Рішення № 85221920, 28.10.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2019 р. справа № 400/1546/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні із повідомленням учасників справи, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідачаГоловного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

провизнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2019 року № Ф-19387-17

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач або ГУ ДФС у Миколаївській області), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2019 року № Ф-19387-17 (далі - Вимога).

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ним отримана спірна Вимога про сплату боргу з єдиного внеску на загальну суму 18 276,72 грн. Позивач вважає, що прийняттю Вимоги повинна була передувати документальна перевірка, але відповідач такої перевірки не провів, відповідного акту не склав. На переконання позивача, фізичні особи-підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, повинні сплачувати єдиний внесок виключно у випадку отримання доходу, тоді як він з 2012 року підприємницьку діяльність не здійснює, а з липня 2017 року працює в ТОВ "Корпорація Бугські кар`єри". Позивач зазначає, що з 01.02.2019 року він знятий з обліку як фізична особа-підприємець та вважає себе особою, яка повністю виконала зобов`язання щодо розрахунку з податкових платежів з моменту зняття з обліку.

Одночасно з позовом ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення строку звернення з позовною заявою до адміністративного суду (а. с. 51-53) та клопотання про звільнення від сплати судового збору (а с. 47-50).

Ухвалою від 27.05.2019 року, судом відмовлено позивачу в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та залишено позовну заяву без руху (а. с. 54-55).

Ухвалою від 18.06.2019 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням учасників справи та роз`яснив позивачеві, що строк звернення ним до суду з адміністративним позовом не пропущено, а тому відсутні підстави для розгляду по суті клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Відповідач позов не визнав, у відзиві просив відмовити в його задоволенні. Як зазначає відповідач, адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється ним на підставі норм однойменного закону. ОСОБА_1 мав статус фізичної особи-підприємця та перебував на спрощеній системі оподаткування. Закон покладає на позивача обов`язок своєчасно і в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок, але відповідач такий внесок не сплатив, що і послугувало підставою для прийняття Вимоги. Станом на 31.01.2019 року заборгованість із сплати єдиного внеску становить 18 276,72 грн. (а. с. 65-68).

11.07.2019 року позивач подав відповідь на відзив, в якому посилається на те, що він працює в ТОВ "Корпорація Бугські кар`єри", а тому відповідач порушує принцип заборони подвійного оподаткування, не провів відповідну перевірку та не дотримався передбачених законом строків для нарахування недоїмки (а. с. 69-72).

В судове засідання представники сторін не прибули.

Відповідно до ст. 205 ч. 9 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи що в судове засідання представники сторін не прибули, а їх доводи викладені в заявах по суті справи, суд розглядає справу в письмовому провадженні, на підставі поданих сторонами доказів.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.09.2009 року, основний вид діяльності: роздрібна торгівля іншими продовольчими товарами, 01.02.2019 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи позивач перебував на спрощеній системі оподаткування.

20.02.2019 року ГУ ДФС у Миколаївській області прийняло Вимогу, якою позивачу нарахована недоїмка з єдиного внеску на суму 18 276,72 грн. (а. с. 11).

Згідно Вимоги заборгованість із сплати єдиного внеску розрахована станом на 31.01.2019 року.

Одним з конституційних обов`язків кожного, є сплата податків і зборів в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67 ч. 1 Конституції України).

Відповідно до приписів ст. 4 ч. 1 п. 1 абз. 3 Закону України № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року (далі - Закон № 2464-VІ), платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, ОСОБА_1 є платником єдиного внеску.

Відповідно до ст. 7 ч. 1 п. 2 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Абзац 2 цієї ж норми Закону оговорює, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Аналогічні норми щодо мінімальної суми єдиного внеску містяться і в ст. 7 ч. 1 п. 3 Закону № 2464-VІ, яка регулює сплату внеску фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування.

Отже, ст. 7 Закону № 2464-VІ, в незалежності від системи оподаткування, встановлено мінімальний розмір суми єдиного внеску, який не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску.

