Рішення № 85240850, 18.10.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2019 р. м. Київ

Справа № 911/1477/19

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Щербакової В.О., розглянувши у справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Кінтегро” до Державного спеціалізованого підприємства з управління капітальним будівництвом зони відчуження про стягнення 2 640 000грн, за участю від:

позивача – Ткаченко В.М.; відповідача – Островська Т.П.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Кінтегро” (далі – ТОВ “Кінтегро”) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного спеціалізованого підприємства з управління капітальним будівництвом зони відчуження (далі – ДСП “УКБЗВ”) про стягнення 2 640 000грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором №08-01/19/1 від 08.01.2019 про закупівлю поставки товару щодо безпідставної відмови від прийняття та оплати спеціального автомобіля Citroen Jumper 16+1: автобус лабораторія для групи швидкого реагування (т.1 а.с.3-11).

Крім того, позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, у якій позивач просив накласти арешт на грошові кошти в межах суми 2 700 560,50грн (2640000грн - основний борг, 39600грн - судовий збір, 20 000грн - витрати на правову допомогу, 960,50грн - судовий збір із заяви про забезпечення позову).

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.06.2019 заяву позивача про забезпечення позову повернуто позивачу на підставі ч.7 ст.140 ГПК України (т.1 а.с.164-165).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.06.2019 відкрито провадження у даній справі за поданим позовом, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 10.07.2019, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій (т.1 а.с.1-2).

Копія вказаної ухвали отримана позивачем 21.06.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103269409154 (т.1 а.с.166), а відповідачем - 25.06.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103269409375 (т.1 а.с.178).

У строк, встановлений вищевказаною ухвалою суду, відповідачем подано відзив на позов у якому відповідач заперечує щодо заявлених вимог та просить у їх задоволенні відмовити (т.1 а.с.194-199). Так, відповідач вказує на те, що:

- договір №08-01/19/1 від 08.01.2019 про закупівлю поставки товару укладено з порушенням вимог ст.37 Закону України «Про публічні закупівлі» і такий договір є недійсним (нікчемним правочином) в силу вищевказаного Закону;

- договір укладено з порушенням норм бюджетного законодавства, а саме за відсутності бюджетних асигнувань, у зв`язку з чим таке бюджетне зобов`язання є недійсним;

- підприємство відповідача знаходиться в стані припинення.

10.07.2019 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу засідання, якою встановлено строк для подання: позивачем – відповіді на відзив з наданням доказів в обґрунтування доводів та доказів направлення його копії з додатками відповідачу до 17.07.2019; відповідачем – заперечень з наданням доказів в обґрунтування доводів та доказів направлення його копії з додатками позивачу до 26.07.2019; оголошено перерву в підготовчому засіданні до 26.07.2019 (т.1 а.с.190-191).

В строк, встановлений судом, позивачем надано відповідь на відзив, в якій позивач заперечує щодо доводів відповідач та зазначає, що:

- договір укладено з дотриманням встановленого строку, позаяк останній день строку, встановленого ст. 32 Закону України «Про публічні закупівлі», припадав на вихідний день 06.01.2019 (неділю), а 07.01.2019 був святковий день, у зв`язку з чим такий договір укладено в перший після них робочий день – 08.01.2019, тобто в межах встановленого строку з урахуванням ст. 254 ЦК України;

- не вжиття безпосередньо відповідачем заходів щодо бюджетних асигнувань не є обставиною, яка звільняє відповідача від обов`язку прийняти товар за укладеним договором та оплатити його (т.1 а.с.211-216).

17.07.2019 від позивача надійшло клопотання про витребування у відповідача доказів (т.1 а.с.222-225) - документів на підтвердження факту взяття бюджетного зобов`язання з оплати товару, передбаченого договором №08-01/19/1 від 08.01.2019: реєстру бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, який містить відомості про прийняття відповідачем зобов`язань за відповідним договором; відповідного договору з відміткою та додаткової угоди №1 до нього; реєстру бюджетних зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, який містить відомості про прийняття відповідачем зобов`язань за додатковою угодою № 2 до договору та відповідної додаткової угоди з відміткою про прийняття до виконання; реєстру бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, який містить відомості про прийняття відповідачем зобов`язань за додатковою угодою №3 до такого договору та відповідної додаткової угоди з відміткою про прийняття до виконання.

26.07.2019 ТОВ «Кінтегро» подано клопотання про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, а ДСП «УКБЗВ» - клопотання про продовження строку для подання заперечень (т.1 а.с.234-235).

Ухвалами суду від 26.07.2019, які занесена до протоколу засідання: продовжено відповідачу строк для подання заперечень з доказами в обґрунтування обставин, які у ньому викладені та доказами направлення копії таких документів позивачу до 09.08.2019; продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; відмовлено у клопотанні позивача про витребування доказів; оголошено перерву в підготовчому засіданні до 30.08.2019.

Відмовляючи у задоволенні клопотанні про витребування у відповідача доказів, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу; якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно ч. 2 вказаної норми, у клопотанні повинно бути зазначено: заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Позивачем подано відповідне клопотання без дотримання строку, визначеного ч.2 ст.80 ГПК України, без зазначення причин, а також не вказано яких саме заходів вжито позивачем для отримання таких доказів та причин неможливості отримання таких доказів самостійно.

Строк для подання заперечень продовжено судом на підставі ч.2 ст.119 ГПК України з огляду на те, що відповідь на відзив отримано 23.07.2019 (т.1 а.с.236), отже, у відповідача було недостатньо часу для реалізації права на подання заперечень.

Строк підготовчого провадження продовжено на підставі ч.3 ст.177 ГПК України, оскільки це необхідно для належної підготовки справи до судового розгляду та реалізації права відповідача на подання заперечення, з урахуванням продовження строку для реалізації такого права та права позивача, визначеного ч.4 ст.167 ГПК України, на отримання заперечень завчасно до початку розгляду справи по суті.

У строк встановлений судом, ухвалою суду від 26.07.2019, від відповідача 12.08.2019 надійшли заперечення на відповідь на відзив (здані для відправлення відділенню зв`язку №1 м. Бородянка 08.08.2019) (т.2 а.с.2-6).

У запереченні відповідач вказує, що:

- договір від 08.01.2019 №08-01/19/1 є недійсним в силу положень ст.ст.22,48 БК України, оскільки відповідна закупівля передбачалась лише у 2018 році і після закінчення відповідного року підприємство не мало права укладати відповідний договір;

- позивач не звертався з кредиторською вимогою у строк, визначений законом;

- інформація шодо можливого кримінального порушення у процедурі закупівлі направлена до Служби безпеки України.

30.08.2019 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу засідання, якою оголошено перерву в підготовчому засіданні до 18.09.2019 (т.2 а.с.102-104).

18.09.2019 ухвалою, яка занесена до протоколу засідання (т.2 а.с.107-111), судом закрито підготовче провадження та, зважаючи на письмову згоду сторін (т.2 а.с.106), суд перейшов до судового розгляду справи по суті у цей же день.

Ухвалою від 18.09.2019, яка занесена до протоколу судового засідання, у судовому засіданні оголошено перерву до 02.10.2019 (т.2 а.с.107-111).

Ухвалою від 02.10.2019, яка занесена до протоколу судового засідання, зважаючи на неможливість явки з поважних причин в судове засідання представника відповідача, який повідомив про це телефонограмою (т.2 а.с.113), судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу засідання (т.2 а.с.114-115), про оголошення перерви в судовому засіданні до 18.10.2019.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, представник відповідача щодо заявлених вимог заперечував та просив у їх задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши подані у справі докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

26.11.2018 відповідачем через майданчик для закупівель prozorro оприлюднено інформацію про закупівлю за державні кошти спеціального автомобіля: Автобус-лабораторія для групи швидкого реагування, згідно з: ДК 016:2010 – 29.10.59-90.00 Автомобілі спеціального призначення, інші, н. в. і. у.; ДК 021:2015 – 34114000-9 Транспортні засоби спеціального призначення, що підтверджується інформацією з сайту (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2018-11-26-002115-b).

За результатами закупівлі, переможцем торгів визначено позивача у даній справі, про що 17.12.2018 здійснено відповідну публікацію.

08.01.2019 між ТОВ “Кінтегро” (постачальник) та ДСП “УКБЗВ” (покупець) укладено договір №08-01/19/1 про закупівлю поставки товару (т.1 а.с.34-37, далі - договір).

За умовами договору, постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупця автомобіль (товар) згідно з специфікацією поставки (додаток №1 -невід`ємна частина договору), а покупець - прийняти і оплатити товар на умовах договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.1 договору, постачальник зобов`язаний передати покупцю товар згідно з специфікацією поставки не вживаний у технічно справному стані та укомплектований у повному обсязі протягом 3 робочих днів з дня укладення договору.

Згідно з п. 2.3 договору, датою поставки постачальником товару є дата отримання покупцем товару у місці поставки (м. Чорнобиль, вул. Радянська, 10 п. 2.2; договору) без зауважень щодо кількості та якості.

Перехід права власності на товар та ризик випадкового знищення чи пошкодження товару від постачальника до продавця відбувається в момент передачі товару покупцеві у місці поставки, без зауважень щодо кількості та якості (п. 2.4 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору, загальна вартість поставки товару (ціна договору), згідно зі специфікацією складає 2 640 000,00грн, у т.ч. ПДВ - 440 000,00грн.

Згідно п. 5.1 договору, оплата вартості товару здійснюється покупцем з відстроченням платежу до 14 банківських днів з дня підписання покупцем видаткової накладної про отримання товару.

Вказаний договір є укладеним з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2018 (п. 11.1 договору). При цьому, згідно п. 11.2 вказаного договору, закінчення строку дії договору не звільняє жодну із сторін від виконання своїх зобов`язань по договору, яке несе відповідальність за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до п. 12.1 договору, зміни та доповнення до договору вважаються дійсними, якщо вони вчинені в письмовій формі і підписані уповноваженими представниками обох сторін.

Специфікацією сторонами узгоджено вимоги до товару за вищевказаним договором (т.1 а.с.38-41).

08.01.2019 укладено додаткову угоду №1до відповідно договору (т.1 а.с.42).

Такою додатковою угодою сторонами викладено п. 2.1 договору у редакції, відповідно до якої постачальник зобов`язаний передати покупцю товар протягом строку дії договору згідно з специфікацією поставки невживаний у технічно справному стані та укомплектований у повному обсязі.

Крім того, сторонами змінено п. 5.1 договору та встановлено, що оплата вартості товару здійснюється покупцем при укладенні договору, на підставі видаткової накладної постачальника.

При цьому, строк дії договору сторонами змінено та визначено, що він діє до 31.01.2019.

Згідно додаткової угоди №2 від 29.01.2019 сторонами продовжено строк дії договору до 28.02.2019 (т.2 а.с.43).

Додатковою угодою №3 від 27.02.2019 строк дії договору продовжено до 30.04.2019 (т.1 а.с.44).

25.04.2019 позивач звернувся до відповідач з листом, відповідно до якого просив повідомити постачальника щодо конкретних дати, часу і місця приймання поставки товару та оформити відповідні перепустки представникам постачальника для прибуття до місця приймання товару (т.1 а.с.76).

До вказаного листа, що підтверджується описом вкладення до рекомендованого відправлення №04073 21458826, додано видаткову накладну в 2-х примірниках (т.1 а.с.79) та рахунок на оплату на суму 2 640 000,00грн (т.1 а.с.80), а також свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 (т.1 а.с.77-78).

Відповідне поштове відправлення №0407321458826 прийнято для відправлення відповідно до накладної від 25.04.2019 відділенням зв`язку №73 м. Києва (т.1 а.с.81).

У відповідь на вказаний лист відповідачем надано відповідь №01-03/142 від 01.05.2019 (т.1 а.с.84), у якій відповідач зазначив, що постачальником не здійснено поставку товару у встановлений договором строк, який закінчився 30.04.2019 і у відповідача відсутнє бюджетне фінансування.

