Рішення № 85220792, 23.10.2019, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/1631/19

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Варняка С.О.,

при секретарі: Нікітенко А.В.,

за участю:

представника позивачів - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Щербини О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Звернувшись до суду позивачі зазначають, що є членами ФГ "ЛОТОС" і у червні 2019 року звернулися до відповідача із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність, як членам фермерського господарства земельних ділянок у розмірі, що не перевищує земельну частку (пай), за рахунок земель, раніше наданих в оренду засновнику ФГ "ЛОТОС" ОСОБА_5 для ведення фермерського господарства. За результатами розгляду вказаних заяв листом від 26.07.2019 р. № 5059/0-1513/0/95-19 позивачів повідомлено про те, що оскільки земельна ділянка надавалася у користування ОСОБА_5 , право на безоплатну передачу у власність земельної частки (паю) має лише він, іншим позивачам відмовлено в задоволені клопотань. Не погоджуючись із висновком відповідача позивачі зазначають, що відповідно до ст. 7 ЗУ "Про фермерське господарство", ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, члени фермерських господарства мають право отримати безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. При цьому, позивачі вважають необґрунтованим посилання відповідача в оскаржуваній відмові на ст. 32 Земельного кодексу України, оскільки вона визначає право члена фермерського господарства на одержання безоплатно у власність земельної ділянки, вже наданої йому у користування.

З огляду на викладені обставини та приписи законодавства позивачі просять суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області щодо відмови ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність, як членам фермерського господарства "ЛОТОС", земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю), що розташована на території Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району для ведення фермерського господарства, із земель, раніше наданих засновнику фермерського господарства ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства, згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області від 10 вересня 1992 року № 50, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №174, загальною площею 38,58 га;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області надати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність, як членам фермерського господарства "ЛОТОС", земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) із земель, раніше наданих засновнику фермерського господарства ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства, згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області від 10 вересня 1992 року № 50, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №174, загальною площею 38,58 га.

Ухвалою суду від 08.08.2019 року відкрито загальне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 27.08.2019 року.

27.08.2019 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що доводи, викладені у позовній заяві, є безпідставними, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідач, листом від 26.07.2019 р. № 5059/0-1513/0/95-19 відмовив позивачам в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки право на безоплатну передачу у власність земельної ділянки мав лише засновник фермерського господарства ОСОБА_5 , якому надавалася земельна ділянка на праві постійного користування. У зв`язку із смертю вказаної особи, право постійного користування земельної ділянки припинилося. Таким чином, відмова викладена у листі відповідача повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Разом з тим, представник відповідача зазначив, що прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є виключними, тобто дискреційними повноваженнями відповідача, а тому суд не вправі втручатися в діяльність органу виконавчої влади шляхом зобов`язання такого органу приймати рішення.

Протокольною ухвалою суду від 27.08.2019 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, відкладено розгляд справи до 23.10.2019 року.

Протокольною ухвалою суду від 23.10.2019 року закінчено підготовче провадження, розпочато розгляд справи по суті.

Заслухавши сторони та дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини.

На підставі рішення ХІІ сесії Білоусівської сільської ради народних депутатів Великоолександрівського району Херсонської області від 10.09.1992 року № 50 ОСОБА_5 видано Державний акт на право довічного успадкованого володіння землею для ведення селянського (фермерського) господарства площею 38,58 га.

У 1992 році створено Фермерське господарство "ЛОТОС", засновником якого був ОСОБА_5 , та 27.12.2007 року включено відомості про юридичну особу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пункту 2.3 нової редакції Статуту фермерського господарства "ЛОТОС", затвердженого протоколом загальних зборів членів ФГ "ЛОТОС" від 22.02.2018 року, до складу ФГ входять: ОСОБА_2 (голова ФГ), ОСОБА_3 , ОСОБА_7 .

Відповідно до Статті 8 Статуту, до земель ФГ "ЛОТОС" належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником у власність, постійне користування та надані господарству в оренду. ФГ "ЛОТОС" створене за рахунок земель, наданих засновнику ФГ ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства, згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 174, загальною площею 38,58 га.

У червні 2019 року позивачі звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області з письмовими заявами про надання їм дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, як членам фермерського господарства, в розмірі земельної частки (паю), із земель, раніше наданих засновнику фермерського господарства ОСОБА_5 , згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області від 10 вересня 1992 року за № 50, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 174, загальною площею 38,58 га.

Листом від 26.07.2019 року № 5059/0-1513/0/95-19 відповідач відмовив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 у задоволенні заяв про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. Причинами відмови зазначив наступне.

"…Оскільки, земельна ділянка надавалася у довічне успадковувань володіння ОСОБА_5 , право на безоплатну передачу у власність земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) згідно статті 118 Земельного кодексу, має лише ОСОБА_5 . Крім того, за наявною у Головного управління інформацією та інформацією відділу у Великоолександрівському районі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області громадянин ОСОБА_5 помер. Враховуючи викладене у Головного управління відсутні правові підстави для задоволення Ваших клопотань".

Застосувавши відповідні норми права, суд надає таку правову оцінку спірним правовідносинам.

Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За приписами частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). (ч. 2 ст. 31 ЗК України)

Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради (ч. 1 ст. 32 ЗК України).

Частиною 1 статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської ради, де знаходиться фермерське господарство.

Особливості надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначені Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 року № 973-ІV (далі - Закон № 973-ІV).

Згідно із ст. 7 Закону № 973-ІV надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Так, відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 973-ІV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності із земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради (ч. 2 ст.13 Закону № 973-ІV).

Таким чином, ч. 1 ст. 32 ЗК України та ч. 2 ст. 13 Закону № 973-ІV передбачено право членів фермерського господарства на отримання безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема, для фермерського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

За приписами частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної передачі є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку громадянин має намір отримати у власність, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також містобудівної документації та схем землеустрою.

Суд звертає увагу, що інших підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність Земельний кодекс не визначає.

Як зазначено вище, відмова відповідача у наданні позивачам дозволу на розробку проекту землеустрою, що викладена у листі від 26.07.2019 року № 5059/0-1513/0/95-19 ґрунтуються на тому, що право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки має лише той член фермерського господарства, який раніше отримав її у користування.

Обґрунтовуючи таку підставу для відмови, відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.06.2018 року № 816/1920/17.

Надаючи оцінку таким доводам відповідача, суд зазначає наступне.

На час отримання ОСОБА_5 земельної ділянки у довічне успадковуване володіння та створення ФГ "ЛОТОС" діяли норми діяли норми Земельного кодексу України від 18.12.1990 року та Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 року № 2009-ХІІ (далі - Закон № 2009-ХІІ), яким визначалися правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні.

Земельним кодексом України від 18.12.1990 року, зокрема, статтею 6 передбачалось, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства. Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2009-ХІІ селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.

На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності (ч. 4 ст. 2 Закону № 2009-ХІІ).

Земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду ( ч. 1 ст. 5 Закону № 2009-ХІІ).

Для ведення селянського (фермерського) господарства надаються у довічне успадковуване володіння і приватну власність земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель ( ч. ст. 6 Закону № 2009-ХІІ).

Після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянського (фермерського) господарства підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування (ч. 1 ст. 8 Закону № 2009-ХІІ).

Після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи; одержує печатку із своїм найменуванням і адресою; відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку (ч. 1 ст. 8 Закону № 2009-ХІІ).

Таким чином, із аналізу наведених вище норм Земельного кодексу України від 18.12.1990 року та Закону № 2009-ХІІ видно, що Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею у розмірі не більше 50 га видавався на ім`я голови селянського (фермерського) господарства з метою створення (фермерського) господарства для вироблення товарної сільськогосподарської продукції.

Отже, для створення селянського (фермерського) господарства у 1992 році право отримати земельну ділянку на умовах довічного успадковуваного володіння мала тільки особа, яка була засновником ФГ, тобто голова ФГ, а не його члени.

Законодавством України, яке діяло на час отримання ФГ "ЛОТОС" земельної ділянки у розмірі 38,58 га не було передбачено отримання земельних ділянок кожним членом фермерського господарства на праві довічного успадковуваного володіння чи на праві користування.

Право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність членами фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) із земель, наданих їм раніше у користування закріплено у статті 32 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року та у статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 року.

Суд зазначає, що на час створення ФГ "ЛОТОС" ні Земельний кодекс України 1990 року, ні Закон України № 2009-ХІІ, ні інші законодавчі акти не містили норм, які б передбачали умови та порядок отримання членами фермерського господарства земельної ділянки у користування у розмірі земельної частки (паю) для подальшого отримання такої земельної ділянки у власність після того, як земельну ділянку у користування вже отримало ФГ в особі його голови. Такого порядку не існує і на сьогодні.

Зважаючи на викладене вище, суд не погоджується із доводами відповідача про необхідність застосування до даних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.06.2018 року № 816/1920/17, оскільки позивачі, будучи членами ФГ "ЛОТОС" не могли набути земельну ділянку у користування за правилами Закону № 2009-ХІІ для подальшого отримання її у власність, оскільки на час створення ФГ "ЛОТОС" діяла норма, що передбачала надання земельної ділянки для створення ФГ виключно засновнику ФГ.

За таких обставин суд дійшов висновку, що на позивачів розповсюджуються правила ч. 1 ст. 32 ЗК України та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 року № 973-ІV щодо одержання безоплатно у власність земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) із земель, раніше наданих у користування ОСОБА_5 , як засновнику ФГ "ЛОТОС", на умовах довічного успадковуваного володіння.

Водночас суд зауважує, що Земельний кодекс України, норми якого діють на сьогодні, у жоден спосіб не обмежує право громадян на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) та не встановлює додаткових умов для реалізації громадянами такого права.

