Рішення № 85269497, 24.04.2019, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/19142/18

провадження № 2/753/745/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2019 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Цимбал І.К.

при секретарях - Степанишина Г.А., Леонтьєв В.В.

з участю представників позивача - Волошина В.М. , Радей О . А.

предстваника відповідача - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної шкоди -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, про відшкодування завданої майнової шкоди в розмірі 79423 грн. 90 коп. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідач перебуваючи на посаді сержанта поліції інспектора роти №1 батальйону №3 полку №2 УПП у м. Києві, керуючи транспортним засобом «Toyota Prius» д.н.з. НОМЕР_4 під час виконання своїх службових обов`язків допустив зіткнення з транспортним засобом «Toyota Prado» д.н.з. НОМЕР_2 . 11.12.2017 відносно ОСОБА_3 було складено протокол серії БД№428642 за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 10.01.2018 у справі №753/23802/17 ОСОБА_3 визнано винним та накладено адміністративне стягнення у розмірі 340 грн. За фактом скоєного ДТП начальником ДПП призначено проведення службового розслідування. Відповідно до наказу №1618 від 01.11.2017 ОСОБА_3 за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог п.п. 1,2 ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про національну поліцію», ст. 14 ЗУ «Про дорожній рух». п. 1 ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого ЗУ від 22.02.2006 №3460-ІV, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, поліцейському роти №3 батальйону №3 полку №1 УПП у м. Києві ДПП сержантові поліції ОСОБА_3 оголошено зауваження.

Згідно висновку експертного дослідження №19/13-1/30-ЕД/18 від 17.05.2018 проведеного Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу «Toyota Prius» д.н.з. НОМЕР_4 складає 79423, 90 грн.

В добровільному порядку відповідач вказані кошти сплатити відмовляється, в зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з даним позовом, про відшкодування шкоди в примусовому порядку.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги викладені в позовній заяві підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача, проти позову заперечував, надавши відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що ОСОБА_3 на момент ДТП та завдання матеріальної шкоди, виконував свої службові обов`язки. Крім того, зазначив, що на особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору і завдала шкоди життю чи здоров`ю у зв`язку з використанням транспортного засобу, що належать роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно. Крім того представник відповідача, у відзиві на позов зазначає, що внаслідок переслідування автомобіль правопорушника було зупинено ОСОБА_3 на складено на водія транспортного засобу «Toyota Prado» протокол за адміністративне правопорушення передбачене ст. 122-2 та ст. 130 КУпАП. Зазначає, що на працівників поліції не поширюється законодавство про повну матеріальну відповідальність, й у даному випадку на відповідача, котрий виконував службові обов`язки, не може бути покладена відповідальність за шкоду, що відноситься до категорії нормального виробничо - господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, котрий перебував у стані крайньої необхідності. Відтак, ОСОБА_3 діяв у спосіб, передбачений законом та на виконання наданих йому службових повноважень, а тому не має обов`язку нести відповідальність за шкоду завдану у зв`язку з сумлінним та результативним припиненням грубого порушення закону.

Представник позивача, не погоджуючись з твердженнями представника відповідача подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що обставини за яких було пошкоджено службовий транспортний засіб не є предметом розгляду даної справи та не підлягають повторному з`ясуванню, оскільки були предметом розгляду матеріалів дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 11.12.2017.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, встановленими наступні факти та відповідні ним правовідносини.

11.12.2017 о 02 год. 15 хв. в м. Києві на перехресті вул. Здолбунівська та вул. Ревуцького, сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю службового автомобіля ДПП «Toyota Prius» д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки «Toyota Prado» д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті чого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 10.01.2018 винним в даній дорожньо-транспортній пригоді визнано ОСОБА_3 /а.с. 8/.

Після цього автомобіль «Audi» на польській реєстрації, який переслідували працівники УПП в Тернопільській області ДПП виїхав за межі міста та направився в сторону с. Великі Гаї, Тернопільського району.

За фактом скоєного ДТП начальником Департаменту патрульної поліції призначено проведення службового розслідування. Наказом ДПП Національної поліції України №1618 від 01.11.2017 ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено зауваження /а.с.62-63/.

