Ухвала суду № 85273553, 29.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

29 жовтня 2019 року м. Київ№ 826/6715/17Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглядаючи адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергобанк»до треті особи1) Державного реєстратора Миколаївської районної державної адміністрації Мостецького Дмитра Олександровича 2) Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Димова Олександра Сергійовича 3) Адміністратора Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Риженка Олексія Сергійовича 4) Державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області Циплакової Оксани Сергіївни 1) Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Марченко Олександра Михайлівна 2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Морська транспортна компанія» 3) Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскон Інформ» 4) Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕБОС» 5) Товариство з обмеженою відповідальністю «АВГУРА»про визнання протиправними та скасування рішень, В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Енергобанк» (надалі позивач, Банк) звернулось до суду з даним позовом, в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Миколаївської районної Державної адміністрації Мостецького Дмитра Олександровича від 24.03.2017 № 34438239 (про припинення іпотеки Банка), №34436928 (про припинення обтяження іпотеки Банка) та № 34450897 (про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ «Фебос»);

- визвати протиправними та скасувати рішення та внесені записи державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Риженка Олексія Сергійовича № 33852207 від 14.02.2017 (про скасування права власності за позивачем на нерухоме майно) та № 34543785 від 30.03.2017 (про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ «Авгура»);

- визнати протиправним та скасувати рішення державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області Циплакової Оксани Сергіївни №33768702 від 23.03.2017 (про зняття арешту з нерухомого майна);

- визнати протиправними та скасувати рішення та внесені записи приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Димова Олександра Сергійовича №34625475, № 34624669 (про державну реєстрацію іпотеки на нерухоме майно) та №34622984, № 34623717 (про державну реєстрацію обтяжень за договором іпотеки).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2017 (суддя Аблов Є.В.) відкрито провадження в адміністративній справі.

У зв`язку з тимчасовим відстороненням від здійснення правосуддя судді Аблова Є.В., у провадження якого перебувала адміністративна справа № 826/6715/17, для подальшого розгляду справу передано на повторний автоматизований розподіл справ між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями, дану справу розподілено на суддю Григоровича П.О.

Як наслідок, ухвалою від 05.06.2019 справу прийнято до провадження суддею Григоровичем П.О. Подальший розгляд справи вирішено здійснювати в спрощеному провадженні без виклику сторін та проведення судового засідання.

Під час розгляду справи суд дійшов висновку про неможливість вирішення даного спору в порядку адміністративного судочинства України, з урахуванням наступного.

Матеріалами справи підтверджується, що передумовою виникнення даного юридичного спору стали наступні обставини.

Так, 10.07.2008 між Публічним акціонерним товариством «Енергобанк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південна Українська Компанія» (третя особа-2) (позичальник-1) було укладено договір про надання кредиту № 29 (кредитний договір-1).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору-1 банк зобов`язався відкрити позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом 9.410.000,00 грн. на строк з 10.07.2008 по 09.07.2009 на поповнення обігових коштів підприємства.

Банк виконав взяті на себе зобов`язання щодо надання позичальнику-1 кредитних коштів в повному обсязі. Зазначений факт підтверджується виписками з рахунків НОМЕР_3, № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5.

09.10.2008 між ПАТ «Енергобанк» (банк), Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Кадіс» (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційним об`єднанням «Концерн «Металіст» (позичальник-2), укладено договір про переведення боргу на іншу особу.

Відповідно до п. 2.1 цього договору за згодою кредитора боржник у зобов`язанні, а саме договорі про надання кредиту № 18 від 30.10.2007 (кредитний договір-2), ТОВ «Фірма «Кадіс» замінюється на нового боржника - ТОВ ВКО «Концерн «Металіст».

Пунктом 2.3 договору сторони погодили, що вартість боргових зобов`язань, перевід яких на нового боржника здійснюється за цим договором, становить 9.500.000,00 грн.

Банк виконав взяті на себе зобов`язання щодо надання позичальнику-2 кредитних коштів в повному обсязі. Зазначений факт підтверджується виписками з рахунків НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

29.12.2010 між ПАТ «Енергобанк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аскон Інформ» (третя особа-3) (позичальник-3) укладено договір кредитної лінії № 4 (кредитний договір-3).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору-3 банк зобов`язався відкрити позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 24.000.000,00 грн. на строк з 29.12.2010 по 28.12.2012 на поповнення обігових коштів, в тому числі на купівлю морських суден та/або суден внутрішнього призначення.

Банк виконав взяті на себе зобов`язання щодо надання позичальнику-3 кредитних коштів в повному обсязі. Зазначений факт підтверджується випискою з рахунку № НОМЕР_1 .

Для забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором-1, кредитним договором-2, кредитним договором-3, в тому числі з повернення суми кредиту, сплати відсотків, сплати неустойки, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання зобов`язання, 30.12.2010 між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Морська транспортна компанія» (іпотекодавець) укладений договір іпотеки (договір іпотеки), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Побединською В.О. та зареєстрований в реєстрі за № 2971, згідно з яким в іпотеку було передано будівлі (споруди) та земельну ділянку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Морська транспортна компанія» на праві власності.

Вказана Іпотека була належним чином зареєстрована у встановленому законом порядку.

Однак, в подальшому, як зазначає позивач, в зв`язку з безпідставним, на його думку, прийняттям відповідачами оскаржуваних рішень, відповідно до яких речові права були зареєстровані на користь ТОВ «Фебос» (третя особа-4) та в подальшому за ТОВ «Авгура» (третя особа-5), Банк фактично був позбавлений речових прав на вказане вище нерухоме майно, що й зумовило звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, (далі також - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ, Суд) від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом», зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 2, пункту 1 частини першої статті 4, пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом з тим, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом розгляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі №802/1792/17-а.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №823/2042/16, у разі наявності майнового чи немайнового особистого інтересу учасника, спір має приватноправовий характер незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів.

Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.01.2019 року у справі №823/460/16 зазначив, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож, не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2019 року у справі №П/811/1884/17 зазначено, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі №826/26802/15 дійшла наступних висновків: «Крім того, на підставі оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, яке, на думку позивача, прийнято внаслідок допущення реєстратором протиправних дій, у третіх осіб виникло речове право, правомірність набуття якого також оспорюється позивачем. Водночас, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що скасування рішень державного реєстратора з проведення реєстраційних дій обов`язково будуть впливати на майнові права тієї особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано, оскільки питання правомірності укладення та належності виконання цивільно-правових угод, на підставі яких здійснено реєстрацію, обов`язково постане перед судом, який буде вирішувати цей спір».

Така правова позиція викладена й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 821/592/16.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктами 6, 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою Банку з рішеннями державних реєстраторів про скасування речових прав Банку на відповідне нерухоме майно, а також з рішенням органу виконавчої служби про скасування арешту на таке майно. Тобто, позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

Таким чином, спір у даній справі не обмежується оскарженням дій та реєстраційних записів державного реєстратора, оскільки в його основі наявний спір про право, який, з урахуванням особливості справи, не може бути вирішено в адміністративному суді, який обмежено вимогами процесуального закону. Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

З огляду на викладене, враховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад цього спору, суд дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за нормами Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, відтак провадження по справі підлягає закриттю.

Керуючись статтями 2-9, 19, пунктом 1 частини першої статті 238, статтями 239, 243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у справі.

Роз`яснити Публічному акціонерному товариству «Енергобанк», що цей спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалу може бути оскаржено у порядку, встановленому статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович