Рішення № 85214071, 25.10.2019, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/1009/16-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2019 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

судді Гандзій Д.М.

при секретарях Черкасові Д.Г., Задеряка Г.М.

позивача ОСОБА_1 та його представників ОСОБА_2 , адвоката Соломенцева І.А.

представника відповідачів ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок» про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

24 березня 2016 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з названим позовом, у якому зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 директором ТОВ «Промтоварний ринок» ОСОБА_4 в мережі Інтернет на сторінках веб-сайтів «РБК - Україна», «Обозреватель» та «24 канал» була розміщена інформація наступного змісту : «активну участь в атаці на підприємство приймає так звана "Одеська самооборона". Правда, ця самооборона більше відома своїми захопленнями чужої власності та іншими протизаконними діями. За нашою інформацією, для захоплення підприємства сформований озброєний загін Самооборони чисельністю 30 чоловік, і до 500 "тітушок", зібраних по всьому півдні України - в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях. Очолюють "бойовий загін" особисто керівники Самооборони - ОСОБА_1 і ОСОБА_11. За нашою інформацією, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 пообіцяв частку в компанії керівникам Самооборони за успішний захоплення ринку".

Посилаючись, що поширені у зазначеній інформації відомості не відповідають дійсності, є такими, що принижують його честь, гідність, ділову репутацію та завдали йому моральної шкоди, представник позивача просив суд, визнати недостовірною зазначену інформацію стосовно ОСОБА_1 , зобов`язати відповідачів ТОВ «Промтоварний ринок» спростувати вказану інформацію, стягнувши з відповідачів ТОВ «Промтоварний ринок» моральну шкоду у розмірі 100000 грн. та судові витрати по справі.

В судовому засіданні позивач та його представники свій позов підтримав повністю та просили його задовольнити.

Представник відповідачів, приймаючи участь в судових засіданнях позов не визнав повністю, посилаючись на його безпідставність і необґрунтованість та недоведеність того, що саме директор ТОВ «Промтоварний ринок» ОСОБА_4 розповсюдив оскаржувану негативну інформацію, автором якої нібито був саме директор ТОВ «промтоварний ринок», і яку просить скасувати позивач та з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов. Однак, в подальшому повторно в судові засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується особистою розпискою та поштовими повідомленнями про вручення судових повісток (а.с. 161-164,178,183,188,190,195,197).

За клопотанням представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від 13.07.2017 р., в порядку ст. 126 ЦПК України, вказані матеріали цивільної справи ухвалою суду від 13.07.2017 р. були передані судді Овідіополсьького райсуду Одеської області Бочарову А.І. для вирішення питання про її об`єднання з цивільною справою за позовом ОСОБА_8 до ТОВ «Промтоварний ринок» про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, яка перебуває у його провадженні (а.с. 128-130).

З довідки керівника апарату Овідіопольського райсуду Одеської області від 14.12.2018 р. № 108/18 вбачається, що 13.07.2017 р. до канцелярії суду була передана справа № 509/1009/16 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Промтоварний ринок» про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, яка знаходилась на розгляді судді Гандзій Д.М., для передачі вищевказаної справи згідно ухвали від 13.07.2017 р. судді цього ж суду Бочарову А .І. для вирішення питання про її об`єднання з цивільною справою № 509/224/16 за позовом ОСОБА_8 до ТОВ «Промтоварний ринок» про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, яка перебуває у його провадженні.

Станом на 14.12.2018 р. суддею Бочаровим А.І. не вирішено питання про об`єднання вищевказаних цивільних справ та до канцелярії суду здана справа № 509/224/16 за позовом ОСОБА_8 до ТОВ «Промтоварний ринок» про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди і згідно ухвали від 10.12.2018 р. вищевказана цивільна справа залишена без розгляду (а.с. 131-132).

Таким чином, матеріали даної цивільної справи були знову повернуті судді цього ж суду ОСОБА_10 М.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи та додатково надані письмові докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтями 297, 299 ЦК України встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Зміст права на ділову репутацію полягає в можливості правомочної особи претендувати на те, щоб репутація про неї складалась на підставі достовірного сприйняття третіми особами її поведінки і щоб суспільна моральна оцінка відповідала дійсності виконуваних нею вимог закону, моралі, ділових звичаїв, ділової етики.

Відповідно до вимог частин третьої і четвертої статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Згідно із ст. 280 ЦК України, якщо фізичний особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Пунктами 9,12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної і юридичної особи» передбачено, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є - фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами - є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу ( 2782-12 ) редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.

У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації немає статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК).

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК ( 1618-15 ) в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

Між сторонами склалися правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням інформації, яка не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію.

Тобто відшкодування моральної шкоди є похідним і залежить від доведеності факту розповсюдження відповідачем інформації, яка не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 директором товариства з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок» ОСОБА_4 в мережі Інтернет на головних сторінках веб-сайтів «РБК - Україна», «Обозреватель» та «24 канал» у статті «Директор «7 кілометра»: рейдери планують захоплення ринку» була розміщена наступна інформація: «активну участь в атаці на підприємство приймає так звана "Одеська самооборона". Правда, ця самооборона більше відома своїми захопленнями чужої власності та іншими протизаконними діями. За нашою інформацією, для захоплення підприємства сформований озброєний загін Самооборони чисельністю 30 чоловік, і до 500 "тітушок", зібраних по всьому півдні України - в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях. Очолюють "бойовий загін" особисто керівники Самооборони - ОСОБА_1 і ОСОБА_11 Гуменюк. За нашою інформацією, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 пообіцяв частку в компанії керівникам Самооборони за успішний захоплення ринку".

