Рішення № 85205884, 25.10.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.10.2019Справа № 910/10060/19Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця

про стягнення 80 758,89 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 80 758,89 грн. збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на понесення позивачем внаслідок незбереження відповідачем, як підприємством залізничного транспорту, під час перевезення залізницею цілісності майна (власних (орендованих) вагонів) збитків в загальній сумі 80 758,89 грн., пов`язаних з придбанням деталей, технічним обслуговуванням вагонів та їх транспортуванням, які підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. ст. 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України та ст. ст. 110, 114, 126 Статуту залізниць України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/10060/19 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/10060/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, через відділ діловодства суду 12.09.2019 відповідачем подано відзив від 03.09.2019 № В-07/ВЮ-19-37 на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову, стверджуючи, що позивач не є легітимною особою у розумінні пунктів 130, 133 Статуту залізниць України, яка має право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі нестачі, псування або пошкодження вантажу. Окрім цього, відповідач зазначає, що визначені позивачем акти та специфікації на підтвердження своїх вимог не відповідають фактичним обставинам та нормам закону. Сума витрат за технічне обслуговування, за висновками відповідача, здійснене на правочинних умовах та сплачене поза спірними відносинами. При цьому відповідачем зазначено, що не доведено легітимним чином, що шкода була завдана (заподіяна) останнім. Таким чином підстави на відшкодування шкоди, що є предметом даного спору, є відсутніми.

У свою чергу 13.09.2019 через відділ діловодства суду позивачем подано письмову відповідь на відзив від 12.09.2019 № 1150, з наданням додаткових доказів на підтвердження перебування вагонів на праві власності (оренди) ТОВ «Лемтранс», в якій не погоджується з викладеними у відзиві на позов доводами відповідача.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи до суду не надходило.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 11 березня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (покупець за договором, позивач у справі) та Товариством з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод" (продавець за договором) укладено Договір № 82/11, згідно з яким постачальник зобов`язується поставити, а покупець оплатити та прийняти нові напіввагони чотирьохосні, моделі 12-9745, ТУ У 35.2-01124454-02-2004, виробництва Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод", зокрема: вагони №№ 62609763, 63485759, 62610506, 62610563, 62611140, 61077764, 63485304, 61077939, 63783575, 53171047, 55328132, 62313283, 52170982, 62317565.

Крім того, позивачем було укладено ряд договорів фінансового лізингу щодо окремих вагонів:

29 жовтня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (лізингоодержувач за договором, позивач у справі) та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приват" (банк за договором) укладено Договір фінансового лізингу № DNH0FLO52080, згідно з яким банк здійснює придбання у власність у Товариства з додатковою відповідальністю "Попаснянський вагоноремонтний завод", а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу відповідно до специфікації, яка є його невід`ємною частиною. 14.11.2018 сторонами складено акт прийому-передачі майна (додаток № 4 до цього договору), згідно з яким банк передав, а лізингоодержувач прийняв у лізинг майно, зокрема, вагон № 6378575, зав. № 12481, 2018 року випуску.

05 березня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (лізингоодержувач за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством "Лізингова компанія ВЛ" (лізингодавець за договором) укладено Договір лізингу № 008-ФЛ, згідно з яким за вимогою лізингоодержувача лізингодавець зобов`язується придбати у лізингоодержувача (як продавця за договором поставки) у власність на умовах, передбачених договором поставки, майно згідно з додатком № 1, що є невід`ємною частиною цього договору, і надати лізингоодержувачу це майно за плату в якості предмета лізингу на умовах договору, у тимчасове володіння і користування. 15.10.2018 сторонами складено акт про перехід права власності, згідно з яким право власності на майно, зокрема - вагон № 53171047 (модель 12-9745, зав. № 3798, 2011 року випуску), переходить від лізингодавця до лізингоодержувача.

30 березня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (лізингоодержувач за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством "Лізингова компанія ВЛ" (лізингодавець за договором) укладено Договір лізингу № 013-ФЛ, згідно з яким за вимогою лізингоодержувача лізингодавець зобов`язується придбати у лізингоодержувача (як продавця за договором поставки) у власність на умовах, передбачених договором поставки, майно згідно з додатком № 1, що є невід`ємною частиною цього договору, і надати лізингоодержувачу це майно за плату в якості предмета лізингу на умовах договору, у тимчасове володіння і користування. Сторонами складено акт про перехід права власності, згідно з яким право власності на майно, зокрема - вагон № 55328132 (модель 12-9745), переходить від лізингодавця до лізингоодержувача.