Таке тлумачення підтверджується і змістом змін до цього Закону. Так, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774-VIII, який набув чинності 01.01.2017 року, були внесені зміни до ст. 7 ч. 1 п. 2 абз. 1-2 Закону № 2464-VІ, а саме слова "за місяць, у якому отримано дохід (прибуток)" були замінені словами "на місяць", а в першому реченні абзацу другого слова "має право самостійно", які стосуються бази нарахування єдиного внеску, замінені словом "зобов`язаний".

Аналіз цих змін дозволяє стверджувати, що їх змістом було якраз визначення обов`язку фізичних осіб-підприємців, в незалежності від системи оподаткування, сплачувати єдиний внесок без прив`язки до отримання ними доходу.

Зазначене спростовує доводи позивача про те, що єдиний внесок сплачується тільки у випадку отримання доходу.

Відповідно до ст. 9 ч. 3 Закону № 2464-VІ, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до п. 4 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року № 449 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449), вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Таким чином, Інструкція № 449 передбачає право контролюючого органу нарахувати єдиний внесок не тільки на підставі акту перевірки платника податків, як помилково вважає позивач, а й на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, що і було зроблено відповідачем.

Заперечуючи проти Вимоги позивач зазначає, що фактично припинив підприємницьку діяльність ще в 2012 році.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України від 15.03.2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (в редакції чинній станом на 2011 рік, далі - Закон № 755-IV) фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Отже, з огляду на зазначену норму Закону, припинення підприємницької діяльності пов`язано з позбавленням статусу підприємця внаслідок внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Як вбачається з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підприємницьку діяльність позивачем було припинено 01.02.2019 року, про що внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності за № 25210060002008223.

Отже, суд приходить до висновку, що саме з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізична особа-підприємець позбавляється статусу платника єдиного внеску.

До того ж припинення позивачем підприємницької діяльності в лютому 2019 року, не впливає на його обов`язок сплатити єдиний внесок до 31.01.2019 року, так як в цей період позивач мав статус платника єдиного внеску.

Єдиний внесок позивачу нарахований станом на 31.01.2019 рік, а тому строк давності в 1095 днів, встановлений ст. 102 Податкового кодексу України, відповідачем дотримано.

Стосовно доводів позивача про те, що у зв`язку з оформленням трудових відносин, позивач як найманий працівник не зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок як самозайнята особа, суд зазначає наступне.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ТОВ "Корпорація Бугські кар`єри" (ЄДРПОУ 39549435) є: добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю (основний КВЕД 08.11); добування піску, гравію, глин і каоліну (КВЕД 08.12); надання допоміжних послуг у сфері добування інших корисних копалин і розроблення кар`єрів (КВЕД 09.90); оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (КВЕД 46.73); вантажний автомобільний транспорт (КВЕД 49.41); складське господарство (КВЕД 52.10); транспортне оброблення вантажів (КВЕД 52.24); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20).

Згідно цивільно-правового договору від 18.07.2017 року в період з 18.07.2017 року по 17.12.2018 рік ОСОБА_1 працював охоронником в ТОВ "Корпорація Бугські кар`єри". (а. с. 39).

Із запису в трудовій книжці вбачається, що з 18.12.2018 року позивач займає посаду охоронника ТОВ "Корпорація Бугські кар`єри" (а. с. 40).

Як вже зазначалось основним видом діяльності ОСОБА_1 була роздрібна торгівля іншими продовольчими товарами.

Аналіз відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань свідчить про різні види діяльності двох суб`єктів господарювання: ТОВ "Корпорація Бугські кар`єри" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Таким чином, працевлаштування позивача охоронником не є працею в межах його підприємницької діяльності.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що у період з 15.09.2009 року по 01.02.2019 рік позивач був самозайнятою особою, та мав обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Так як у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати позивачу не присуджуються.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 39394277) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2019 року № Ф-19387-17, відмовити.

2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз