Рішення № 85201498, 25.10.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4476/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., позивач – не з`явився, представника відповідача – Погожого Д.В. (за довіреністю), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просить:

- визнати протиправними дії Державної міграційної служби України з прийняття рішення від 18.04.2019 року №161-19 щодо скасування рішення від 12.03.2014 року №95-14 про визнання біженцем громадянина Афганістану ОСОБА_1 ;

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 18.04.2019 року №161-19 щодо скасування рішення від 12.03.2014 року №95-14 про визнання біженцем громадянина Афганістану ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Державну міграційну службу України поновити статус біженця громадянину Афганістану ОСОБА_1 , який було надано відповідно до рішення Державної міграційної служби України від 12.03.2014 року №95-14.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18.04.2019 року Державною міграційною службою України було винесено рішення №161-19 про втрату ним, громадянином Афганістану, статусу біженця, у зв`язку з повідомленням ним недостовірних відомостей, пред`явлення фальшивих документів, що стали підставою для визнання біженцем. 03 травня 2019 року за №118 Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області було направлено повідомлення про винесення рішення про втрату ОСОБА_1 статусу біженця та вручено повідомлення представнику ОСОБА_2 - 22.07.2019 року.

Позивач вказав, що 16.11.2012 року він звернувся за наданням міжнародного захисту із заявою №443, в якій зазначив, що працював звичайним водієм в міжнародній організації «ISAF» при американській базі в провінції Хост, вивозив вантажі, контейнери, з 2005 року на адресу позивача почали надходити листи з погрозами від ісламського угрупування «Талібан» з погрозами припинити своє співробітництво з іноземцями, проте він не виконав вимог цієї організації. В кінці січня 2007 року на будинок позивача був кинутий саморобний вибуховий пристрій, що призвело до руйнування частини будинку. Позивач зазначив, що в матеріалах особової справи наявні листи з погрозами на його адресу, з офіційним перекладом, що були надані ним особисто під час другого звернення до органів міграційної служби.

12.03.2014 року ДМС України прийнято рішення №95-14 про визнання позивача біженцем. 02.12.2016 року ДМС України було прийнято рішення №624-16 про скасування рішення ДМС України від 12.03.2014 року № 95-14 про визнання громадянина Афганістану ОСОБА_1 біженцем, у зв`язку з повідомленням ним недостовірних відомостей, що стали підставою для визнання його біженцем.

Позивач зазначив, що у 2017 році він звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 02.12.2016 року №624-16 та зобов`язання повернути посвідчення біженця. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 року позивачу було відмовлено у задоволенні позову. 29.09.2017 року позивач звернувся до Одеського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 року, в якій просив постанову скасувати, а його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. 12.12.2017 року Одеським апеляційним адміністративним судом було винесено постанову згідно якої, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №624-16 від 02 грудня 2016 року про скасування рішення про визнання біженцем від 12.03.2014 року №95-14. Зобов`язано Державну міграційну службу України видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановленому законом порядку посвідчення біженця та проїзний документ.

Позивач зазначив, що 12.03.2018 року Одеським окружним адміністративним судом йому було видано виконавчий лист щодо примусового виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 року. 18.07.2018 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про зобов`язання Державну міграційну службу України видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановленому законом порядку посвідчення біженця та проїзний документ.

Позивач вказав, що після його неодноразових звернень та заяв, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 року була виконана Державною міграційною службою України, але тільки частково і тільки після того, як він звернувся до Державної виконавчої служби України з заявою про ініціювання питання щодо притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Державної міграційної служби України, в частині видачі йому посвідчення біженця. У частині видачі проїзного документу постанова суду не виконана до теперішнього часу.

Позивач зазначив, що 20.05.2019 року він звернувся до Міністерства внутрішніх справ України з відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення за ст. 367 КК України, які були перенаправлені до слідчого управління ГУ НП в м. Києві. У заяві позивач просив невідкладно розпочати досудове розслідування, у формі попереднього слідства, з підстави вчинення правопорушення, що має ознаки складу злочину, передбаченого ст.367 КК України відносно голови Державної міграційної служби України ОСОБА_3 . Дані матеріали 14.06.2019 року зареєстровані в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинення кримінальних правопорушень та інші події Шевченківського УП ГУНП у м. Києві за №47384, розгляд яких було доручено дільничним офіцерам. Проте жодних дій, спрямованих на внесення наданих позивачем відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та здійснення досудового слідства даним органом досудового слідства не вчинялося.

