Рішення № 85201956, 22.10.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1971/19

22 жовтня 2019 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Баб`юка П.М.

за участю:

секретаря судового засідання Косюк О.П.

представника позивача ОСОБА_1 .,

представника відповідача Чайківської М.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування податкових рішень та вимоги,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) до Головного управління ДФС у Тернопільській області, в якому позивач просить суд:

скасувати податкові повідомлення - рішення від 22.07.2019 №00010331302 та від 22.07.2019 №00010341302;

скасувати рішення від 22.07.2019 №0010371302 про застосування штрафних санкцій;

скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.07.2019 №Ф-0010361302;

стягнути з відповідача судові витрати.

Обґрунтовує позов тим, що відповідач виніс оскаржувані рішення на підставі акта від 05.07.2019 №812/19-00-13-02/2451303572 "Про результати документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівником, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне пенсійне страхування за період з 01.01.2017 по 31.12.2018". Позивач вважає, що при проведенні перевірки підтверджено належними первинними документами факт понесення позивачем витрат при здійсненні господарських операцій в повному обсязі, а віднесення сідельних тягачів та напівпричепів вантажних до основних засобів подвійного призначення не відповідає чинному законодавству, а тому, витрати на їх ремонт відносяться до витрат підприємця.

Ухвалою суду від 02.09.2019 відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено у справі судове засідання.

Ухвалою суду від 25.09.2019, проголошеною в судовому засіданні без виходу в нарадчу кімнату, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника відповідача та допущено процесуальне правонаступництво відповідача шляхом заміни на Головне управління ДПС в Тернопільській області (далі - відповідач, ГУ ДПС в Тернопільській області).

Від представника відповідача на адресу суду надійшов 30.09.2019 відзив на адміністративний позов (аркуші справи 78-80). Представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Обґрунтовуючи свою позицію посилається на те, що ФОП ОСОБА_2 включено до складу валових витрат витрати, які не відповідають вимогам п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, зокрема витрат на утримання основних засобів подвійного призначення (вантажні автомобілі, запчастини, бензин), які не можуть включатися до витрат підприємця, що передбачено пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України. Відтак, вважає, що контролюючим органом правомірно встановлено заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб за 2017 рік на загальну суму 246683,36 грн та за 2018 рік на суму 195189,98 грн. Крім того, ФОП ОСОБА_2 занижено сплату єдиного внеску за 2017 рік на суму 96031,10 грн, за 2018 рік на 134045,98 грн, а також порушено вимоги п.171.2 ст. 171, п.176.1 ст. 176 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ, в результаті чого донараховано військового збору в сумі 36822,77 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з мотивів, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив (надійшов на адресу суду 08.10.2019, аркуш справи 88), просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позову не визнав, просив відмовити у його задоволенні, пославшись на обґрунтування, викладені у відзиві на позов.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В період з 20.06.2019 по 04.07.2019 відповідачем проведено планову документальну виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 31.12.2018. За результатами перевірки складено акт від 05.07.2019 №812/19-00-13-02/2451303572 (далі - акт перевірки) (аркуші справи 18-40). Згідно з Розділом 3 "Висновки” акта перевірки плановою документальною виїзною перевіркою платника податків ФОП ОСОБА_2 встановлені наступні порушення:

- п. 177.2 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ в результаті чого донараховано суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення діяльності за період перевірки в сумі 441873,34 грн в тому числі, по періодах: 2017 рік - 246683, 36 грн; 2018 рік - 195189,98 грн;

- п.171.2 ст. 171, п.176.1 ст. 176 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ, в результаті чого донараховано військового збору в сумі 36822,77 грн, в тому числі: за 2017 рік - 20556,94 грн, за 2018 рік - 16265,83 грн.;

- абз. 1 п.2 ч. 1 ст. 7, п.2, п.11 ст.8, ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464 від 08.07.2010, в результаті чого підприємцем занижено сплату єдиного внеску за 2017 рік на суму 96031,10 грн, за 2018 рік на суму 134045,98 грн.;

- п.63.3 ст. 63 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ, а саме неподання повідомлення за формою №20-ОПП про об`єкти оподаткування і об`єкти пов`язані з оподаткуванням.

