Ухвала суду № 85256019, 28.10.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 28.10.2019

Справа № 320/2384/19

Провадження № 1-кп/320/704/19

УХВАЛА

28 жовтня 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Урупи І.В.,

суддів – Міщенко Т.М., Іваненко О.В.,

за участі:

секретаря судового засідання – Литвиненко В.Є.,

прокурора — Гончара Д.С.,

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

захисника обвинуваченого – адвоката Савона В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі кримінальне провадження № 12019010140000158 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Гончар Д.С. заявив клопотання про продовження терміну запобіжного заходу, обраного під час досудового розслідування, відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України, у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що обставини, що стали підставою для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цей час не змінилися, ризики, передбачені ст.177 ч.1 КПК України, при цьому існують.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Савон В.В. заперечували проти продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просили змінити його на домашній арешт, посилаючись на те, що наданий час припинили існування ризики зазначені в клопотанні прокурора.

Суд, вислухавши учасників судового провадження вважає, що клопотання прокурора, щодо продовження терміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

В ході досудового розслідування до ОСОБА_1 18 січня 2019 року було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, який неодноразово продовжувався та ухвалою суду від 04 вересня 2019 року було продовжено до 02 листопада 2019 року.

Відповідно до ст. 331 КПК України суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку і за наслідками розгляду цього питання суд своєю вмотивованою ухвалою може продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою до двох місяців.

У даному випадку строк запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 спливає, судове провадження не завершене.

При обранні запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 враховувалась наявність достатніх доказів підозри його у вчиненні кримінального правопорушення та ризиків, передбачених ст.177 КПК України, данні про його особу який має постійне проживання, є таким, що не має судимостей.

Суд вважає, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України мають місце і на теперішній час, а саме: з метою уникнення кримінальної відповідальності обвинувачений може без перешкод залишити своє місце проживання та переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, у цьому ж кримінальному провадженні, а також враховується тяжкість кримінального правопорушення, інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_1 , обґрунтованість обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Так ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні за обтяжуючих обставин, у стані алкогольного сп`яніння, особливо тяжкого злочину передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, санкцією якої передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п`ятнадцяти років, не має достатньо стійких соціальних зв`язків, а тому є достатні підстави вважати, що він, з метою ухилення від покарання може переховуватися від суду.

Вказані обставини у сукупності дають підстави вважати, що ОСОБА_1 усвідомлюючи ступінь тяжкості злочину за яким він обвинувачується та невідворотності покарання за його вчинення, з метою ухилення від кримінального покарання може без перешкод залишити своє місце проживання та переховуватися від суду, що свідчить про наявність існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, а тому суд вважає, що підстав для зміни запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 на більш м`який на теперішній час немає.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Оскільки встановлені раніше ризики, визначені ч. 1 ст. 177 КПК України, при застосуванні запобіжних заходів відносно обвинуваченого на даний час продовжують існувати, та на переконання колегії суддів, даний захід забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Подвезько проти України» крім іншого зазначає, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, недостатньо самого факту застосування цього заходу згідно з національним законодавством - він також повинен бути необхідним за конкретних обставин. На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «c» пункту 1 статті 5 Конвенції має відповідати вимозі пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, в якому здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення.

Так, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину проти життя та здоров`я особи, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, який у відповідності до ст. 12 КК України віднесено до категорії особливо тяжкого злочину.

Доводи сторони захисту в частині недоведеності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд не бере до уваги, оскільки питання наявності зазначених ризиків, було встановлено слідчим суддею при застосуванні запобіжного заходу, на даний час вони не зменшилися. При обранні запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 були враховані і всі данні про особу обвинуваченого.

Таким чином, в ході розгляду клопотання судом не встановлено підстав для зміни запобіжного заходу, та стороною захисту не підтверджено, що більш м`який запобіжний захід зможе запобігти зазначеним ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.

У відповідності до п.п. 61, 62 рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року по справі «Смирнов проти Росії», наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. Довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які незважаючи на наявність презумпції невинності, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи.

Продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, незважаючи на презумпцію невинуватості, з урахуванням серйозності висунутого обвинувачення, наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на даному етапі є адекватним превентивним заходом.

Оскільки заявлені при обранні та продовженні запобіжного заходу ризики щодо неналежної поведінки підозрюваного не зменшилися, що виправдовує подальше тримання ОСОБА_1 під вартою, суд знаходить доцільним продовження раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого до 60 днів.

Мотивованого клопотання про зміну запобіжного заходу на більш м`який до суду не надходило.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 177,331 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурораГончара Д.С. щодо продовження терміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Термін запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, продовжити до 26 грудня 2019 року включно.

Копію ухвали для виконання направити в СІЗО м. Запоріжжя.

Головуючий:

Судді: