Ухвала суду № 85208740, 22.10.2019, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. 25 Серпня, 192, м. Болград, Одеська область, 68702, тел. /факс: (04846) 4-31-21,

e-mail: inbox@bg.od.court.gov.ua, web:https://bg.od.court.gov.ua, код ЄДРПОУ: 02897690

22.10.2019

Справа № 497/1559/19

Провадження № 2-а/497/24/19

Ухвала

про залишення позовної заяви без руху

"22" жовтня 2019 р. суддя Болградського районного суду Одеської області Кравцова Алла Валентинівна, ознайомившись у приміщенні суду в м.Болград з матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Болградського міського управління юстиції Одеської області про скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

29 .05.2019 р. позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом.

Відповідно до п.3ч.1ст 171 КАС України суддя, після одержання позовної заяви, з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 160 цього Кодексу.

Так, ч.6 ст.160 КАС України визначено, що в позовній заяві зазначаються:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень;

4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;

10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт;

11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

6. Якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості, визначені у пункті 2 частини п`ятої цієї статті стосовно представника.

7. У разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

8. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

9. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

У вищевказаному позові відповідачем зазначено юридичну особу, яка не існує, не вказано її ЄДРПОУ, що позбавить суд можливості після відкриття провадження сповістити відповідача належним чином про дату й місце судового засідання.

Крім того, позивач не зазначає, яким саме чином відповідач порушив його, позивача, право і яке саме право.

Так, в мотивувальній частині позову не вбачається відомостей про вчинені відповідачем будь-які дії, які позивачем оскаржуються.

Так, під час визначення юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критеріями розмежування адміністративної та цивільної (господарської) юрисдикцій є зміст спірних правовідносин та предмет оскарження. В разі оскарження дії державного реєстратора з приводу відмови позивачеві як заявнику в державній реєстрації прав згідно зі ст. 24 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, то він є публічно-правовим і має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Позивач зазначив, що йому належить право власності на квартиру, проте він не може (?) здійснити державну реєстрацію своїх прав, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державний реєстратор вніс запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно з відмінними технічними характеристиками; просив виключити зазначений запис з реєстрів, проте не надав суду письмової відповіді на своє звернення до державного реєстратора щодо усунення неправильності у державній реєстрації його, позивача, речового права, хоча позивач стверджує у позові, що він звернувся до державного реєстратора з заявою про вчинення реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомого майна після відкриття на цей об`єкт розділу в Державному реєстрі прав.

Відповідно до частин 2-3 ст.13 Закону №1952-IV та після формування реєстраційної справи і присвоєння реєстраційного номера об`єкту нерухомого майна. Цей розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, які містять відомості про: 1) нерухоме майно; 2) право власності та суб`єкта (суб`єктів) цього права; 3) інші речові права та суб`єкта (суб`єктів) цих прав; 4) обтяження прав на нерухоме майно та суб`єкта (суб`єктів) цих обтяжень. Частиною 1 ст. 24 Закону № 1952-IV передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав. В цьому випадку підставою для відмови має бути зазначено п.5ч.1ст.24 Закону № 1952-IV (наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями) і вказано, що технічні характеристики квартири, які внесено до Державного реєстру, та ті, що зазначені в наданій позивачем довідці, є відмінними. Це, в такому випадку, свідчитиме про наявність спору між заявником, що звернувся із заявою про реєстрацію прав на нерухоме майно, та державним реєстратором, який вчиняє такі дії.

Виходячи з наданих суду відомостей і посилань на докази, між позивачем і державним реєстратором правовідносини виникли з приводу виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на квартиру лише з тих підстав, що в записах неправильно зазначені технічні характеристики належної йому квартири. Інших підстав для скасування записів позовна заява не містить. Спір між подружжям з приводу права власності на квартиру вирішено судом, на виконання рішення якого позивач і звернувся до реєстраційної служби.

Велика Палата ВС вважає, що публічно-правові відносини виникають у випадку, якщо державний реєстратор діє як суб`єкт владних повноважень, вчиняє дії щодо позивача, які останній вважає неправомірними та такими, що порушують його права. Тобто під час визначення юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо особа оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви у контексті ст. 24 Закону № 1952-IV і спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, то він є публічно-правовим і має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора, який вчинив їх за заявою третьої особи, тобто дії стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором та іншою, відмінною від позивача, особою, вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна. Цей спір має розглядатися в порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб`єктного складу сторін, за своєю природою він є приватноправовим спором.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 490/5986/17 (провадження № 14-331цс18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78376852.

Якщо предметом спору є не дії і рішення державного реєстратора як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, а поновлення права власності позивача на нерухоме майно, і підставою позову є обґрунтування речового права на майно, то можна констатувати приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Здійснення такого захисту судом залежить від вирішення питання про те, кому саме належить право користування спірним нерухомим майном та правомірності набуття такого права, тобто, вбачається спір про право.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.06.2018 р. у справі №820/4146/17, від 18.09.2018 р. у справі №823/235/16, від 29.08.2018 р. у справі №807/719/15 звертає увагу, що оскарження рішення про державну реєстрацію, яке є наслідком реалізації сторонами у справі прав на спірне нерухоме майно, підлягає розгляду за правилами господарського чи цивільного судочинства.

Якщо позовні вимоги виникли виключно в результаті виконання державним реєстратором своїх владно-публічних та управлінських функцій, порушення вимог Закону про державну реєстрацію, то необхідно звертатися до адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2018 р. у справі №823/378/16 (де оскаржувалося рішення про реєстрацію оренди земельної ділянки за іншою особою) дійшла висновку, що спір не має ознак приватноправового характеру, якщо предметом перевірки в цій справі є виключно дотримання державним реєстратором як суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій, зокрема, правомірність здійснення повторної реєстрації (в цьому випадку - права користування земельною ділянкою), у разі наявного та зареєстрованого тотожного права на цю земельну ділянку за іншим користувачем.

Отже, вирішуючи питання про розмежування юрисдикції, суди мають звертати увагу на предмет обґрунтування позову. У постанові від 25.07.2018 р. у справі №128/3652/16?ц ВП ВС констатувала публічно-правовий характер спору, оскільки предмет і підстава позову жодним чином не пов`язані з майновими правами, виконанням чи невиконанням цивільно-правових угод, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії нотаріуса як державного реєстратора, який діє як суб`єкт владних повноважень.

Будь-які реєстраційні дії оскаржуємо в порядку загального/господарського судочинства. Однак після таких достатньо чітких висновків Велика Палата відступила від своєї правової позиції (зокрема, у справі №823/378/16). У постановах від 04.09.2018 р. у справі №823/2042/18, 04.04.2018 р. у справі №817/1048/17, від 18.04.2018 р. у справі №804/1001/16 суд дійшов висновку, що позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи. Тому такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства, а також чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис. Зазначене свідчить про приватноправовий характер спору.

ВП ВС обґрунтувала відступлення від своїх попередніх позицій тим, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на нерухоме майно не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише під час розгляду справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою. Також ВП ВС вважає, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами, внаслідок чого не виконується основне завдання судочинства. Окрім того, ВП ВС зауважила, що у таких спорах перед судом, який буде вирішувати спір, обов`язково постає питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Відштовхуючись від зазначеної позиції, особа не може оскаржувати в порядку адміністративного судочинства рішення державного реєстратора про реєстрацію речового права, прийняті за заявою третьої особи, навіть якщо предметом перевірки судом є виключно публічно-владні управлінські функції. Такий підхід дещо звужує сферу застосування адміністративного судочинства. Як наслідок, рішення суб`єкта владних повноважень, прийняте з порушенням адміністративного законодавства, розглядатиметься в порядку цивільного або господарського судочинства.

Також в Україні існує негативна практика вчинення так званих «чорних» реєстраційних дій, коли шляхом скасування законних записів у реєстрі речових прав на підставі нечинних або підроблених правових підстав порушують право власника майна на відповідну реєстрацію цього речового права. Адже існування нечинної підстави виникнення права власності або такої, яка вичерпала свою дію, не може порушувати державну реєстрацію речового права особи, поки вона не буде скасована та не відбудеться реєстрація права за іншою особою внаслідок протиправних дій реєстратора. До того ж такі протиправні реєстраційні дії жодним чином не спростовують речове право, наявність якого буде виключно додатковим доказом у процесі оскарження дій реєстратора.

При цьому позиція ВП ВС, яка полягає в тому, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами, є закономірною, якщо після першої протиправної реєстраційної дії відбувалися інші дії, на нових підставах виникнення права власності, які по своїй суті суперечать речовому праву законного власника. У такому випадку основне завдання судочинства не виконується.

Касаційний адміністративний суд продовжував дотримуватися позиції, що спори про оскарження рішення державного реєстратора, з огляду на наявність законного зареєстрованого речового права, повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства (наприклад, у постанові від 04.09.2018 р. у справі №823/362/16). Також суди нижчих інстанцій продовжують відкривати провадження та розглядати спори вищезазначеної категорії за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, у даному випадку, позивач має визначитись з предметною підсудністю свого позову і в разі, якщо вирішить, що позов є адміністративним, має надати суду письмове підтвердження спору щодо державної реєстрації - відмову державного реєстратора у здійсненні реєстрації, на якій наполягає позивач, тобто, доказ вичерпання можливості вирішити питання у досудовому порядку.

В разі, якщо такої відмови реєстратора в позивача немає, то справа підлягає розгляду за правилами цивільно-процесуального судочинства. Тому, для усунення недоліків позову, позивачу слід надати певний час.

Крім того, згідно вимог ст.94 КАС України, учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться в нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення", тому позивач має копії оригіналів документів, доданих до позову, засвідчити власним підписом з зазначенням дати такого засвідчення і прізвища особи, що звірила копії з оригіналами.

Відповідно до ч.1,2 ст.169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою.

Усунення вказаних недоліків може бути здійснене шляхом надання суду доказів виконання даної ухвали.

Керуючись ст.ст.160, 161, 171, 169, 243, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Болградського міського управління юстиції Одеської області про скасування державної реєстрації права власності - залишити без руху.

Роз`яснити позивачу, що в разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде вважатись неподаною та буде повернута позивачу, що не є перешкодою для нового звернення з нею до суду після усунення недоліків.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя А.В.Кравцова