Ухвала суду № 85224017, 28.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

28 жовтня 2019 року м. Київ № 640/20526/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Чудак О.М., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енерго-Монтаж" до Антимонопольного комітету України про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енерго-Монтаж" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Антимонопольного комітету України про визнання протиправною та скасування вимоги від 19 травня 2017 року №20-24/01-5414 "Про надання інформації".

Підставою для звернення з позовною заявою стала незгода позивача з оскаржуваним рішенням, оскільки товариство вважає вимогу Антимонопольного комітету України про надання інформації та копій документів такою, що не відповідає приписам законодавства.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

При цьому, відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Змістом статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (рішення у справі "Занд проти Австрії"). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням ним владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Разом з тим, варто враховувати, що хоча публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, в якому обов`язковою є участь суб`єкта владних повноважень, все ж таки сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких саме прав особа звернулася до суду.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд скасувати вимогу Антимонопольного комітету України про надання інформації в межах здійснення контролю за дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час проведення Управлінням капітального будівництва Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації процедури закупівлі - "ДСТУ Б Д.1.1-1:2013. Будівництво магістрального самопливного колектора на вул. Переяславській, Леніна, Горького, Коцюбинського в м-ні Бортничі". Тобто, предметом спору у цій справі є оскарження рішення Антимонопольного комітету України, пов`язаного з контролем за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 року №3659-XII (далі - Закон №3659-XII) основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

За приписами статті 22 Закону №3659-XII розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов`язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольного комітету України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб`єктам господарювання (стаття 22-1 Закону №3659-XII).

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначені Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2011 року №2210-ІІІ, який спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

За змістом частини другої статті 60 Законом України "Про захист економічної конкуренції" рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до Господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

В свою чергу, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, у тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року (справа №820/2953/18) дійшла висновку, що спір, який виник з приводу оскарження рішення територіального органу Антимонопольного комітету України, пов`язаного з розглядом справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енерго-Монтаж" не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки розгляд спору віднесено до юрисдикції відповідного місцевого господарського суду за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енерго-Монтаж" до суду разом з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову.

Згідно з частиною першою статті 153 КАС України заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

За приписами частини першої статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа.

Заяву про забезпечення позову Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енерго-Монтаж" подано одночасно з пред`явленням позову, а отже така заява може бути розглянута судом, у провадженні якого перебуває справа.

КАС України не регламентує дії суду у випадку надходження заяви про забезпечення позову одночасно з пред`явленням позову у відкритті провадження за яким відмовлено.

Однак, частиною восьмою статті 157 КАС України регламентовано, що заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позову, скасовуються судом також у разі: 1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини другої статті 153 цього Кодексу; 2) повернення позовної заяви; 3) відмови у відкритті провадження у справі.

З системного аналізу зазначених норм КАС України слідує висновок, що заява про забезпечення позову подана одночасно з пред`явленням позову може бути розглянута у випадку відкриття провадження в адміністративній справі за таким позовом, оскільки лише в такому випадку буде дотримано припис частини першої статті 154 КАС України щодо розгляду такої заяви судом, у провадженні якого перебуває справа.

За такого правового регулювання, суд вважає за необхідне застосувати положення частини третьої статті 166 КАС України, відповідно до якої заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадженні у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енерго-Монтаж" на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енерго-Монтаж" про забезпечення позову, подану одночасно з пред`явленням позову, слід повернути заявнику без розгляду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 153, 154, 170, 248 КАС України,

ухвалив:

У відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енерго-Монтаж" до Антимонопольного комітету України про визнання протиправною та скасування вимоги, - відмовити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Господарського суду міста Києва в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енерго-Монтаж" про забезпечення позову, подану одночасно з пред`явленням позову, - повернути заявнику без розгляду.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі разом з позовною заявою, заявою про забезпечення позову, поданою одночасно з пред`явленням позову, і доданими до них матеріалами надіслати позивачу.

Відповідно до частини другої статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 295-297 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М. Чудак