Рішення № 85213595, 17.10.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/4127/19

Справа № 522/10990/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2019 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі судового засідання - Вадуцкої В. І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 29.05.2015 року звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 30 липня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТрансБанком» та ОСОБА_1 був укладений договір про іпотечний кредит №601070001, за умовами якого банк надав позичальнику в кредит грошові кошти у сумі 740 256,00 грн., строком із 30.07.2007 року по 30.07.2018 року, включно, зі сплатою 14,0% річних. У забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит: 30 липня 2007 року між банком, позичальником та ОСОБА_2 , був укладений договір поруки №60/1; 30 липня 2007 року між банком, позичальником та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №60/2.

У подальшому, 08 грудня 2011 року між банком та Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги №10, згідно якого банк передав позивачі всі права вимоги за договором про іпотечний кредит, іпотечним договором та договорами поруки.

Посилався на те, що в обумовлені договором строки позичальник свої зобов`язання не виконує та не здійснює відповідні платежі з погашення кредиту. У зв`язку з цим у позичальника станом на 21.04.2015 року утворилася заборгованість за вказаним договором по основній сумі боргу - 427 810, 35 грн., по нарахованим відсоткам - 58 202.15 грн., пені за простроченням сплати кредитних коштів - 24 403,88 грн., інфляційні витрати - 29 476, 45 грн..

Ухвалою суду від 19 червня 2015 року провадження у справі було відкрито.

З 11.08.2015 року по 28.01.2016 року справа перебувала у провадженні суду апеляційної інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу суду від 19.06.2015 року про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 11.04.2016 року провадження у цивільній справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - зупинено до набрання законної сили рішення по цивільній справі №522/10990/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної іпотечної установи, за участі третіх осіб: ОСОБА_2 , приватного нотаріуса ОМНО Філімонової Галини Василівни про визнання недійсним кредитного договору №601070001 від 30.07.2007 року та договір іпотеки від 30.07.2007 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси, винесеного 27.03.2019 року за розглядом справи №522/25959/15-ц, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 (а.с.164-166).

21.12.2017 року цивільну справу 522/25959/15-ц було направлено до апеляційного суду Одеської області для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду від 27.11.2017 року.

На запит суду 09.04.2019 року було надано копію постанови Одеського апеляційного суду від 27.03.2019 року, прийнятої за розглядом апеляційної скарги ОСОБА_1 , якою вказану апеляційну скаргу залишено без задоволення та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.11.2017 року залишено без змін (а.с.174-178).

Ухвалою суду від 12.04.2019 року провадження у справі поновлено із призначено до розгляду у відповідності до вимог ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року у загальному позовному провадженні з призначенням підготовчого засідання на 27.05.2019 року.

Ухвалою суду від 27.05.2019 року підготовче провадження було закінчено та справу призначено до розгляду по суті на 17.07.2019 року.

У зв`язку з неявкою сторін 17.07.2019 року розгляд справи відкладено на 17.10.2019року.

У судове засідання 17.10.2019 року сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином.

У матеріалах справи міститься заява представника позивача 16.10.2019 року, згідно якої просив справу розглядати за його відсутності та наполягав на задоволенні позову.

Від представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Козачишина О.В. до суду надійшла заява, згідно якої просив відкласти розгляд справи. При цьому, суд вбачає, що останній докази щодо поважності причин неявки суду не представив, а тому клопотання щодо відкладення розгляду справи суд залишає без задоволення.

Інші учасники процесу поважність причини неявки суду не повідомили, жодних клопотань до суду не заявляли.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з цим, датою складення цього судового рішення є 28 жовтня 2019 року.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини.

Судом встановлено, що 30 липня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТрансБанком» та ОСОБА_1 був укладений договір про іпотечний кредит №601070001, за умовами якого банк надав позичальнику в кредит грошові кошти у сумі 740 256,00 грн., строком із 30.07.2007 року по 30.07.2018 року, включено, зі сплатою 14,0% річних.

У забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит:

30 липня 2007 року між банком, позичальником та ОСОБА_2 , був укладений договір поруки №60/1;

30 липня 2007 року між банком, позичальником та ОСОБА_3 був укладений договір поруки №60/2.

Згідно обґрунтування позову, у подальшому, 08 грудня 2011 року, між банком та Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги №10, згідно якого банк передав позивачу всі права вимоги за договором про іпотечний кредит, іпотечним договором та договорами поруки.

Представник позивача вмотував свої вимоги із посиланням на те, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору у неї станом на 21.04.2015 року утворилася заборгованість за вказаним договором по основній сумі боргу - 427 810, 35 грн., по нарахованим відсоткам - 58 202,15 грн., пені за простроченням сплати кредитних коштів - 24 403,88 грн., інфляційні витрати - 29 476, 45 грн..

Судом також встановлено, що 24.12.2105 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси із позовом про визнання недійсним договору про іпотечний кредит №601070001 від 30.07.2007 року, укладений між нею та АКБ «Трансбанк» та визнання недійсним договору іпотеки від 30.07.2007 року, який укладений між ОСОБА_4 та ВАТ «Трансбанк», зареєстрований приватний нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г.В..

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.11.2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27.03.2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Отже, згідно із ч. 2 ст. 1050 Цивільний кодекс України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до ст.ст.. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з положеннями статей 530, 612, 625, 1050, 1054 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у термін, встановлений договором або законом.

У відповідності ст.1 ЦПК України (в редакції на час подання позову), завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст.10 ЦПК України (в редакції на час подання позову), цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до Законом України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII Цивільно-процесуальний Кодекс викладено у новій редакції, який набрав чинності з 15.12.2017р..

Згідно п. 9 ч.1 Перехідних Положень (розділ ХІІ) справи, провадження яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу (Законом України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII), розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;

У відповідності до ст. 13 ЦПК України ( в редакції від 15.12.2017 року), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Дослідивши матеріали справи, суд вбачає, що 08 грудня 2011 року між Державною іпотечною установою (надалі «установа») та ПАТ «Банк Перший» (надалі «банк») було укладено договір відступлення права вимоги №10, згідно якого установа відступає, а банк набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатку №1 до даного Договору, який є його невід`ємною частиною.

Згідно додатку №1 до Договору про відступлення права вимоги №10 від 08.12.2011 року (пункт 16), він стосувався також договору про іпотечний кредит №601070001 від 30.07.2007 року, укладеного між банком та позичальником ОСОБА_1 , іпотечного договору №60/ДІУ від 30.07.2019 року, та договорів поруки від 30.07.2007 року №60/1 та №60/2.

Матеріали справи не містять доказів того, що вказаний договір відступлення права вимоги №10 від 08.12.2011 року не був виконаний сторонами.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Між тим, суд вбачає, що позовні вимоги Позивача не можуть бути задоволенні, оскільки обставини, на які посилається Позивач як на підставу своїх вимог, не доведені належним чином. З огляду на викладене, судом не встановлено, що Державна іпотечна установа має право вимагати стягнення заборгованості за кредитним договором, відносно якого 08.12.2011 року було укладено відступлення прав вимоги на користь ПАТ «Банк Перший».

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

У відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного, з огляду на викладені обставини та враховуючи, що судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Державної іпотечної установи у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю.

Підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України судом також не встановлено.

Керуючись ст.ст. 1, 3, 11, 15, 16, 509, 512, 514, 524-526, 530, 536, 575, 589, 590, 610-612, 627, 629, 631, 638, 639, 1050, 1054 ЦК України; ст.ст.1, 3-13, 19, 23, 42-44, 48, 49, 76-80, 83, 89, 95, 133, 141, 209, 211, 223, 229, 235, 244, 245, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354, п.9 Перехідних положень ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний тест рішення виготовлено 28.10.2019 року.

Суддя Домусчі Л.В.