02 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (лізингоодержувач за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством "Лізингова компанія "Укртранслізинг" (лізингодавець за договором) укладено Договір лізингу № UTL-171, згідно з яким лізингодавець зобов`язується набути право власності на предмет лізингу з метою подальшої передачі його лізингоодержувачу за плату в тимчасове користування на умовах, передбачених цим договором. Сторони погодились, що технічні параметри, гарантія якості, необхідний склад документації повністю задовольняють потреби лізингоодержувача. 07.04.2018 сторонами складено акт № 8 приймання-передачі предмету лізингу, згідно з яким лізингодавець передає, а лізингоодержувач приймає у платне користування напіввагони, моделі 12-9745, ТУ У 35.2-01124454-02-2004, які були у вжитку, зокрема - вагон № 62313283, переходить від лізингодавця до лізингоодержувача.

25 червня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (лізингоодержувач за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством "ВТБ Лізинг Україна" (лізингодавець за договором) укладено Договір лізингу № 295-ФЛ, згідно з яким лізингодавець зобов`язується за плату надати лізингоодержувачу в тимчасове володіння і користування майно в якості предмета лізингу на умовах цього договору. 15.10.2018 сторонами складено акт про перехід права власності, згідно з яким право власності на майно, зокрема - вагон № 52170980 (модель 12-9745, зав. № П824830, 2008 року випуску), переходить від лізингодавця до лізингоодержувача.

27 серпня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (орендар за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шіппінг" (орендодавець за договором) укладено Договір оренди залізничного рухомого складу № 226/13, згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає в оплатне тимчасове користування для перевезень вантажів по залізницях на термін з дати підписання актів прийому-передачі до дати закінчення терміну договору, рухомий склад згідно з додатками до цього договору. 02.04.2018 сторонами складено акт приймання-передачі в оренду власних вагонів, згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає власні вантажні вагони (напіввагони), зокрема - вагон № 62317565.

Як встановлено судом за матеріалами справи, у січні-лютому 2019 року відповідачем - Акціонерним товариством "Українська залізниця" здійснювалось перевезення вантажних вагонів власності (оренди) позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс", а саме: вагони №№ 62609763, 63485759, 62610506, 62610563, 62611140, 61077764, 63485304, 61077939, 63783575, 53171047, 55328132, 62313283, 52170982, 62317565, на підставі залізничних накладних №№ 41146671, 41145087, 41145152, 41125709, 41127242, 41125725, 45697380, 42972414, 42216333, 42276675, 46579280, 48211650.

Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

За приписами ч. 1 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Стаття 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України, встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт» законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з законів України "Про транспорт", «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до статті 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Відповідно до пункту «а» статті 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно зі статтею 6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Як визначено пункту 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613 (далі - Правила експлуатації власних вантажних вагонів), перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.

Відповідно до пункту 6.4. Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 28.09.2004 року № 856, порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких в графі 20 «Найменування вантажу» вказується «Власний вагон (найменування власника) направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)».

З наведеного вбачається, що між сторонами спору на підставі залізничних накладних №№ 41146671, 41145087, 41145152, 41125709, 41127242, 41125725, 45697380, 42972414, 42216333, 42276675, 46579280, 48211650 виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею. Копії вказаних залізничних накладних наявні в матеріалах справи.

При цьому як встановлено судом за матеріалами справи, відповідачем - Акціонерним товариством «Українська залізниця» здійснювалось перевезення порожніх вантажних вагонів власності (оренди) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс», а саме: вагонів №№ 62609763, 63485759, 62610506, 62610563, 62611140, 61077764, 63485304, 61077939, 63783575, 53171047, 55328132, 62313283, 52170982, 62317565.

Згідно зі статтею 8 Статуту перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.

За приписами пункту 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.

Відповідно до пункту 4.1 вказаних Правил випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред`явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред`явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).

При цьому в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження невідповідності технічного стану спірних вагонів при прийнятті їх відповідачем до перевезення.

