Рішення № 85264372, 28.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4632/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом громадянина Афганістану ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014) про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся громадянин Афганістану ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі – ГУ ДМС), в якому просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ ДМС №139 від 24.07.2019 року про відмову йому - ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати ГУ ДМС прийняти рішення відносно нього - ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що 29.07.2019 року він отримав повідомлення №5/1-237 від 24.07.2019 року про відмову йому в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу №139 від 24.07.2019 року.

Позивач вважає наказ №139 від 24.07.2019 року необґрунтованим та незаконним, на його думку, рішення приймалось без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи, оскільки він не належить до жодного визначення, яке зазначено у п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) та його заява не носить характеру зловживання у розумінні п.6 ст.8 Закону.

У позовній заяві позивач вказав, що на території Афганістану в нього був фотомагазин, до якого заходили співробітники міжнародних збройних сил аби зробити фотографії на документи. Коли про це дізнався брат його жінки, який був членом терористичного угрупування Талібан, то наказав надавати інформацію та фотографії клієнтів, аби Талібан мав їх знайти. Він відмовився і через це отримував погрози своєму життю від брата дружини з боку ОСОБА_2 . Крім того, в нього існує ризик переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи: особи, які були пов`язані з міжнародними збройними силами, та які вважаються такими, що підтримують уряд.

Також позивач посилається на інформацію по країні походження, яка, на його думку, підтверджує обґрунтованість побоювань.

З урахуванням викладеного вважає, що у міграційної служби не було підстав вважати його заяву необґрунтованою, і міграційна служба повинна була прийняти рішення про прийняття в оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути заяву за повною процедурою, інакше без з`ясування усіх обставин не було підстав для висновку обґрунтованості чи необґрунтованості його заяви, а тому вказаний наказ є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 06.08.2019 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків вказаної позовної заяви.

Ухвалою суду від 29.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву (а.с.73-90) та матеріали особової справи позивача (а.с.93-352).

У відзиві представник відповідача зазначив, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п.1 ч.1 ст.1 Закону та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою підтверджено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

Крім того, з 2009 по 2018 року позивач знаходився на території Російської Федерації, тобто згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону він знаходився в третій безпечній країні та не звернувся за наданням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту за місцем знаходження. В разі обґрунтованості побоювань зазнати переслідувань на Батьківщині позивач повинен був звернутись за захистом на території Російської Федерації.

Представник відповідача наголошує, що позивач з 25.04.2018 по 02.08.2018 (коло 4 місяців) не звертався за міжнародним захистом та більш, того з 25.04.2018 до моменту звернення (02.08.2018) чотири місяці перебував на території України у якості нелегального мігранта, тим самим порушив вимоги ч.2 ст.5 Закону.

Також представник відповідача вказує, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС не обумовлене потребою в міжнародному захисті, а в свою чергу, пов`язане лише з бажанням легалізації власного перебування на території України та подальшого документування. Повідомлені ним відомості під час проведення додаткових протоколів співбесід від 18.07.2019 року та 24.07.2019 року відрізняються від наданих при попередній процедурі: заяви від 02.08.2018 року, анкети від 06.09.2018 року, протоколів співбесід від 14.09 та 20.09.2018 років, містять суттєві розбіжності, зокрема, з приводу загальної історії переслідування.

На думку відповідача, побоювання позивача стати жертвою переслідувань жодними достовірними доводами не підтверджується, інформаційні матеріали носять загальний характер і не підтверджують існування можливості того, що позивачу буде причинено шкоду або неприйняті страждання у разі його повернення в країну походження та, як наслідок, свідчать про відсутність умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Соціально-політична ситуація, яка виникла внаслідок проведення протистояння між окремими групами на території Афганістану, є загальновідомою обставиною, проте вищезазначена обставина не слугує автоматичною підставою для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Проаналізувавши актуальну інформацію про країну громадянської належності позивача: відповідно до Кабульської програми розвитку муніципального розвитку («KMDP» «КМДП»), більше одного мільйона людей по всьому місту Кабул отримали користь від нових та реконструйованих доріг, нового водовідведення та кращого доступу до комунальних послуг, про що, зокрема, свідчать оновлення в листопаді 2017 року після восьми місяців роботи в районах ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та Таймані, яке включило будівництво тротуарів та водовідведення, проект отримав безпосередню користь понад 5000 людей. У рамках програми гуманітарного розвитку та миру, щомісяця Всесвітня програма продовольства забезпечує незахищені вершки населення, допомога надається сім`ям, які постраждали від посухи, повені, переміщення від конфліктів або повернулись з Ірану та Пакистану, що свідчить про співпрацю з міжнародними організаціями та реалізацію соціальних програм на державному рівні.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Афганістану, за національністю таджик, віросповідання мусульманин-суніт, дотримується канонів релігії повністю, одружений, рідна мова дарі, трохи володіє російською мовою, останні 10 років працював на ринку реалізатором взуття, освіта відсутня, проходив військову службу на території Афганістану.

