Рішення № 85220434, 25.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4937/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

20 серпня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Балтського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, у якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Балтського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 23.04.2019 року №15 про відмову у призначенні пенсії;

зобов`язати Балтське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області зарахувати ОСОБА_1 до стажу періоди роботи: з 01.01.1990 по 31.12.1990 року, з 01.01.1991 по 31.12.1991 року, з 01.01.1992 по 31.12.1992 року, з 01.01.1993 по 31.12.1993 року, з 01.01.1994 по 31.12.1994 року, з 01.01.1995 по 31.12.1995 року, з 01.01.1996 по 31.12.1996 року, з 01.01.1997 по 31.12.1997 року, з 01.01.1998 по 31.12.1998 року, з 01.01.1999 по 31.12.1999 року у колгоспі ім.. Чапаєва, Колективному сільськогосподарському підприємстві ім.. Чапаєва та Агрофірмі «Тимківська» с. Тимкове Кодимського району Одеської області;

зобов`язати Балтське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 11 квітня 2019 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) у порядку статті 263 КАС України.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 року замінено відповідача Балтське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області на правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, вирішено проводити розгляд справи №420/4937/19 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання на 17.10.2019 року.

Судове засідання, призначене на 17 жовтня 2019 року, було перенесено у зв`язку з перебуванням судді у відпустці та призначено на 24 жовтня 2019 р.

У судове засідання 24.10.2019 року сторони не з`явились. 24.10.2019 року від позивачки надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Аналогічна заява 10.10.2019р. надійшла від відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні відповідно до ч.3 ст.194 КАС України

В обґрунтування позову позивачка вказує, що у зв`язку із встановленням їй третьої групи інвалідності вона звернулась до Балтського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області із заявою про призначення їй пенсії по інвалідності. У задоволенні даної заяви було відмовлено, відповідачем прийнято рішення від 23.04.2019 року №15 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності, оскільки відсутні підтвердження достатнього страхового стажу для призначення пенсії. Позивачка з вказаним рішенням не погоджується, оскільки вважає, що при поданні заяви нею було надано всі необхідні, достатні та можливі документи на підтвердження трудового стажу до 2000 року. Так, позивачка вказує, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка, відповідач не врахував при обчисленні страхового стажу період роботи з 1990 по 1999р.р. включно, ґрунтуючись на даних трудової книжки та архівної довідки. Те, що вона працювала в колгоспі ім.Чапаєва з 01.01.1990р. по 31.12.1999р., підтверджується заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . З огляду на це позивачка просила задовольнити позов у повному обсязі.

20.09.2019 року за вх.№33988/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У вказаній заяві по суті представник проти заявлених позовних вимог заперечує та вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що прийнято на підставі норм чинного законодавства. В обґрунтування правової позиції представник відповідача акцентує увагу суду на тому факті, що надана разом із заявою копія трудової книжки не може слугувати належною підставою для обчислення стажу роботи позивачки. Записи починаючи з 1977 року викликають обґрунтований сумнів у відповідача, оскільки сама трудова книжка заповнена 10.07.2000 року, а її формат відповідає новому зразку, що є неможливим, оскільки записи у ній сформовані ще тоді, коли книжка мала б бути Радянського зразка. Страховий стаж ОСОБА_1 не досягає необхідних для призначення їй пенсії по інвалідності 14 років.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та під час розгляду справи судом встановлено, що 11.04.2019 року Балтською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 встановлено інвалідність ІІІ групи загального захворювання на строк до 01.05.2020 року (а.с.13).

У зв`язку із цим при досягненні 57 років позивачка звернулась до Балтського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області із заявою про призначення їй пенсії по інвалідності.

Рішенням №15 від 23.04.2019 року позивачці відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю страхового стажу, необхідного для призначення пенсії (а.с.15-16) (14 років згідно ст.32 Закону), оскільки її стаж складає 12 років 4 місяці 4 дні.

Не погоджуючись із даним рішенням позивачка звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ч.1 ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

Положенням ст. 24 цього ж Закону визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. У тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

Судом встановлено, що разом із заявою про призначення пенсії позивачкою до пенсійного органу було надано копію трудової книжки серії НОМЕР_2 (а.с.14), Довідки від 22.04.2019 року №190/02-27, наданої Відділом об`єднаного трудового архіву територіальних громад Кодимського району. Ці документи були подані позивачкою з метою встановлення стажу її роботи у період 1977-2000 роки.

