Ухвала суду № 85242436, 28.10.2019, Тиврівський районний суд Вінницької області

Справа № 140/2628/15-к

Провадження №1-кп/145/87/2019

У Х В А Л А

"28" жовтня 2019 р. Тиврівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Кіосак Н. О.

за участю секретаря Крикливої М.С.,

прокурора Прокопчука Д.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисників обвинуваченого -

адвокатів Шалагінова В.Г., Гонтар В.А.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.11.2013року за № 12013010240000960 від 22.11.2013 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 189 КК України та ст. 356 КК України, -

в с т а н о в и л а:

Згідно протоколу автоматизованого розподілу дане кримінальне провадження передано до розгляду судді Тиврівського районного суду Кіосак Н.О.

Ухвалою судді Тиврівського районного суду від 07.05.2019 року у вказаному провадженню було призначено підготовче судове засідання на 21.06.2019 року.

У підготовчому судовому засіданні прокурор Прокопчук Д.В. просив призначити кримінальне провадження до судового розгляду на підставі даного обвинувального акту, посилаючись на те, що він відповідає вимогам КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисники адвокати Шалагінов В.Г. та Гонтар В.А. заявили клопотання про повернення даного обвинувального акту прокурору, мотивуючи тим, що обвинувальний акт неможливо складено з істотними порушеннями вимог п.п. 5, 7 ч. 2 ст. 291 КПК України, не містить чіткого (конкретного) викладення всіх фактичних обставин кримінальних правопорушень, які, згідно положень ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, відсутнє формулювання обвинувачення. Прокурор, кваліфікуючи дії ОСОБА_2 , зазначає, що його дії завдали значної шкоди потерпілому, але у чому саме виразилася заподіяна шкода, у якому розмірі, не вказує, що є порушенням вимог п. 7 ч. 2 ст. 291 КПК України.

Також, при викладені фактичних обставин справи по звинуваченню за ст.356 КК України прокурор посилається на завдання потерпілому значної матеріальної шкоди в розмірі 30 000 доларів США. Проте прокурору та слідчому на момент повідомлення про підозру - 10.07.2015 року та складання обвинувального акту - 26.10.2015 року було достеменно відомо про рішення Немирівського районного суду від 22.10.2014 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області про відмову у задоволенні вимог потерпілого до ОСОБА_1 та про відсутність матеріальної шкоди.

Обвинувальний акт має бути зрозумілим не тільки обвинуваченому, який має право знати у чому він обвинувачується, але і суду, і повинен містити деталізований опис фактичних обставин кримінального правопорушення, який дозволить суду прийняти рішення про можливість подальшого судового розгляду за даним обвинувальним актом.

Крім того, стороною захисту подано скаргу на постанову прокурора Немирівського району від 08.05.2015 про скасування постанови слідчого від 28.12.2013 року про закриття кримінального провадження № 12013010240000960, внесеного до ЄРДР 22.11.2013 року, в якій вона просить скасувати дану постанову, а кримінальне провадження № 12013010240000960 закрити у зв`язку з існуванням не скасованої постанови слідчого про закриття кримінального провадження №12013010240000960.

Скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова прокурора Немирівського району винесена 08.05.2015 року, всупереч ч.6 ст. 36 КПК України, поза межами строку досудового розслідування, а саме через 17 місяців 17 днів, що більше ніж вдвічі перевищує, передбачений ст. 219 КПК України строк на скасування постанови слідчого. Відтак дану постанову слід скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі ст. 314 КПК України, п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Дану скаргу обвинувачений ОСОБА_1 та його захисники адвокати Шалагінов В.Г. та Гонтар В.А. в судовому засіданні підтримали, просять її задоволити.

Прокурор Прокопчук Д.В. вважає скаргу та клопотання безпідставними .

Потерпілий ОСОБА_3 тричі (21.06.2019р., 12.09.2019р. та 24.10.2019 р.) в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений в установленому законом порядку, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на 21.06.2019 року, відстеженням з мережі інтернет із сайту «Укрпошта» судової повістки на 24.10.2019 року. Заяв про відкладення підготовчого судового засідання, причин неявки суду не повідомив.

За таких обставин, виходячи з положень вимог ч.2 ст. 314 КПК України судом вирішено проводити підготовче судове засідання у його відсутності.

Суд, вислухавши учасників кримінального провадження, їх думку щодо можливості призначення судового розгляду, не вдаючись до оцінки доказів, а лише дослідивши зміст обвинувального акта та доданого до нього реєстру матеріалів досудового розслідування, вирішуючи питання призначення цього кримінального провадження до судового розгляду, виходить із наступного.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 314 КПК України встановлено, що у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Статтею 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК України обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

За приписами ч. 1 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження.