22 липня 2019року на підставі акту перевірки відповідачем були прийняті:

податкове повідомлення-рішення №00010331302, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 662810,01 грн (аркуш справи 14);

податкове повідомлення-рішення №00010341302, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 55234,16 грн (аркуш справи 15);

рішення №0010371302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску на суму 32610,82 грн (аркуш справи 16);

вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0010361302 на суму 230077,08 грн (аркуш справи 17).

Зазначені рішення позивачем отримані та в адміністративному порядку не оскаржені.

Вважаючи прийняті відповідачем рішення протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі –ПК України).

Позивач є платником податку на доходи фізичних осіб у розумінні статті 162 ПК України.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами статті 138 ПК України однією зі складових витрат, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є витрати операційної діяльності, які включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із пунктом 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених відповідним розділом Кодексу. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Статтею 177 ПК України встановлено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Так, пунктом 177.2 статті 177 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Водночас, підпунктами 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат підприємця:

витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

документально не підтверджені витрати.

Зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів.

Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).

Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.

Отже, наведеними нормами визначено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Аналіз положень цих правових норм свідчить про те, що визначальним фактором для формування податкового кредиту фізичними особами - суб`єктами господарювання, які перебувають на загальній системі оподаткування є використання придбаних транспортних засобів, інших основних фондів та товарів в оподатковуваних операціях, у межах їх господарської діяльності та наявність належного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат, відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку. Підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. Однак, не підлягають амортизації та не включаються до складу витрат підприємця, зокрема, витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, до яких відносяться: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.

Даючи оцінку податковим повідомленням-рішенням, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних рішень стало виявлене під час перевірки порушення позивачем пункту 177.4 статті 177 ПК України - завищення валових витрат на сумі 2454851,90 грн за рахунок включення до складу витрат за 2017 рік вартості придбаних запасних частин на вантажні автомобілі, ремонт та технічне обслуговування вантажних автомобілів в сумі 1370463,10 грн та за 2018 рік – 1084388,80 грн. Як встановлено відповідачем під час перевірки, ФОП ОСОБА_2 до складу валових витрат за 2017 та 2018 роки включив вартість придбаних запасних частин на вантажні автомобілі, вартість розхідних матеріалів на утримання автомобілів, ремонт та технічне обслуговування вантажних автомобілів, перелік придбаних товарно-матеріальних цінностей та розхідних матеріалів на утримання вантажних автомобілів, включених в склад валових витрат.

Відповідач зазначає, що всі транспортні засоби, які позивач використовував у господарській діяльності - сідельні тягачі та напівпричепи підпадають під товарні позиції згідно УКТ ЗЕД основних засобів подвійного призначення (8704). Відповідно, запасні частини та послуги на зазначені транспортні засоби були використані у виробничому процесі для техобслуговування та ремонтів транспортних засобів (без модернізації та поліпшення) протягом 2017 та 2018 років. Отже, усі витрати на технічне обслуговування і ремонти сідельних тягачів та напівпричепів на думку відповідачаа належать до витрат на утримання вантажного автомобіля, а тому, не повинні включатися до підприємницьких витрат.

Також, ГУ ДПС в Тернопільській області зазначає, що до основних засобів подвійного призначення відносяться вантажні автомобілі, у тому числі сідельні тягачі, а напівпричепи, які призначені для перевезення вантажів. Відповідач наголошує, що якщо транспортний засіб належить до однієї із товарних позицій 8703, 8704 чи 8709 згідно з УКТ ЗЕД, то це основні засоби подвійного призначення.

Позивач вважає такий висновок відповідача не відповідає вимогам закону.

Для правильності вирішення спірних правовідносин суду необхідно з`ясувати, чи відноситься сідельний тягач та вантажний напівпричіп до вантажних автомобілів у розумінні ПК України.

Причому вирішальним фактором при віднесенні транспортного засобу до відповідної категорії є його технічні умови, сфера застосування та призначення.

Законом, який визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту є Закон України «Про автомобільний транспорт» №2344-III від 05.04.2001 (далі – Закон №2344-III).

Зокрема, стаття 1 вказаного Закону №2344-III містить визначення наступних понять:

автомобіль - колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт;

автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;

напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку, що напівпричіп за своєю конструкцією призначений для використання з сідельним тягачем і частина повної маси якого передається на цей тягач через сідлово-зчіпний пристрій.

