Рішення № 85220215, 22.10.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.004278

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Грень Н.М.

за участю:

секретаря судового засідання Редкевич О.Р.,

представника позивача Теслюк Я.О.

представника відповідача Заяць Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

22.08.2019 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_2 у зарахуванні в подвійному розмірі стажу роботи у період з 14.11.1984 по 08.06.1987 на посаді лікаря- психіатра Турківської центральної районної лікарні та щодо неврахування стажу роботи ОСОБА_2 за сумісництвом на посаді лікаря-психіатра стаціонару № 1 Львівського психоневрологічного диспансеру з 15.05.1989 по 10.04.1995 і виплати грошової допомоги під час призначення пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_2 стаж роботи у період з 14.11.1984 по 08.06.1987 на посаді лікаря-психіатра Турківської центральної районної лікарні у подвійному розмірі та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_2 стаж роботи у період з 15.05.1989 по 10.04.1995 на посаді лікаря-психіатра стаціонару № 1 Львівського психоневрологічного диспансеру і виплати грошову допомогу;

- стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області судові витрати у вигляді судового збору та витрат на правничу допомогу адвоката.

Свої вимоги мотивує тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області під час призначення пенсії ОСОБА_2 не зараховано у подвійному розмірі стаж роботи у період з 14.11.1984 по 08.06.1987 на посаді лікаря-психіатра центральної районної лікарні, а також не виплачено грошову допомогу, право на яку передбачено за страховий стаж понад 35 років, оскільки не враховано стаж роботи позивача за сумісництвом на посаді лікаря-психіатра психоневрологічного диспансеру у період з 15.05.1989 по 10.04.1995. Позивач неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявами та скаргами про усунення вказаних вище порушень у призначенні йому пенсії, однак отримав відмову

Відповідач позов не визнав, 17.09.2019 долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому зазначив, що згідно з розділом 2 «Охорона здоров`я» Переліку № 909 право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно віднайменування посад), які працювали у лікарняних закладах, лікувально- профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої і невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах. Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. При цьому особа, яка працює, зокрема, на посаді лікаря, матиме право на пенсію за вислугу років, а відтак на виплату грошової допомоги лише у разі, якщо вона працює саме у тих закладах охорони здоров`я, які визначені постановою КМУ від 04.11.1993 №909. Відповідно до ст. З Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників. Відповідач зазначив, що, управління охорони здоров`я Львівської ради не належить до закладів охорони здоров`я, тому підстави для зарахування до стажу, що дає право на виплату грошової допомоги, періоду роботи з 12.05.1989 по 10.04.1995 на посаді головного психіатра управління охорони здоров`я Львівської міської ради відсутні. Окрім того, відповідач зазначив, що чинним законодавством не передбачено зарахування до стажу роботи у подвійному розмірі періоду роботи на посаді лікаря-психіатра центральної районної лікарні (яка не належить до психіатричних закладів), тому період роботи з 14.11.1984 по 08.06.1987 на посаді лікаря-психіатра Турківської ЦРЛ зараховано до стажу в календарному обчисленні. Таким чином, на думку відповідача, управлінням пенсія позивача обрахована відповідно до діючого законодавства. У задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Ухвалою від 27.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Суд, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю, виходячи з наступних підстав.

Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 , набувши право на отримання пенсії, одержує пенсію з 13.04.2019 відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Також, судом встановлено, що ОСОБА_2 з 1977 року працює на різних посадах в сфері охорони здоров`я лікарем-психіатром.

Зокрема, у період з 14.11.1984 по 08.06.1987 ОСОБА_2 працював на посаді лікаря- психіатра психіатричного кабінету Турківської центральної районної лікарні, про що свідчить копія довідки № 42 від 08.07.2019 та копія трудової книжки (записи № 12-13).

Проте, відповідачем не зараховано ОСОБА_2 , вказаний стаж у подвійному розмірі, оскільки, робота на посаді лікаря-психіатра психіатричного кабінету у центральній районній лікарні не відноситься до надання психіатричної допомоги у психіатричному закладі охорони здоров`я.