Відповідно до вимог ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принципи верховенства права у кримінальному провадженні застосовуються з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Частиною 1 ст. 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно із пунктами 1-3 ч.1 ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

Частинами 1 та 4 ст. 110 КПК України встановлено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.

Обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Відповідно до ч.1 статті 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором.

За приписами п.5 ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин справи, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Таким чином, виходячи із аналізу вимог п.13 ч.1 ст.3, п.п.1-3 ч.1 ст.91 п.5 ч.2 ст.291 КПК України, формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб вчинення злочину), форму вини, мотив і мету його вчинення, а правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті КК, а й точне формулювання об`єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження обвинувальний акт складений начальником СВ Немирівського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області і затверджений заступником прокурора Немирівського району Кучеренком М.С. 25.10.2015 року (а.с.1-3 т.1).

Зазначений обвинувальний акт не відповідає вище зазначеним вимогам КПК України.

Так, з диспозиції ч.2 ст. 189 КК України (в редакції на 25.10.2015 року) вбачається, що кримінальна відповідальність настає за вказаною нормою матеріального закону за вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому.

Формулюючи обвинувачення за ч.2 ст. 189 КК України, орган досудового розслідування та прокурор зазначають, за змістом "10.05.2010 між ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з іншої сторони, в простій письмовій формі був укладений попередній договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .

Згідно умов договору ОСОБА_1 зобов`язувався продати сім`ї ОСОБА_3 житловий будинок за погодженою ціною 40 тисяч доларів США, що станом на 10.05.2015 року еквівалентно 316800 грн. На виконання умов зазначеного договору ОСОБА_3 10.05.2010 передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 30 тисяч доларів США, що станом на 10.05.2010 еквівалентно 237600 грн. Решту грошових коштів в сумі 10000 доларів США ОСОБА_3 мав сплатити під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку.

В період часу з травня 2010 року по листопад 2013 року на підставі усної домовленості із ОСОБА_1 ОСОБА_3 разом з дружиною ОСОБА_4 та двома малолітніми дітьми проживали у придбаному ними на підставі попереднього договору купівлі-продажу будинку, який був у їх повному управлінні та, в якому вони проводили ремонтні роботи та підтримували будинок у належному стані. Станом на листопад 2013 року ОСОБА_3 у зв`язку з скрутним матеріальним становищем не мав можливості виплатити ОСОБА_1 10000 доларів США. В свою чергу, ОСОБА_1 , всупереч установленому ст. 8 Конституції України не звернувся до суду для захисту своїх прав, оскільки, достовірно знаючи, що 15.05.2013 року на майно, яке належить йому на праві власності, а саме на житловий будинок в АДРЕСА_1 , накладено арешт, у зв`язку з чим він не може мати можливості вчинити вищевказаного правочину, пов`язаного з купівлею продажу будинку.

Однак, ОСОБА_1 , переслідуючи умисний корисливий мотив на вимагання чужого майна, під приводом термінової необхідності грошових коштів та в зв`язку із цим невигідного продажу власного автомобіля, заздалегідь значи, що він зможе вчинити вказаного правочину, пов`язаного з купівлею-продажем житлового будинку, почав безпідставно вимагати в ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 16 тисяч доларів США: 10000 доларів США, що станом на листопад еквівалентно 2013 року 79900, які ОСОБА_3 мав йому виплатити під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, а також 6 тисяч доларів США, що станом на листопад 2013 року еквівалентно 47940 грн., які ОСОБА_1 незаконно вимагав у ОСОБА_3 як компенсацію за невигідний продаж автомобіля. Реалізовуючи свій злочинний умисел на вимагання грошових коштів у ОСОБА_3 ОСОБА_1 на протязі листопада 2013 року неодноразово приходив до місця проживання ОСОБА_3 та його родини в спірному житловому будинку по АДРЕСА_1, де , діючи умисно та цілеспрямовано з корисливих спонукань, здійснюючи моральний тиск під приводом настання кримінальної відповідальності, погрожуючи застосуванням насильства у вигляді спричинення тілесних ушкоджень відносно ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_4 , вимагав у останніх передати йому грошові кошти в сумі 16 тисяч доларів США, що станом на листопад 2013 року еквівалентно 127840 грн., що в сто і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян".

На підставі викладеного орган досудового розслідування кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч.2 ст. 189 КК України - вимагання, тобто вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим чи його, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, що завдало значної шкоди потерпілому.

У Примітці 2 ст. 185 КК України ( на листопад 2013року час описаних в обвинувальному висновку подій) значна шкода у ст. 189 КК України визнавалась із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, інкримінований ОСОБА_1 злочин за ч.2 ст. 189 КК України є матеріальним складом злочину - складом, об`єктивна сторона якого передбачає настання суспільно небезпечних наслідків у виді значної шкоди як її обов`язкову ознаку.