Напівпричіп призначений для з`єднання з автомобілем таким чином, щоб його частина обпиралась на автомобіль і останній ніс на собі значну частину ваги напівпричепа та ваги його вантажу.

Отже, напівпричіп відрізняється від автомобіля тим, що не приводиться в рух джерелом енергії та окремо від тягача не може здійснювати перевезення людей чи вантажів. А тому, напівпричіп не може бути віднесено до основних засобів подвійного призначення.

Також, Закон №2344-III не містить визначення терміну сідельний тягач.

Разом із тим, детальна класифікація транспортних засобів міститься в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі – УКТ ЗЕД), затвердженій Законом України «Про митний тариф України» від 19.09.2013 №584-VII.

Відповідно до УКТ ЗЕД трактори колісні для напівпричепів мають код 870120, причепи та напівпричепи - 8716, а моторні транспортні засоби для перевезення вантажів - 8704.

Слід зазначити, що згідно з п 2. «Примітки» Групи 87 у цій групі термін «трактори» означає транспортні засоби, призначені головним чином для буксирування чи штовхання інших транспортних засобів, пристроїв і вантажів, незалежно від того, мають вони чи ні допоміжні пристосування, у поєднанні з основним застосуванням трактора, для перевезення інструментів, насіння, добрив тощо.

Також, відповідно до УКТ ЗЕД товарна позиція 8704 присвоєна вантажним автомобілям, призначених для перевезення вантажів. До них, зокрема, належать: фургони (відкриті, з брезентовим верхом, закриті тощо), деякі пікапи, самоскиди, вантажні автомобілі з автоматичними розвантажувальними пристроями (з перекидним кузовом тощо), автомобілі з автоматичними розвантажувальними пристроями (з перекидним кузовом тощо), автомобілі цистерни (незалежно від того, обладнані вони насосами чи ні).

Як зазначалося, сідельний тягач відповідно до УКТ ЗЕД належить до товарної позиції трактори колісні для напівпричепів (код 8701 20). При цьому, не відноситься ні до вантажних, ні до легкових автомобілів.

Крім цього, згідно з визначенням поняття «сідельний тягач», наведених у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 №363, таким є транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

З огляду на зазначене, напівпричепи та сідельні тягачі згідно з чинним законодавством не відносяться до основних засобів подвійного призначення, а є транспортними засобами спеціального призначення.

Доводи відповідача, що сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом відносяться до категорії вантажних автомобілів, суд не бере до уваги, оскільки, ці два транспортні засоби зареєстровані, як окремі види транспорту, що підтверджується наявними в матеріалах справи свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів (аркуші справи 41-59, 140) та кожний окремо не може перевозити вантажі.

Зокрема, в кожному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу в графі «тип» міститься запис «сідловий тягач - Е» або «напівпричіп бортовий - Е».

Також, відповідно до статті 2 Закону України «Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів» від 06.07.2005 №2739-IV ( в редакції Закону, яка діяла станом на 01.01.2017 ) пропуск на митну територію України з метою вільного обігу та першу реєстрацію в Україні ввезених транспортних засобів нових і таких, що були в користуванні, або виготовлених в Україні здійснюють за умови їх відповідності екологічним нормам не нижче рівня "ЄВРО-2" згідно з технічними регламентами та національними стандартами (щонайменше за умови відповідності вимогам рівня "B" ДСТУ UN/ECE R 49-02A, B:2002 або "B","C","D" ДСТУ UN/ECE R 83-03:2002, які застосовують залежно від особливостей конструкції транспортних засобів):

- для тракторів колісних для перевезення напівпричепів (сідельних тягачів), автобусів та легкових автомобілів - коди товарних позицій 8701 20, 8702 та 8703 згідно з УКТ ЗЕД - з 1 січня 2006 року;

- для вантажних автомобілів та автомобілів спеціального призначення - коди товарних позицій 8704 та 8705 згідно з УКТ ЗЕД - з 1 січня 2007 року.