Окрім того, під час обрахунку страхового стажу роботи ОСОБА_2 у закладах охорони здоров`я, відповідач не зарахував періоду часу з 12.05.1989 по 10.04.1995, коли ОСОБА_2 працював на посаді головного психіатра управління охорони здоров`я міськздороввідділу (у трудовій книжці записи № 17-19), та періоду з 15.05.1989 по 10.04.1995, впродовж якого ОСОБА_2 працював за сумісництвом на посаді лікаря- психіатра стаціонару № 1 Львівського психоневрологічного диспансеру (у трудовій книжці записи № 20-21).

Позивач неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявами та скаргами про зарахування у подвійному розмірі стажу роботи у період з 14.11.1984 по 08.06.1987 на посаді лікаря-психіатра центральної районної лікарні, а також виплату грошової допомоги, право на яку передбачено за страховий стаж понад 35 років, а також врахування стажу роботи позивача за сумісництвом на посаді лікаря-психіатра психоневрологічного диспансеру у період з 15.05.1989 по 10.04.1995.

Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області за результатами розгляду заяв та скарг відмовлено позивачеві у зарахуванні стажу та виплаті грошової допомоги, що підтверджується копіями листів ГУ ПФУ у Л/о № 4493/П-20/07.05-06 від 17.05.2019, ГУ ПФУ у Л/о Листа № 2871/П-20/11.03-06 від 25.06.2019, Листа ГУ ПФУ у Л/о № 3424/П-20/11.03-06 від 16.07.2019.

Позивач вважаючи такі дії та відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправними, звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України громадянам гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції чинній на момент призначення пенсії ОСОБА_2 ) передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу», заклад з надання психіатричної допомоги - це психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

Психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно зі ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_2 , (записи № 12-13), з 14.11.1984 по 08.06.1987 останній працював лікарем-психіатром психіатричного кабінету у Турківській центральній районній лікарні.

Також, згідно з Довідкою виданою Турківською КПРЛ № 42 від 08.07.2019 ОСОБА_2 працюючи на посаді лікаря-психіатра, здійснював надання психіатричної допомоги мешканцям Турківського району у психіатричному кабінеті.

Відповідно до п. 2 Інструкції про проведення обов`язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.01.2002 за №12, обов`язкові попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться лікарем-психіатром у державних та комунальних психіатричних закладах, закладах охорони здоров`я, що мають у своєму складі спеціалізовані психоневрологічні центри, відділення, кабінети, та надають психіатричну допомогу за місцем проживання громадян.

Окрім того, суд зазначає, що роз`яснення щодо зарахування до стажу роботи у подвійному розмірі часу роботи у протитуберкульозних, психіатричних кабінетах, психоневрологічних відділеннях а також у кабінетах інфекційних захворювань надано спільним листом від 29.12.2005 Міністерства охорони здоров`я України № 10.01.09/2606 та Міністерства праці та соціальної політики України №625/01/15-05/039-6 та Пенсійного фонду України №16918/02-20.

Системний аналіз вказаних норм права дає підстави стверджувати, що закон не містить додаткових вимог щодо конкретної організаційної форми психіатричного закладу та не надає вичерпного переліку за закладів з надання психіатричної допомоги, а тому помилковими є аргументи відповідача про те, що робота на посаді лікаря-психіатра психіатричного кабінету центральної районної лікарні не є роботою у закладі з надання психіатричної допомоги.

З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку, що стаж роботи ОСОБА_2 у період з 14.11.1984 по 08.06.1987 на посаді лікаря-психіатра психіатричного кабінету Турківської центральної районної лікарні підлягає зарахуванню у подвійному розмірі за ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки робота на цій посаді є роботою у психіатричному закладі охорони здоров`я в розумінні статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу», так як по-перше виконувалась у психіатричному кабінеті, а по-друге пов`язана з наданням психіатричної допомоги у закладі чи установі, до якої законом не встановлено окремих вимог.