Позивач вказав, що 08 липня 2019 року ним було отримано відповідь-відмову, відповідно до якої вказано, що в ході перевірки ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст.367 КК України не встановлено та складено довідку, відповідно до якої у зазначеному зверненні підстав для внесення відомостей до ЄРДР не вбачається та матеріали перевірки списані до справи управління поліції.

11.07.2019 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва зі скаргою на протиправну бездіяльність Шевченківського УПГУНП у м. Києві щодо не внесення відомостей до ЄРДР. На теперішній час справа знаходиться на розгляді.

Також позивач зазначив, що 12.03.2018 року Державна міграційна служба України звернулась до Верховного суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 року. Згідно ухвали суду від 19.04.2018 року у справі відкрито касаційне провадження. На теперішній час справа не розглянута.

Позивач вказав, що на теперішній час є незрозумілими дії Державної міграційної служби України в частині скасування рішення від 12.03.2014 року за №95-14 про визнання біженцем ОСОБА_1 , оскільки по-перше, ДМС України раніше вже було винесено рішення про скасування цього рішення (12.03.2014 року №95-14) та справа знаходиться у судових інстанціях; по-друге, ДМС України було видано ОСОБА_1 посвідчення біженця (виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду), тобто посвідчення було видано за недостовірними відомостями та фальшивими документами.

Крім того, позивач зазначив, що з 2014 року він перебуває на території України на законних підставах, має постійне місце реєстрації та проживання, працює; позивачу було продовжено строк дії статусу біженця до 12.03.2024 року; з моменту отримання позивачем статусу біженця минуло більше чотирьох років, у позивача сформувався певний уклад життя, виникли зв`язки з оточенням; позивач став на облік платників податків в Україні та отримав облікову картку платників податків.

Ухвалою від 31.07.2019 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 03 вересня 2019 року о 14:30 год.

Ухвалою від 31.07.2019 року від ГУ ДМС України в Одеській області витребувано матеріали особової справи позивача.

У підготовчому засіданні 03.09.2019 року оголошено перерву до 19.09.2019 року з метою дотримання процесуальних прав учасників справи на подання решти заяв по суті справи у визначені ухвалою суду строки.

Протокольною ухвалою від 19.09.2019 року судом продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.

Ухвалою суду від 19.09.2019 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 15 жовтня 2019 року о 14 год. 30 хв.

У судове засідання, призначене на 15 жовтня 2019 року на 14:30 год., з`явився представник відповідача.

10.10.2019 року до суду через канцелярію від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

У судовому засіданні 15.10.2019 року представник відповідача проти задоволення позову заперечував, вважав його необґрунтованим. 22.08.2019 року представник відповідача надав письмовий відзив, в якому зазначив, що громадянин Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вперше звернувся до ГУ ДМС в Одеській області 25.12.2007 року під установчими даними ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( НОМЕР_1 №07/233). За матеріалами особової справи встановлено, що позивач є громадянином Афганістану, уродженцем провінції ОСОБА_5 . За національністю пуштун, за віросповіданням мусульманин-суніт. За сімейним станом неодружений. Жодних документів, що посвідчують особу надано не було. Щодо причин звернення за міжнародним захистом, позивач повідомив, що у 2005 році він нібито влаштувався на службу до військової бази міжнародних сил сприяння безпеки (ISAF) в провінції ОСОБА_5 . Через зазначену роботу на адресу особи почали надходити погрози з боку представників радикального руху «Талібан», які вимусили його виїхати з Афганістану. За результатами розгляду матеріалів справи Держкомнацрелігій України прийняв рішення від 19.06.2008 року №524-08 про відмову у наданні статусу біженця відповідно до абзацу п`ятого статті 10 закону України «Про біженців», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні. Зазначене рішення позивач оскаржив у судових інстанціях, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2009 року по справі №2-а-10329/08/1570 йому було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

16.11.2012 року позивач вдруге звернувся за захистом до ГУ ДМС в Одеській області під установчими даними ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ОС № ODS 12/469). На підтвердження особи було надано паспортний документ громадянина Афганістану серії НОМЕР_2 , виданий Посольством Афганістану в Україні 15.05.2010 року. Щодо проблематики переслідування, позивач повідомив, що у 2005 році він влаштувався до міжнародних сил сприяння безпеки Афганістану як водій. За словами позивача, через співпрацю з іноземцями він почав отримувати листи з погрозами з боку представників радикального руху « ОСОБА_6 ». У січні 2007 року, за словами позивача, до його будинку було підкинуто вибуховий пристрій, що і спричинило його виїзд з Афганістану.