Тобто, згідно приписів вищевказаного п.п. 9,12 постанови ВСУ - саме директор ТОВ «Промтоварний ринок» ОСОБА_4 є автором вищевказаної статті, тобто джерелом інформації, що оскаржується.

Так, відповідно до ст. 51 ЦПК України - суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

При цьому, слід наголосити, що відповідно до ст. 81 ЦПК України - така обставина підлягає доказуванню, оскільки позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставі своїх вимог або заперечень.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

За змістом норм процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін - саме на позивача покладено обов`язок визначити відповідача у справі.

При цьому, суд під час розгляду справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд - не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати до участі у справі співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ЦПК України, п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК України - суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Разом з тим - суд не може примушувати сторін до вчинення тих чи інших процесуальних дій, оскільки це суперечить принципу диспозтивності цивільного судочинства.

Частиною 4 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин) - суд відмовляє у задоволенні позову.

Крім того, суд, в силу покладених на нього процесуальних Законом повноважень - позбавлений можливості самостійно визначити суб`єктивний склад учасників справи, проте встановивши, що у справі не залучено усіх суб`єктів, які мають відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог як відповідачі - суд відмовляє у позові з цих підстав.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Так, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 р. у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача - не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи - суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору - є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованість позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

З огляду на зазначене, вирішення питання залучення до участі у справі співвідповідача, заміну неналежного відповідача має здійснюватися судом першої інстанції - за клопотанням позивача, а не з власної ініціативи.

В силу покладених процесуальним Законом повноважень, суд роз`яснює позивачеві його процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення таких дій, а встановивши, що у справі не залучено усіх суб`єктів, які мають відповідати за позовом в межах заявлених позовних вимог як відповідачі - відмовляє у позові з цих підстав.

Так, під час слухання вказаної справи, 07.02.2017 р. (до передачі вказаної справи судді для вирішення питання про її об`єднання зі справою за позовом ОСОБА_8 до ТОВ «Промринок» про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, що перебувала у провадженні судді Овідіопольського райсуду Одеської області Бочарова А.І.) представником відповідачів ТОВ «Промтоварний ринок» було заявлено клопотання про залучення до участі у справі у якості третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача - ТОВ «РБК - Україна», ПрАТ «ТРК Люкс» та ТОВ «Обозреватель Плюс», тобто ЗМІ, на ресурсах яких було розповсюджено оскаржувану позивачем інформацію, проти чого категорично заперечував представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 з посиланням на необхідність передачі даної справи судді цього ж суду Бочарову А .І., в провадженні якого перебуває цивільна справа позовом ОСОБА_8 до ТОВ «Промринок» про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, по якій вже замінений неналежний відповідач ТОВ «Промтоварний ринок» на належних співвідповідачів ТОВ «РБК - Україна», ПрАТ «ТРК Люкс» та ТОВ «Обозреватель Плюс».

Після повернення даної справи у провадження судді Гандзій Д.М. з підстав, описаних вище, судом неодноразово, на протязі останніх 5-ти судових засіданнях, позивачеві ОСОБА_1 та його представнику адвокату Соломенцеву І.А. були чітко роз`яснені їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення таких дій та враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, було запропоновано залучити до участі у справі у якості співвідповідачів як директора ТОВ «Промтоварний ринок» ОСОБА_4 , як особу, яка є автором поширеної в мережі Інтернет негативної та такою, що на думку позивача ображає його честь та гідність інформації, а також залучити у якості співвідповідачів інформаційні аґенства (ЗМІ), які розповсюдили оскаржувану інформацію ТОВ «РБК - Україна», ПрАТ «ТРК Люкс» та ТОВ «Обозреватель Плюс», проти чого категорично заперечував як сам позивач ОСОБА_1 , так і його представник адвокат Соломенцов І.А., які вважали потрібним допитати ОСОБА_4 в судовому засіданні у якості свідка, а вже після цього, можливо вирішити питання про заміну (залучення) співвідповідачів.

Таким чином, суд, зберігаючи об`єктивність, неупередженість, згідно з ч. 5 ст. 12 ЦПК України, п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК України - роз`яснив позивачу та його представнику їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Однак, суд не може примушувати позивача та його представника до вчинення тих чи інших процесуальних дій, оскільки це суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Частиною 4 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Беручи до уваги той факт, що ні позивачем, ні його представником не було заявлено клопотання про залучення до участі у справі (заміну) неналежного відповідача, які в силу п.п. 9,12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної і юридичної особи» належними відповідачами - є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону України «Про пресу», редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації, в даному випадку, з урахуванням Постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 р. у справі № 523/9076/16-ц, згідно з якою, суд відмовляє у задоволенні позову якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), а суд, в силу покладених на нього процесуальних Законом повноважень позбавлений можливості самостійно визначити суб`єктивний склад учасників справи, проте встановивши, що у справі не залучено усіх суб`єктів, які мають відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог як відповідачі - суд відмовляє у задоволенні позов ОСОБА_1 саме з цих підстав.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,51,56,76-83,89,95,133,141,158,174,213,228,229,241-246,258,259,253-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст. 269,275-277,280-288,297-299 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної і юридичної особи», Постановою Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 р. у справі № 523/9076/16-ц, Конституцією України, Конвенцією «Про захист прав людини і основоположних свобод», рішеннями ЄСПЛ, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок» про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в загальному (апеляційному) порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 28.10.2019 р.

Суддя Гандзій Д.М.