Щодо незарахування стажу роботи у період з 15.05.1989 по 10.04.1995 на посаді лікаря-психіатра стаціонару № 1 психоневрологічного диспансеру та невиплати під час призначення пенсії грошової допомоги за страховий стаж понад 35 років, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 29 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Відповідно до п. е ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціально стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 01.04.2019 по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців.

Згідно з п. 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1191 від 23.11.2011, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені, зокрема Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. N 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".

Відповідно до Розділу 2 «Охорона здоров`я» вказаного вище Переліку, до закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років належить, зокрема, робота на посаді лікаря в лікарняних закладах.

Згідно з Переліком закладів охорони здоров`я затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 385 від 28.10.2002 (в редакції чинній на момент призначення пенсії ОСОБА_2 ) до лікарняних закладів, зокрема відносяться психоневрологівчі диспансери (пп. 17 п. 1.1.3. «Спеціалізовані лікарняні заклади»).

Окрім того, чинна на даний час редакція Переліку також відносить заклади з надання психіатричної допомоги до лікарняних.

Таким чином, суд дійшов висновку, що посада лікаря-психіатра стаціонарного відділення № 1 Львівського психоневрологічного диспансеру на якій з 15.05.1989 по 10.04.1995 працював ОСОБА_2 є такою посадою, стаж роботи на якій є спеціальним стажем, що його слід враховувати для виплати грошової допомоги передбаченої п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як зазначалось судом раніше, на посаді лікаря-психіатра стаціонарного відділення № 1 Львівського психоневрологічного диспансеру позивач працював за сумісництвом, у зв`язку із чим, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не зарахувало такий стаж роботи.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Постановою Кабінету Міністрів України № 245 від 03.04.1993 передбачено, що робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

За правилами ст. 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсія як за віком, так і за вислугу років відносяться до трудових пенсій.

Статтею 3 цього Закону передбачено, що право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів (далі іменуються - підприємства та організації, якщо не обумовлено інше), - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Так, згідно зі ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Спеціальний стаж - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов`язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.

Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред`являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Відповідно до п. 2 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 23.07.2014: Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Жоден нормативно-правовий акт, який входить до діючого законодавства України, не містить прямої заборони зараховувати до стажу роботи, який дає право на отримання пенсії за вислугу років працівникам освіти, роботу за сумісництвом.

Системний аналіз вказаних норм права дає підстави стверджувати, що, у вказних нормативно-правових актах відсутнє застереження щодо призначення пенсії за вислугу років працівникам закладів охорони здоров`я виключно з урахуванням стажу за основним місцем роботи, таке право надається і гарантується особі за виконання специфічної роботи, що в даному випадку підтверджується записами трудової книжки позивача.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що період з 15.05.1989 по 10.04.1995 протягом якого ОСОБА_2 працював за сумісництвом на посаді лікаря-психіатра стаціонарного відділення № 1 Львівського психоневрологічного диспансеру, повинен бути зарахований як спеціальний стаж для виплати грошової допомоги під час призначення пенсії.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до вимог частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до пунктів 1, 5, 6 статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VІ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (далі - Закон) адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що 01.08.2019 між ОСОБА_2 та адвокатським обєднанням «А.З. Партнери» укладено договір № 01 про надання правової допомоги.

Відповідно до п.2.1 даного договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується надати Замовнику правову допомогу, а замовник зобов`язується сплатити виконавцю винагороду за надану правову допомогу.