26.04.2019 позивач звернувся до відповідача з листом за вих.№104 (т.1 а.с.86), відповідно до якого просив повідомити про готовність покупця до прийняття товару та оформити перепустки працівникам постачальника для можливості здійснити передачу товару. Направлення вказаного листа відповідачу підтверджується описом вкладення у поштове відправлення №0407321458575, накладною та фіскальним чеком щодо прийняття такого відправлення (т.1 а.с.87).

14.05.2019, як свідчить фіскальний чек та поштова накладна №0407321935861 (т.1 а.с.95), позивач звернувся до відповідача з претензією від 11.05.2019 №408 (т.1 а.с.90-94) про оплату вартості товару у розмірі 2 640 000,00грн протягом 7 календарних днів від дати отримання претензії. Направлення претензії підтверджується описом вкладення та вищевказаними поштовою накладною та фіскальним чеком від 14.05.2019 (т.1 а.с.95).

Розглянувши подану претензію, позивач у відповіді зазначає про відсутність правових підставі для пред`явлення таких вимог (т.1 а.с.96).

Крім того, як встановлено судом під час розгляду даної справи, позивач 28.05.2019 звертався до відповідача з заявою про включення вимог на суму 2 640 000,00грн до реєстру вимог кредиторів (т.2 а.с.53-55).

Факт отримання відповідної претензії відповідач оспорює, однак, направлення такої претензії підтверджується описом вкладення у рекомендоване відправлення №0407321999690, накладною від 28.05.2019 щодо прийняття такого відправлення та фіскальним чеком (т.2 а.с.54-55).

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку оплати товар, передбачений умовами укладеного між сторонами договору.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 2 вказаної норми до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як визначено ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Крім того, враховуючи, що договір між сторонами укладався відповідно до процедури закупівлі, до відносин сторін також застосовуються вимоги Закону України «Про публічні закупівлі» (далі – Закон).

У відповідності до п. 5 ч.1 ст. 1 вказаного Закону, договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

Згідно ст. 2 вказаного Закону, вказаний Закон застосовується, зокрема, до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 12 вказаного Закону, закупівля може здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги; конкурентний діалог; переговорна процедура закупівлі; замовник здійснює процедури закупівлі, передбачені частиною першою цієї статті, шляхом використання електронної системи закупівель.

Заперечуючи проти позовних вимог у даній справі, відповідач посилався на те, що укладений між сторонами договір є нікчемним, оскільки його укладений після спливу 20 днів після оприлюднення повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.

Так, в силу ч.1 ст.37 Закону, договір про закупівлю є нікчемним у разі, зокрема, його укладення з порушенням строків, передбачених ч.2 ст.32 та абзацом восьмим ч.3 ст.35 Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

Разом з тим, висновок відповідача щодо порушення строку укладення договору, визначеного ч.2 ст.32 ГПК , є помилковим з наступних підстав.

Так, 17.12.2018 на сайті (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2018-11-26-002115-b) опубліковано рішення про переможця процедури закупівлі та рішення про намір укласти договір.

Як визначено ч. 2 ст. 32 вказаного Закону, замовник укладає договір про закупівлю з учасником, який визнаний переможцем торгів протягом строку дії його пропозиції, не пізніше ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та пропозиції учасника-переможця. При цьому, відповідною нормою визначено, що, з метою забезпечення права на оскарження рішень замовника, договір про закупівлю не може бути укладено раніше ніж через 10 днів з дати оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.

З урахуванням вказаних положень ч.2 ст.32 Закону, відповідний договір не міг бути укладений раніше 27.12.2018 та мав бути укладений до 08.01.2019, з урахуванням наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Останнім днем строку тривалістю у 20 календарних днів є 06.01.2019, однак, 06.01.2019 та 07.01.2019 є неробочими днями, тому останнім днем є наступний за ними робочий день - 08.01.2019, у якій сторонами і укладено відповідний договір.

Крім того, відповідач вказує на недійсність укладеного договору з посиланням на порушення при його укладенні ст.ст.22,48 Бюджетного кодексу України (далі – БК України).

У відповідності до пп. 6, 7, 47 ч. 1 ст. 2 якого (станом на момент укладення сторонами договору) визначено, що у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

- бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження;

- бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому;

- розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань, довгострокових зобов`язань за енергосервісом та здійснення витрат бюджету.

