Рішення № 85210109, 24.10.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 жовтня 2019 р. Справа № 903/719/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою в судове засідання

В судовому засіданні взяла участь прокурор відділу прокуратури Волинської області Бородчук О.В. (посвідчення №036269 від 12.11.2015р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області, смт. Люблинець Ковельського району

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Корця Володимира Павловича, м. Ковель

про визнання недійсним договору оренди, додаткової угоди до договору оренди та зобов`язання вчинити дії

Встановив: Заступник керівника Ковельської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області звернувся до господарського суду з позовом від 13.09.2019р. №35-168вих.19 (вх. №01-50/758/19 від 13.09.2019р.) до Фізичної особи-підприємця Корця Володимира Павловича про визнання недійсним договору оренди комунального майна №2 від 27.06.2018р., укладеного між Виконавчим комітетом Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області та Фізичною особою-підприємцем Корцем Володимиром Павловичем з додатковою угодою №1 та зобов`язання Підприємця Корця Володимира Павловича повернути Виконавчому комітету Люблинецької селищної ради за актом приймання-передачі орендованого майна нерухоме майно, що належить до комунальної власності, а саме нежитлове приміщення площею 14 кв.м., балансовою вартістю 11 283,72грн., яке знаходиться за адресою: Волинська область, Ковельський район, смт. Люблинець, вул . Незалежності, 7.

На обґрунтування позовних вимог позивач здійснив посилання на положення ст. ст. 179, 207 ГК України, ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. ст. 7, 9, 10, 11, 12, 19 ЗУ "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та засвідчив, що відсутність оцінки нерухомого майна на момент укладення договору оренди комунального майна №2 від 27.06.2018р., не забезпечує реалізацію вимог ЗУ "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" щодо обов`язкової оцінки орендованого майна, порядку визначення орендної плати, ефективного використання майна і вірного визначення такої істотної умови правочину як орендна плата, що свідчить про недодержання в момент укладення договору оренди комунального майна №2 від 27.06.2018р. вимог законодавства, а тому є підставою для визнання вказаного договору та додаткової угоди до нього недійсними, а також повернення орендованого майна.

Ухвалою суду від 13.09.2019р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено її розгляд в судовому засіданні на 03.10.2019р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

У визначений судом день та час в судове засідання 03.10.2019р. з`явився прокурор відділу прокуратури Волинської області, сторони своїх представників в засідання суду не направили, хоча про день та час розгляду справи в суді були повідомлені належним чином про що свідчать поштові повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції.

Ухвалою суду від 03.10.2019р. розгляд справи в підготовчому засіданні було відкладено на 24.10.2019р., встановлено до 17.10.2019р. строк для подачі письмових пояснень Люблинецькою селищною радою Ковельського району Волинської області щодо позовних вимог прокурора, а також відповідачу для надання суду відзиву на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують правову позицію сторони стосовно позову; копію відзиву та доданих до нього документів надіслати прокурору та Люблинецькій селищній раді Ковельського району Волинської області, докази чого надати суду, явку прокурора, повноважних представників сторін в судове засідання визначено на їх розсуд.

24.10.2019р. на адресу суду від Виконавчого комітету Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області надійшла заява від 23.10.2019р. №1257/25/2-19, в котрій позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених прокурором у позовній заяві.

При цьому, позивач просив суд розглянути справу за відсутності його уповноваженого представника, а також повідомив, що помилково до доказів в обгрунтування позовних вимог було долучено до матеріалів позовної заяви невірний примірник додаткової угоди №1 від 26.06.2019р. (проект додаткової угоди), в зв`язку з чим позивач просив приєднати до матеріалів справи належним чином завірену копію Додаткової угоди №1 до договору №2 від 26.06.2019р.

24.10.2019р. на адресу суду від відповідача надійшла до суду заява від 23.10.2019р., в котрій ФОП Корець В.П. позовні вимоги визнав у повному обсязі, просив суд розглянути справу без його участі, а також у зв`язку з визнанням позовних вимог просив суд стягнути з нього 50% сплаченого прокурором при зверненні до суду з даним позовом судового збору, що становить 1 921,00грн.

