Рішення № 85210886, 17.10.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"17" жовтня 2019 р. Справа № 911/715/19

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., дослідивши матеріали справи

За позовом Фізичної особи-підприємця Томчишина Григорія Івановичадо Товариства з обмеженою відповідальністю «А-ТЕК 1»простягнення 21 000,00 грн.

Учасники судового процесу:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Томчишин Григорій Іванович звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "А-ТЕК 1" про стягнення 21 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем, як замовником, умов договору на транспортно-експедиційні послуги № 19062017-2 від 19.06.2017 в частині здійснення оплати за надані послуги з перевезення вантажу. Враховуючи наявну заборгованість відповідача, позивачем подано зазначену позовну заяву про стягнення з останнього 21 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області № 911/715/19 від 25.03.2019 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Томчишина Григорія Івановича залишено без руху.

15.04.2019 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 25.03.2019.

Ухвалою суду від 18.04.2019 було відкрито провадження у справі № 911/715/19. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.04.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 71-А/1.

Зазначене поштове відправлення було вручено адресату 25.04.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, яке міститься у матеріалах справи.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 18.04.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

30.05.2019 до суду надійшла заява від відповідача про застосування строків позовної давності, в якій останній, із посиланням на норми чинного законодавства України, просить суд застосувати до даного позову спеціальну позовну давність, а тому в позову відмовити.

Ухвалою суду від 18.06.2019 було вирішено здійснювати розгляд справи №911/715/19 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі № 911/715/19 на 17.07.2019.

11.07.2019 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача, а також долучено оригінали документів для огляду.

15.07.2019 від відповідача надійшло до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

17.07.2019 в судове засідання представники позивача та відповідача не з`явились, про дату та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

17.07.2019 в судовому засіданні судом було вирішено відкласти підготовче судове засідання на 07.08.2019, що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення сторін про дату наступного судового засідання 18.07.2019 судом складено та направлено останнім ухвалу-повідомлення.

02.08.2019 до канцелярії суду надійшла заява від позивача, в якій останній просив суд розглядати справу за відсутності позивача.

07.08.2019 в судове засідання представники позивача та відповідача не з`явились, про дату та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

07.08.2019 в судовому засіданні судом було вирішено продовжити строк проведення підготовчого провадження та відкласти підготовче судове засідання на 05.09.2019, що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення сторін про дату наступного судового засідання 08.08.2019 судом складено та направлено останнім ухвалу-повідомлення.

05.09.2019 в судове засідання представники позивача та відповідача не з`явились, про дату та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

05.09.2019 в судовому засіданні судом було вирішено закрити підготовчого провадження по справі та призначити розгляд справи по суті на 03.10.2019, що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення сторін про дату наступного судового засідання 05.09.2019 судом складено та направлено останнім ухвалу-повідомлення.

01.10.2019 та 02.10.2019 до суду надійшли від позивача заяви про розгляд справи за відсутності представника позивача.

03.10.2019 в судовому засіданні судом було вирішено відкласти судове засідання на 17.10.2019, що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення сторін про дату наступного судового засідання 07.10.2019 судом складено та направлено останнім ухвалу-повідомлення.

17.10.2019 в судове засідання учасники судового процесу знову не з`явились, про дату час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Наразі, з приводу неявки вказаного учасника судового процесу суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Отже, за висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 17.10.2019.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 17.10.2019 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

19.06.2017 між Фізичною особою-підприємцем Томчишиним Григорієм Івановичем (далі - перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "А-ТЕК 1" (далі - експедитор(довірена особа замовника), відповідач) підписано договір № 19062017-2 на транспортно-експедиційні послуги (далі - договір).

Пунктами 1.1 - 1.2 зазначеного правочину встановлено, що перевізник і експедитор виступають від свого імені і за дорученням організацій, з якими вони мають прямі договори. Конкретні умови по кожному перевезенню обмовляються в разовій заявці (усно або письмово).

Перевізник приймає вантаж до перевезення на умовах, визначених замовленням, перевіряє відповідність укладання і кріплення вантажу вимогам безпеки руху. Отримує у відправника оригінал ТТН, СМR, і інші документи, необхідні для проходження вантажу через митниці або для руху по Україні. Здійснює транспортування вантажу до місця призначення в строк, обумовлений в заявці(п. п. 2.1-2.3 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору, експедитор залучає вантажі для завантаження автомобілів перевізника.

Згідно з п. п. 4.1-4.2 договору, розрахунки по перевезеннях проводяться за договірними цінами, шляхом безготівкового розрахунку на розрахунковий рахунок перевізника. Перевізник пред`являє експедиторові, для оплати рахунок, акт виконаних робіт та податкову накладну.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом одного року. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не виявить (письмово) бажання його розірвати, то договір вважається продовженим на той же термін і на тих же умовах(п. п. 8.1,8.2 договору).