Судом досліджено документи щодо ввезення на митну територію України сідельних тягачів, що використовуються у підприємницькій діяльності ФОП ОСОБА_2 : митні декларації форми МД-2№UA101070/2018/021343 від 21.06.2018, №UA101070/2018/038389 від 18.10.2018, №UA101070/2018/015868 від 15.05.2018, №UA101070/2018/040242 від 31.10.2018 (аркуші справи 141-148).

В графі 31 кожної із вказаних митних декларацій міститься опис товару із зазначенням – сідельний тягач, а також, в графі 33 визначено код товару – 8701 20 90, який згідно із УКТ ЗЕД відповідає сідельному тягачу, що був у користуванні.

Таким чином, якщо транспортний засіб є автомобілем і належить до однієї із товарних позицій 8703, 8704 чи 8709 згідно з УКТ ЗЕД - це основний засіб подвійного призначення. Будь-який транспорт з іншої товарної позиції (наприклад, трактори (код 8701), автобуси (код 8702) тощо) не є основним засобом подвійного призначення автомобілів.

Зокрема, сідельні тягачі, які використовуються в господарській діяльності позивача, належать до товарної позиції згідно з УКТ ЗЕД 870120, а напівпричепи - до 8716, а тому, не є вантажними автомобілями відповідно до чинного законодавства України, які визначені як основні засоби подвійного призначення пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України.

Вказане свідчить про протиправність висновків відповідача щодо віднесення напівпричепів та сідельних тягачів до основних засобів подвійного призначення та необґрунтованість їх ототожнення з легковими або вантажними автомобілями, які віднесені податковим законодавством до засобів подвійного призначення.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України визначено, що презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом вказаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 77 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку.

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами частини 4 статті 9 КАС України.

Суд зазначає, що обчислення військового збору та єдиного внеску є похідним від встановленого порушення контролюючим органом в акті перевірки та збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю за порушення положень пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

Тому, наведені вище доводи стосуються і встановленого заниження суми утриманого військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу, а також, заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу від підприємницької діяльності.

Суд зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 22.07.2019 №Ф-0010361302 сформована на підставі відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та акта перевірки від 05.07.2019 №812/19-00-13-02/ НОМЕР_1 , згідно з якими позивачем занижено суму єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 на загальну суму 441873,34 грн.

Рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 22.07.2019 № 0010371302 до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 32610,82 грн.

Судом не встановлено з боку ФОП ОСОБА_2 заниження податку з доходів фізичних осіб від провадження підприємницької діяльності за 2017 - 2018 роки. Відповідно, це призвело до безпідставного донарахування військового збору та єдиного внеску, тому наведені вище доводи стосуються і встановленого заниження суми утриманого військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу у розмірі 36822,77 гривень та заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу від підприємницької діяльності, в розмірі 441873,34 гривень. Оскільки є безпідставним донарахування 230077,08 гривень єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, то відсутні підстави для застосування до ФОП ОСОБА_2 штрафних санкцій в розмірі 32610,82 гривень згідно з п. 3 ч. 11ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - Суд), викладену, зокрема, в рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Тобто, норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, мають трактуються на користь особи.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).

Перевіривши оскаржувані повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску рішення, суд дійшов переконання, що такі прийняті відповідачем без урахування вимог ПК України та з порушенням передбачених статтею 2 КАС України принципів.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цілому, тому позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Тернопільській області понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору в сумі 9605,00 грн, сплаченого відповідно до платіжного доручення №5451 від 31.07.2019.

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними і скасувати:

- податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області від 27.07.2019 №00010331302, №00010341302;

- рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області про застосування штрафних санкцій від 27.07.2019 №0010371302;

- вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 27.07.2019 №Ф-0010361302.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області в користь Фізичної особи-підприємця Іваненка Олександра Олександровича сплачений при поданні позову судовий збір в сумі 9605,00 грн (дев`ять тисяч шістсот п`ять гривень нуль копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 жовтня 2019 року.

Реквізити учасників справи:

Фізична особа-підприємець Іваненко Олександр Олександрович: місцезнаходження: АДРЕСА_1 район, Тернопільська область, 47454, ЄДРПОУ / ІПН: НОМЕР_1 ;

Головне управління ДПС у Тернопільській області: місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, ЄДРПОУ / ІПН:43142763.

Головуючий суддя Баб`юк П.М.

копія вірна

Суддя Баб`юк П.М.