Присутня в судовому засіданні 24.10.2019р. прокурор позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві

При цьому, у зв`язку із визнанням позову відповідачем звернулась до суду із заявою від 24.10.2019р. про повернення Прокуратурі Волинської області з Державного бюджету України 50% сплаченого прокуратурою при зверненні до суду з даною позовною заявою судового збору, що становить 1 921,00грн.

У визначений судом день та час позивач- Виконавчий комітет Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області - свого уповноваженого представника в засідання суду 24.10.2019р. не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (ухвала суду від 03.10.2019р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена Виконавчому комітету Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області 07 жовтня 2019 року).

У визначений судом день та час відповідач- Фізична особа-підприємець Корець Володимир Павлович - в судове засідання 24.10.2019р. не з`явився, свого уповноваженого представника в засідання суду не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (ухвала суду від 03.10.2019р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена Фізичній особі-підприємцю Корцю Володимиру Павловичу 07 жовтня 2019 року).

Відповідно до п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез`явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Водночас суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Розглянувши заяву відповідача від 23.10.2019р. про визнання позову, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 6 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що заява відповідача про визнання позову підписана Фізичною особою-підприємцем Корцем Володимиром Павловичем, визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.

За таких обставин, суд прийняв визнання позову відповідачем.

З огляду на подання відповідачем заяви про визнання позовних вимог, в якій відповідач визнав пред`явлені до нього позовні вимоги в повному обсязі, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті в даному судовому засіданні. Позиція суду була підтримана в судовому засіданні прокурором.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, заслухавши пояснення присутньої в судовому засіданні прокурора, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 27 червня 2018 року між Виконавчим комітетом Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Корцем Володимиром Павловичем (орендар) було укладено договір №2 оренди нежитлового приміщення, у відповідності до умов п.п. 1.1.-1.2. котрого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно: частина приміщення (площею 14 кв.м.) за адресою: Ковельський район, смт. Люблинець, вул. Незалежності, 7 вартість якого становить 11 283,72грн. Майно передається в оренду з метою здійснення підприємницької діяльності (для зайняття стоматологічною практикою).

Орендар вступає у строкове платне користування майном одночасно із підписанням сторонами договору та акта приймання-передачі вказаного майна, який є невід`ємною частиною договору (п. 2.1. договору оренди).

Згідно п.п. 3.1.-3.7. даного договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за оренду майна спільної власності територіальної громади Люблинецької селищної ради, затвердженої рішенням №8/4 від 15.03.2007р. (надалі - Методика розрахунку). Місячна орендна плата за користування майном становить 714,00грн. (відповідно до розрахунку орендної плати, що додається до договору) і підлягає в подальшому щомісячній індексації в залежності від рівня інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Незалежно від наслідків господарської діяльності орендар зобов`язується щомісячно до 25 числа кожного звітного місяця сплачувати в повному обсязі орендну плату згідно умов договору. У разі здійснення орендарем несвоєчасної або не у повному обсязі орендної плати орендодавець право нарахувати пеню у розмірі 0,2 % від розміру орендної плати за кожен день прострочення виконання зобов`язання. Наднормативна сума орендної плати, що надійшла орендодавцю, підлягає заліку в рахунок подальших платежів, а у разі неможливості такого заліку у зв`язку з припиненням орендних відносин поверненню орендарю. Зобов`язання орендаря щодо сплати орендної плати забезпечуються у вигляді завдатку у розмірі, не меншому, ніж місячна орендна плата який вноситься в рахунок орендної плати за останній місяць (останні місяці) оренди. До орендної плати не включаються витрати на утримання орендованого майна. Оплата комунальних послуг оплачуються орендарем окремо, відповідно до договору про відшкодування витрат.

Договір укладено строком на 1 рік з 01.07.2018р. по 01.07.2019р. включно (п. 10.1. договору).

Даний договір підписано сторонами.

