Рішення № 85266849, 21.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ДОДАТКОВЕ

РІШЕННЯ

21 жовтня 2019 року м. Київ № 826/850/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Каракашьяна С.К., при секретарі Мині І.І., за участі представників - позивача Рибченко Н.М., відповідача Пущука М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву про винесення додаткового рішення у справі

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ОБСТАВИНИ СПРАВИ:У січні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 листопада 2017 року №0027364202.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 17 листопада 2017 року №0027364202.

04 липня 2018 року до Окружного адміністративного суду міста Києва представником позивача подано заяву про ухвалення додаткового рішення у справі в частині стягнення з Головного управління ДФС у місті Києві на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 7100 грн.

07 грудня 2018 року Окружним адміністративним судом міста Києва, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року, ухвалено додаткове рішення, яким в задоволенні заяви представника позивача про здійснення розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні вимог позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що понесені позивачем витрати на оплату правничої допомоги фахівцем у галузі права, який на час їх надання не був адвокатом, не підлягають розподілу між сторонами за правилами, визначеними статтями 134, 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Суди також дійшли висновку, що витрати на правничу допомогу у сумі 6400 грн. не відповідають принципу співмірності, оскільки справа є незначної складності, представником позивача не обґрунтовано витраченого часу на надання обсягу послуг, вказаного в акті виконаних робіт від 15 січня 2018 року №9, сума витрат на правничу допомогу не є пропорційною ціні позову.

Постановою Верховного Суду від 28 травня 2019 року вищезазначені судові рішення скасовано, справу в частині ухвалення додаткового судового рішення передано на новий розгляд.

Рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що Конституцією України не допускається звуження змісту та обсягу права кожного на отримання правової допомоги, а вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, підстави обмежувати сторону на відшкодування витрат, понесених на отримання правової допомоги, що була отримана від інших суб`єктів, фахівців у галузі права, ніж адвокат, відсутні.

У зв`язку з цим, Верховний Суд дійшов висновків, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у вимогах позивача щодо стягнення судових витрат, понесених позивачем в частині надання правової допомоги у суді першої інстанції особою, яка не є адвокатом, не звернув увагу на такий зміст правового регулювання, встановлений вищенаведеними нормами.

Також, постанова Верховного Суду містить висновок, що висновки про невідповідність суми витрат на правову допомогу принципу співмірності є передчасними, з огляду на те, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, матеріали справи не містять такого клопотання податкового органу та жодних інших пояснень відповідача з цього приводу. Верховним Судом зазначено, що суди попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат в повному обсязі, не обґрунтували того, а які самі витрати співмірні з наданим обсягом послуг представником позивача, чи відповідають надані докази (первинні документи: квитанція, акт виконання робіт) вимогам первинного документа, встановлених частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV.

Згідно з текстом постанови від 28 травня 2019 року Верховний Суд визнає, що надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів з урахуванням тривалості розгляду справи (що в межах цієї справи не встановлено), є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу. Саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.

Ухвалою про прийняття справи до розгляду від 22 липня 2019 року заяву про ухвалення додаткового рішення у справі було призначено до розгляду в судовому засіданні на 13 вересня 2019 року та запропоновано учасникам справи подати додаткові письмові пояснення щодо обставин справи з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 28.05.2019 протягом двадцяти днів з дня отримання ухвали.

В судовому засіданні 13 вересня 2019 року встановлено, що позивачем подано пояснення від 12.09.2019р., за змістом яких позивач просить відшкодувати йому витрати у розмірі 16536грн., які складаються з 1536 грн. судового збору за подання касаційної скарги та 15000грн. витрат, пов`язаних з розглядом справи за час розгляду справи у першій, апеляційній та касаційній інстанціях.

З огляду на те, що відповідачем жодних пояснень чи заперечень не подано, проте, позивачем, у відповідності до заяви від 12.09.2019р. висунуто вимоги, які до цього не були предметом судового розгляду, судом оголошено перерву в судовому засіданні та запропоновано відповідачу надати пояснення та заперечення.

В судовому засіданні 21 жовтня 2019 року було встановлено, що відповідачем жодних письмових пояснень чи заперечень не надано, представник відповідача проти задоволення заяви про стягнення витрат заперечував з посиланням на неспіврозмірність з переметом спору - податковим повідомленням - рішенням про застосування 170 грн. штрафу.

Заслухавши пояснення представників та розглянувши матеріали справи, суд констатує наступне.