Відповідач врахував при обчисленні страхового стажу дані архівної довідки №190/02-27 від 22.04.2019 року, свідоцтва про народження НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , про що зазначено у оскаржуваному рішенні. У відзиві на позовну заяву представник відповідача пояснив, що відомості трудової книжки управлінням не брались до уваги, оскільки записи починаючи з 1977 року викликають обґрунтований сумнів у відповідача, оскільки сама трудова книжка заповнена 10.07.2000 року, а її формат відповідає новому зразку, що є неможливим, оскільки записи у ній сформовані ще тоді, коли книжка мала б бути Радянського зразка.

Суд приймає доводи відповідача стосовно того, що трудова книжка серії НОМЕР_2 не може слугувати належною підставою для обчислення стажу роботи позивачки. Перш за все суд звертає увагу на те, що дата заповнення даної книжки - 10.07.2000 року (а.с.14). Разом з тим, у ній містяться записи починаючи із 10.05.1977 року, що, згідно порядку заповнення трудових книжок, є неможливим.

Спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).

Згідно п.1.1. Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

Згідно п.2.15 Інструкція якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Згідно п.5.1. Особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов`язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.

Зі змісту наведених норм судом встановлено, що у разі прийняття на роботу особи у 1977 році датою заповнення трудової книжки має бути відповідна дата, однак у копії наданої до суду трудової книжки позивачки серії НОМЕР_2 зазначено 2000 рік. Навіть якщо припустити, що така дата була проставлена помилково, формування трудової книжки у 1977 році на зразку трудової книжки 1993 року є об`єктивно неможливим.

У такому разі виникає питання щодо можливості того, що надана трудова книжка є дублікатом, однак жодних пояснень з цього поводу позивачкою не надано, а на копії відсутній відповідний запис «Дублікат» у відповідності до п.5.2. Інструкції.

З наведеного суд дійшов висновку, що підставою для неврахування стажу роботи за відомостями саме трудової книжки серії НОМЕР_2 стали навіть не недоліки в її оформленні, а взагалі сумніви щодо справжності записів у ній.

За таких умов пенсійним органом було вирішено визначити страховий стаж позивачки на підставі документів, які були нею надані, а саме Довідки від 22.04.2019 року №190/02-27, наданої Відділом об`єднаного трудового архіву територіальних громад Кодимського району, за якими її страховий стаж становить 12 років 4 місяці 4 дні.

ОСОБА_1 фактично визнає ту обставину, що з усіх наявних у неї документів, у тому числі отриманих нею додатково довідках Відділу ОТАТГ Кодимського району від 26.04.2019р. та від 30.07.2019р., не убачається наявність у неї потрібного страхового стажу для призначення пенсії по інвалідності, про що свідчить зміст позовної заяви.

Суд критично ставиться до посилань позивачки на заяви ОСОБА_2 (а.с.19) та ОСОБА_3 (а.с.20), оскільки вони датовані 09.07.2019 року, тобто після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а тому ніяк не могли бути враховані при вирішенні питання про призначення пенсії по інвалідності.

ОСОБА_1 не заявила у суді про виклик свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в порядку ст.92 КАС України, а їх письмові заяви, додані до позовної заяви, не є допустимими доказами стосовно спірних обставин (стажу роботи позивачки), оскільки такими доказами є виключно показання свідків (ст.91 КАС України).

Також суд не може спиратись у своїх висновках на припущення позивачки щодо даних про стаж роботи ОСОБА_4 як помилкових та таких, що стосуються саме ОСОБА_1

Отже Балтське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області обґрунтовано оцінило відомості, які містились у наданій позивачкою трудовій книжці серії НОМЕР_2 , взяло до уваги відомості Довідки від 22.04.2019 року №190/02-27, наданої Відділом об`єднаного трудового архіву територіальних громад Кодимського району та на підставі зібраних доказів прийняло оскаржуване рішення №15 від 23.04.2019 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що відповідачем обґрунтована правомірність свого рішення, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, а тому судові витрати не відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) ) про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян

.