Згідно Додатку №1 до Договору оренди нежитлового приміщення від 27.06.2018р. "Розрахунок орендної плати", орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за оренду майна спільної власності територіальної громади Люблинецької селищної ради, затвердженої рішенням №8/4 від 15.03.2007р. Орендна плата на місяць становить: 714,00 грн. без ПДВ з врахуванням вартості використання нерухомого комунального майна за кв.м. орендованої площі відповідно до функціонального призначення (51грн.), площі орендованого приміщення, коефіцієнту розташування приміщення в будівлі та індексу інфляції.

Згідно акту приймання-передавання частини нежитлового приміщення від 02.07.2018р., Виконавчий комітет Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області передав, а Фізична особа-підприємець Корець Володимир Павлович прийняв частину нежитлового приміщення площею 14 кв.м., що знаходиться за адресою: Ковельський район, смт. Люблинець, вул. Незалежності, 7.

Вказаний акт підписано сторонами.

Водночас, 26.06.2019р. між Виконавчим комітетом Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Корцем Володимиром Павловичем (орендар) було укладено Додаткову угоду №1 до договору №2 оренди нежитлового приміщення від 27.06.2018р., у відповідності до п. 1 котрої сторони дійшли згоди про продовження строку дії договору №2 від 27.06.2018р. оренди нежитлового приміщення комунальної власності, у зв`язку з чим погодили наступну редакцію п. 10.1. договору: "Цей Договір діє з 27.06.2018р. по 27.06.2020р.".

Згідно п.2 цієї Додаткової угоди ця Додаткова угода є невід`ємною частиною договору №2 від 27.06.2018р. оренди нежитлового приміщення.

Вказана Додаткова угода підписана сторонами.

Рішенням Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області від 15.03.2007р. №8/4 "Про окремі питання управління майном спільної власності територіальної громади селищної ради" було вирішено: затвердити Порядок надання в оренду майна спільної власності територіальної громади селищної ради (додаток №1), Положення про проведення конкурсу на право оренди майна спільної власності територіальної громади селищної ради (додаток №2), Методику розрахунку плати за оренду майна спільної власності територіальної громади селищної ради (додаток №3); вважати таким, що втратив чинність пункт 1 рішення селищної ради від 14.06.2006р. №2/16 "Про окремі питання управління майном спільної власності територіальної громади селищної ради"; контроль за виконанням цього рішення покладено на селищного голову Федонюка О.І.

Згідно із положеннями ст. ст. 11, 16 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Спірні правовідносини віднесені до договірних зобов`язань найму (оренди). Загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, главами 19, 20 ГК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України, про найм (оренду) - параграфом 1 глави 58 ЦК України, а також розділом VІ параграф 5 ГК України. Крім того, спірні правовідносини перебувають у сфері дії Закону України "Про оренду державного та комунального майна", норми якого з урахуванням предмета спору є спеціальними.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Нормами Цивільного кодексу України про найм (оренду), зокрема, встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (ч. ч. 1, 2 ст. 759).

Нормами Господарського кодексу України про оренду майна, зокрема, встановлено, що:

-за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283);

-орендодавцями комунального майна є органи, уповноважені місцевими радами управляти майном щодо майна, яке є у комунальній власності (п. 2 ч. 1 ст. 287).

Відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна":

-цей Закон регулює: організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (ст. 1);

-орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності (ч. ч. 1, 2 ст. 2);

-ініціатива щодо оренди майна може виходити від фізичних та юридичних осіб, які можуть бути орендарями відповідно до статті 6 цього Закону, пропозиція може надходити від орендодавців, зазначених у статті 5 цього Закону. Орендодавець може оголосити про передачу майна в оренду в порядку, встановленому цим Законом (ч. 1 ст. 7);

-порядок проведення конкурсу при укладенні договору оренди визначається: Кабінетом Міністрів України - для об`єктів, що перебувають у державній власності; органами, визначеними Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для об`єктів, що перебувають у комунальній власності (ч. 6 ст. 9);

-до істотних умов договору оренди віднесені, зокрема, об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) та орендна плата з урахуванням її індексації (ч. 1 ст. 10);

-оцінка об`єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об`єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об`єкта оренди (ст. 11);

-передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди (ч. 1 ст. 13);

-термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору (ч. ч. 1-3 ст. 17).