За результатами повторного розгляду заяви ДМС України прийняла рішення від 12.03.2014 року №95-14 про визнання позивача біженцем, відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особа, яка має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань та належності до певної соціальної групи та документовано відповідним посвідченням біженця серії НОМЕР_3 та проїзним документом біженця для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 .

Представник відповідача зазначив, що підставою для початку відповідної процедури стали листи окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» ДПС України від 13.04.2016 року №43/2446 та ДМС України від 13.04.2016 №8.6/2410-16, з яких вбачається, що ОСОБА_1 під час виїзду за межі території України використовував країну ОАЕ у якості транзитної країни та відвідував Афганістан, з чого вбачається, що біженець добровільно скористався захистом країни своєї громадянської належності, що в свою чергу, є одною з підстав для втрати статусу біженця. Щодо підтвердження перебування в Афганістані була надана довідка ООО «Аероклуб-АМС», якою підтверджується бронювання позивачем перельоту Дубаї-Кабул рейсом авіакомпанії Safi Airways від 31.01.2016 року №202. Для проведення відповідної процедури у телефонному режимі позивачу було повідомлено про необхідність відвідання відділу по роботі з шукачами захисту. 15.04.2016 року із позивачем був проведений протокол співбесіди з метою з`ясування факту відвідання країни громадянської належності, детального встановлення причин та обставин виїзду разом із відсутністю або наявністю переслідувань чи інших загроз життю в Афганістані.

На підставі вищепроведеного аналізу ГУ ДМС України в Одеській області в 2016 році було підготовлено висновок про те, що позивач надав спотворену історію переслідування, що стала підставою для визнання його біженцем. Об`єктивно невірною та необгрунтованою у даному випадку виглядала інформація щодо трудової діяльності біженця та фактів його переслідування в Афганістані. Додатково, біженець надав неправдоподібну інформацію щодо виїзду на територію нашої країни, у тому числі шляхом приховування факту наявності в нього національного паспорту громадянина Афганістану серії НОМЕР_5 .

Представник відповідача вказав, що на підставі отриманих відомостей ГУ ДМС України в Одеській області було підготовлене рекомендаційне подання про скасування рішення про визнання біженцем, яке підтримано рішенням ДМС від 02.12.2016 № 624-16. Зазначене рішення позивач оскаржив у судових інстанціях, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 року по справі №815/3622/17 позивачу було відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Зазначене рішення позивач оскаржив в апеляційній інстанції, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 року адміністративний позов позивача було задоволено, відповідне рішення ДМС України від 02.12.2017 року №624-16 скасовано, на виконання судової постанови позивача документовано відповідним посвідченням біженця серії НОМЕР_6 , терміном дії до 05.03.2019 року.

Представник відповідача зазначив, що аналізом наявних матеріалів особової справи та відповідних судових рішень в свою чергу виявлені нові елементи, які очевидно вказують на факти приховування важливої інформації або надання завідомо неправдоподібних відомостей з боку позивача, у зв`язку з чим 07.05.2018 року ініційовано додаткову перевірку обставин, що слугували визнанню позивача біженцем, відповідно до статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та п.7.3 розділу VII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених МВС України. Позивача належним чином поінформовано про початок відповідної процедури листом ГУ ДМС України в Одеській області від 07.05.2018 року №5/1-375, призначені відповідні протоколи співбесід для встановлення усіх обставин, але інтерв`ю позивачем було проігноровано. 02.04.2019 ОСОБА_1 письмово звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із клопотанням щодо відмови брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання, тому послідуючий аналіз та розгляд проведені шляхом аналізу наявних матеріалів та додаткових нововиявлених фактів.

Заслухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 – громадянин Афганістану, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м. Хост, за національністю – пуштун, за віросповіданням – іслам-суніт.

Судом встановлено, що позивач вперше звернувся за наданням міжнародного захисту 24.12.2007 року.

