Рішення № 85273576, 29.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 жовтня 2019 року № 826/14805/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного у місті Києві військового комісаріату, Святошинського районного у місті Києві військового комісаріату про визнання протиправним та скасування мобілізаційного розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії, визнання бездіяльності протиправною,

встановив:

ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Деснянського районного у місті Києві військового комісаріату (Деснянський РВК), Святошинського районного у місті Києві військового комісаріату (Святошинський РВК), в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати мобілізаційне розпорядження Деснянського районного у місті Києві військового комісаріату, видане 30.06.2016 на ім`я ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Деснянський районний у місті Києві військовий комісаріат виключити ОСОБА_1 з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі;

- визнати бездіяльність Святошинського районного у місті Києві військового комісаріату щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку у 2011 році у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі, - протиправною.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що станом на момент досягнення позивачем 40 років (29.09.2011) положення статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (Закон №2232-XII) передбачали граничний вік перебування в запасі другого розряду - 40 років. Відтак, Святошинський РВК, на військову обліку в якому перебував позивач до червня 2016 року, зобов`язаний був виключити його з військового обліку у 2011 році у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі. Однак, Святошинський РВК не виключив ОСОБА_1 з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі чим допустив протиправну бездіяльність.

У зв`язку зі зміною місця проживання, 21.06.2016 його взято на облік військовозобов`язаних у Деснянському РВК, а 30.06.2016 видано мобілізаційне розпорядження. Позивач наголошує на тому, що взяття його на облік у Деснянському РВК та видача мобілізаційного розпорядження зумовлене незаконним перебуванням його на військовому обліку в Святошинському РВК.

Вважаючи, що взяття на облік військовозобов`язаних у Деснянському РВК та видача мобілізаційного розпорядження порушує право позивача на зняття з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі, свідчить про порушення принципам юридичної визначеності та дії законів у часі, позивач в липні 2016 року звертався до Деснянського РВК з вимогою скасувати вказане мобілізаційне розпорядження та зняти його з військового обліку. Однак, вказані вимоги позивача Деснянським РВК задоволені не були, у зв`язку з чим позивач звертається за захистом своїх прав до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2016 у справі відкрито провадження і призначено її до розгляду.

На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017 та згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.

15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2018 справу прийнято до провадження і призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Від Деснянського РВК до суду надійшли заперечення та відзив на позовну заяву в яких вказано про безпідставність позовних вимог до Деснянського РВК.

Зазначено, що позивача з огляду на його придатність до військової служби, законно та обґрунтовано взято на облік військовозобов`язаних у Деснянському РВК. При цьому, станом на момент взяття на військовий облік у Деснянському РВК, ОСОБА_1 не досяг граничного віку перебування у запасі другого розряду, який згідно із нормами Закону №2232-XII станом на 21.06.2016 складав 60 років.

Відповідач також зауважив, що навіть якби позивач і був виключений з військового обліку, то відповідно до змін, які були внесені до Закону №2232-XII в частині визначення граничного віку перебування в запасі - 60 років, та відповідно до частини першої статті 27 Закону №2232-XII позивач все одно підлягав би взяттю на військовий облік, як такий що придатний до військової служби та не досяг граничного віку перебування в запасі.

В спростування тверджень позивача, що його право, на виключення з військового обліку в 2011 році по досягненню 40-річного віку, було порушено, відповідач зазначив, що відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є справою всього Українського народу, а захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України - обов`язок громадян України, перебування на військовому обліку військовозобов`язаних повертає їм конституційне право захищати суверенітет і територіальну цілісність України.

Від Святошинського РВК відзиву чи заяв по справі до суду не надходило.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, заяві про зміну предмету позову та наданих у справу доказах.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотанням позивача, на підставі частини третьої статті 194 КАС України та частини дев`ятої статті 205 цього ж Кодексу ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Отже, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 14.06.2016 перебував на військовому обліку у Святошинському РВК.

21.06.2016, у зв`язку із зміною місця проживання, ОСОБА_1 поставлено на військовий облік у Деснянському РВК.

30.06.2016 ОСОБА_1 ознайомлено з Аркушем доведення вимог законодавства України з питань оборони, про що свідчить його особистий підпис, та вручено мобілізаційне розпорядження згідно якого позивач у разі оголошення мобілізації зобов`язаний, не чекаючи повістки, з`явитися протягом 24 годин за адресою: АДРЕСА_1

15.07.2016 позивач подав скаргу до Деснянського РВК в якій просив скасувати мобілізаційне розпорядження від 30.06.2016 та виключити його із військового обліку, у зв`язку із тим, що він мав бути виключений із військового обліку ще 29.09.2011 у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі другого розряду.

