Головного управління Національної поліції інформацію про те, що наразі існує об`єднане кримінальне провадження № 12019160260000052, відомості про яке внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 02.02.2019 року і на даний час проводиться досудове розслідування у тому числі за заявою позивача про викрадення переданого відповідачу на зберігання зерна. Цим листом позивачу також повідомлено про неможливість встановити місцезнаходження майна, яке належить позивачу, а саме 1 100 тон зерна.

Листом від 09.08.2019 року № 988/08.1-7.3 Торгово-промислова палата України повідомила позивача, що за результатами моніторингу цін на кукурудзу середній рівень цін на кукурудзу 3-го класу (кормові потреби) на ринку Одеської області станом на 30.05.2019 року склав 4825 грн. за тону з ПДВ на умовах EXW.

Зважаючи на те, що станом на момент подачі позову відповідач своїх зобов`язань за Договором та додатковою угодою № 1 не виконав, передане на зберігання зерно у кількості 1 100 тон не повернув (не відвантажив) позивачу, уникає від взятих на себе зобов`язань за Договором та Додатковою угодою № 1, уникає контактів з позивачем, а зібрана інформація свідчить про відсутність вказаного зерна на Зерновому складі та недопущення представників позивача для огляду та перевірки наявності зерна, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів та просить стягнути з відповідача вартість втраченого зерна на підставі розрахунків, здійснених згідно з інформацією Торгово-промислової палати України про ринкову вартість зерна, а саме в сумі 5 307 500 , 00 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором зберігання.

До регулювання спірних правовідносин, що випливають зі зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Правовідносини між власниками зерна та суб`єктами зберігання зерна регулюються також Законом України «Про зерно і ринок зерна в Україні».

Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до частини 1 статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ч. ч. 3 та 4 ст. 294 Господарського кодексу України).

У частині 1 статті 942 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

За приписами частин 1 та 2 статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно з пунктами 10, 24, 27 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні", зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання, доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов`язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа. Якість зерна та продуктів його переробки - сукупність споживчих властивостей зерна та продуктів його переробки, які відповідають вимогам державних стандартів, технічних умов, фітосанітарних і ветеринарно-санітарних норм та інших нормативних документів.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості. Зерновий склад зобов`язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.

За приписами статті 27 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення. Якщо строк зберігання зерна визначено моментом пред`явлення власником зерна вимоги про його повернення, зерновий склад має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від власника зерна забрати це зерно в розумний строк.

Поклажодавець зерна зобов`язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов`язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна (ч. ч. 1, 2 ст. 31 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні").

Згідно зі ст. 32 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов`язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

За приписами статті 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов`язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився. У цьому разі володілець складського документа зобов`язаний відшкодувати зерновому складу витрати, спричинені достроковим припиненням зобов`язання, якщо інше не передбачено договором складського зберігання.

Аналогічна норма міститься у статті 953 Цивільного кодексу України, згідно з якою зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Частиною 1 статті 33 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" визначено, що за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.

Статтею 951 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна; за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість. У разі, коли внаслідок пошкодження якість зерна змінилася настільки, що воно не може бути використано за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від нього і зажадати від зернового складу відшкодування вартості цього зерна.

Згідно з нормами ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України встановлено обов`язок учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до частини 2 статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди (п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Окрім того, згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

З аналізу наведених правових норм випливає, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки з заподіяними збитками. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) зменшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору та додаткової угоди № 1 відповідно до складської квитанції серія АЧ № 388190 від 22.11.2018 року позивач передав, а відповідач отримав на зберігання кукурудзу 3 класу (кормові потреби) урожаю 2018 року фізичною вагою 1 100 000 кг, заліковою вагою 1 100 000 кг за якістю зерна згідно з карткою аналізу № 537 від 22.11.2018 року та із зобов`язанням зберігати зерно у строк «До запитання».

Матеріалами справи підтверджується, що до закінчення терміну зберігання позивач неодноразово направляв заявки відповідачу про відвантаження (повернення) взятого на зберігання зерна у кількості 1 100 тон в межах обумовлених Договором та додатковою угодою № 1 строків для такого звернення, а саме листом від 02.04.2019 року № 130-4-19/2111 про відвантаження 12.04.2019 року на автомобільний транспорт 1100,00 т кукурудзи 3-го класу, що зберігається на складі та просив терміново надати відповідь про готовність до відвантаження на електронну адресу та поштову адресу позивача, та листом від 18.04.2019 року № 130-4-19/2510 позивач повторно звернувся до відповідача із заявкою про відвантаження 26.04.2019 року.