Отже, суд доходить до висновку, що прийняття відповідачем до перевезення спірних вагонів без будь-яких заперечень та зауважень свідчить про те, що останні перебували у технічно справному стані та здійснювалось, відповідно, подальше їх перевезення.

Відповідно до пункту 6.2.7. Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці від 28.10.1997 № 264-Ц (зі змінами та доповненнями згідно наказом від 07.06.2001 № 312-Ц) забороняється ставити в состав поїзда вагони, гальмів не обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей:

несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз`єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.

Згідно з пунктом 6.2.1. зазначеної інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.

Таким чином, відсутність головної та/або магістральної частини повітророзподільника є саме пошкодженням вагону, а їх несправність є забороною для поставки такого вагону в состав поїзду.

Проте, як встановлено судом згідно матеріалів справи, на станціях Грекувата Придніпровської залізниці (код станції 457407), Крививй Ріг Придніпровської залізниці (код станції 467201), Роковата Придніпровської залізниці (код станції 457905) було виявлено пошкодження (розукомплектування) вищезазначених вагонів позивача, які полягали у разобладнанні ручного стояночного гальма.

В подальшому за фактом встановлення відсутності вищезазначених деталей, вагони власності (оренди) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» були направлені на технічне обслуговування, що підтверджується оформленням відповідних повідомлень форми ВУ-23М, а саме: від 05.02.2019 № 5427, від 05.02.2019 № 6634, від 05.02.2019 № 6632, від 06.02.2019 № 6659, від 06.02.2019 № 542, від 06.02.2019 № 6658, від 06.02.2019 № 6673, від 06.02.2019 № 6664, від 06.02.2019 № 6667, від 25.02.2019 № 7126, від 06.03.2019 № 7352, від 11.03.2019 № 7499, від 21.02.2019 № 2543, від 07.02.2019 № 450, копії яких наявні в матеріалах справи.

У відповідності до пункту 20 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, акт про пошкодження вагона (контейнера) складається у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, виконання маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження і є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні.

З метою складання відповідних актів, а саме комерційних актів форми ГУ-22 та актів про пошкодження вагонів форми ВУ-25М, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» письмово звернувся:

із заявами від 18.02.2019 № 774/ДВ, від 29.03.2019 № 1714/ДВ до начальника станції Грекувата структурного підрозділу "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", що підтверджується матеріалами справи;

із заявою від 11.03.2019 № 1326/ДВ до начальника станції Кривий Ріг структурного підрозділу "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", що підтверджується матеріалами справи;

із заявою від 27.02.2019 № 1064/ДВ до начальника станції Кривий Роковата структурного підрозділу "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", що підтверджується матеріалами справи.

Окрім цього позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» письмово звернувся із заявами від 18.02.2019 № 775/ДВ, від 29.03.2019 № 1715/ДВ, від 11.03.2019 № 127/ДВ, від 07.02.2019 № 1065/ДВ до начальника структурного підрозділу "Експлуатаційне вагонне депо Батуринська" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", що підтверджується матеріалами справи.

Так, структурним підрозділом "Експлуатаційне вагонне депо Батуринська" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" складено акти про пошкодження вагона (форма ВУ-25М), а саме: від 05.02.2019 (вагон № 62609763), від 05.02.2019 (вагон № 63485759), від 05.02.2019 (вагон № 6378575), від 06.02.2019 (вагон № 62610506), від 06.02.2019 (вагон № 62610563), від 06.02.2019 (вагон № 62611140), від 06.02.2019 (вагон № 53171047), від 06.02.2019 (вагон № 61077764), від 07.02.2019 (вагон № 55328132), від 04.03.2019 (вагон № 62313283), від 06.03.2019 (вагон № 63485304), від 11.03.2019 (вагон № 52170982), від 21.02.2019 (вагон № 62317565), від 07.02.2019 (вагон № 61077939), копії яких наявні в матеріалах справи.