За твердженням прокурора, вказаний договір №2 оренди нежитлового приміщення від 27.06.2018р. з додатковою угодою до нього №1 від 26.06.2019р. укладено з порушенням вимог ст. ст. 3, 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", ст.ст. 10, 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а саме без проведення оцінки майна, що є обов`язковим у разі визначення розміру орендної плати за оренду державного та комунального майна, а отже договір та додаткова угода про продовження строку його дії підлягає визнанню недійсним у зв`язку із недодержанням сторонами в момент вчинення цього правочину встановленого законом порядку. Вказане стало підставою звернення до суду із даним позовом.

У відповідності до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Суд засвідчує, що у відповідності до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено обов`язок представляти інтереси держави в суді, у випадках, передбачених законом.

На реалізацію даної конституційної норми законодавцем закріплено представництво інтересів держави в судах в якості однієї з функцій прокуратури, що передбачено ст. 2 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

При цьому необхідно врахувати, що "не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень, який усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. В той же час "здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст.11 Закону України "Про місце самоврядування в Україні", виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Положеннями статті 29 Закону України "Про місце самоврядування в Україні" передбачено повноваження виконавчих органів сільських, селищних рад, серед яких управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Зі змісту ст. 1 Закону України "Про місце самоврядування в Україні" вбачається, що територіальна громада - це жителі, об`єднані постійним проживанням у межах, зокрема, села, селища, міста, що є самостійними адміністративно- територіальними одиницями.

Відповідно до вимог ст. 172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

Відтак, територіальна громада, як власник об`єктів права комунальної власності, делегує відповідній раді, виконавчому органу ради повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які повністю відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Крім того, зі змісту п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вбачається, що прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 02.11.2004р. по справі "Трегубенко проти України" (заява №61333/00) категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Враховуючи викладене, Виконавчий комітет Люблинецької селищної ради, представляючи територіальну громаду смт. Люблинець, діє в її інтересах, як суспільних (Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. у справі №1-10/2004), а тому правильне застосування положень чинного законодавства у сфері розпорядження об`єктами майна комунальної власності беззаперечно становить суспільний інтерес. Крім того, передача Виконавчим комітетом Люблинецької селищної ради шляхом укладання оспорюваного договору комунального майна в оренду без його попередньої оцінки, що суперечить вимогам ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", може призвести до ненадходження до місцевого бюджету коштів, які в подальшому можна використати на потреби громади.

При цьому, суд засвідчує, що аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

В свою чергу, не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, а здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Судом встановлено, що виконавчий комітет Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області у листі №963/25/2-19 від 12.08.2019 року повідомив Ковельську місцеву прокуратуру про те, що позивач у даній справі самостійно звернутися до суду з позовом не має можливості, у зв`язку з відсутністю коштів у місцевому бюджеті, з огляду на що суд приходить до висновку про пасивність поведінки останнього щодо захисту інтересів держави та, у зв`язку з цим, наявність підстав для звернення саме прокурора в інтересах ради з даним позовом до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Також статтею 144 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

У преамбулі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вказано, що цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно із частиною п`ятою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до частини п`ятої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Частиною 2 статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що оцінка об`єкта оренди здійснюються за відновною вартістю, крім об`єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Методики оцінки об`єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету міністрів України № 629 від 10.08.1995 передбачено, що відповідно до цієї Методики проводиться оцінка майна державних підприємств, установ та організацій, іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), що передається в оренду.

Вищий господарський суд України у п. 2.6. Постанови Пленуму №12 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" вказав, що умова договору щодо вартості об`єкта оренди державного або комунального майна повинна відповідати Методиці оцінки об`єктів оренди, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.95 № 629 (з подальшими змінами та доповненнями).

Пунктом 2 вказаної Методики встановлено, що оцінка об`єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об`єктів згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати.

Оцінка обов`язково проводиться перед укладенням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об`єкта оренди була проведена більш як три роки тому та те, що передбачені цією Методикою послуги з проведення незалежної оцінки об`єкта оренди (активів, що входять до складу об`єкта оренди) та аудиторської перевірки об`єкта оренди оплачує орендар.

