Рішення № 85201520, 25.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4956/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Стефанова С.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати заборгованості по доплаті пенсії за період з 25.01.2017 року по 11.06.2018 рік та стягнення заборгованості за недоплачену частину основного розміру пенсії з 25.01.2017 року в розмірі 91 126,57 грн., -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Державної казначейської служби України, в якому позивач просить визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо невиплати заборгованості по доплаті пенсії за період з 25.01.2017 року по 11.06.2018 рік ОСОБА_1 протиправною та стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області заборгованість за недоплачену частину основного розміру пенсії з 25.01.2017 року в розмірі 91 126,57 грн. на користь ОСОБА_1 .

Адміністративний позов обґрунтовано наступним

Позивач зазначає, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26.02.2018 року по справі №522/13690/17 постановлено провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 згідно довідки про нараховане грошове забезпечення, а також здійснити виплату позивачу суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 25.01.2017 року.

Проте, станом на 14.08.2019 року, відповідачем здійснена виплата недоплаченої частини основного розміру пенсії лише за період з 12.06.2018 року по 31.08.2018 рік, водночас, доплата пенсії за період з 25.01.2017 року по 11.06.2018 рік, в розмірі 91 126 грн. 57 коп. ГУПФУ в Одеській області не здійснена, що на думку ОСОБА_1 є порушенням його прав.

Відзив на адміністративний позов обґрунтовано наступним

Відповідач не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 , вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що доплата за період з 25.01.2017 року по 11.06.2018 рік в сумі 91126,57 грн. підлягає виплаті відповідно до порядку, встановленому Постановою КМУ №649.

Представник ГУПФУ в Одеській області наголошує на тому, що на даний час на запит Пенсійного фонду України, Головним управлінням для формування реєстру в електронній формі підготовлено та 18.01.2019 року відправлено інформацію про судові рішення, ухвалені починаючи з 01.01.2018 року по 31.12.2018 рік, за якими наявна сума невиплачених коштів, у тому числі про виконання рішення по справі №522/14603/17. Доплата яка утворилась до набрання законної сили рішення, а саме з 25.01.2017 року по 11.06.2018 рік, підлягає виплаті лише після прийняття Комісією відповідного рішення та виділення коштів для виплати Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних коштів призначених на цю мету.

Відповідач посилається на те, що Головне управління при виплаті доплати пенсії діє у межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією, законами України та Постановою КМУ №649, а також з використанням повноважень з метою, якою ці повноваження надано, обґрунтовано, безпосередньо, добросовісно та розсудливо і жодним чином не порушило права та законні інтереси позивача, а тому застосування Головним управлінням Постанови КМУ №649 є правомірним та відповідає нормам Конституції України та Законам України, забезпечує належний рівень пенсійного забезпечення позивача.

Процесуальні дії

Ухвалою судді від 27 серпня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін. Перше судове засідання по справі призначено на 23 вересня 2019 року.

23 вересня 2019 року ухвалою суду на місці яка була занесена до протоколу судового засідання, судом приєднано до матеріалів справи відзив на позовну заяву (вхід. №32971/19 від 16.09.2019 року) та матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 на 28 арк. (вхід. №32807/19 від 12.09.2019 року).

23 вересня 2019 року від представника позивача надійшла заяви про розгляд справи без участі позивача та його представника (вхід. №ЕП/6008/19).

23 вересня 2019 року від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження (вхід. №34233/19).

Від представника третьої особи жодних пояснень, заяв та клопотання до суду не надходило.

У судове засідання призначене на 30 вересня 2019 року сторони не з`явились, належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ч.9 ст.205 КАС України, суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзив на позовну заяву, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року по справі №522/13690/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року:

- позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа: Одеський обласний військовий комісаріат,- « про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити певні дії» в частині вимог за період з 29.09.2015 року по 24.01.2017 року залишено без розгляду;

- позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа: Одеський обласний військовий комісаріат,- « про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити певні дії»,- задоволено частково;

- визнано протиправними дії (бездіяльність) Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у перерахунку ОСОБА_1 пенсії, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, винагороди за участь в АТО, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок пенсії згідно Довідки про нараховане грошове забезпечення №448 від 13.05.2017 року, які ОСОБА_1 отримував протягом останніх 24 місяців підряд перед звільненням з військової служби, призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у розмірі, який обчислюється з грошового забезпечення до складу якого включені щомісячна додаткова грошова винагорода, винагорода за перебування в зоні АТО, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація, винагорода за виконання поставлених бойових завдань на території противника, які отримував ОСОБА_1 протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення з військової служби;

- зобов`язано Головне територіальне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 25.01.2017 року;

- в іншій частині позову відмовлено (а.с.12-18).

