Рішення № 85263754, 08.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2019 року Справа № 200/18565/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Дніпрі ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

25.10.2017 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпра надійшов позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Дніпрі ради, в якому позивач просить суд:

- визнати дії Управління соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Дніпрі ради щодо відмови ОСОБА_1 у постановці на облік на забезпечення санаторно-курортним лікуванням протиправними;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Дніпрі ради поставити на облік ОСОБА_1 для забезпечення санаторно-курортним лікуванням, як учасника бойових дій.

Підставою для звернення позивача до суду з адміністративним позовом стало порушення відповідачем вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни, ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших категорій осіб і членів їх сімей, затверджених Постановою КМУ від 27.04.2011 №446.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що:

- позивач є дійсним військовослужбовцем та учасником бойових дій (за участь в АТО), посвідчення серії УБД №190724;

- на підставі вищезазначеного має право на санаторне-курортне лікування за двома законами – «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- в той час підзаконними актами - постановами Кабінету Міністрів України було розподілено виключне право про надання санаторно-курортних путівок військовослужбовцям за постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2011 року №446 «Про затвердження Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками дол санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни, ветеранів віськової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших категорій осіб і членів їх сімей», а учасникам бойових дій (АТО) за постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 року №200 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у државному бюджеті на забезпечення постраждалих учасників антитерористичної операції санаторно-курортним лікуванням»;

- позивач перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Дніпрі ради як учасник бойових дій (маю довідку за №1057);

- в подальшому орган соціального захисту населення в усній формі відмовив позивачу в постановці на облік для забезпечення санаторно-курортним лікуванням у зв`язку із його статусом дійсного військовослужбовця;

- позивач вважає, що таким чином порушені його права, адже у Збройних Силах України залишилось тільки 4 санаторно-курортні заклади, а той час як учаникам АТО пропонують більше ніж 20 санаторно-курортних закладів.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпра від 26.10.2017 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.09.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпра від 26.10.2017 року повернуто апелянту.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.12.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпра від 26.10.2017 року скасовано та адміністративну справу №200/18565/17 направлено до Бабушкінського районного суду м. Дніпра для продовження розгляду.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпра від 11.02.2019 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

16.05.2019 матеріали адміністративної справи №200/18565/17 надійшли до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2019 адміністративний позов ОСОБА_1 було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви.

05.06.2019 року на виконання вищевказаної ухвали позивачем надано до суду оригінал адміністративного позову для суду, а також його копію з доданими до нього документами для направлення відповідачу у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) та витребувано у відповідача інформацію та її документальне підтвердження перебування ОСОБА_1 на обліку в Управлінні соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Дніпрі раді, інформацію чи звертався позивач до відповідача для постановки на облік для забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а в разі звернення – належним чином засвідчені копії такого звернення, з доказами направлення та вручення позивачеві.

02.07.2019 року від представника відповідача до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке:

- Управління забезпечує санаторно – курортним лікуванням учасників антитерористичної операції, керуючись Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 року №200 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на забезпечення постраждалих учасників Революції Гідності, учасників антитерористичної операції та осіб, які здійснювали заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях санаторно-курортним лікуванням» (далі – Порядок №200);

- згідно пункту 1 вищезазначеного Порядку, дія Порядку не поширюється на осіб, які мають право на забезпечення санаторно-курортними путівками відповідно до Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни, ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших категорій осіб і членів їх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2011 р. № 446 (далі – Порядок №446).

- відповідно до абз. 2 п. 3 Порядку № 446 військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту забезпечуються путівками за місцем проходження служби.

- так як позивач є військовослужбовцем, то управління не має законних підстав для постановки його в чергу на санаторно-курортне лікування. Для забезпечення санаторно-курортного лікування йому необхідно звернутись за місцем проходження служби.

Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), що підтверджується матеріалами справи.

Позивач правом на надання відповіді на відзив, а відповідач – заперечень не скористались.

02.07.2019 на виконання вищезазначеної ухвали від Управління соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Дніпрі на електронну адресу суду надійшла заява «Про надання інформації» від 02.07.2019 №05-26/302, в якій було заначено, ОСОБА_1 на обліку для отримання санаторно-курортного лікування не перебуває. Проте, суд звертає увагу, що станом на 03.07.2019 відповідачем не було надано до суду інформацію чи звертався ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Дніпрі ради для постановки на облік для забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а в разі звернення – належним чином засвідчені копії доказів такого звернення та рішення, прийнятого за результатами розгляду такого звернення. При цьому, в порушення вимог частини 8 статті 80 КАС України повідомлення про неможливість подати докази до суду не надходило.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року повторно витребувано від Управління соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Дніпрі ради інформацію чи звертався ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Дніпрі ради для постановки на облік для забезпечення санаторно-курортним лікуванням, а в разі звернення – належним чином засвідчені копії доказів такого звернення та рішення, прийнятого за результатами розгляду такого звернення, з доказами направлення та вручення позивачеві.