Рішенням Держкомнацрелігій України від 19.06.2008 року №524-08 позивачу відмовлено у наданні статусу біженця. Зазначене рішення позивач оскаржував в судовому порядку.

16.11.2012 року позивач повторно звернувся за наданням міжнародного захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України №95-14 від 12.03.2014 року громадянин Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний біженцем, відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, як особу, яка має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань та належності до певної соціальної групи (а.с. 79, т. 2)

18.04.2016 року Управлінням з питань захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області складено подання про скасування рішення щодо визнання біженцем. У зазначеному поданні вказано, що позивач приховує важливі факти щодо перебування у м. Дубаї скоріш за все з метою приховування власного виїзду до Афганістану, що з урахуванням повернення особи до України може вважатися елементом користування захистом країни громадянської належності та є підставою для втрати статусу біженця. В той же час, приймаючи до уваги цілеспрямовані заперечення позивача щодо відвідання Афганістану, вбачається неможливим встановлення умов добровільності виїзду, наявності певної мотивації виїзду та фактичного отримання захисту. У поданні наведено порівняння відомостей про історію переслідування позивача, яку він повідомляв у 2007 році, у 2012 році та під час додаткового опитування у 2016 році, а також проаналізовано інформацію по країні походження позивача (а.с. 121-128, т. 2).

02.12.2016 року ДМСУ прийнято рішення №624-16 про скасування рішення ДМС України від 12.03.2014 року № 95-14 про визнання громадянина Афганістану ОСОБА_1 біженцем у зв`язку з повідомленням ним недостовірних відомостей, що стали підставою для визнання його біженцем (а.с. 115-119, т. 2).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року по справі №815/3622/17 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 02.12.2016 року №624-16 та зобов`язання повернути посвідчення біженця (а.с. 95-99, т. 2).

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову. Задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №624-16 від 02 грудня 2016 року про скасування рішення про визнання біженцем від 12.03.2014 року №95-14. Зобов`язано Державну міграційну службу України видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановленому законом порядку посвідчення біженця та проїзний документ (а.с. 72-77, т. 2).

У постанові від 12.12.2017 року по справі №815/3622/17 Одеський апеляційний адміністративний суд встановив, що підставою для початку проведення процедури, передбаченої ст.11 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” (позбавлення статусу біженця), у поданні зазначений лист №43/2446 від 13.04.2016 р. окремого контрольно-пропускного пункту “Київ”, в якому зазначено, що 13.04.2016 року у пункт пропуску для міжнародного повітряного сполучення “Бориспіль”, рейсом №374 сполученнями “Дубай-Київ”, прибула особа з проїзним документом біженця для виїзду за кордон № НОМЕР_4 , громадянина Ісламської Республіки Афганістан на ім`я ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, орган видачі MS00, термін дії якого 14.06.14-12.03.19 року, а також посвідчення біженця серії НОМЕР_3 видане на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В листі вказано, що у відповідності до посадкового квитка авіалінії “Міжнародні авіалінії України” та трансферного талону міжнародного аеропорту Дубаї, вищевказаний іноземець під час виїзду за межі України, країну Об`єднані ОСОБА_8 використовував як транзитну країну та ймовірно за власним паспортним документом гр. Ісламської Республіки Афганістан перебував в країні громадянської належності.

У постанові вказано, що підставою для такого висновку став лист ТОВ “Аероклуб-АМС” від 13.04.2016 року № 04/А стосовно перевезення громадянина Афганістану ОСОБА_9 , в якому повідомлено: мовою оригіналу « 3. Также в бронировании присутствовал перелет Дубай - Кабул рейсом авиакомпании Safi Airways № НОМЕР_7 /01/2016 г. ОСОБА_10 ли оформлен авиабилет на данный маршрут и был ли перевезен пассажир по данному маршруту не представляется возможным, так как рейс выполнялся другой авиакомпанией”.

Також відповідно до оскарженого рішення підставою для скасування рішення про надання статусу біженця є проведення порівняння отриманої під час співбесіди від 15.04.2016 року інформації із матеріалами, що стали підставою для визнання біженцем (заява від 16.11.2012 року, анкета від 16.11.2012 року та протокол співбесіди від 11.12.2012 року) та попередніми матеріалами (звернення за захистом від 24.12.2007 року)

Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо правомірності оскарженого рішення з посиланням на встановлені відповідачем розбіжності, які зазначені в оскарженому рішенні.