Пунком 5.1 договору визначено, що за надання правової допомоги відповідно до п. 2.1-2.3 цього договору (2.1. В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов`язується надати Замовнику правову допомогу, а Замовник зобов`язується сплатити Виконавцю винагороду за надану правову допомогу. 2.2. Надання правової допомоги за цим Договором включає в себе надання наступних послуг: 2.2.1. Надання Замовнику правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності. 2.2.2. Складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. 2.2.3. Захист прав, свобод і законних інтересів Замовника, як підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої передбачається " застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. 2.2.4 Надання правової допомоги Замовнику, як свідку у кримінальному провадженні. 2.2.5 Представництво інтересів Замовника, як потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. 2.2.6 Представництво інтересів Замовника у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. 2.3 Крім послуг передбачених п.2.2. цього Договору Замовник може замовляти, а Виконавець може надавати інші послуги правового характеру) замовник сплачує виконавцю винагороду, розмір якої становить 2000,00 грн за одну юридичну годину та 1000,00 грн за одну технічну годину.

Відповідно до п.п. 1.1 Договору, юридична година - повна або неповна година безпосереднього надання правової допомоги в робочий час Виконавця відповідно до цього Договору, зокрема послуг, передбачених в п.2.2. цього Договору.

Технічна година (travel time) - повна або неповна година часу проїзду (проходу) до місця надання правової допомоги, час очікування Замовника чи його контрагентів, час доставки документів, інший Час, в який безпосередньо не надається послуга, але який необхідно витратити Виконавцю (його працівникам, партнерам, членам чи субвиконавцям) для надання послуги Замовнику.

Пунктом 5.3 договору визначено, що на оплату наданих послуг по наданню правової допомоги виставляються рахунки, в деталізації яких окремо зазначаються витрати виконавця.

Відповідно до рахунку № 553 від 19.08.2019 Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія А.З. Партнери» надано правничу допомогу у кількості 3,65 годин на суму 6650,00 грн.

Відповідно до Деталізації рахунку №553 від 19.08.2019 виконавцем (адвокатом Теслюк Я.О.) здійснено такий вид робіт:

- 01.08.2019 - надання консультацій щодо подання позову, вивчення документів, 1 год;

- 15.08.2019 - написання позовної заяви, 2 год.

- 16.08.2019- підготовка пакету документів для подання позову в суд, подання позову в суд, 0,39 год.

Пунктом 3.1 договору визначено, що в підтвердження факту надання правової допомоги згідно цього договору, сторони складають Акт виконаних робіт.

Відповідно до Акту виконаних робіт до рахунку №553 від 19.08.2019 згідно договору про надання правової допомоги №01 від 01.08.2019 виконавець надав правову (правничу) допомогу замовнику згідно рахунку №553 від 19.08.2019 в повному обсязі в об`ємі 3 юридичних години та 0,65 технічних годин. Вартість наданої правової (правничої) допомоги становить 6650,00 грн.

Отже, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу.

Більше того, суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № №826/841/17.

Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідачем такого клопотання до суду не надано.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази підтверджують факт понесення ним витрат на правничу допомогу, а відтак така підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Щодо судових витрат, а саме судового збору сплаченого позивачем відповідно до квитанції №141 від 19.08.2019 в сумі 768,40 грн, то відповідно до вимог ст.139 КАС України, такі належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Згідно з вимогами ст. 78 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до ст. 139 КАС України з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути судовий збір в сумі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_2 у зарахуванні в подвійному розмірі стажу роботи у період з 14.11.1984 по 08.06.1987 на посаді лікаря- психіатра Турківської центральної районної лікарні та щодо неврахування стажу роботи ОСОБА_2 за сумісництвом на посаді лікаря-психіатра стаціонару № 1 Львівського психоневрологічного диспансеру з 15.05.1989 по 10.04.1995 і виплати грошової допомоги під час призначення пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_2 стаж роботи у період з 14.11.1984 по 08.06.1987 на посаді лікаря-психіатра Турківської центральної районної лікарні у подвійному розмірі

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_2 стаж роботи у період з 15.05.1989 по 10.04.1995 на посаді лікаря-психіатра стаціонару № 1 Львівського психоневрологічного диспансеру і виплатити грошову допомогу.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 6650 (шість тисяч шістсот п`ятдесят) грн 00 коп витрат на правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст рішення складено та підписано 25.10.2019.