Ухвала суду № 85221155, 23.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

23 жовтня 2019 року м. Київ№ 640/8113/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Добрівської Н.А.,

за участю секретаря судового засідання - Шаповалової К.В.,

та представника позивача - Кріль В.Я.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доОболонського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві провизнання протиправною бездіяльності та зобов`язати вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Оболонського РВ ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якому просив:

- визнати бездіяльність Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва протиправною та зобов`язати скасувати постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони його відчуження винесену виконавцем ВДВС Мінського РУЮ у м. Києві Яковенко П.А. від 27.09.2001 року;

- визнати бездіяльність Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва протиправною та зобов`язати скасувати постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони його відчуження винесену державним виконавцем Оболонського РВДВС м. Києва Гострою Ю.П. від 20.08.2007 року.

Ухвалою суду від 16.05.2019 року у відкритті провадження по справі відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 року ухвала суду першої інстанції скасована, справа направлена до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 23.09.2019 року справу прийнято до провадження відкрито провадження в адміністративній справі і призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, заяв / клопотань до суду не направляв.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши наявні у справі документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Предметом оскарження у даному провадженні є постанови державних виконавців про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.09.2010 року ВДВС Мінського РУЮ у м. Києві ОСОБА_2 у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа №2-2617, виданого Мінським районним судом м. Києва по стягненню з ОСОБА_1 на користь ДКУЖГ Мінського району м. Києва 2 277,98 грн, а також від 20.08.2007 року ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві ОСОБА_3. при примусовому виконанні виконавчого листа №2-5112, виданого Оболонським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП СЗЖКП Оболонського району у м. Києві боргу в сумі 6 244,62 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим у справі обставинам з урахуванням норм матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини та норм процесуального права в редакції на день розгляду даної справи по суті, суд вважає за доцільне вказати на наступне.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

У частині першій статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, постановлених в порядку цивільного судочинства визначається Розділом VII Цивільного процесуального кодексу України.

Так, відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Як вбачається з оскаржуваних постанов виконавців про арешт майна боржника, такий арешт застосований до майна ОСОБА_1 , як до боржника у виконавчих провадженнях за виконавчими листами, виданими районними судами у цивільних справах про стягнення з позивача заборгованості.

Про обізнаність позивача щодо наявності виконавчих провадженнях свідчить погашення ОСОБА_1 суми боргу, визначеної у виконавчих листах, про що повідомлено представником позивача у судовому засіданні.

Отже на момент прийняття оскаржуваних у даному провадженні постанов про накладення арешту на майно боржника, ОСОБА_1 перебував у статусі боржника у виконавчому провадженні.

Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (надалі - Закон №1404-VIII) встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Аналіз вищевикладених положень свідчить, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення сторонами виконавчого провадження, здійснюється за правилами того судочинства, якими суд керувався при прийнятті цього судового рішення, що підтверджується сталою, на час постановлення даної ухвали, судовою практикою.

В обґрунтування своїх доводів про те, що позивач не є учасником виконавчих проваджень, останній вказує на те, що на момент звернення до суду матеріали виконавчих проваджень, в рамках яких прийняті оскаржувані постанови, були знищені, а тому відсутні підстави вважати його стороною виконавчого провадження.

Оцінюючи наведені доводи, суд враховує наступне.

Перелік підстав для закінчення виконавчого провадження на момент виникнення спірних правовідносин був закріплений у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 року, однією з яких є фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 8 частини першої статті 49).

Згідно пункту 1 розділу Х Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 за №1829/5 (далі по тексту - Правила), завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше 01 серпня поточного року та 01 лютого наступного року.

У відповідності до пункту 2 розділу XI Правил, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Як свідчать матеріали справи та наголошується судом апеляційної інстанції, згідно відповіді Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві на адвокатський запит від 24.04.2019 року №б/н, під час перевірки автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 24.04.2019 року не встановлено відкритих виконавчих проваджень щодо стягнення з ОСОБА_1 , які б перебували на виконанні у відповідача. Також з даної відповіді вбачається, що згідно з пункту 2 розділу XI правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 року №1829/5, строк зберігання завершених виконавчих проваджень становить три роки, а після його закінчення виконавче провадження підлягає знищенню.

Однак при цьому, суд вважає за доцільне акцентувати увагу на положеннях частини 2 пункту 15 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 року №2832/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2.04.2012 року за №489/20802, у відповідності до якого у разі якщо завершене виконавче провадження знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

У відповідності до частини першої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Аналогічне положення закріплено і в частині першій статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 року, у редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду із даним позовом.

Отже, у розумінні Закону «Про виконавче провадження» в різних редакціях сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. При цьому, до сторін, які можуть оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, належать також їх представники за законом чи договором.

Одночасно судом наголошується, що ні Законом України «Про виконавче провадження» №606-XIV, положення якого діяли на час виникнення спірних правовідносин, ні Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 року не містять положень, які б давали підстави стверджувати про те, що після закінчення виконавчого провадження з будь-яких із законодавчо визначених підстав, після передачі матеріалів виконавчого провадження до архіву і після їх знищення, сторони виконавчого провадження втрачають свій статус боржника або стягувача.

Так, при посиланні на будь-яке з виконавчих проваджень, що є закінченими і в подальшому чиї матеріали знищені, є правомірним посилання на боржника і стягувача у таких виконавчих проваджень як на сторін у таких виконавчих провадженнях.

До того ж, як зазначено вище, знищені матеріали виконавчих проваджень можуть бути відновлені за наявності відповідних підстав та обставин.

Критеріями визначення юрисдикції суду щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

З огляду на те, що даний позов стосується порушення прав особи під час виконання судових рішень, ухвалених відповідно до ЦПК України, та враховуючи положення статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, статей 447, 448 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, даний спір не може розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на заявлені позивачем вимоги та наведені на їх обґрунтування доводи, а також беручи до уваги положення законодавства, чинного на момент спірних правовідносин суд приходить до висновку щодо наявності підстав для закриття провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 .

Дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства Оболонським районним судом міста Києва.

Керуючись ст.ст.3, п.1 ч.1 ст.238, ст.ст.241-243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у справі №640/8113/19 за позовом ОСОБА_1 до Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Попередити позивача, що повторне звернення з тими самими вимогами до адміністративного суду не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена повністю або частково в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції протягом 15 днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя Н.А. Добрівська