Результати незалежної оцінки є чинними протягом шести місяців від дати оцінки, якщо інший строк не передбачений у звіті щодо незалежної оцінки.

Згідно з пунктом 19 Методики у разі оренди нерухомого, та іншого окремого індивідуально визначеного майна здійснюється його незалежна оцінка.

Відповідно до пункту 3 Методики поняття "незалежна оцінка" вживається у значенні, наведеному у Законі України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Згідно з приписами статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" незалежною оцінкою майна вважається оцінка, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання.

Статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються до об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності.

В даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, при укладенні договору №2 оренди нежитлового приміщення від 27.06.2018р. діючу на даний час Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу затверджену постановою Кабінету міністрів України №786 від 04.10.1995, сторони договору не використовували, а керувалися власною Методикою розрахунку і порядком використання орендної плати за користування майном спільної власності територіальної громади Люблинецької селищної ради від 15.03.2007р. №8/4.

Відповідно до п. 2 цієї Методики, розмір орендної плати встановлюється договором оренди між орендодавцем та орендарем.

Зі змісту пункту 5 даної Методики вбачається, що орендна плата повинна розраховуватися із врахуванням за формулою Oпл.=Sop. X Вар.х Кроз., де Опл. - орендна плата, Sop - площа орендованого приміщення, Вар.х -щомісячна оренда плата за квадратний метр орендної площі, Кроз. - Коефіцієнт розміщення приміщення будівлі (0,4 - підвал,горище, 0,5 - напівпідвал, цокольні приміщення, 1,0 - інші приміщення). Окрім цього, в додатку 1 до цієї Методики передбачено розміри орендної плати за 1 кв.м. для кожного типу використання приміщень за функціональним призначенням. Таким чином, для ФОП Корця В.П. відповідно до додатку до договору оренди - розрахунку орендної плати за 1 кв.м. орендованого приміщення передбачена сума для щомісячної сплати в розмірі 51 грн., що з огляду на загальну площу орендованого приміщення становить 714 грн. При цьому оцінка приміщення договірними сторонами не проводилася ні при укладенні договору оренди у 2018 році, ні при укладенні додаткової угоди до договору оренди.

Суд засвідчує, що незалежна оцінка вартості об`єкта оренди повинна враховувати його місцезнаходження і забезпеченість інженерними мережами. Результати незалежної оцінки є чинними протягом 6 місяців від дати оцінки, якщо інший термін не передбачено у звіті з незалежної оцінки.

Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а саме статтею 3 цього Закону, встановлено, що оцінкою майна, майнових прав є процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Датою оцінки є дата, станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.

Випадки обов`язкового проведення оцінки майна встановлюються цим Законом.

В силу вимог ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов`язковим у випадку оренди майна, що є у комунальній власності.

Частиною четвертою статті 12 цього ж Закону передбачено, що зміст, форма, порядок складання, затвердження та строк дії акта оцінки майна встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а також Методик, затверджених відповідними постановами Кабінету Міністрів України №629 від 10.08.1995 та №786 від 04.10.1995, вбачається, що звіт про оцінку майна, складений за результатами проведеної оцінки з метою визначення розміру орендної плати за користування таким майном, є чинним протягом 6 місяців від дати оцінки, якщо інший термін не передбачено у звіті з незалежної оцінки.

Однак, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, при укладенні договору №2 оренди нежитлового приміщення від 27.06.2018р., а саме при визначенні розміру орендної плати, його сторонами було використано балансову вартість об`єкта оренди, тобто оцінка майна, всупереч вимогам ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", взагалі не проводилась.

Згідно вимог ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або з частині.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного, відсутність оцінки нерухомого майна на момент укладення договору №2 оренди нежитлового приміщення від 27.06.2018р., не забезпечує реалізацію вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо обов`язкової оцінки: орендованого майна (ст. 11 Закону), порядку визначення орендної плати (ст. 9 Закону), ефективного використання майна і вірного визначення такої істотної умови правочину як орендна плата. Це, у свою чергу, свідчить про недодержання в момент вчинення (укладення) договору №2 оренди нежитлового приміщення від 27.06.2018р. та додаткової угоди до нього вимог законодавства, а тому, на думку суду, є підставою для визнання укладеного між Виконавчим комітетом Люблинецької селищної ради та ФОП Корцем В.П. договору оренди комунального майна №2 від 27.06.2018р. та додаткової угоди №1 до договору оренди №2 недійсними.