16.07.2019 року на виконання вимог вищезазначеної ухвали відповідачем повідомлено, що позивач не звертався до Управління соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Дніпрі ради з заявою для постановки на облік про забезпечення санаторно-курортним лікуванням.

31.07.2019 року від представника відповідача до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшло клопотання про заміну відповідача у справі на правонаступника, в обґрунтування якого вказано, що Управління соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Дніпрі ради припиняється шляхом приєднання до Центрального управління соціального захисту населення Дніпропетровської міської ради.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 року відмовлено в задоволенні клопотання про заміну відповідача по справі на правонаступника.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , підполковник юстиції, в період з 11.02.2017 року по 17.05.2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на підставі витягу з наказу ПЗК АТЦ при СБУ від 30.01.2017 №9дск, витягу з наказу ПЗК АТЦ при СБУ від 17.02.2017 №16дск, наказу командира в/ч А2533 (по стройовій частині) від 03.02.2017 №30, витягу з наказу ПЗУ АТЦ при СБУ (по стройовій частині) від 14.02.2017 №45дск, витягу з наказу ПЗК АТЦ при СБУ від 08.05.2017 №41дск, витягу з наказу ПЗК АТЦ при СБУ (по стройовій частині) від 17.05.2017 №138дск, наказу командира в/ч А2533 (по стройовій частині) від 19.05.2017 №125, посвідченням про відрядження від 03.02.2017 №88.

Тобто позивач є військовослужбовцем та учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 05.07.2017 року та копією довідки №658 від 22.05.2017 року.

ОСОБА_1 перебуває на обліку як учасник бойових дій в антитерористичній операції в Управлінні соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Дніпрі раді для отримання послуг з психологічної реабілітації з 25.02.2019 року.

Позивачем зазначено, що органом соціального забезпечення ОСОБА_1 в усній формі було відмовлено в постановці на облік для забезпечення санаторно-курортним лікуванням у зв`язку зі статусом військовослужбовця.

При цьому, Управління соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Дніпрі ради зазначає, що позивач з заявою для постановки на облік про забезпечення санаторно-курортним лікуванням не звертався.

Не погодившись з вищезазначеною відмовою, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.

Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості дій щодо відмови ОСОБА_1 у постановці на облік для забезпечення санаторно-курортним лікуванням.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 6 Конституції України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, нормами Закону України від 22.10.1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції чинній на момент вимкнення спірних правовідносин (далі – Закон України №3551-XII), Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон України № 2232-XII), Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2011 року №446 «Про затвердження Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни, ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших категорій осіб і членів їх сімей» (далі - Постанова №446), Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 року №200 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на забезпечення постраждалих учасників Революції Гідності, учасників антитерористичної операції та осіб, які здійснювали заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях санаторно-курортним лікуванням» (далі – Постанова №200).

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України № 2232-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Згідно ст. 5 Закону України №3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Статтею 6 Закону України №3551-XII встановлено, що учасниками бойових дій визнаються, зокрема військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , підполковник юстиції, в період з 11.02.2017 року по 17.05.2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на підставі витягу з наказу ПЗК АТЦ при СБУ від 30.01.2017 №9дск, витягу з наказу ПЗК АТЦ при СБУ від 17.02.2017 №16дск, наказу командира в/ч А2533 (по стройовій частині) від 03.02.2017 №30, витягу з наказу ПЗУ АТЦ при СБУ (по стройовій частині) від 14.02.2017 №45дск, витягу з наказу ПЗК АТЦ при СБУ від 08.05.2017 №41дск, витягу з наказу ПЗК АТЦ при СБУ (по стройовій частині) від 17.05.2017 №138дск, наказу командира в/ч А2533 (по стройовій частині) від 19.05.2017 №125, посвідченням про відрядження від 03.02.2017 №88.

Таким чином, позивач є військовослужбовцем та учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 05.07.2017 року та копією довідки №658 від 22.05.2017 року.