Також позивач звернувся до начальника структурного підрозділу "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" зі скаргами:

від 12.03.2019 № 1368/ДВ, від 06.05.2019 № 2355/ДВ на дії начальника станції Грекувата структурного підрозділу "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", що підтверджується матеріалами справи;

від 26.03.2019 № 1628/ДВ на дії начальника станції Кривий Ріг структурного підрозділу "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", що підтверджується матеріалами справи;

від 21.03.2019 № 1543/ДВ на дії начальника станції Роковата структурного підрозділу "Криворізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", що підтверджується матеріалами справи.

За результатами розгляду скарг позивача від 12.03.2019 № 1368/ДВ, від 26.03.2019 № 1628/ДВ, від 21.03.2019 № 1543/ДВ останнього було повідомлено листами від 20.03.2019 № 162, від 12.04.2019 №№ 202, 203 про те, що скарги не можуть бути задоволені, оскільки складання комерційних актів з приводу пошкодження порожніх вагонів (відсутності частин вагонів) нормативними документами не передбачено. Скарга від 06.05.2019 № 2355/ДВ залишена також без задоволення та відповіді.

При цьому доказів виконання Акціонерним товариством «Українська залізниця» своїх зобов`язань зі складання актів форми ГУ-22 всупереч приписам Статуту залізниць України та Правил складання актів відповідачем надано не було.

Відповідно до пункту 4.6. Правил обслуговування залізничних під`їзних колій, затверджених, наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, обов`язок охорони вагонів і вантажів на під`їзній колії покладається на підприємство. Якщо під`їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під`їзної колії організовує залізниця.

Згідно з пунктами 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.

Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.

Так, 01 лютого 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» (замовник за договором, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Структурного підрозділу "Служба вагонного господарства" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (виконавець за договором, відповідач у справі) укладено Договір № ПР/В-18129/НЮдч на технічне обслуговування з відчепленням вантажних вагонів, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується виконувати протягом терміну дії цього договору технічне обслуговування з відчепленням під час експлуатації вагонів власності замовника, орендованих вагонів, або вагонів, що знаходяться в оперативному управлінні, згідно договорів суборенди та даних довідки 2610 ГІОЦ УЗ, на момент передачі повідомлення 1354 з кодом 4, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Послуги надаються на території одного із структурних підрозділів виконавця (Структурний підрозділ "Експлуатаційне вагонне депо Батуринське", Структурний підрозділ "Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ-Вузол", Структурний підрозділ "Вагонне депо Запоріжжя-Ліве", Структурний підрозділ "Вагонне депо Кам`янське" регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства"), в зоні обслуговування якого був відчеплений вагон.

На виконання вищезазначених Правил та згідно з умовами вказаного договору, у зв`язку з розукомплектуванням вказаних вагонів останні було відправлено до структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринське» регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" для проведення ремонтних робіт, що підтверджується повідомленнями про приймання вантажних вагонів із ТОв-2(4) форми ВУ-36М, а саме: від 05.03.2019 № 5427, від 22.03.2019 № 5499, від 05.03.2019 № 5429, від 01.03.2019 № 5409, від 18.03.2019 № 5483, від 26.03.2019 № 5520, від 27.02.2019 № 5440, від 23.02.2019 № 0942, копії яких наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що для ремонту пошкоджених вагонів позивачем було придбано необхідні деталі, що були відсутні на вагонах, які, в свою чергу, використовуються в господарській діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс».

Так, на підставі договору поставки від 01.11.2016 № 710/16 та згідно специфікацій від 02.10.2017 № 17, 02.01.2018 № 20, від 03.05.2017 № 12 позивачем було придбано у ТДВ «Попаснянський ВРЗ» головну частину 270.023-1 у кількості 11 шт. на загальну суму 56 903,48 грн., магістральну частину 483.010-01 у кількості 2 шт. на загальну суму 11 258,09 грн., затяжку горизонтальних важелів 532.40.100-0сб у кількості 1 шт. на загальну суму 1 380,00 грн., валик 36х75 у кількості 2 шт. на загальну суму 64,32 грн., оплата яких здійснена платіжними дорученнями від 10.01.2018 № 131, від 19.02.2018 № 1140, від 22.01.2018 № 520, від 04.07.2017 № 6172.

На підставі договору поставки від 13.04.2016 № 235/16 та специфікації від 17.04.2018 позивачем було придбано у ПрАТ "ХМЗ" гайки М12 ГОСТ 5915:2008 у кількості 0,10 кг на загальну суму 4,80 грн., оплата яких здійснена платіжним дорученням вівд 18.05.2018 № 3973 на підставі рахунку від 12.04.2018 № 1004.