Саме поняття значної шкоди полягає у заподіянні матеріальних збитків.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України законодавець визначив, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, виходячи із положень Примітки 2 ст. 185 КК України, п.3 ч.1 ст. 91 КПК України, п.5, 7 ч.2 ст. 291 КПК України ( в редакції на час складання обвинувального акту) орган досудового розслідування, кваліфікуючи в обвинувальному акті дії обвинуваченого ОСОБА_1 за ч.2 ст.189 КК України, мав би зазначити, в чому саме полягає завдана ОСОБА_1 потерпілому значна шкода, а саме на яку саме суму було завдано шкоди потерпілому.

Отже, досудовим слідством не у повному обсязі надана правова оцінка дій ОСОБА_1 , яка повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті КК, а й точне формулювання об`єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.

Отже, суд вважає, що вимоги закону щодо викладу фактичних обставин та правової кваліфікації за ч. 2 ст. 189 КК України в обвинувальному акті не дотримано, відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкоджає суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

На переконання суду важливим є виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але й для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права обвинуваченого на захист.

Так як обвинувачення є неконкретним, то суд вважає це порушенням права ОСОБА_1 на захист від конкретного обвинувачення, зокрема, вимог п.13 ч.1 ст.3, ч.4 ст.110, п.5, 7 ч.2 ст.291 КПК України та підпункту «а» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право, в тому числі, бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.

Відповідно до правового висновку Європейського суду з прав людини, викладеного у п.34 рішення у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року, «Суд зазначає, що у тексті підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії» №9783/82, п.79). Крім того, суд нагадує, що положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див. рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», №2544/94, п.52; рішення від 25 липня 2000 року у справі «Матточіа проти Італії», №323969/94, п.58; рішення від 20 квітня 2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії», №42780/98, п.34)».

В п.35 вказаного вище рішення Європейського суду з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» Суд наголосив, що «право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст.6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі ««Пелісьє та Сассі проти Франції», п.54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47)».

Відповідно до правового висновку Європейського суду з прав людини, викладеного у п.51 рішення у справі «Ващенко проти України» від 26.06.2008 року, «поняття «обвинувачення» для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (див. «Фоті та інші проти Італії» … п.53, рішення від 10 грудня 1982 року, та «Озтурк проти Німеччини» …, п.53, рішення від 21 лютого 1984 року)».

Відтак суд погоджується з доводами сторони захисту щодо недотримання органом досудового розслідування вимогами п.5, 7 ч.2 ст. 291 КПК України, що в свою чергу відповідно до п.3 ч.3 ст. 314 КПК України зумовлює повернення прокуророві такого обвинувального акту.

Разом з тим, суд не погоджується з твердженнями сторони захисту щодо невідповідності обвинувального акту вимогам КПК щодо викладу фактичних обставин кримінального правопорушення за ст. 356 КК України, оскільки в даному випадку орган досудового розслідування на виконання вимог п.5 ч.2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті виклав фактичні обставини кримінального правопорушення, які вважає встановленими, визначив правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, а обставини, на які сторона захисту посилається як на невідповідність вимогам п.5, 7 ч.2 ст. 291 КПК України є обставинами, які підлягають перевірці в ході судового слідства у справі.

Суд звертає увагу, що питання щодо наявності (відсутності) в діях обвинуваченого складу того чи іншого злочину в підготовчому судовому засіданні суд вирішувати не вправі, оскільки на даній стадії судового процесу суд не вправі вдаватись до оцінки доказів, а лише може дослідити зміст обвинувального акту та доданого до нього реєстру матеріалів досудового розслідування, вирішує питання, визначені ст. 315 КПК України.

Суд досліджує докази безпосереднього під час судового розгляду, в ході якого і визначає обсяг та порядок їх дослідження (ст. ст. 23, 349 КПК України). Відповідно, після безпосереднього дослідження поданих сторонами доказів, суд має оцінити їх на предмет належності та допустимості, на підставі чого визначити наявність чи відсутність в діях обвинуваченого складу злочину.

Суд вважає за необхідне зазначити, що в ході судового слідства, що проводилось в рамках даного кримінального провадження, в результаті якого Тиврівським районним судом 10.08.2017 року було ухвалено виправдувальний вирок відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.355 КК України та ч.2 ст. 189 КК України, що скасований ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 11.04.2019 року (а.с. 149-153 т.2, а.с. 104-107 т. 3), 01.03.2017 року прокурором, який приймав участь у справі - ОСОБА_7 ОСОБА_1 було змінено обвинувачення та подано до суду змінений обвинувальний акт, підписаний ОСОБА_7 (а.с. 69-79 т.2), діям ОСОБА_2 надана інша кваліфікація за ч.2 ст. 189 КК України та ч.1 ст. 355 КК України, в межа якого судом і було ухвалено вирок від 10.08.2017 року.

Проте, перевіряючи в апеляційному порядку вирок Тиврівського районного суду від 10.08.2017 року Вінницький апеляційний суд в ухвалі від 11.04.2019 року вказав, що зазначений прокурор не лише не мав право на подання апеляційної скарги, але у нього були відсутні повноваження ще на стадії судового розгляду (а.с. 106 т. 3).

Вказаний прокурор, в порушення ч.3 ст. 37 КПК України та ст. 13 Закону України «Про прокуратуру», постановою керівника Немирівської місцевої прокуратури Вінницької області від 18.01.2017 року, якою було змінено групу прокурорів, яка була визначена постановою першого заступника прокурора області від 13.07.2016 року був включений в групу прокурорів у даній справі (а.с. 175 т.1, а.с. 67 т.2).

Відтак, підписаний ним обвинувальний акт від від 01.03.2017 року братись до уваги не може.

Виходячи з положень ч.1,2 ст. 303 КПК України скарга сторони захисту на постанову прокурора Немирівського району від 08.05.2015 про скасування постанови слідчого від 28.12.2013 року про закриття кримінального провадження № 12013010240000960, внесеного до ЄРДР 22.11.2013 року, в якій вона просить скасувати дану постанову, а кримінальне провадження № 12013010240000960 закрити у зв`язку з існуванням не скасованої постанови слідчого про закриття кримінального провадження №12013010240000960, підлягає розгляду судом в ході підготовчого судового засідання, оскільки дана скарга відповідно і до чинного на час винесення оскаржуваної постанови і на даний час не могла бути предметом розгляду слідчого судді, а відповідно до ч.2 ст. 303 КПК України підлягає розгляду в ході підготовчого судового засідання.

Проте, суд не вбачає підстав для задоволення скарги, виходячи з наступного.

Так, постановою заступника начальника СВ Немирівського РВ УМВС України у ВІнницькійбласті Менчука С.В. від 28.12.2013 року, що винесена в рамках даного кримінального провадження, вказане кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 22.11.2013 року за № 1203010240000960 по факту вчинення шахрайських дій ОСОБА_1 було закрито у зв`язку з відсутністю в діях ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України (а.с. 50 т.1).

Постановою прокурора Немирівського району Гайду С.В. від 08.05.2015 року вищевказана постанова заступника начальника СВ Немирівського РВУМВС України у Вінницькій області Менчука С . В . від 28.12.2013 року була скасована (а.с. 51-53 т.1).

Відповідно до чинної на той час ч.6 ст. 36 КПК України (урахування листа прокуратури Вінницької області від 28.05.2015 року) прокурори міст і районів, при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та підпорядкованих прокурорів у межах строків досудового розслідування, передбачених статтею 219 цього Кодексу.

Відповідно до чинної на листопад 2013 року ч.2 ст. 12 КК України злочин, передбачений ч.1 ст. 190 КК України відносився до злочинів невеликої тяжкості.

Згідно чинного на той час п. 2 ч. 2 ст. 219 КПК України загальний строк досудового розслідування не міг перевищувати: шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої тяжкості.

Проте, як вбачається з Реєстру матеріалів досудового розслідування, долученого до обвинувального акту ОСОБА_1 не вручалась підозра у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст. 190 КК України, а чинний на час винесення оскаржуваної постанови КПК України, зокрема ст. 219 КПК України, не регулював строк досудового розслідування у випадку не повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Відтак стверджувати, що оскаржувана постанова прокурора Немирівського району, винесена 08.05.2015 року винесена всупереч ч.6 ст. 36 КПК України, поза межами строку досудового розслідування, передбаченого ст. 219 КПК України строку, не вбачається.

Суд також звертає увагу, що згідно положень п. 3 ч.3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу.

Тобто, виходячи з вимог п.3 ч.3 ст. 314 КПК України, у випадку , передбаченому п.9-1 ч.1 ст. 284 КПК України ( в разі існування не скасованої постанови слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося з дотриманням вимог щодо підслідності) суд у підготовчому судовому засіданні не наділений повноваженнями закривати провадження у справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. 314 КПК України,

ухвалив:

Обвинувальний акт, затверджений прокурором 26.10.2015 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.11.2013 року за № 12013010240000960 від 22.11.2013 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 189 КК України та ст. 356 КК України повернути керівнику Немирівської місцевої прокуратури Вінницької області.

В задоволенні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - Шалагінова Валерія Геннадійовича на постанову прокурора Немирівського району від 08.05.2015 про скасування постанови слідчого від 28.12.2013 року про закриття кримінального провадження № 12013010240000960, внесеного до ЄРДР 22.11.2013 року та про закриття кримінального провадження відмовити.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду через Тиврівський районний суд Вінницької області протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: Н. О. Кіосак