Згідно ч. 1 ст. 3 вказаного Кодексу, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року; неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 вказаного Кодексу, для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів; за обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно ч. 1 ст. 23 вказаного Кодексу, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Як встановлено ч.1 ст. 48 БК України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.

У відповідності до ч. 3 вказаної статті, розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними; за такими операціями не виникають бюджетні зобов`язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Так, як підтверджується наданою відповідачем довідкою на 2018 рік (т.2 а.с.28), відповідачу визначено бюджетне фінансування у розмірі 8 340 000,00грн на придбання обладнання і предметів довгострокового користування, у той час як на 2019 рік таких видатків не передбачено, що підтверджується довідкою на 2019 рік (т.2 а.с.30).

Отже, на момент проведення відповідної процедури закупівлі, визначення переможця та рішення про намір укласти договір з переможцем процедури закупівлі відповідачу були передбачені відповідні бюджетні асигнування.

Оприлюднивши рішення по намір укласти договір з переможцем торгів відповідач фактично запропонував відповідачу як переможцю процедури закупівлі укласти договір на умовах, визначених тендерною документацією, та є зобов`язаним у випадку прийняття такої пропозиції позивачем. При цьому, відповідний договір укладено з дотриманням встановленого строку для прийняття пропозиції позивача.

Також суд зазначає, що до відносин сторін у даній справі, які виникли відповідно до укладеного договору не можуть застосовуватись вимоги БК України, який, як визначає його ст.1, регулює відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначає правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу. При цьому, між сторонами у даній справі, на підставі укладеного договору, виникли відносини, які врегульовані ЦК України та ГК України, а також Закону України «Про публічні закупівлі».

При цьому, як визначено ч.1 ст.36 Закону, договір про закупівлю укладається відповідно до норм ЦК України та ГК з урахуванням особливостей, визначених цим Законом і є нікчемним у випадках, визначених ст.37 Закону, у разі: укладення з порушенням вимог ч.4 ст. 36 цього Закону; укладення в період оскарження процедури закупівлі відповідно до ст. 18 цього Закону; укладення з порушенням строків, передбачених ч.2 ст.32 32 та абзацом восьмим ч.3 ст. 35 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до ст. 18 цього Закону.

При цьому, як визначено ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір, як вбачається із змісту ч.2 ст.202 ЦК України, є дво- чи багатостороннім правочином.

Відповідно до ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення; у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності; не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналогічні норми містить ст. 617 ЦК України, згідно якої, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах також викладені в постановах Верховного Суду у справі №910/4377/18 від 01.07.2019, №910/2144/18 від 01.07.2019, №910/4375/18 від 08.07.2019.

В силу ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд е відхиляє твердження відповідача щодо недійсності договору.

Як встановлено під час розгляду справи, сторонами в договорі (з урахуванням додаткових угод) погоджено про поставку товару до 30.04.2019.

У відповідності до чч.1, 3 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку; якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Так, сторонами в договорі погоджено, що поставка товару має здійснюватись до місця поставки за адресою: вул. Радянська, 10, м. Чорнобиль, Іванківського р-ну, Київської області.

Проте, вказане місце не є вільним для відвідування на підставі Порядку відвідування зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення, затвердженого Міністерством надзвичайних ситуацій України за №1157 від 02.11.2011 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.11.2011 за №1319/20057.

Отже, позивач не міг доставити товар, обумовлений умовами договору без надання відповідачем відповідних підтверджень на його поставку, оформлення перепусток представникам позивача для здійснення доставки товару за погодженим у договорі місцем доставки. Таким чином, відповідачем у даній справі не вжито заходів щодо прийняття товару. При цьому, посилання відповідача на закінчення строку дії договору як на підставу не виконання зобов`язання з прийняття такого товару безпідставне, оскільки позивач повідомив відповідача про готовність товару до закінчення такого строку, направивши поштовою відповідне повідомлення (здано відділенню зв`язку для відправлення відповідачу до закінчення відповідного строку). Під час розгляду справи по суті, позивач також посилався на направлення повідомлення факсом, однак, такі його твердження не підтверджені належними та допустимим доказами.