На підставі договору поставки від 09.02.2015 № 77/15-ПР-М та специфікації від 17.09.2018 позивачем було придбано у АТ "УГМК" арматуру 12 мм А240 ДСТУ 3760:2006, ГОСТ 7566-94 для встановлення шпильки М12х70 у кількості 48 шт. на загальну суму 49,54 грн., оплата яких здійснена платіжним дорученням від 27.09.2018 № 7507 на підставі рахунку-фактури від 17.09.2018 № Дн000007960.

На підставі договору від 11.12.2014 № 558/14 та специфікації від 27.12.2017 позивачем придбано у ТОВ фірма "ЛІК-РТІ" прокладки 270.26 ТУУ 600152135.047-97 у кількості 3 шт. на загальну суму 44,82 грн., оплата яких здійснена платіжним дорученням від 05.02.2018 № 778 на підставі рахунку від 17.01.2018 № 50.

На підставі договору поставки від 15.11.2012 та специфікації від 05.11.2018 позивачем придбано у ТОВ "НВК Харківтранс" гайки конусні для корпусу магістральної (головної) частини повітророзподілювача В2-1-22 ГОСТ 2879-2006 у кількості 26 шт. на загальну суму 918,84 грн., оплата яких здійснена платіжним дорученням від 05.12.2018 № 9476 на підставі рахунку від 31.10.2018 № 1014.

Необхідні деталі, загальною вартістю 70 623,89 грн., які були придбані позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» для встановлення їх замість відсутніх деталей на розукомплектованих вагонах, були передані Структурному підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринське» регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" та були встановлені на вагони позивача відповідно до актів № 21 від 15.03.2019, від 31.03.2019 № 31, від 28.03.2019 № 27, від 15.03.2019 № 20 використання запасних частин, поставлених ТОВ «Лемтранс» для технічного обслуговування (далі - ТО) напіввагонів власності та оренди ТОВ "Лемтранс" згідно договору №ПР/В-18129/НЮдч від 01.02.2018 року.

У зв`язку з викладеними обставинами щодо придбання та встановлення відсутніх деталей на розукомплектованих вагонах судом приймається до уваги умови договору №ПР/В-18129/НЮдч від 01.02.2018 року щодо можливості надання відсутніх у Виконавця ТО запасних частин та деталей, а також створення оборотного запасу давальницької сировини та подальшим використанням цих запасних частин для ремонту зазначених у позові вагонів.

Як зазначено судом вище, у зв`язку з розукомплектуванням вказаних вагонів їх було відправлено до структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринське» регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" для проведення ремонтних робіт, на якому були виконані роботи по встановленню деталей на розукомплектовані вагони, що підтверджується Актами наданих послуг з технічного обслуговування вантажних вагонів з відчепленням від 15.03.2019 № 21, від 31.03.2019 № 31, від 28.03.2019 № 27, згідно з якими на технічне обслуговування передані вагони №№ 62609763, 63485759, 62610506, 62610563, 62611140, 61077764, 63485304, 61077939, 63783575, 53171047, 55328132, 62313283, 52170982, 62317565, а також підтверджується відповідними повідомленнями про прийняття вагонів з ремонту форми ВУ-36М.

Загальна вартість витрат по встановленню (технічному обслуговуванню вагонів) деталей на вагони становить 10 135,00 грн. та сплачена платіжними дорученнями від 16.04.2019 № 3033, від 17.04.2019 №№ 3072, 3070, від 18.04.2019 № 3109 згідно рахунків від 15.03.2019 №46/253, від 31.03.2019 № 123/253, від 28.03.2019 № 108/253, від 15.03.2019 № 45/253 до загальної суми яких включена оплата робіт саме по ремонту вагонів, які є предметом даного спору.

При цьому спір між сторонами виник у зв`язку із незабезпеченням, на думку позивача, відповідачем схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні залізничним транспортом, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки в результаті заміни розукомплектованих деталей на загальну суму 80 758,89 грн., а саме 70 623,89 грн. витрат на придбання деталей та 10 135,00 грн. витрат на технічне обслуговування, які позивач просить суд стягнути з відповідача.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судом встановлено за матеріалами справи, що для ремонту пошкоджених вагонів Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» було придбано та надано необхідні деталі на загальну суму 70 623,89 грн., а також здійснено оплату технічного обслуговування у розмірі 10 135,00 грн.