Щодо посилань відповідача на постанову Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №816/1920/17, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно із ч. 6 ст. 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною 13 статті 123 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Земельний кодекс України передбачає, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному цим Кодексом.

Наведена відповідачем постанова Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №816/1920/17 стосується затвердження вже розробленого проекту землеустрою та одночасного вирішення питання про надання особі права власності на землю. Законодавство передбачає підставу для відмови у затвердженні вказаного проекту - його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, що й було встановлено в наведеному вище рішенні Верховного Суду.

Натомість, спір, який суд вирішує у даній справі, стосується лише надання особі дозволу на розробку проекту землеустрою. Необхідно враховувати, що відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, яку передбачає ЗК України, є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Втім, ГУ Держгеокадастру у Херсонській області листом від 26.07.2019 року відмовив позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, що право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки має лише той член фермерського господарства, який безпосередньо отримав її у користування. Тобто, посилається на підставу, не передбачену ЗК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачений Конституцією та законами України.

Відмовляючи позивачам у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою, відповідач, відповідно до пунктів 2-8 ч. 3 ст. 2 КАС України, повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Отже, перешкоджаючи позивачам в отриманні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності без законних на те підстав, відповідач таким чином перешкоджає позивачам у реалізації законодавчо наданого їм права, чим порушує принципи рівності перед законом та пропорційності, які визначені ст. 2 КАС України.

Суд не погоджується з позицією відповідача про те, що зобов`язання його вчинити певні дії є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, оскільки відповідно до ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти постанову про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Дана правова позиція викладена у пункті 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі".

Беручи до уваги ту обставину, що у листі-відмові від 26.07.2019 року № 5059/0-1513/0/95-19 відповідач не навів передбачених частиною 7 статті 118 ЗК України підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, відтак належним та ефективним способом захисту порушених прав позивачів є зобов`язання відповідача надати позивачам вищезазначений дозвіл.

Згідно із частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності свого рішення про відмову у наданні позивачам дозволу на розроблення проекту землеустрою.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , а відтак - про задоволення позову в повному обсязі.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги предмет спору та обставини даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачами не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Положеннями ч. 1 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, несуть сторони.

В силу ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами, розмір таких витрат визначається на підставі доказів про понесені стороною витрати (договори, рахунки, платіжні документи тощо) та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі (описи, акти виконаних робіт тощо).

Як вбачається з прохальної частини позову, позивачі просять стягнути з ГУ Держгеокадастру у Херсонській області на користь кожного з них витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 5000,00 грн. кожному

На підтвердження розміру витрат, понесених позивачами на професійну правничу допомогу, надано наступні документи: - завірені копії договорів від 27.06.2019 року про надання правової допомоги, укладених між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та адвокатом Ковальчук І.М.

На підтвердження співмірності цих витрати з фактично виконаною адвокатом роботою надано розрахунок витрат по договору про надання правової допомоги від 27.06.2019 року клієнту ОСОБА_3 , відповідно до якого вартість послуг з аналізу законодавства України, яким врегульовано правовідносини, усна консультація з метою визначення правової позиції по справі, підготовка позовної заяви та витрати часу на подання документів до канцелярії суду - 4 000,00 грн., участь у судовому засіданні - 1000,00 грн.

Проаналізувавши надані заявником документи, суд вважає, що розмір витрат, понесених позивачем ОСОБА_3 на професійну допомогу, є співмірним з фактично виконаною адвокатом роботою та становить 5 000, 00 грн.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для відшкодування позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_7 зазначених витрат на професійну правничу допомогу, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження співмірності заявлених витрат з фактично виконаною адвокатом роботою.

Щодо розподілу судового збору, то суд зазначає наступне.

За правилами статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивачів понесені ними витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 382 КАС України, суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області щодо відмови ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність, як членам фермерського господарства "ЛОТОС", земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю), що розташована на території Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району для ведення фермерського господарства, із земель, раніше наданих засновнику фермерського господарства ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства, згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області від 10 вересня 1992 року № 50, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №174, загальною площею 38,58 га.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області надати ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_6 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність, як членам фермерського господарства "ЛОТОС", земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) із земель, раніше наданих засновнику фермерського господарства ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства, згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області від 10 вересня 1992 року № 50, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №174, загальною площею 38,58 га.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (код ЄДРПОУ 39766281, вул. Університетська, 136-а, м. Херсон, 73036) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору на суму 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (код ЄДРПОУ 39766281, вул. Університетська, 136-а, м. Херсон, 73036) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору на суму 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. та витрати на професійну правову допомогу у сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (код ЄДРПОУ 39766281, вул. Університетська, 136-а, м. Херсон, 73036) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_4 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору на суму 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 28 жовтня 2019 р.

Суддя Варняк С.О.

кат. 109020100