Рішення № 85264481, 22.10.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3359/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Клочка К.І.,

за участю:

секретаря судового засідання – Вязун К.Ю.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Оніщенко В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги. Під час розгляду справи суд, -

В С Т А Н О В И В:

05 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 13.06.2019 №Ф-113871-50 про визначення недоїмки з єдиного внеску у розмірі 8487,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 29.07.2008 року по 29.12.2018 перебувала у трудових відносинах з ПАТ "Полтаваобленерго" на посадах, пов`язаних із юридичною практикою, з 02.01.2019 перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Полтаваенергозбут" на посаді юрисконсульта першої категорії. З 04.04.2017 року позивач має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. З 04.04.2017 адвокатську діяльність зупинено. 29.05.2018 право на заняття адвокатською діяльністю поновлено.

З 04 червня 2018 року позивач зареєстрована в органі доходів і зборів та перебуває на обліку як самозайнята особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Головним управлінням ДФС у Полтавській області у відношенні позивача було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-113871-50 від 13.06.2019 у розмірі 8487,60 грн, з якою позивач не погоджується, посилаючись на те, що вона отримує дохід виключно в межах трудових відносин, із якого в повному обсязі утримуються всі види податків і зборів. Водночас позивач зазначила, що як самозайнята особа - адвокат позивач не працює та доходів від професійної діяльності не отримує, тому нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як самозайнятій особі є подвійним оподаткуванням одного доходу.

Ухвалою суду від 09.09.2019 року відкрито спрощене провадження по даній справі.

25.09.2019 року судом отримано відзив на позов, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 01 травня року, що настає за звітним періодом. У разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, в розумінні Закону України № 2464-VІ роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники єдиного внеску.

Клопотання про заміну відповідача, долучене відповідачем до відзиву на позовну заяву, судом не розглядалося, оскільки представник відповідача в судовому засіданні його не підтримав.

Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги та доводи позовних вимог, просив суд їх задовольнити у повному обсязі з огляду на безпідставність оскаржуваної вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, просив суд відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 29.07.2008 року по 29.12.2018 перебувала у трудових відносинах з ПАТ "Полтаваобленерго" на посадах, пов`язаних із юридичною практикою, з 02.01.2019 перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Полтаваенергозбут" на посаді юрисконсульта першої категорії. З 04.04.2017 року позивач має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. З 04.04.2017 адвокатську діяльність зупинено. 29.05.2018 право на заняття адвокатською діяльністю поновлено.

З 04 червня 2018 року позивач зареєстрована в органі доходів і зборів та перебуває на обліку як самозайнята особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Головним управлінням ДФС у Полтавській області у відношенні позивача було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-113871-50 від 13.06.2019 у розмірі 8487,60 грн.

Позивач не погодилася із зазначеною вимогою та звернулася до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до положень пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VІ, згідно частин 2 та 3 статті 9 якого, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» до платників єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнята особа та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17 (адміністративне провадження № К/9901/51065/18, № К /9901/50934/18).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно положень статті 13 вказаного вище Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Як вже зазначалося судом, ОСОБА_1 з 29.07.2008 року по 29.12.2018 перебувала у трудових відносинах з ПАТ "Полтаваобленерго" на посадах, пов`язаних із юридичною практикою, з 02.01.2019 перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Полтаваенергозбут" на посаді юрисконсульта першої категорії, тобто здійснює діяльність у сфері права в межах трудових відносин з ТОВ "Полтаваенергозбут" (у 2018 році з ПАТ "Полтаваобленерго") та не провадить незалежну професійну діяльність як самозайнята особа.

Наданими позивачем до суду копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 та ОК-5 підтверджено той факт, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) протягом 2018 - 2019 року сплачено страхувальниками - його роботодавцями (ПАТ "Полтаваобленерго" та ТОВ "Полтаваенергозбут" відповідно) .

При цьому, представником відповідача до суду не надано будь - яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність поза межами трудових відносин, як самозайнята особа та отримує дохід від такої діяльності.

Враховуючи те, що позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами трудової діяльності доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДФС у Полтавській області від 16.05.2019 № Ф-7035-51/3436 сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 5211,36 грн. фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

Водночас суд враховує, що положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" чітко не врегульовано особливості сплати єдиного соціального внеску найманим працівником в межах незалежної професійної діяльності, норми цього закону та підзаконних правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов`язків платників єдиного внеску, що також констатовано Верховним Судом у рішенні від 02.09.2019 по справі № 520/3939/19.

За приписами частини 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Дотримуючись принципу верховенства права суд застосовує висновки, висловлені Європейським судом з прав людини у справі "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на викладене, відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірності оскаржуваної вимоги від 13.06.2019 № Ф-113871-50 про визначення недоїмки з єдиного внеску у розмірі 8487,60 грн, що є підставою для її скасування.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов належить задовольнити у повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень статті 139 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивачем при подачі позову сплачено 768,40 грн стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області підлягає сума 768,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 6-10, 13-14, 77, 139, 242-246, 250, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, код ЄДРПОУ 39461639) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 13.06.2019 №Ф-113871-50.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39461639) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28 жовтня 2019 року.

Суддя К.І. Клочко