Поряд з цим, згідно п. 11.2 закінчення строку дії договору не звільняє жодну із сторін від виконання своїх зобов`язань, що також відповідає положеннями ЦК України, відповідно до яких порушенням строку виконання зобов`язання не є підставою для його припинення. Таким чином, і у випадку порушення строку виконання зобов`язання, обов`язок позивача поставити обумовлений договором товар не був би припиненим , однак, відповідач набув би права до поставки такого товару відмовитись від нього з посиланням на втрату інтересу. Однак, у даному випадку строк поставки не було пропущено позивачем зважаючи на не вчинення відповідачем дій необхідних для виконання позивачем відповідного зобов`язання.

З урахуванням того, що позивач направив вимогу про поставку товару у встановлений для поставки товару строк, оскільки відповідно до внесених змін до договору, товар передається протягом строку дії договору, який продовжено до 30.04.2019, а відповідач не вчинив відповідних дій до вчинення яких позивач не міг виконати відповідне зобов`язання, позивач не є таким, що прострочив виконання зобов`язання в силу ст.613 ЦК України.

Як встановлено договором, строк виконання зобов`язання з оплати товару починає свій відлік з моменту підписання покупцем накладної на отримання товару.

Отже, сторони поставили у залежність настання строку виконання зобов`язання з певною обставиною – підписанням накладної на отримання товару.

Як визначено ч.1 ст.212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

В силу ч.3 ст.212 ЦК України, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Таким чином, враховуючи не прийняття товару та не підписання накладної відповідачем, суд вважає відповідну обставину, з якою договір пов`язує початок перебігу строку для виконання зобов`язання з оплати, такою, що настала в момент безпідставної відмови у прийняття товару.

Посилання на звернення відповідача щодо порушень законодавства про закупівлі до різних органів не впливає на розгляд відповідних вимог, зважаючи на те, що відповідні звернення не розглянуті та в установленому порядку не доведено наявності таких порушень чи злочинних дій певних осіб.

Враховуючи вищевикладене, заявлені вимоги щодо оплати поставленого товару у розмірі 2 640 000,00грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, звертаючись з позовною заявою, позивач в орієнтованому розрахунку судових витрат (т.1 а.с.32-33) вказав про понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00грн, а також на оплату позову судовим збором у розмірі 39 600,00грн та оплату судовим збором у розмірі 960грн заяви про забезпечення позову.

В силу чч.1, 3 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Як визначено п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з цим, заява позивача про забезпечення позову повернута без розгляду ухвалою суду від 14.06.2019, у зв`язку з чим підстав для покладення витрат, понесених на оплату такої заяви судом збором у розмірі 960,50грн (т.1 а.с.19), немає; позивач не позбавлений права звернутись з клопотанням про повернення сплаченого судового збору відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір».

Витрати по оплаті позову судовим збором у розмірі 39600грн підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача на підставі п.2 ч.1 ст.129 ГПК України.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, позивачем надано договір про надання правової допомоги №150-АО/2019 від 07.06.2019, укладений між ним (замовник) та Адвокатським об`єднанням «Інтеракціо» (виконавець) (т.1 а.с.149-153).

У додатку до такого договору, сторонами визначено, що вартість послуг, за вищевказаним договором, складає 10 500,00грн, проте, під час розгляду справи позивачем не надано доказів понесення ним таких витрат та позивач не заявив до закінчення судових дебатів у справі про те, що такі докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі як це визначено ч.8 ст.129 ГПК України.

Отже, відсутні підстави для покладення відповідних витрат на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства з управління капітальним будівництвом зони відчуження (ідентифікаційний код 31797046; 07270, Київська обл., Іванківський р-н, м. Чорнобиль, вул. Радянська, буд. 10) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Кінтегро” (ідентифікаційний код 36387610; 01004, м.Київ, вул. Кропивницького, буд. 14, кв. 9) 2 640 000грн основного боргу, а також 39 600,00грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 28.10.2019.

Суддя А.Р. Ейвазова