В свою чергу, оскільки окрім письмових заперечень, за відсутності надання відповідачем належних та допустимих доказів щодо визначення вартості завданого позивачеві матеріального збитку, на час розгляду даної справи суду не надано, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір витрат на придбання та встановлення відсутніх деталей на розукомплектованих вагонах на підставі наданих останнім доказів.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

За приписами частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Так, відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушення.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

У відповідності до частини 1 статті 22, частини 1 статті 623 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв`язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв`язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; податкові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною (ст. 225 Господарського кодексу України).

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Проте, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

За загальним правилом, закріпленим у ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, для притягнення до цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді відшкодування заподіяних ним збитків є наявність складу правопорушення: протиправна поведінка особи, шкода, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків. При цьому чинне законодавство передбачає принцип вини контрагента або особи, яка завдала шкоду, як підставу для відшкодування заподіяних збитків (шкоди): за приписами ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.06.2010 № 6-469св10).

Як зазначено у пункті 11 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.11.2007 № 01-8/91 «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства» порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус «вантажу», і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов`язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.

Суд зазначає, що відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

За приписами статті 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

У відповідності до статті 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.

Згідно з пунктом 2 ст. 126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.

При цьому відповідно до пункту 22 Правил користування вагонами і контейнерами, сума збитків за пошкодження вагона складається з:

витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 № 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;

вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;

витрат на перевезення вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надаються разом з розрахунком збитків;

плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням, визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.

Враховуючи вищезазначене та фактичні обставини справи судом встановлено, що для ремонту пошкоджених вагонів Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» було придбано та надано структурному підрозділу відповідача необхідні для встановлення на вагонах деталі на загальну суму 70 623,89 грн., а також здійснено оплату технічного обслуговування вагонів у розмірі 10 135,00 грн., тобто розмір понесених позивачем збитків становить 80 758,89 грн.

В свою чергу факт пошкодження вагонів позивача під час їх перевезення залізницею та розмір завданих внаслідок цього збитків (понесених у зв`язку з проведенням ремонту витрат), а також наявність причинно - наслідкового зв`язку між незабезпеченням відповідачем схоронності (збереження) майна (вагонів) під час їх курсування залізничними коліями та завданими збитками відповідачем не спростований жодними доказами.

Отже, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що відповідачем належними засобами доказування не доведено відсутність у нього вини незбереження майна (вагонів) позивача, суд дійшов висновку, що протиправна бездіяльність відповідача, а саме невжиття належних і достатніх дій для забезпечення збереження (схоронності) належного позивачу майна (вагонів) призвела до завдання шкоди - пошкодження складових частин вагонів та необхідності проведення відповідного ремонту.

При цьому, заперечення відповідача щодо позовних вимог не приймаються судом до уваги, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а власне ствердження щодо фактичних обставин не підтверджуються належними і допустимими доказами у справі та, в свою чергу, не спростовують доводів, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог.

З урахуванням вищенаведеного, оскільки матеріалами справи підтверджується факт понесення позивачем матеріальних збитків, зумовлених пошкодженням майна (вагонів) внаслідок незабезпечення відповідачем збереження цих вагонів під час курсування залізничними коліями, та розмір цих збитків в сумі 80 758,89 грн. підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами факту наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, що, в свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для відповідальності останнього за понесені позивачем збитки та задоволення позовних вимог.

В свою чергу відповідачем не надано суду жодних доказів задоволення вимог позивача та виплати останньому боргу у вигляді відшкодування суми 80 758,89 грн., підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Відповідно до частини 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "ГарсіяРуїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "ХіроБалані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_1 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемтранс" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 46-46А, код ЄДРПОУ 30600592) 80 758,89 грн. (вісімдесят тисяч сімсот п`ятдесят вісім гривень вісімдесят дев`ять копійок) збитків та 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня нуль копійок) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 25 жовтня 2019 року

Суддя А.М. Селівон