При цьому апеляційний суд зазначив, що події, про які апелянт надавав відомості, відбулись у 2004-2007 роках, тобто 10 та більше років від проведення останньої співбесіди – 15.04.2016 року, під час якої вказані узагальнені та не конкретизовані відомості узгоджуються з відомостями, наданим апелянтом під час проведення анкетування у 2012 році. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність факту повідомлення апелянтом недостовірних відомостей у 2012 році, які стали підставою для надання статусу біженця

Апеляційний суд також встановив, що в поданні про скасування рішення щодо визнання біженцем відповідач послався на повідомлення апелянтом під час додаткового опитування 15.04.2016 року неправдивої інформації щодо отримання власного паспортного документу на території України, проте який він отримав у 2010 році в посольстві Ісламської Республіки Афганістан на території України.

Апеляційний суд зазначив, що вказана обставина не може бути підставою для прийняття оскарженого рішення з посиланням на ч.6 ст.11 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, оскільки не існувала на час вирішення питання про надання апелянту статусу біженця.

Апеляційний суд зазначив, що подання про скасування рішення щодо визнання біженцем ґрунтується на безпідставних припущеннях відповідача стосовно того, що відсутність оригіналу національного паспорту вказує на те, що апелянт, перебуваючи у статусі біженця, ймовірно використовував цей документ для виїздів до країни громадянської належності, що потребує додаткової перевірки можливостями ДМС. Апеляційний суд вказав на те, що зазначені припущення відповідача ґрунтуються на безпідставних припущеннях, викладених в листі окремого контрольно-пропускного пункту “Київ” № 43/2446 від 13.04.2016 р. та доданого до нього додатку.

При цьому апеляційний суд відхилив, як підставу правомірності прийнятого оскарженого рішення, посилання відповідача у письмових запереченнях на апеляційну скаргу на інформацію щодо країни походження, оскільки зазначені відомості не були підставою для прийняття оскарженого рішення.

Апеляційний суд зазначив, що, посилаючись в оскарженому рішенні на п.32 коментаря УВКБ ООН, відповідно до якого зміна оцінки достовірності попередніх тверджень заявника про підстави для отримання статусу біженця виправдана лише у тому випадку, коли вони суперечать нововиявленій об`єктивній обставині. Відповідач ні в оскарженому рішенні, ні у письмових запереченнях на адміністративний позов та на апеляційну скаргу не навів нововиявлену об`єктивну інформацію (тобто інформацію, яка існувала на час надання апелянту статусу біженця, яке була з`ясована у часі пізніше), яка підтверджувала б повідомлення апелянтом у 2012 році недостовірних відомостей, або факт пред`явлення фальшивих документів, що стали підставою для визнання апелянта біженцем.

07.05.2018 року начальник відділу по роботі з шукачами захисті – заступник начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області Голотенко В.А. звернувся до заступника начальника Головного управління – начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області Максименка А.В. з доповідною запискою, у якій вважав за необхідне провести додаткову перевірку обставин, що слугували визнанню громадянина Афганістану ОСОБА_1 біженцем, у відповідності до ст.11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», шляхом початку відповідної процедури від 07.05.2018 року (а.с. 46-47, т. 2).

09.04.2019 року заступником начальника Головного управління – начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області Максименком А.В. затверджено подання про скасування рішення ДМС України від 12.03.2014 року №94-14 про визнання біженцем громадянина Афганістану ОСОБА_1 (а.с. 210-219, т. 1).

18.04.2019 року Державною міграційною службою України прийнято рішення №161-19 про скасування рішення ДМС України від 12.03.2014 року №94-14 про визнання біженцем громадянина Афганістану ОСОБА_1 (а.с. 201-206, т. 1).

В оскаржуваному рішенні зазначено, що процедуру скасування рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем ініційовано Головним управлінням у зв`язку з тим, що на адресу Головного управління листом ДСІОБГ ДМС від 13.04.2016 року №8.6/2410-16 надійшло клопотання Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України від 13.04.2016 року №43/2446 щодо припинення вказаним іноземним громадянином статусу біженця у зв`язку з можливим відвідуванням ним країни громадянської належності.

