Рішення № 85201267, 17.10.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.002603

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року

зал судових засідань № 12

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кузана Р.І.,

секретар судового засідання Козак О.М.,

за участю:

представника відповідача Брильовської О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації (місцезнаходження:79008, м.Львів, вул.Винниченка, 18, код ЄДРПОУ 40301597) (далі – відповідач, Департамент дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА №75к від 02.05.2019, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу інвестиційної та кошторисної діяльності управління дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Відділу інвестиційної та кошторисної діяльності Управління дорожнього господарства Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації (м. Львів, вул. Винниченка, 18, ЄДРПОУ 40301597) з 03.05.2019;

- стягнути із Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 03.05.2019 до дня прийняття рішення суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що т.в.о директора Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА ОСОБА_2 Т.П. відповідно до ст.83, 86 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015, ст.36, 47 КЗпП України від 10.12.1971, статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 та на підставі заяви ОСОБА_1 прийнято наказ №75к від 02.05.2019 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 », яким позивача звільнено з посади начальника відділу інвестиційної та кошторисної діяльності управління дорожнього господарства департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації із займаної посади за угодою сторін з 02.05.2019. Підставою для звільнення в наказі вказано заяву позивача від 02.05.2019. Проте, позивач наголошує на тому, що заява про звільнення написана ним внаслідок незаконного впливу керівника ОСОБА_3 , який наголошував, що така заява має бути підписана позивачем без зазначення дати її написання. Позивач додатково зазначає, що керівництво департаменту нагадувало йому про наявність цієї зави, та що для його звільнення з посади необхідно поставити лише потрібну дату в написаній заяві, що, як стверджує позивач, й було зроблено в подальшому. З цих підстав ОСОБА_1 вважає, що його звільнено з посади із порушенням встановленого законодавством порядку, а тому оскаржуваний наказ про його звільнення є протиправним та підлягає скасуванню, а він поновленню на відповідній посаді із стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою від 28.05.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідач 14.06.2019 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позовних вимог просить відмовити. Відзив обґрунтований тим, що ОСОБА_1 працював у Департаменті дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА на посаді начальника Відділу інвестиційної та кошторисної діяльності Управління дорожнього господарства. 02.05.2019 позивачем подано заяву про звільнення за згодою сторін з 02.05.2019. Відповідач вказує, що на підставі поданої позивачем заяви Т.в.о. директора департаменту Оприском Т.П. видано наказ від 02.05.2019 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 », яким позивача з 02.05.2019 звільнено із займаної посади. Відповідач зазначає, що у зв`язку з відмовою від ознайомлення позивача із оскаржуваним наказом, 02.05.2019 складено акт відмови від ознайомлення. 07.05.2019 ОСОБА_1 ознайомився з наказом від 02.05.2019 №75к, проте не погодився з таким.

Окрім цього, відповідач вважає, що твердження позивача про те, що на нього був створений незаконний вплив керівника Департаменту не заслуговують на увагу, оскільки є голослівними та не надано жодних доказів щодо їх підтвердження та носять характер суб`єктивних припущень. Враховуючи наведене, представник відповідача вважає, що відсутні підстави для скасування наказу від 02.05.2019 №75к, яким ОСОБА_1 звільнено із займаної посади, оскільки такий був прийнятий на підставі власноручно написаної заяви позивачем. З цих підстав у задоволенні позову просить відмовити повністю.

Представником позивача 05.07.2019 подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що заяву про звільнення дійсно було написано ОСОБА_1 , однак без усіх відомостей, які були зазначені в ній на момент видання оскаржуваного наказу №75к від 02.05.2019, а саме – після слів «за згодою сторін з» позивачем не було написано « 02.05», а нижче перед словом «року» позивач не писав « 02.05». Окрім цього, підтвердження факту, що позивач 02.05.2019 не писав заяву про звільнення є те, що заява написана на ім`я ОСОБА_3 , однак в день звільнення 02.05.2019 Т.в.о. департаменту виконував ОСОБА_4 . Враховуючи наведене, вважає, що позовну заяву необхідно задовольнити повністю.

Ухвалою від 07.08.2019 суд відмовив у задоволенні заяви представника позивача про призначення судової експертизи у даній справі.

Ухвалою від 07.08.2019 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце його проведення. Подав клопотання, в якому вказав про те, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. Справу просить розглядати без його участі та участі його представника.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просила суд у задоволені позову відмовити повністю.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 працював у Департаменті дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації на посаді начальника Відділу інвестиційної та кошторисної діяльності Управління дорожнього господарства департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА з травня 2018 року.

З пояснень представника відповідача та долучених до справи копій наказу «Про надання відпустки Букрію В ОСОБА_5 .» № 38-к від 12.03.2019, заяви від 12.03.2019 та табелів обліку використання робочого часу судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13.03.2019 до 11.04.2019 включно перебував у щорічній відпустці. З 12.04.2019 перебував на лікарняному та 02.05.2019 приступив до виконання трудових обов`язків.

02.05.2019 ОСОБА_1 подав на ім`я Т ОСОБА_6 в.о директора Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА Кокотайла ОСОБА_7 . ОСОБА_8 . заяву, в якій просив звільнити його із займаної посади начальника Відділу інвестиційної та кошторисної діяльності Управління дорожнього господарства Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА за згодою сторін з 02.05.2019.