Відповідно до висновку експертного дослідження № 19/13-1/30-ЕД/18 від 17.05.2018 року проведеного Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України - вартість матеріального збитку, завданого власнику дорожнього транспортного засобу «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_4 , Департаменту патрульної поліції, внаслідок ДТП, яка мала місце 11.12.2017, на час проведення експертного дослідження становить 79423, 90 грн. /а.с. 9-18/.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 власником вказаного службового автомобіля «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_4 є Департамент патрульної поліції /а.с.7/.

ДПП стверджує, що ОСОБА_3 своїми неправомірними діями завдав механічних пошкоджень службовому автомобілю, так як вказаний автомобіль не відремонтований та знаходиться у неробочому стані, що значно ускладнює повноцінне виконання службових обов`язків УПП в м. Києві ДПП відповідно до закону.

Таким чином, на думку позивача, внаслідок вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, зумовленої винними протиправними діями відповідача, Департаменту патрульної поліції завдано майнову шкоду шляхом пошкодження службового автомобіля «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_4 у розмірі 79 423 грн. 90 коп.

Позивач, як на підставу правових позовних вимог посилається на ст. 19 ЗУ «Про Національну поліцію» та ст. 22, 1166, 1178 ЦК України, а саме:

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про Національну поліцію", у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до ст. 22 ЦК України зазначає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст.1187 ЦК встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з тим, суд не може погодитись з такими висновками позивача, оскільки відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно до ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд вважає, що посилання позивача, на дані правовідносини Кодекс законів про працю (КЗпП) не поширюється, оскільки такі правовідносини регулюються Законом України «Про Національну поліцію».

Основним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність національної поліції є Закон України «Про Національну поліцію», згідно зі ст. 19 «Види відповідальності поліцейських», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

За загальним правилом, під час вирішення справ такої категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Однак, у Законі України «Про Національну поліцію» відсутня норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди заподіяної поліцейським, а тому суд приходить до висновку, що на поліцейського як на працівника поширюється трудове право, отже при вирішенні даного спору слід керуватись Кодексом законів про працю (КЗпП).

Посилання позивача на ст. 22 ЦК України, як правову підставу стягнення збитків, є безпідставним, оскільки мова йде про відшкодування матеріальної шкоди з працівника, в даному випадку - поліцейського.

У п. 18 Постанови Пленуму ВСУ від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз`яснено, що під час заподіяння шкоди працівниками самовільним використанням у корисливих цілях технічних засобів підприємства (автомобілів, автокранів тощо) відповідальність має наставати за нормами не трудового, а цивільного права. У такому разі шкода відшкодовується в повному обсязі, включаючи й неотримані підприємством прибутки від використання зазначених технічних засобів.

07.02.2018 Дарницьким районним судом винесено постанову відносно ОСОБА_4 , відповідно до якої ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 та ст. 130 КУпАП /а.с. 77-79/. Отже, в судовому засіданні достовірно встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок виконання ОСОБА_3 своїх службових обов`язків, а саме невідкладне службове завдання, внаслідок чого було пошкоджено транспортний засіб, а отже відповідальність має наставати за нормами трудового права. Цивільне право слід застосовувати у випадках, коли працівник заподіяв матеріальну шкоду, внаслідок самовільного використання в особистих цілях автомобіля.

Відповідно до ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу.

Згідно частин 1, 2, 4 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Статтею 134 КЗпП України передбачено випадки повної матеріальної відповідальності. Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків; шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків; службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Отже, договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено лише із працівниками, які обіймають посади (виконують роботи) із зазначеного переліку. І лише за наявності такого договору працівник нестиме повну матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду. Тобто повна матеріальна відповідальність виникає лише за умови виконання обох описаних вище вимог.

Оцінюючи належність, допустимість, а також достатній взаємозв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася під час виконання ОСОБА_3 своїх посадових та службових обов`язків, а тому підстави для стягнення матеріальної шкоди відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-13, 17, 18, 76-82, 89, 133, 141, 242, 258,259, 263-265, 268,272, 273, 354 ЦПК України, 130, 134, 135, 138 КЗпП суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцятиднів з дня складання повного тексту рішення.

Головуючий: