Ухвала суду № 85282702, 13.09.2019, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/5048/19

№ провадження 1-кс/208/2265/19

УХВАЛА

Іменем України

13 вересня 2019 р. м. Кам`янське

Слідчий суддя Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області Ізотов В.М., за участю секретаря судового засідання Стомаченко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого про арешт майна в межах кримінального провадження № 42019040000000505 від 29.07.2019 року за ч.3 ст.206-2, ч.3 ст.365-2 КК України, -

встановив:

Слідчий звернувся до слідчого судді із вказаним погодженим з прокурором клопотанням, просив накласти арешт на банківські рахунки юридичної особи - ТОВ «Київ Інвест Девелопмент Груп» (код ЄДРПОУ 38513827), позбавити ТОВ «Київ Інвест Девелопмент Груп» права на відчуження, розпорядження та/або користування вказаним майном (коштами) до скасування ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно у встановленому законодавством України порядку.

Клопотання вмотивоване тим, що невстановлені особи у період з 18.07.2019р. протиправно заволоділи майновим комплексом, розташованим за адресою: м.Кам`янське, вул.Стасова, 79, 79а шляхом вчинення незаконних правочинів, поєднаних із зловживанням своїм службовими повноваженнями посадовими особами ТОВ «Сіті-Інжиніринг», ТОВ «Київ Інвест Девелопмент Груп», ТОВ «Науково-Технічне підприємство СТГ Інженерінг», державними виконавцями, суб`єктами державної реєстрації прав, що заподіяло велику шкоду та спричинило тяжкі наслідки.

Відомості до ЄРДР за даним фактом були внесені 29.07.2019 року за № 42019040000000505, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.206-2, ч.3 ст.365-2 КК України.

Слідчий вважає, що накладення арешту на кошти, які знаходяться на банківських рахунках ТОВ «Київ Інвест Девелопмент Груп» забезпечить виконання завдань кримінального провадження.

Прокурор та слідчий у судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду клопотання повідомлялись належним чином, причини неявки не повідомили.

Представник ТОВ «Київ Інвест Девелопмент Груп» був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не прибув, причину неявки не повідомив.

Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, приходить до наступного.

З положень ч. 1 ст. 170 КПК України слідує, що арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу, а саме: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності у підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб, а також які перебувають у власності юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову (ч. 3 ст. 170 КПК України).

При цьому, ч. 3 та ч. 5 ст. 132 КПК України передбачено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі при вирішенні питання надання накладення арешту на майно (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України), сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Частиною 2 статті 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Із клопотання не вбачається, чи набув власник банківських рахунків, зазначених слідчим статусу підозрюваного, обвинуваченого, що давало б підстави визначити, хто саме несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, та не надано відомостей про наявність обґрунтованого розміру цивільного позову у даному кримінальному провадженні, який до клопотання не доданий.

Відповідно до пп.2 п.2.6. Узагальнення судової практики Вищого спеціалізованого суду України щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014р., не може бути прийнято ухвалу про арешт майна щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст.ст. 276-279 КПК України, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК України) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи.

В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський проти Польщі» від 22 червня 2004 року).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

За змістом положень ч.1 ст.173 КПК України, обов`язок надання доказів необхідності арешту покладений на особу, яка подає клопотання про арешт майна, а слідчий суддя зобов`язаний відмовляти у задоволенні цього клопотання в разі, якщо доказів про необхідність арешту майна не буде надано автором клопотання.

ЄСПЛ вказує, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі «Бентем проти Нідерландів» від 23 жовтня 1985 року, заява № 8848/80, п. 32).

Ст. 84 КПК України визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Ст. 86 КПК України визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Всуперечь наведенному, слідчим в клопотанні та доданих до нього матеріалах не надано даних щодо походження інформації стосовно належності наведених банківських рахунків саме ТОВ «Київ Інвест Девелопмент Груп», а доданий до матеріалів справи рапорт слідчого Павленка А.В. від 06.08.2019 року слідчий суддя вважає недопустимим доказом

Також слідчий суддя зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Посилання слідчого на досягнення забезпечення виконання завдань кримінального провадження шляхом накладення арешту на рахунки ТОВ «Київ Інвест Девелопмент Груп», не підтверджено матеріалами клопотання, таким чином, застосування арешту банківських рахунків становитиме для власника індивідуальний, тобто такий, що виходить за межі усталеної практики доказування у відповідних кримінальних провадженнях та надмірний тягар, що порушуватиме ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Можлива шкода кримінальному провадженню у випадку незастосування арешту теж не доведена, таким чином, воно є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 22, 131-132, 170-171 КПК України, слідчий суддя –

постановив:

У задоволенні клопотання слідчого СВ Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Павленка А.В. про арешт майна в межах кримінального провадження № 42019040000000505 від 29.07.2019 року за ч.3 ст.206-2, ч.3 ст.365-2 КК України - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її проголошення.

Суддя Ізотов В. М.