Рішення № 85247292, 21.10.2019, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/5490/19

(2/199/2833/19)

РІШЕННЯ

Іменем України

21.10.2019 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Куземі О.Г., за участю позивача ОСОБА_1 , представника третьої особи Онуфрак І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі виконкому Амур-Нижньодніпровської районної в м. Дніпрі ради, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з даним позовом до відповідача, зазначивши, що 28.09.2013 між сторонами укладено шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_3 .

З 2015 року сімейні стосунки стали погіршуватись на ґрунті постійних конфліктів і на початку 2018 позивач з дитиною остаточно переїхали проживати до будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Можливості для поновлення стосунків з відповідачем позивач не вбачає, майже не спілкується з останнім.

Між сторонами існують суперечки щодо місця проживання дитини. Так, відповідач часто вимагає від позивача перевезти доньку до нього на місце постійного проживання, і це при тому, що відповідач з донькою бачиться рідко, майже не приймає участі у її вихованні, іноді телефонує доньці.

Беручи до уваги вищевикладені обставини, позивач вважає, що шлюб має бути розірваний Також, з огляду на те, що сторони не можуть прийти до порозуміння щодо місця проживання спільної дитини, позивач просить суд визначити місце проживання спільної дитини разом з нею.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився. Про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, правом подачі відзиву не скористався.

Представник третьої особи в судовому засіданні просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини разом з матір`ю.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Судом встановлено, що 28.09.2013 між сторонами укладено шлюб, який зареєстровано Бабушкінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції про що Бабушкінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька, ОСОБА_3 , про що Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції вчинено відповідний актовий запис № 259 від 05.03.2014 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 .

Шлюбні стосунки між сторонами припинились на ґрунті постійних конфліктів, сім`я розпалась, сторони проживають окремо.

Причиною припинення шлюбно-сімейних відносин являється те, що між сторонами втрачено почуття любові одне до одного. Сім`я розпалася та існує формально. Оскільки подальше спільне проживання подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, шлюб підлягає розірванню.

Згідно ч. 1 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя або одного з них.

Відповідно до ст. 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.

Відповідно до ст. ст. 110-112 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дитини, що має істотне значення.

Вимогами статті 113 СК України визначено: особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Приймаючи до уваги пояснення позивача, причини, що спонукають позивачку наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про визначення місця проживання дитини, суд виходить з наступного.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом ст. 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї .

Відповідно до принципів 2, 6, 9 Декларації прав дитини прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю. Дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості і експлуатації.

Згідно ст.ст. 3, 9, 12, 16, 19 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження або експлуатації.

Згідно до ст.ст. 1, 4, 11, 18 Закону України «Про охорону дитинства», забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає - забезпечення належних умов для охорони здоров`я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

У рішенні в справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 року, Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання проте, що найкраще відповідає інтересам дитини, у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 4, 5, 6 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради від 16.09.2019 року № 4/4-991, останній вважає доцільним визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4., що забезпечить повноцінний фізичний та духовний розвиток дитини, сприятиме найкращому забезпеченню її інтересів.

Отже, суд вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам дитини. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в частині визначення місця проживання дитини разом з нею.

Керуючись ст. ст. 141,155,160,161 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 5, 12, 13, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини разом з матір`ю задовольнити.

Шлюб, зареєстрований Бабушкінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпровського міського управління юстиції 28 вересня 2013 року, актовий запис № 572, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвати.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишити шлюбне прізвище ОСОБА_4 .

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати по справі, що складаються з судового збору, в розмірі 1536,80 грн.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня виготовлення повного рішення апеляційної скарги.

Суддя