Під час співбесіди 15.04.2016 року, проведеної з ОСОБА_1 у рамках здійснення перевірочних заходів, Головним управлінням встановлено, що останній не надав логічно впорядкованого пояснення щодо свого перебування в ОАЕ (де проживав, чим займався, які місця відвідував). Водночас, з`ясовано, що під час співбесіди 15.04.2016 року він повідомив іншу інформацію про причини та обставини залишення країни громадянської належності, ніж та, що міститься в матеріалах особової справи № ODS 12/469, і яка стала підставою для визнання його біженцем, а також, іншу інформацію, ніж повідомлена ним на час звернення за наданням статусу біженця у 2007 році (о/с №07/233).

Останнє дало підстави для ініціювання Головним управлінням процедури скасування рішення про визнання біженцем громадянина Афганістану ОСОБА_1 .

У рішенні вказано, що після проведення відповідних процедурних заходів рішенням ДМС України від 02.12.2016 року №624-16 було скасовано рішення ДМС України від 12.03.2014 №95-14 про визнання біженцем громадянина Афганістану ОСОБА_1 у зв`язку з повідомленням ним недостовірних відомостей, що стали підставою для визнання його біженцем. Законність останнього підтверджено постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.09.2017 року (справа №815/3622/17).

Разом з тим, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, рішення ДМС України від 02.12.2016 року №624-16 було визнано протиправним та скасовано, ОСОБА_1 було документовано посвідченням біженця серії НОМЕР_6 та проїзним документом біженця серії ТБ №003818.

У рішенні №161-19 від 18.04.2019 року вказано, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 року підтверджено законність прийняття рішення ДМС України про визнання ОСОБА_1 біженцем. При цьому, колегія суддів вважає, що суперечності у твердженнях ОСОБА_1 щодо причин та обставин залишення території країни громадянської належності, повідомлені під час звернень у 2007 і 2012 роках та під час співбесіди 15.04.2016 року, викликані часовим фактором.

Разом з тим, у судовому засіданні не встановлено, з яких причин особа, яка під час співбесід не повідомляла про проблеми з пам`яттю і під час медичного огляду на території України була визнана здоровою (арк. 211, о/с № 12/469), всього лише через три з половиною роки після визнання біженцем забула суттєві події із свого життя і не може пригадати: була військовослужбовцем і мала доступ до потрібної Талібан інформації, чи вільнонайманим водієм вантажівки; розвозила вантажі чи патрулювала на блокпості і не пропускала представників Талібан на підконтрольні уряду Афганістану території, а також, що на підтвердження своєї історії надала до Головного управління у 2012 копії документів з перекладом українською мовою, зробленим на території України; частину його будинку було зруйновано вибуховим пристроєм, чи останній потрапив на город; прямуючи в Україну, він перетинав територію Таджикистану, чи ніколи там не був тощо.

Останнє дало підстави Головному управлінню повторно ініціювати додаткову перевірку обставин визнання ОСОБА_1 біженцем, про що його було повідомлено листом від 07.05.2018 року №5/1-375 та запрошено на співбесіду 18.05.2018 року. Однак, він 18.05.2018 року на співбесіду не з`явився, про причину неявки Головне управління не повідомив. Лише ІНФОРМАЦІЯ_4 року, майже через рік після запрошення на співбесіду, він надіслав до Головного управління заяву про відмову приймати участь у встановленні обставин його справи, мотивуючи тим, що усі обставини його справи встановлені у судовому засіданні.

Як зазначено відповідачем у рішенні №161-19 від 18.04.2019 року, з аналізу інформації, яку ОСОБА_1 надав під час звернень у 2007 році, 2012 році, під час співбесіди 15.04.2016 року та під час судових засідань, можна зробити висновок, що через відмову у наданні статусу біженця у 2007 році він при повторному зверненні за захистом в Україні у 2012 році змінив деталі причин та обставин залишення ним Афганістану, які він повідомив під час першого звернення у 2007 році таким чином, щоб вони відповідали копіям документів, які він надав для долучення до матеріалів особової справи № ODS 12/469.