Країну постійного проживання покинув у 2009 році легально авіарейсом м. Кабул (Афганістан)- м. Ташкент (Узбекистан). Проживав 2-3 дні у знайомого далі виїхав автомобілем з м. Ташкент (Узбекистан) до м. Москва (Російська Федерація). У м. Москва проживав з 2009 року по 2018 рік.

25.04.2018 року перетнув нелегально Державний кордон з Україною на автобусі та в Україні перебував нелегально.

Вперше позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні 02.08.2018 року.

ГУ ДМС України в Одеській області 20.09.2018 року прийняло рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись з прийнятим рішення позивач оскаржив його до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 року (суддя Бойко О.Я.) по справі №420/5232/18 адміністративний позов задоволено частково. Визнано наказ ГУ ДМС України в Одеській області №180 від 20.09.2018 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним та скасувати його. Зобов`язано Головне управління ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, повторно розглянути заяву ОСОБА_5 від 02.08.2018 року про надання захисту в Україні, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У решті позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 року по справі №420/5232/18 апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області залишено без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року – залишено без змін.

Наказом №126 від 05.07.2019 року щодо повторного розгляду заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, наказано повторно розглянути заяву особи про вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Афганістану на установчі дані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особова справа №2018ОD0120 з урахуванням обставин, які стали підставою для скасування судом наказу від 20.09.2018 року №180 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З позивачем було проведено дві додаткові співбесіди, які відображені в додаткових протоколах співбесіди від 18.07.2019 року (а.с.134-141) та у додатковому протоколі співбесіди від 24.07.2019 року.

24.07.2019 року головним спеціалістом відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС М.Лємєшовою сформований висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.156-170).

Наказом №139 Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління ДМС в Одеській області від 24.07.2019 року відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Афганістану на установчі дані ОСОБА_1 (а.с.198).

Територіальним органом ДМС було направлено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 24.07.2019 року №5/1-237, яке отримано позивачем 29.07.2019 року (а.с.199-202).

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . При цьому суд виходить з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України №3671-VI, відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Порядок подання та розгляду заяв про визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, регламентований Законом України №3671-VI та Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884 (далі – Правила №649.

Відповідно до ч.1,7 ст.7 Закону України №3671-VI така заява подається особисто іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч.12 ст.7 Закону України №3671-VI Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також, зокрема, проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву; заповнює реєстраційний листок та інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України №3671-VI орган, який прийняв до розгляду заяву, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Розділом ІV Правил №649 встановлено порядок попереднього розгляду заяв.

Згідно з п.4.1. розділу ІV Правил №649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: - проводить співбесіду із заявником, результати якої оформлюються відповідним протоколом; - розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту).

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Згідно з ч.4 ст.8 Закону України №3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Частинами 6,7 ст.8 Закону України №3671-VI встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Суд вважає, що посилання у висновку на те, що позивач не одразу звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (прибув на територію України 25.04.2018 року, звернувся 02.08.2018 року) не є безумовною підставою для визнання його заяви очевидно необґрунтованою. Відповідач повинен був з`ясувати, чи має позивач суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Щодо посилання представника відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.02.2018 у справі №825/608/17 та від 11.10.2018 у справі №815/192/17 є неспроможними, оскільки у спірних правовідносинах по цих справах проміжок часу між прибуттям в Україну та зверненням за міжнародним захистом дійсно був тривалим – у справі №825/608/17 з листопада 2016 року по 09.03.2017 року, а у справі №815/1892/17 з 12.09.2012 по 08.10.2013 року.

Свідчення особи, яка бажає отримати статус біженця, і докази, що їх підтверджують відносно загрози переслідування, повинні задовольняти тому, що є прийнятним вважати "можливим у розумних межах" або правдоподібним, тобто заявник не повинен обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця.

Крім того, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру. "Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування" є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо.

Оцінка побоювань позивача повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації по країні походження щодо ситуації на момент звернення із заявою за захистом. Ситуація в країні походження при визначенні наявності підстав для надання міжнародного захисту може бути доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими.

Висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 24.07.2019 року відносно позивача містить інформацію про країну походження позивача, але в основному позитивну. Між тим, наявна інша загальновідома інформація про країну походження позивача та м. Кабул.