Судом встановлено, що на виконання умов договору, контрагентами було складено та підписано разові заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом, зокрема: договір-заявка № 16092017-02 від 16.09.2019 та заявка № 05092017-11 від 05.09.2017 (належним чином завірені копії долучено до позовної заяви).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 19062017-2 на транспортно-експедиційні послуги від 19.06.2017 та разові заявки до нього, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором перевезення.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 316 ГК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, позивач уклав з відповідачем 2 договори - заявки на перевезення вантажу № 05092017-11 від 05.09.2017 та № 16092017-02 від 16.09.2017. Відповідно до змісту заявки № 05092017-11 до основного договору, сторонами визначено наступні умови: маршрут - Мартусовка - Чернівці; вантажовідправник - Фудмережа; дата погрузки - 05.09.2017; порядок та строк оплати - 10 000,00 грн. б/г з ПДВ, після отримання оригіналів документів 3 дні; необхідні документи - ТТН (або накладна повернення), лист підтвердження доставки товара та ТП, лист обліку опломбування, маршрутний лист(рахунок, акт, податкова накладна).

Відповідно до змісту договору - заявки № 16092017-02: маршрут - Мартусовка - Чернівці; вантажовідправник - Фудмережа; дата погрузки - 16.09.2017; порядок та строк оплати - 11 000,00 грн. б/г з ПДВ, по оригіналам ТТН та з моменту реєстрації податкової накладної 3-4 дні; необхідні документи - ТТН (або накладна повернення), лист підтвердження доставки товара та ТП, лист обліку опломбування, маршрутний лист(рахунок, акт, податкова накладна).

Позивачем, на виконання умов договору та заявок, було здійснено перевезення вантажу за маршрутом Мартусовка - Чернівці, що підтверджується товарно-транспортними накладними № 4447359543 від 05.09.2017 та № 4459000509 від 16.09.2017, копія яких містяться у матеріалах справи.

Судом встановлено, що позивачем оформлено Акт надання послуг № 9 від 06.09.2017 на суму 10 000,00 грн. та Акт надання послуг № 34 від 17.09.2017 на суму 11 000,00 грн. (копії долучені до матеріалів справи). Також, позивачем складено рахунок на оплату № 9 від 06.09.2017 на суму 10 000,00 грн. та рахунок на оплату № 34 від 17.09.2019 на суму 11 000,00 грн. Крім того, з урахуванням умов договору, позивачем зареєстровано податкові накладні № 34 та №9.

Доказів отримання зазначених оригіналів документів відповідачем (поштою, нарочно або будь-яким іншим способом) позивачем до суду не надано.

12.09.2018 позивачем складено та направлено відповідачу претензію, відповідно до змісту якої останній вимагав сплати відповідачем існуючої заборгованості у сумі 21 000,00 грн.

30.05.2019 відповідач звернувся до суду із заявою про застосування строку позовної давності. В даній заяві відповідач звертає увагу суду на те, що конкретного строку оплати за надані послуги з перевезення товару договір не містить та погоджується з фактом отримання претензії. Одночасно, підтвердження або спростування інформації щодо отримання оригіналів документів (ТТН (або накладна повернення), лист підтвердження доставки товара та ТП, лист обліку опломбування, маршрутний лист(рахунок, акт, податкова накладна)), які встановлені договорами-заявками № 05092017-11 від 05.09.2017 та № 16092017-02 від 16.09.2017, не надав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до змісту заявки № 05092017-11 до основного договору, порядок та строк оплати - 10 000,00 грн. б/г з ПДВ, після отримання оригіналів документів 3 дні.

Відповідно до змісту договору - заявки № 16092017-02, сума оплати становить 11000,00 грн. б/г з ПДВ, та оплата проводиться по оригіналам ТТН та з моменту реєстрації податкової накладної 3-4 дні.

Судом встановлено, що Акт надання послуг № 9 від 06.09.2017 на суму 10 000,00 грн. та Акт надання послуг № 34 від 17.09.2017 на суму 11 000,00 грн. не містять підпису відповідача.

Крім того, позивачем не подано до суду будь-яких належних та допустимих доказів направлення поштою або вручення нарочно відповідачу переліку документів, встановлених у разових заявках, а саме: ТТН (або накладна повернення), лист підтвердження доставки товара та ТП, лист обліку опломбування, маршрутний лист(рахунок, акт, податкова накладна).

Щодо наявної в матеріалах справи претензії № 8 від 12.09.2018, якою позивач вимагав від відповідача здійснити оплату наявної заборгованості, господарський суд зазначає, що зазначена претензія не є підтвердженням належного виконання умов заявок щодо направлення оригіналів документів. Крім того, вона також не містить жодних посилань на направлення оригіналів документів. Будь-які докази її направлення відповідачу в матеріалах справи відсутні.

В свою чергу, відповідачем визнається факт отримання даної претензії у заяві про застосування позовної давності.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наразі судом зазначається, що при зверненні позивачем до суду із позовними вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу, Фізичною особою-підприємцем Томчишин Григорієм Івановичем в першу чергу повинно бути доведено факт надання послуг, а саме здійснення позивачем зазначеного перевезення танастання для відповідача строку оплати за надані послуги, як встановлено умовами договорами-заявками, а саме, після отримання оригіналів документів 3 дні.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів направлення або вручення відповідачу оригіналів документів, господарський суд встановив, що на момент звернення позивачем із позовом до суду строк оплати відповідачем послуг з перевезення вантажу ще не настав, у зв`язку із чим, позовні вимоги є необґрунтовані та передчасні, а тому в задоволенні позову суд відмовляє.

Одночасно, твердження відповідача про сплив строків позовної давності судом до уваги не беруться з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в позові та враховуючи, що у відповідності п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його підписання.

Повний текст рішення складено та підписано 28.10.2019.

Суддя Л.В. Сокуренко