Вказані факти не спростовано відповідачем, позовні вимоги визнано у повному обсязі.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про визнання недійсними договору оренди комунального майна №2 від 27.06.2018р. та додаткової угоди №1 до договору оренди №2.

Водночас, статтею 208 Господарського кодексу України встановлено, що у разі визнання недійсним зобов`язання кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачено законом.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України).

На підставі наведеного, вимога прокурора про зобов`язання Підприємця Корця Володимира Павловича повернути Виконавчому комітету Люблинецької селищної ради за актом приймання-передачі орендованого майна нерухоме майно, що належить до комунальної власності, а саме нежитлове приміщення площею 14 кв.м., балансовою вартістю 11 283,72грн., яке знаходиться за адресою: Волинська область, Ковельський район, смт. Люблинець, вул. Незалежності, 7 підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, частиною 9 вказаної статті визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

В той же час згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Крім того, згідно статті 7 ЗУ "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

В даному випадку враховуючи прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд вважає, що витрати, пов`язані з розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі понесла прокуратура, слід відшкодувати їй у відповідності до ч. 1, ч. 9 ст. 129 ГПК України за рахунок Фізичної особи-підприємця Корця Володимира Павловича у розмірі 50 відсотків сплаченого позивачем при поданні позовної заяви до суду судового збору, що становить 1 921,00 грн., а також повернути Прокуратурі Волинської області згідно статті 7 ЗУ "Про судовий збір" 1 921,00 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №1587 від 02.09.2019р. на суму платежу 3842,00 грн. (оригінал платіжного доручення №1587 від 02.09.2019р. знаходиться в матеріалах справи).

Згідно положень ст. 130 ГПК України підставою для повернення Прокуратурі Волинської області суми судового збору в розмірі 1 921,00 грн. є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.

На підставі викладеного, керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 130, 191, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення №2 від 27.06.2018р., укладений між Виконавчим комітетом Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області (Волинська область, Ковельський район, смт. Люблинець, вул. Незалежності, 51, код ЄДРПОУ 40927506) та Фізичною особою-підприємцем Корцем Володимиром Павловичем ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) з додатковою угодою №1 від 26.06.2019р. до договору оренди №2 від 27.06.2018р.

3. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Корця Володимира Павловича ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за актом приймання-передачі орендованого майна повернути Виконавчому комітету Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області (Волинська область, Ковельський район, смт. Люблинець, вул. Незалежності, 51, код ЄДРПОУ 40927506) нерухоме майно, що належить до комунальної власності, а саме нежитлове приміщення площею 14 кв.м., балансовою вартістю 11 283,72 грн., яке знаходиться за адресою: Волинська область, Ковельський район , смт . Люблинець, вул. Незалежності, 7.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Корця Володимира Павловича ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Прокуратури Волинської області (43000, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 1921,00 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

5. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

6. Управлінню державної казначейської служби України у місті Луцьку Волинської області (43021, м. Луцьк, вул. Стрілецька, 4а, код ЄДРПОУ 38009628) повернути Прокуратурі Волинської області (43000, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) з Державного бюджету України судовий збір в загальному розмірі 1921,00 грн., сплачений при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №1587 від 02.09.2019р. на суму платежу 3842,00 грн., відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" (оригінал платіжного доручення №1587 від 02.09.2019р. знаходиться в матеріалах справи).

7. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 28.10.2019р.

Суддя В. А. Войціховський

Примірник рішення суду направити:

- Прокуратурі Волинської області (43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15);

- Ковельській місцевій прокуратурі (45000, м. Ковель, вул. Шевченка, 7);

- Виконавчому комітету Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області (45034, Волинська область, Ковельський район, смт. Люблинець, вул. Незалежності, 51);

- Фізичній особі-підприємцю Корцю Володимиру Павловичу (АДРЕСА_3).