Рішення № 85201350, 25.10.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2019 р. справа № 400/2946/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в спрощеному позовному провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,Миколаїв,54020

про:визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просить визнати протиправними дії відповідача; зобов`язати відповідача скасувати рішення про відмову в призначені пенсії, прийняти нове рішення та визнати за позивачем право на пенсію за вислугою років.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона працювала на посаді акушерки в закладах охорони здоров`я та має понад 25 років трудового стажу, у зв`язку з чим звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, однак відповідач своїм рішенням відмовив у призначені їй пенсії з підстав відсутності станом на 01.04.2015 р. стажу 25 років, не зважаючи на те, що 04 червня 2019 року Конституційним Судом України ухвалено Рішення №2-р/2019, яким Суд визнав неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (в редакції змін, внесених Законом № 213 та Законом № 911, далі-Закон №1788).

Ухвалою суду від 20.09.2019 року відкрито провадження у справі за правилами строщеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Від відповідача надійшов до суду відзив, згідно якого просив відмовити у задоволенні позову, з огляду на те, що за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 (далі-Закон №1058) необхідно звернутись до положень п. е ст. 55 Закону №1788 (в редакції від 28.12.2015 р.), відповідно до якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати станом на 31.12.2015 р. -25 р. і 6 місяців, а позивача станом на 01.04.2015 р. стаж складає 24 роки, на 31.12.2015 р. -24 роки і 9 місяців, на 11.10.2017 р. – 26 років 6 місяців. Порядок виконання рішення Конституційного Суду №2-р/2019 від 04.06.2019 р. щодо призначення пенсій за вислугу років на даний час відсутній.

Відповідно до ч.1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Інших заяв і клопотань учасники справи суду не подавали.

Інших процесуальних дій у справі судом не вчинялось.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Позивач у період з 1991 р. по 27.07.2019 р. працювала на посаді акушерки в закладах охорони здоров`я та страховий стаж станом на 11.10.2017 р. складає 26 років і 6 місяців, що підтверджується трудовою книжкою та листами відповідача.

Згідно розписки-повідомлення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва, правонаступником якого є відповідач, вбачається, що позивач 01.08.2019 р. звернулась із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років, до заяви були надані довідка про присвоєння ідентифікаційного коду, паспорт громадянина України та трудова книжка. Заяву прийнято відповідачем у той же день 01.08.2019 р.

23.08.2019 р. відповідачем прийнято рішення №295/03-19, яким позивачу відмовлено у призначені пенсії за вислугу років, а також визначено повернутись до розгляду даної заяви після надання роз`яснень порядку виконання рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 р.

Позивач вважає вищезазначене рішення відповідача протиправним, у зв`язку з чим звернулась до суду з даним позовом.

Суд вирішуючи спір між сторонами, виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", іншими законами і нормативно- правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Якщо міжнародним договором України встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно з п.2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Відповідно до ст. 51 Закону №1788, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.

З прийняттям Закону № 213 було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону № 1788, а Закон № 911 встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (п. "е" ст. 55 Закону № 1788) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

04.06.2019 р. Конституційним Судом України було ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України ухвалюючи Рішення №2- р/2019, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому Рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Відповідно до статті 51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788 - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону № 1788 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення №2-р/2019 - з 04.06.2019.

Таким чином, на день звернення позивача до відповідача пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники, зокрема, охорони здоров`я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.

Тому, посилання відповідача на положення абзацу 19 пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції Закону №911-УІІІ від 24.12.2015 року) щодо набуття позивачем права на пенсію за вислугу років після досягнення віку 55 років та обмеження цього права наявністю спеціального стажу - є безпідставними.

За правилами ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав у рішенні по справі “Суханов та Ільченко проти України” розцінив відмову в перерахунку пенсії через не встановлення певного порядку, як порушення майнового інтересу заявника, що передбачено у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічну правову позицію Європейського суду з прав людини викладено у справі “Бутченко проти України”, у якій констатовано, що Кабінет Міністрів України повинен був запровадити правові механізми, необхідні для реалізації прав громадян на соціальні пільги.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відповідачем не доведено існування будь-яких об`єктивних та законних підстав для того, щоб відмовляти позивачу призначенні пенсії на підставі того, що відсутній певний порядок її призначення.

Статтею 62 Закону №1788 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Так, судом із записів у наданій позивачем копії трудової книжки встановлено, що позивач працювала на посаді акушерки у закладах охорони здоров`я з 1991 р. по 27.07.2019р., тобто більше 25 років. Відтак, на момент звернення до відповідача позивач має право на пенсію за вислугу років.

При цьому, суд не погоджується з твердженням позивача, що пенсія їй має бути призначена з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України - 04.06.2019 р., з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закон № 1058, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Враховуючи, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулася до пенсійного органу 01.08.2019 року, то саме з цієї дати її права підлягають відновленню, шляхом зобов`язання відповідача призначити пенсію на пільгових умовах.

Відповідно до положень ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, з огляду на зазначені обставини та норми права, що регулюють спірні правовідносини з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 року, суд вважає протиправною відмову відповідача, викладену у спірному рішенні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволенні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач надала квитанцію про сплату судового збору№0.0.1466651636.1 від 17.09.2019 р. в сумі 768,40 грн., який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, позивач заявила про понесені нею витрати на правничу допомогу в сумі 800 грн. Відповідач заявив у відзиві клопотання проти стягнення з нього правничої допомоги.

За правилами ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано копію квитанції до прибуткового ордера від 14.09.2019 р. про сплату адвокату Тетьяковій Л.Ю. за позовну заяву про визнання протиправними дій, однак в цій квитанції не конкретизовано, що надані адвокатом послуги саме з підготовки позовної заяви у даній справі, враховуючи і те, що позивачем не надано до суду, ні копії договору з адвокатом, ні ордеру.

Аналогічна правова позиція підтверджена постановою Верховного Суду у справі №821/1594/17, відповідно до якої Верховний Суд, зазначив, що належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи, у яких конкретизовано справу, в якій таку допомогу надано.

Також, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

Отже, суд вважає не підтвердженими належними доказами понесення позивачем витрат на правничу допомогу і вважає за необхідне відмовити позивачу у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 3844159) задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії за вислугу років.

3. Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) про відмову в призначені пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) від 23.08.2019 р. №295/03-19-р.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) прийняти рішення про призначення з 01.08.2019 р. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) пенсії за вислугу років.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 768,40 грн.

6. Відмовити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) у відшкодуванні витрат на правничу допомогу в сумі 800 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159).

7. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є. В. Марич