В подальшому, на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року по справі №522/13690/17, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області проведено перерахунок пенсії позивачу (а.с.33-34).

Відповідно до розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії, доплата пенсії позивачу за період з 12.06.2018 року по 31.08.2018 рік складає у розмірі 13479,85 грн. (а.с.35).

Згідно реєстру рішень суду (ухвалених протягом 2018 року, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою по Одеській області), залишок заборгованості у ГУПФУ в Одеській області перед ОСОБА_1 складає 91 126,57 грн. (а.с.38).

Листом за №2238/К-11 від 26.09.2018 року, ГУПФУ в Одеській області повідомило позивача, що внаслідок проведеного згідно з рішенням суду перерахунку, розмір пенсії з 25.01.2017 року становив 10740,00 грн., а з 01.01.2018 року – 13211,18 грн. Доплата пенсії з дня набрання рішенням суду законної сили, тобто з 12.06.2018 року по 31.08.2018 рік в сумі 13479,85 грн. зарахована на картковий рахунок позивача 24.09.2018 року. Доплата пенсії за період з 25.01.2017 року по 11.06.2018 рік в сумі 91126,57 грн. буде виплачена згідно з Порядком погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 року та рішенням Комісії з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (а.с.11 на звороті).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність ГУПФУ в Одеській області, яка полягає у невиконанні рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року по справі №522/13690/17 щодо виплати ОСОБА_1 суми недоплаченої частини основного розміру пенсії за період з 25.01.2017 року по 11.06.2018 рік в розмірі 91 126,57 грн., звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Джерела права та висновки суду

Відповідно до частини 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як убачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись із цим позовом, фактично просить суд зобов`язати Головне Управління пенсійного фонду України в Одеській області виконати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року по справі №522/13690/17, відповідно до якого позивачу здійснено перерахунок пенсії та зобов`язано виплатити доплату пенсії.

Тобто, предметом спору в частині позовних вимог про: визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості по доплаті пенсії за період з 25.01.2017 року по 11.06.2018 рік позивачу та стягнення з відповідача заборгованість за недоплачену частину основного розміру пенсії з 25.01.2017 року в розмірі 91 126,57 грн. на користь позивача, - є виконання відповідачем судового рішення в адміністративній справі №522/13690/17, і намагання позивача в такий спосіб зобов`язати Головне Управління пенсійного фонду України в Одеській області виконати це судове рішення.

Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною п`ятою статті 372 КАС України визначено, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон №1404-VIII).

За частиною першою статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону №1404-VIII державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом №1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до положень частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Також, згідно частини 1 статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, приписами статті 382 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу (частини друга-восьма статті 382 КАС України); визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України); визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності органу виконавчої служби, приватного виконавця (частина перша статті 287 КАС України).

З системного аналізу викладених норм вбачається виокремлення у окремі статті таких видів судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).

Суд звертає увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому ст.382 КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Суд не вбачає у спірних правовідносинах обставин, які ускладнюють виконання судового рішення.

Суд дійшов висновку про наявність у спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 382 КАС України пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов.

Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Таким чином, суд доходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.

Подібна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №816/2016/17 (К/9901/50946/18), від 16 січня 2019 року у справі №686/23317/13-а (№ 11-1193апп18) та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 27 листопада 2018 року у справі №520/11829/17 та від 21 серпня 2019 року у справі №295/13613/16-а.

Крім того, суд зазначає, що згідно пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати заборгованості по доплаті пенсії за період з 25.01.2017 року по 11.06.2018 рік та стягнення заборгованості за недоплачену частину основного розміру пенсії з 25.01.2017 року в розмірі 91 126,57 грн. задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати заборгованості по доплаті пенсії за період з 25.01.2017 року по 11.06.2018 рік та стягнення заборгованості за недоплачену частину основного розміру пенсії з 25.01.2017 року в розмірі 91 126,57 грн. – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. При цьому відповідно до п.п.15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Суддя С.О. Cтефанов

.