Відповідь на вказану скаргу ОСОБА_1 надана листом Деснянського РВК від 01.08.2016 №3046 в якому повідомлено, що 21.06.2016 ОСОБА_1 взято на військовий облік у Деснянському РВК на підставі його особистої заяви у зв`язку із зміною місця проживання. Щодо твердження позивача про те, що він мав бути виключений із військового обліку ще у 2011 році зазначено, що на той час позивач перебував на військовому обліку у Святошинському РВК, до виключної компетенції якого належало питання виключення позивача із військового обліку.

Вважаючи, що взяття на військовий облік у Деснянському РВК та видача вказаного мобілізаційного розпорядження є незаконними, а Святошинським РВК допущено протиправну бездіяльність щодо зняття його з військового обліку в 2011 році, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Частиною десятою статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних;

проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону №2232-XII у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в районних (міських) військових комісаріатах та відповідних органах інших військових формувань.

Пункт 2 частини першої статті 33 Закону №2232-XII передбачає, що взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання.

Водночас положення Закону №2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, зазнавало змін.

Так, статтею 28 Закону №2232-XII в редакції, яка діяла до 27.03.2014, було визначено, що запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних.

Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:

1) перший розряд - до 35 років;

2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

У подальшому, Законом України від 27.03.2014 №1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України від 22.07.2014 №1604-VII - до 60 років.

При цьому, положення Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та військовому резерві, змін не зазнало.

Тобто, з набранням чинності змін до Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, що не досягла передбаченого Законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Так, у зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

Від часу опублікування (набрання чинності) змін до цього Закону він поширює свою дію наперед на всій території України і розповсюджується на усіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Відтак, доводи позивача в частині порушення принципів юридичної визначеності та дії законів у часі, суд вважає необґрунтованими.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм наведена Верховним Судом у постанові від 19.09.2018 у справі №814/4386/15.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою та четвертою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації та переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на штати воєнного часу громадяни (крім тих, які проходять службу у військовому резерві) зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти військових комісаріатів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядженнях військових комісарів. Резервісти зобов`язані з`явитися до військових частин у строки, визначені командирами військових частин, в яких вони проходять службу у військовому резерві.

Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону №2232-XII у редакції Закону від 22.07.2014 №1604-VII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі, та є військовозобов`язаним, то є правомірними постановка позивача на військовий облік у Деснянському РВК та вручення йому мобілізаційного розпорядження.

Будь яких інших підстав для скасування мобілізаційного розпорядження, аніж незаконна постановка на військовий облік у Деснянському РВК, позивачем не вказано, судом не встановлено.

Тому суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування мобілізаційного розпорядження Деснянського РВК, видного 30.06.2016 на ім`я ОСОБА_1 .

Щодо наявності правових підстав для виключення позивача з військового обліку у Деснянському РВК, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, четвертої та п`ятої статті 34 Закону №2232-XII персонально-якісний облік призовників і військовозобов`язаних передбачає облік відомостей (біографічні дані, стан здоров`я, результати співбесід тощо) щодо призовників і військовозобов`язаних, які узагальнюються в особових справах призовників або в облікових картках військовозобов`язаних та реєструються в Єдиному державному реєстрі військовозобов`язаних. Ведення персонально-якісного обліку покладається на районні (міські) військові комісаріати.

Персонально-первинний облік призовників і військовозобов`язаних передбачає облік відомостей щодо призовників та військовозобов`язаних за місцем їх проживання. У сільській місцевості, а також у містах і селищах, де відсутні військові комісаріати, облік ведеться органами місцевого самоврядування.

Персональний облік призовників і військовозобов`язаних передбачає облік відомостей щодо призовників і військовозобов`язаних за місцем їх роботи або навчання та покладається на керівників підприємств, установ, організацій і навчальних закладів незалежно від підпорядкування і форм власності.

Згідно з частиною шостою статті 37 Закону №2232-XII виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які:

1) призвані чи прийняті на військову службу;

2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів;

3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) припинили громадянство України;

6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;

7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;

8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності;

9) померли.

Встановлено, що станом на час звернення до Деснянського РВК (червень 2016 року) позивач не досяг граничного віку перебування в запасі передбаченого нормами статті 28 Закону №2232-XII у редакції Закону від 22.07.2014 №1604-VII (60 років).