Однак вказані заявки позивача були залишені відповідачем без відповіді та реагування.

В подальшому позивач, після закінчення терміну зберігання зерна, знову звертався до відповідача з заявкою та вимогами щодо термінового відвантаження зерна або відшкодування його ринкової вартості у випадку неможливості повернути, та вимогами надати доступ представникам позивача для огляду і перевірки наявності на складі відповідача предмету зберігання в обумовленій кількості.

Вказані вимоги позивача також залишені відповідачем без задоволення, що на думку суду, не відповідає ні положенням наведеного законодавства в частині обов`язку повернути передане на зберігання майно, ані умовам укладеного Договору з додатковою угодою № 1 до цього договору та свідчить про порушення договірних зобов`язань відповідачем.

Доказів надання відповідачем відмови позивачу у видачі за першою вимогою зерна, у відповідності до умов Договору та додаткової угоди № 1, а також повернення взятого на зберігання майна чи відшкодування його вартості позивачу, відповідачем суду не надано.

Також суд враховує, що наразі здійснюється досудове розслідування у тому числі обставин, пов`язаних із розкраданням майна з підприємства відповідача та його незаконної передачі (продажу) на окуповану територію Донецької і Луганської областей. За інформацією правоохоронних органів, наявною у матеріалах справи, місцезнаходження майна позивача, а саме зерна кукурудзи у кількості 1 100 тон за адресою його зберігання у відповідача, встановити не вдалося.

З огляду на наведені обставини, у суду наявні всі підстави вважати, що передане позивачем відповідачу майно на зберігання було втрачено останнім. Протилежного відповідачем суду не доведено.

За приписами статті 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Як визначено у статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема, у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами відсутність його вини у неналежному збереженні зерна і невиконанні обов`язку з відвантаження такого зерна позивачу.

Отже, з боку відповідача має місце неналежне збереження зерна і невиконання обов`язку з відвантаження зерна позивачу, тобто порушення договірного зобов`язання, що свідчить про протиправність поведінки відповідача.

З огляду на вищевикладене, позивачем належними та допустимими доказами доведено порушення відповідачем зобов`язання за договором, факт спричинення збитків, їх розмір та прямий причинний зв`язок між заявленою сумою збитків та діями відповідача.

За таких обставин, оскільки відповідач не повернув зерно позивачу, на умовах укладеного Договору та додаткової угоди № 1 до нього, не відшкодував вартість втраченого обсягу зерна, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Судом перевірено розрахунок розміру стягнення вартості втраченого майна - зерна кукурудзи 3-го класу, здійсненого позивачем на підставі листа від 09.08.2019 року № 988/08.1-7.3 Торгово-промислової палати України про середній рівень цін на кукурудзу 3-го класу (кормові потреби) на ринку Одеської області станом на 30.05.2019 року, який склав 4825 грн. за тону з ПДВ на умовах EXW. Відповідно до вказаних розрахунків, які суд визнає арифметично вірними, вартість 1 100 тон втраченого і не поверненого відповідачем зерна складає 5 307 500 грн. (1 100 тон х 4825 грн.).

Зазначена вимога відшкодувати ринкову вартість втраченого майна повністю кореспондується з пунктом 19 додаткової угоди № 1 до Договору, відповідно до якої сторони можуть погодити відшкодування збитків шляхом компенсації ринкової вартості зерна. Крім того, за змістом пункту 4.9 Договору така ринкова вартість встановлюється на підставі довідки, виданої Торгово-промисловою палатою України та відповідає положенням статей 950, 951 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження повернення 1, 100 тон зерна кукурудзи 3-го класу позивачу або здійснення компенсації вартості, у зв`язку з втратою зерна.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення у судовому порядку з відповідача вартості втраченого 1 100 тон зерна кукурудзи 3-го класу урожаю 2018 року в сумі 5 307 500, 00 грн., у зв`язку з чим задовольняє заявлені позовні вимоги.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівський елеватор» про стягнення вартості втраченого зерна в сумі 5 307 500, 00 грн. задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівський елеватор» (01042, місто Київ, вулиця Чигоріна, будинок 18; код ЄДРПОУ 00955331) на користь Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, 1; код ЄДРПОУ 37243279) 5 307 500 (п`ять мільйонів триста сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. вартості втраченої продукції та 79 612 (сімдесят дев`ять тисяч шістсот дванадцять ) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 30.10.2019 року.

Суддя В.С. Ломака