Порядком забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни, ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших категорій осіб і членів їх сімей, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №446 визначено механізми забезпечення, зокрема військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту; ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Пунктом 2 Постанови №446 зазначено, що державні органи забезпечують військовослужбовців путівками до санаторно-курортних закладів не більше одного разу на рік. Пунктом 3 Постанови №446 встановлено, що особи, зазначені в пункті 2 Порядку, повинні перебувати на обліку в державних органах для отримання путівки до санаторно-курортного закладу, зокрема, військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту і членів їх сімей.

Згідно п.4 Постанови №446 путівки надаються особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, відповідно до медичних рекомендацій з урахуванням пільг, передбачених законодавством для конкретної категорії осіб, в порядку черговості у міру надходження путівок, зокрема: військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту - за місцем служби відповідно до висновків військово-лікарської комісії, а ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, податкової міліції, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Держспецзв`язку і членам їх сімей, особам, зазначеним у статтях 6-1 - 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», ветеранам війни та особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», - на підставі заяви, медичної довідки лікувальної установи за формою 070/о, посвідчення, яке дає право на пільги, та довідки з Пенсійного фонду України про отримання пенсії.

При цьому, відповідно до ст. 12 Закону України №3551-XII учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них Учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Постанови №200 визначено, що структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчі органи міських, районних у містах у разі утворення (крім м. Києва) рад (далі - органи соціального захисту населення) забезпечують осіб, зазначених у пункті 1 цього Порядку, безоплатними путівками до санаторно-курортних закладів відповідно до цього Порядку згідно з медичними рекомендаціями в порядку черговості, зокрема учасників бойових дій - не частіше ніж один раз на рік строком на 18-21 день.

Згідно п.4 Постанови №200 для одержання путівки особи, зазначені у пункті 1 цього Порядку, повинні перебувати на обліку в органах соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання, а для внутрішньо переміщених осіб - за фактичним місцем проживання відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до п. 5 Постанови №200 для взяття на облік особа, зазначена у пункті 1 Порядку №200, чи її законний представник подають заяву, медичну довідку лікувальної установи за формою № 070/о, копію відповідного посвідчення, а учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та учасники війни - також копію військового квитка (за наявності) та копію документа, що підтверджує безпосередню участь (забезпечення проведення) особи в антитерористичній операції чи заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

Пунктом 6 Постанови №200 встановлюється, що реєстрація заяв та облік осіб, зазначених у пункті 1 Порядку №200, проводиться за формами, затвердженими Мінветеранів, окремо від інших категорій осіб незалежно від профілю захворювання, за яким особи направляються на санаторно-курортне лікування, в порядку черговості подання заяв.

З аналізу наведених норм права, суд приходить до висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на постановлення на облік в органах соціального захисту населення для санаторно-курортного лікування, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до органу соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання, а для внутрішньо переміщених осіб – за фактичним місцем проживання відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Суд вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що йому було відмовлено в постановці на облік для санаторно-курортного лікування, адже матеріали справи не містять жодного доказу звернення із особистою заявою з необхідними документами для постановки на облік для забезпечення санаторно-курортним лікуванням до органу соціального захисту населення як передбачено Постановою №200.

Крім того, відповідно до інформації, яка була надана відповідачем на виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року, ОСОБА_1 як учасник бойових дій не звертався до Управління соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Дніпрі ради з заявою для постановки на облік про забезпечення санаторно-курортним лікуванням.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 як учасник бойових дій в антитерористичній операції, перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Дніпрі раді для отримання послуг з психологічної реабілітації з 25.02.2019 року.

При цьому, посилання відповідача у відзиві на відсутність правових підстав для постановки на облік для забезпечення санаторно-курортним лікуванням позивача взагалі без розгляду заяви та відповідних документів є передчасними та такими, що свідчать про перекладання своїх дискреційних повноважень, як органу влади, на суд.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Відповідно до п. 2 Постанови №200 структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчі органи міських, районних у містах у разі утворення (крім м. Києва) рад (далі - органи соціального захисту населення) забезпечують осіб, зазначених у пункті 1 цього Порядку, безоплатними путівками до санаторно-курортних закладів відповідно до цього Порядку згідно з медичними рекомендаціями в порядку черговості.

Враховуючи викладене вище, суд позбавлений можливості втручатись в дискреційні повноваження відповідача та зобов`язувати останнього поставити або відмовити в постановці на облік для забезпечення санаторно-курортним лікуванням позивача без його звернення з письмовою заявою та відповідним переліком документів згідно вимог законодавства, зазначених вище.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч.1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 73-77, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Дніпрі ради (місцезнаходження: 49033, м. Дніпро, вул. Б. Хмельницького, 116-А) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно