Рішення № 85273581, 30.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 жовтня 2019 року № 640/10807/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу

за позовом ОСОБА_1

до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві

про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 27.09.2018 про накладення штрафу у виконавчому провадженні №23952474.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на Конституцію України, Закон України «Про виконавче провадження» та зазначає про протиправність постанови про накладення штрафу, оскільки заборгованість ОСОБА_1 щодо сплати аліментів стягувачу утворилась з 15.09.2010, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату введена в дію з 28.08.2018, а тому штраф не підлягає застосуванню до ОСОБА_1 . Також позивач зазначає про допущення помилок при розрахунку заборгованості по аліментам.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач посилається на Сімейний кодекс України, Закон України «Про виконавче провадження» та зазначає, що державним виконавцем здійснено розрахунок заборгованості по середній заробітній платі працівника для даної місцевості. Одночасно представник відповідача зазначив про неможливість надання матеріалів виконавчого провадження № 23952474, оскільки 08.11.2018 державним виконавцем винесено постанову про передачу виконавчого провадження до Ніжинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області у зв`язку з надходженням клопотання про направлення виконавчого провадження за місцем реєстрації боржника.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві при примусовому виконанні виконавчого листа Деснянського районного суду міста Києва від 04.11.2010 № 2-6746 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/5 від усіх видів заробітку, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення повноліття, починаючи з 15.09.2010 прийнято постанову від 27.09.2018 ВП № 23952474 про накладення на боржника ОСОБА_1 штрафу у розмірі 50% від 128 844,40 грн., що складає 64 422,20 грн.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону № 1404-VIII).

Згідно з пунктом 16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VIII за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Як встановлено під час розгляду справи, на позивача накладено штраф у розмірі 64 422,20 грн. з тих підстав, що з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання у ОСОБА_1 утворилась заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно з розрахунком від 27.09.2018 за період з 15.09.2010 по 01.09.2018 складає 128 844,40 грн., що перевищує суму відповідних платежів за 3 роки.

Разом з тим, як вбачається з постанови начальника Ніжинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Чернігівській області від 01.07.2019, в матеріалах виконавчого провадження № 23952474 наявний розрахунок заборгованості по аліментам, проведений державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Дяченко А.О. станом на 01.11.2018, згідно якого заборгованість по аліментам складає 134 254,60 грн.

В постанові також зазначено, що 31.05.2019 старшим державним виконавцем Ніжинського МР ВДВС ГТУЮ у Чернігівській області Андрієвською І.О. було проведено розрахунок заборгованості по аліментах, у якому допущено технічні та арифметичні помилки при проведенні розрахунку. В зв`язку з чим скасовано розрахунок заборгованості по аліментах від 31.05.2019 та зобов`язано старшого державного виконавця Ніжинського МР ВДВС ГТУЮ у Чернігівській області Андрієвську І.О. по ВП № 23952474 провести новий розрахунок заборгованості по аліментах з урахуванням наданої довідки про місце реєстрації та проживання боржника, а також наданих квитанцій про сплату аліментів та направити сторонам виконавчого провадження до відома.

Як вбачається з розрахунку заборгованості по аліментах, сукупний розмір заборгованості ОСОБА_1 за період з 15.09.2010 по червень 2019 року складає 36 543,32 грн. За станом на вересень 2018 року (дата прийняття постанови про накладення штрафу) заборгованість позивача складала 33 846,82 грн.

З урахуванням наведеного суд приймає до уваги позицію позивача щодо допущення державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві арифметичних помилок при розрахунку заборгованості позивача по сплаті аліментів та як наслідок невідповідність визначеного розміру штрафу.

Одночасно суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваної постанови про накладення штрафу сума заборгованості перевищувала суму відповідних платежів за три роки.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не доведено правомірність застосування до позивача штрафу в розмірі 64 422,20 грн.

Разом з тим, суд не приймає до уваги доводи позивача відносно того, що до нього не підлягає застосуванню положення частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VIII, оскільки заборгованість ОСОБА_1 щодо сплати аліментів утворилась з 15.09.2010, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату введена в дію з 28.08.2018, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, як визначив Конституційний Суд України, полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 р. № 1-зп), і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 р. № 3-рп).

Разом з тим, суд зазначає, що правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

Таким чином, оцінка правомірності поведінки особи здійснюється на підставі норм законодавства, що діяло на момент вчинення відповідних дій. Водночас заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені порушення, повинні визначатися згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин, тобто на час застосування відповідальності, зокрема винесення відповідних рішень про застосування штрафу.

Враховуючи, що внесені зміни до статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» в частині розміру штрафу за несплату аліментів набрали чинності з 28.08.2018, відповідно, за станом на листопад 2018 року відповідачем правомірно застосовано зазначену норму Закону з урахуванням внесених змін.

Разом з тим, враховуючи, що під час розгляду справи судом встановлено неправомірність визначення розміру штрафу та не встановлено, що сума заборгованості на час прийняття оскаржуваної постанови перевищувала суму відповідних платежів за три роки, суд приходить до висновку про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 27.09.2018 про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 23952474.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн. та понесено витрати на правничу допомогу в розмірі 1 500 грн., які підтверджуються документально: договором про надання правової (правничої) допомоги № 261 від 12.06.2019, додатком № 1 до договору та квитанціями про оплату.

Водночас суд констатує, що обов`язок доведення неспівмірності та можливого зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката покладається на відповідача. Разом з тим, відповідачем аргументів та доказів такої неспівмірності суду не надано, тому витрати позивача підлягають стягненню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (вул. Оноре де Бальзака, 64, м. Київ, 02232, код ЄДРПОУ 34972294) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 27.09.2018 про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 23952474.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (вул. Оноре де Бальзака, 64, м. Київ, 02232, код ЄДРПОУ 34972294).

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (вул. Оноре де Бальзака, 64, м. Київ, 02232, код ЄДРПОУ 34972294).

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржена за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.А. Бояринцева