В тексті позову позивачем не було зазначено про розмір витрат на правову допомогу, натомість, було зазначено про стягнення судових витрат.

До позовної заяви було додано договір про надання правничої допомоги №9 від 14.09.2017р., та акт виконаних робіт від 15.01.2018р., укладені між позивачем та ФОП « ОСОБА_2 » та квитанцію від 12.01.2018р. №0.0.936974200.1 про сплату суми 6400 грн. за договором №9 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 .

В заяві про ухвалення додаткового рішення у справі від 04.06.2018р. представник позивача зазначила, що витрати на правничу допомогу у сумі 6400 грн. включали в себе:

- надання усних консультацій стосовно отриманого податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві без номеру та без дати;

- складання запитів та відповідей до податкових органів, Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- складання та виготовлення Заперечення на акт від 27 жовтня 2017 року №2126/26-15-42-02-12/-2077203683 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу у вигляді вартості успадкованого майна платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2016 по 31.12.2016";

- складання та виготовлення скарги в порядку адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві без номеру та без дати;

- складання та виготовлення адміністративного позову до Окружного адміністративного суду міста Києва щодо оскарження податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві без номеру та без дати;

- підготовку процесуальних документів під час розгляду справи №826/850/18.

Вартість перерахованих вище послуг становила 6400 грн.

Оригінали зазначених документів, залучені до матеріалів справи, містять підписи сторін, відомостей про їх підписання неналежними сторонами не надано.

Також, у заяві про ухвалення додаткового судового рішення представник позивача вказував на оплату вартості 700 грн. участі представника у двох судових засіданнях - 16.04.2018р. та 31.05.2018р., виходячи зі змісту п. 14 вищезазначеного договору.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд констатує, що відповідачем не було надано передбаченого частиною сьомою статті 134 КАС України клопотання про зменшення судових витрат, або письмових заперечень стосовно неспівмірності витрат, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості проаналізувати такі доводи та надати їм правову оцінку.

Посилання ж представника відповідача, наведені в судовому засіданні, на суму застосованих до позивача штрафних санкцій (170грн.), як на визначення співмірності, наведені у пункті 4 частини 5 статті 134 КАС України, суд не приймає, з огляду на наступне.

Вищезазначена правова норма встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, дана норма, одночасно з ціною позову, тобто вираженням позову у грошовому еквіваленті, наводить ще ряд умов для співмірності - значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, процесуальна норма передбачає можливість застосування інших критеріїв для визначення співмірності, на що прямо вказує визначення «та(або)» наведене в її тексті.

Крім того, суд зазначає, що, застосування логіки, зазначеної представником відповідача, об`єктивно унеможливлює використання оплачуваної правової допомоги при оскаржені рішень податкового органу про застосування штрафів на незначні суми, що, на думку суду, призведе до порушення прав громадян, визначених статтею 59 Конституції України.

Щодо суми заявлених позивачем витрат та їх підтвердження, суд констатує наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. У випадках, визначених цим Кодексом, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали.

В той же час згідно з частиною четвертою вказаної правової норми перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Натомість, розділ ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України, яким регламентовано апеляційне та касаційне провадження, має назву «Перегляд судових рішень», та не містить вказівок про здійснення судового розгляду судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 статті 322 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, резолютивної частини із зазначенням, зокрема, нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; (п.п. «б») або розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 статті 322).

Аналогічні вимоги встановлені підпунктами «б» та «в» пункту 4 статті 356 Кодексу адміністративного судочинства України для постанови суду касаційної інстанції.

В зазначених правових нормах передбачено розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанції, натомість до компетенції суду першої інстанції віднесено розподіл судових витрат, та не надано суду першої інстанції права розподілу витрат, понесених у зв`язку з переглядом судового рішення.

Відповідно до статті 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає обґрунтованою заяву позивача про покладення на відповідача витрат, які позивачем понесено у зв`язку з розглядом справи у суді першій інстанції, з огляду на відсутність будь - яких клопотань відповідача про їх зменшення та заперечення щодо їх здійснення.

Натомість витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанції, не підлягають покладенню на відповідача при винесенні судом першої інстанції додаткового рішення.

З огляду на викладене та керуючись статями 2, 72, 132, 252 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39439980) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) 7100 (сім тисяч сто) гривень витрат на правову допомогу.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 28.10.2019.

Суддя С.К. Каракашьян