У рішенні вказав, що з огляду на те, що ОСОБА_1 не надав під час першого звернення жодних підтверджуючих документів своєї історії, під час другого звернення деталі історії змінив та надав копії документів, які цю історію підтверджують, а під час співбесіди 15.04.2016 року навіть не згадав, що такі документи надавав до Головного управління, є серйозні підстави вважати, що під час звернення за захистом у 2012 році він надав недостовірні відомості про причини та обставини залишення країни громадянської належності, ніж повідомлені під час першого звернення у 2007 році, коли він тільки-но прибув на територію України, і обставини проживання в Афганістані ще не встигли стертися з його пам`яті, і які він не підтвердив документально.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що з огляду на наведене, а також той факт, що під час останньої співбесіди іноземець повідомляє про інші обставини справи, ніж під час звернення із заявою, та спростовує долучення до особової справи копій документів у 2012 році, є серйозні підстави вважати, що останній завідомо надав об`єктивно недостовірні відомості про обставини залишення країни громадянської належності та пред`явив фальшиві документи, які стали підставою для надання йому статусу біженця, тому відповідне рішення ДМС України повинно бути скасоване в установленому порядку.

Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закон України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно ч.1 ст.11 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа:

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

Відповідно до ч.6 ст.11 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, скасовується, якщо вона повідомила недостовірні відомості, пред`явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ч.8 ст.11 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, уповноважені посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за наявності підстав, зазначених у частинах першій, п`ятій та шостій цієї статті, вносять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за власною ініціативою.

Відповідно до ч.9 ст.11 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, у поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ч.10 ст.11 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за поданням уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.

Відповідно до ч.14 ст.11 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі виявлення помилок або неточностей у відомостях про особу, внесених до рішень про втрату, позбавлення статусу біженця або додаткового захисту і про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з письмовим висновком, приймає рішення про їх виправлення.

Як зазначено судом вище, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову. Задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №624-16 від 02 грудня 2016 року про скасування рішення про визнання біженцем від 12.03.2014 року №95-14. Зобов`язано Державну міграційну службу України видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановленому законом порядку посвідчення біженця та проїзний документ (а.с. 72-77, т. 2).

Суд зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення від 18.04.2019 року №161-19 щодо скасування рішення Державної міграційної служби України від 12.03.2014 року №95-14 про визнання біженцем громадянина Афганістану ОСОБА_1 , Державна міграційна служба України фактично вдається в тлумачення і аналіз тих доказів, які досліджувалися Одеським апеляційним адміністративним судом під час винесення постанови від 12 грудня 2017 року по справі №815/3622/17, і не погоджуючись з певними обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції, ДМС України повторно з підстав, викладених в рішенні №624-16 від 02 грудня 2016 року, приймає рішення про скасування рішення Державної міграційної служби України про визнання біженцем громадянина Афганістану ОСОБА_1 .

Тобто, оскаржуване рішення ДМС України від 18.04.2019 року №161-19 щодо скасування рішення Державної міграційної служби України від 12.03.2014 року №95-14 про визнання біженцем громадянина Афганістану ОСОБА_1 було прийнято з тих же фактичних і юридичних підстав, що і рішення ДМС України №624-16 від 02 грудня 2016 року, яке визнано протиправним та скасовано постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року по справі №815/3622/17.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування рішення Державної міграційної служби України від 18.04.2019 року №161-19 щодо скасування рішення Державної міграційної служби України від 12.03.2014 року № 95-14 про визнання біженцем громадянина Афганістану ОСОБА_1 ; зобов`язання Державну міграційну службу України поновити статус біженця громадянину Афганістану ОСОБА_1 – є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Скасовуючи оскаржуване рішення суд вважає за необхідне з метою повного захисту порушених прав позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати це рішення протиправним.

При цьому, у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій Державної міграційної служби України з прийняття рішення від 18.04.2019 року №161-19 щодо скасування рішення від 12.03.2014 року №95-14 про визнання біженцем громадянина Афганістану ОСОБА_1 - належить відмовити, оскільки визнання протиправними дій Державної міграційної служби України з прийняття оскаржуваного рішення не є належним способом захисту порушеного права позивача.

Дії відповідача з прийняття рішення є складовою самого рішення. Тому, визнаючи протиправним та скасовуючи рішення відповідача №161-19 від 18.04.2019 року, суд повністю поновлює порушені права позивача.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 18.04.2019 року № 161-19 щодо скасування рішення Державної міграційної служби України від 12.03.2014 року № 95-14 про визнання біженцем громадянина Афганістану ОСОБА_1 .

Зобов`язати Державну міграційну службу України (адреса: вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) поновити статус біженця громадянину Афганістану ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасною подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25 жовтня 2019 року.

Суддя В.В. Андрухів

.