Про наявність інших умов виключенню з військового обліку, передбачених частиною шостою статті 37 Закону №2232-XII, позивач не зазначає.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції з організації ведення військового обліку військовозобов`язаних і призовників в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.12.2010 №660 (Інструкція №660), з військового обліку в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах знімаються військовозобов`язані та призовники, які згідно із частинами п`ятою та шостою статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зняті або виключені з військового обліку у військових комісаріатах.

Пунктом 3.10 Інструкції №660 визначено, що в особових картках на військовозобов`язаних, які досягли граничного віку перебування в запасі, після проведення чергової звірки з відповідними військовими комісаріатами викреслюються дані про військовий облік і робиться відмітка: «Виключений з військового обліку за віком».

Оскільки позивач не був знятий (виключений) військовим комісаріатом з військового обліку у встановленому законодавством порядку, відсутні підстави враховувати дані, внесені у особову картку працівника, відповідно до яких позивача 01.01.2012 виключено з військового обліку за віком.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що відсутні підстави для зобов`язання Деснянського РВК виключити ОСОБА_1 з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі.

Разом з цим, суд враховує, що на момент досягнення позивачем 40 років, позивач перебував на військовому обліку у Святошинському РВК, а стаття 28 Закону №2232-XII передбачала граничний вік перебування в запасі другого розряду 40 років.

Відтак, Святошинський РВК допустив бездіяльність, адже у 2011 році не виключив позивача з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі.

Водночас, суд зазначає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно, дії/бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії/бездіяльність вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії/бездіяльність є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Відсутність у будь-кого, зокрема й у позивача, прав та/або обов`язків у зв`язку з вчиненням оскаржуваних дій/бездіяльності не породжує у такої особи і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Правову позицію аналогічного змісту неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема у постанові від 12.04.2017 у справі №П/800/589/16.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту .

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.

Вказане підтверджується і нормою частини другої статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тобто, обов`язковою умовою для застосування інституту судового захисту має бути наявність юридичного спору між сторонами у справі, тобто порушення однією стороною законних прав та охоронюваних інтересів іншої сторони.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Така ж правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 06.03.2018 справа №800/397/17 провадження П/9901/91/18, рішенні Верховного Суду від 25.01.2018 справа №800/399/17 провадження П/9901/5/18.

За змістом доводів позивача, оскаржувана бездіяльність Святошинського РВК, станом на час звернення позивача до суду із даним позовом порушує його право на виключення з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі про поновлення якого й подано даний позов.

Однак, суд зазначає, що позивач, станом на час звернення позивача до суду із даним позовом не має права на виключення з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування у запасі, відтак оскаржувана бездіяльність Святошинського РВК не може порушувати такого права позивача.

Більш того, безвідносно до факту його виключення з військового обліку Святошинським РВК у 2011 році, позивач станом на час подання даного позову повинен перебувати на військовому обліку, як такий що придатний до військової служби та не досяг граничного віку перебування в запасі.

У постанові від 07.02.2019 у справі №826/4831/17 Верховний Суд проаналізував правовідносини у яких позивач був знятий з військового обліку райвійськкоматом у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі та зауважив, що у зв`язку із законодавчим продовженням граничного віку перебування на військовому обліку, позивач мав стати на військовий облік як військовозобов`язаний за зареєстрованим місцем проживання.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що оскаржувана бездіяльність Святошинського РВК хоча і мала місце, однак станом на час звернення позивача до суду із даним позовом жодним чином не порушує права позивача, а тому й не зумовлює необхідність захисту прав позивача та задоволення позовних вимог в цій частині.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд вважає, що Деснянським РВК доведено правомірність оскаржуваних дій та рішень, а позивачем не надано належних й достатніх доказів та обґрунтувань протилежного. У зв`язку з цим, суд не вбачає підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, відсутності витрат відповідача на залучення свідків та проведення експертизи, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України,

вирішив

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Деснянського районного у місті Києві військового комісаріату, Святошинського районного у місті Києві військового комісаріату про визнання протиправним та скасування мобілізаційного розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії, визнання бездіяльності протиправною, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Деснянський районний у місті Києві військовий комісаріат (місцезнаходження юридичної особи: 02166, місто Київ, вулиця Волкова, будинок 2А, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 07883801).

Відповідач - Святошинський районний у місті Києві військовий комісаріат (місцезнаходження юридичної особи: 03115, місто Київ, вулиця Онискевича, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 09754025).

Суддя О.М. Чудак