Згідно з Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації №84/0/8-19 від 23.04.2019 ОСОБА_3 , заступникові директора департаменту – начальнику управління дорожнього господарства департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку обласної державної адміністрації, т.в.о. директора департаменту, надано частину щорічної основної відпустки за період роботи з 10.03.2018 до 09.03.2019 тривалістю 2 календарні дні з 02.05.2019 до 03.05.2019. На час відпустки ОСОБА_3 тимчасово покладено виконання обов`язків директора департаменту на начальника управління транспорту та зв`язку ОСОБА_4

02.05.2019 Т ОСОБА_6 в.о директора Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА ОСОБА_9 Т.П., відповідно до ст.83,86 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015, статтей 36, 47 КЗпП України від 10.12.1971, статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 та на підставі заяви ОСОБА_1 прийняв наказ №75к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу інвестиційної та кошторисної діяльності управління дорожнього господарства департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації із займаної посади за угодою сторін з 02.05.2019.

Крім цього, вказаним наказом вирішено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 20.04.2018 по 19.04.2019 тривалістю 24 календарних дні, невикористану щорічну відпустку за період роботи з 20.04.2019 по 02.05.2019 тривалістю 1 календарний день та невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби тривалістю 10 календарних днів.

02.05.2019 головним спеціалістом - юрисконсультом відділу фінансового забезпечення Костиком Ю.І. складено акт про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з наказом від 02.05.2019 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 », проте сканкопію цього наказу позивач отримав.

07.05.2019 ОСОБА_1 ознайомився з наказом №75к від 02.05.2019, проте зазначив, що не погоджується з таким. Цього ж дня позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати йому витяг з наказу про його звільнення та копію його заяви.

15.05.2019 ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача із заявою, в якій просив видати йому наручно належним чином завірену копію заяви від 02.05.2019, яка відповідно до наказу департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА №75к від 02.05.2019 є підставою його прийняття.

Не погодившись з наказом про звільнення з займаної посади позивач звернувся до суду з даним позовом.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що на думку позивача наказ №75к від 02.05.2019 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » прийнятий протиправно, оскільки в заяві від 02.05.2019 ОСОБА_1 не зазначав дати звільнення, а тому не узгодив з відповідачем істотної умови розірвання трудового договору за згодою сторін. З цих підстав, позивач вважає, що його неправомірно звільнено із займаної посади 02.05.2019, а тому оскаржуваний наказ слід скасувати та поновити позивача на займаній посаді.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 № 586-XIV (далі – Закон України № 586-XIV) визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.

Відповідно до пп.1,2 ч.1 ст.1 Закону України № 586-XIV виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Згідно з ч.ч.1,3 ст.11 Закону України № 586-XIV керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій очолюють відповідні підрозділи і несуть персональну відповідальність перед головами відповідних державних адміністрацій за виконання покладених на ці підрозділи завдань. Керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій зі статусом юридичних осіб публічного права здійснюють визначені Законом України «Про державну службу» повноваження керівника державної служби у цих структурних підрозділах.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.17 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, керівник державної служби: призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на посади державної служби категорій «Б» і «В», звільняє з таких посад відповідно до цього Закону.

Згідно з п.3 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється: за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Відповідно до ст.86 Закону України «Про державну службу», державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється.

В пункті 8 Постанови від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

З огляду на зміст вказаних вище норм закону та роз`яснень Пленуму Верховного Суду України для припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України сторонам необхідно досягти згоди щодо підстави та строку з якого договір вважатиметься припиненим, а отже, й припиненими трудові права та обов`язки сторін, окрім тих, які пов`язані з наслідками припинення договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 № 21-320а13.

Судом встановлено, що заява позивача про звільнення містить підпис позивача, підставу для звільнення - угода сторін та дату звільнення – 02.05.2019. Заява написана власноручно позивачем та була прийнята відповідачем, містить резолюцію уповноваженої особи відповідача «не заперечую. 02.05.2019», що свідчить про досягнення між сторонами домовленості та наявність обопільного волевиявлення про дату та підстави припинення трудового договору.

Щодо тверджень позивача про відсутність погодженої дати звільнення, то суд такі до уваги не бере, так як у заяві позивача від 02.05.2019 чітко вказано дату з якої ОСОБА_1 просить звільнити його із займаної посади, а саме з « 02.05.2019».

Позивачем не подавалась заява про перенесення дати звільнення чи про відмову від попередньо поданої заяви про звільнення за згодою сторін, хоча таку можливість позивач мав, однак нею не скористався.

Таким чином, між роботодавцем та позивачем не було взаємної згоди щодо скасування раніше досягнутої домовленості про звільнення, тому немає підстав для анулювання такої угоди вже після видачі наказу про звільнення, отже і відсутні підстави для задоволення позову.

Позивач у позовній заяві вказує також на те, що на нього був здійснений незаконний вплив керівника Департаменту, однак доказів, що підтверджували б цей вплив, суду не надано. З цих підстав, такі доводи судом до уваги не беруться.

Щодо тверджень позивача про прийняття оскаржуваного наказу неуповноваженою особою суд зазначає, що згідно з Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації №84/0/8-19 від 23.04.2019 на час відпустки Кокотайла р.О ОСОБА_6 виконання обов`язків директора Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА покладено на начальника управління транспорту та зв`язку ОСОБА_4 , відтак вказана особа була уповноважена погоджувати заяву позивача та підписувати наказ про його звільнення.

З огляду на наведене, суд вважає, що відповідач під час прийняття оскаржуваного наказу від 02.05.2019 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » діяв у межах та у спосіб встановленими Законами України та КЗпП України, а тому відсутні підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інвестиційної та кошторисної діяльності управління дорожнього господарства департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, зазначено, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем обґрунтовано належними та допустимими доказами правомірність прийняття оскаржуваного наказу.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Щодо судових витрат, то відповідно до ст.139 КАС України такі поверненню позивачу не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підп.15 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене та підписане 25.10.2019.

Суддя Р.І. Кузан