Інформація ІКП від:

- 17.10.2019 кількість жертв в Афганістані досягло рекордного рівня (повний текст: https://www.refworld.org.ru/country,COI,,,AFG,,5dadc0cb7,0.html)

- 09.10.2019 року Організації Об`єднаних Націй 9 жовтня опублікувала звіт, у якому йдеться, що 30 цивільних загинули і п`ятеро були поранені в результаті повітряних ударів США по ймовірних об`єктах з переробки наркотиків на заході Афганістану чотири місяці тому (повний текст: https://www.radiosvoboda.org/a/news-afganistan-tsyvilni-zhertvy-oon/30207545.html);

- 22.10.2019 року жертвами військових дій в Афганістані за 2018 рік стали 3 804 мирних жителів, серед них майже тисяча дітей (повний текст: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/2647026-v-afganistani-torik-zaginuli-ponad-tri-tisaci-civilnih.html);

- 15.10.2019 року у терактах під час проведення виборів отримали поранення 279 осіб. За даними Місія ООН зі сприяння Афганістану (UNAMA), в результаті атак терористів в день голосування за президента країни було вбито 29 афганців. У терактах, проведених радикалами в Кабулі і провінціях країни, в той же день отримали поранення 279 осіб (повний текст: https://www.rbc.ua/ukr/news/afganistane-den-vyborov-pogibli-30-chelovek-1571144252.html)

- 22.01.2018 року у Афганістані терористичне угрупування "Талібан" 20 січня скоїло напад на готель Intercontinental у ОСОБА_6 . Під час атаки пролунало кілька вибухів, згодом, поліція ліквідувала чотирьох нападників. За інформацією афганських ЗМІ, унаслідок теракту загинуло 43 особи. Натомість офіційні дані МВС країни свідчать про 18 (повний текст: https://tyzhden.ua/News/208149);

- 30.03.2019 року у суботу, 30 березня, на сході Афганістану в результаті попадання мінометної міни у будівлю школи загинули щонайменше четверо школярів, ще 17 осіб, включаючи двох вчителів, отримали поранення. За даними доповіді Місії ООН зі сприяння Афганістану, опублікованого в лютому, в 2018 році в результаті війни в цій країні загинули 3804 мирних жителя і 7100 були поранені (повний текст: https://glavcom.ua/news/v-afganistani-mina-vluchila-u-shkolu-chetvero-ditey-zaginuli-581866.html);

- 18.10.2019 року на сході Афганістану прогриміли вибухи в мечеті – понад 60 загиблих (повний текст: https://tsn.ua/svit/na-shodi-afganistanu-progrimili-vibuhi-v-mecheti-ponad-60-zagiblih-1429137.html);

- ІНФОРМАЦІЯ_2 октября миссия Организации Объединённых Наций по содействию Афганистану представила новый доклад, согнало которому в третьем квартале 2019 года зафиксирован беспрецедентный рост числа жертв среди мирного населения в Афганистане: 1174 человека было убито, еще 3139 получили ранения различной степени тяж ести (повний текст: https://regnum.ru/news/2752505.html).

У керівництві УВКБ ООН з оцінки потреб у міжнародному захисті осіб, шукаючих притулок з Афганістану від 30.08.2018 року, зокрема, зазначено, що Афганістан як і раніше охоплений збройним конфліктом не міжнародного характеру, в якому Афганськими національними силами оборони та безпеки, які підтримуються міжнародними збройними силами протистоїть ряд антиурядових елементів. За словами Генерального секретаря ООН, Афганістан продовжує стикатися з важковирішуваними проблемами в сфері безпеки, в політичній і економічній сферах. Як повідомляється, загальна ситуація з безпекою погіршується, ситуація характеризується як «тупікова» і «все погіршуюся». Всупереч заяві уряду Афганістану про готовність до виконання національних та міжнародних зобов`язань в галузі прав людини, його діяльності по забезпеченню захисту прав людини як і раніше не є послідовною. Повідомляється, що широкі верстви населення, включаючи жінок, дітей, представників етнічних меншин, ув`язнених та інших осіб, як і раніше піддаються численним порушенням прав людини зі сторони різних елементів. Порушення прав людини по відношенню до цивільного населення здійснюються у всіх регіонах країни.

Суд вважає, що ситуація можливості виникнення обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.

Відповідно до частин 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідач, суб`єкт владних повноважень, не виконав обов`язку, покладеного на нього відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права та не довів правомірності прийнятого ним рішення, відтак суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання противоправним та скасування наказ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №139 від 24.07.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Щодо вимоги позивача про зобов`язати ГУ ДМС прийняти рішення відносно нього - ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року, пункт 68).

Вказана позиція повною мірою узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.03.2019 року по справі №815/6426/16.

З урахуванням викладеного та того, що відповідачем вдруге прийнято рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №139 від 24.07.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту та, з урахуванням достатніх підстав, суд вважає необхідним зобов`язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Афганістану ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов громадянина Афганістану ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №139 від 24.07.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Афганістану ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Афганістану ОСОБА_1 .

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.