Рішення № 85198344, 21.10.2019, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/9221/19

Провадження №2/523/3633/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2019 р. м.Одеса

Суворовський районний суд міста Одеси, в складі:

головуючого - судді Малиновського О.М.,

за участю секретаря - Шевчук М.Є.,

представників: позивача ОСОБА_1

відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в м. Одеса, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовними вимогами в яких просить визнати за ним право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 посилаючись на те, що він є власником вказаної частини на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 05 травня 2007р. Інша частина будинку належить відповідачу по справі. Позивачем був втрачений оригінал договору купівлі-продажу. З метою отримання дублікату він звернувся до приватного нотаріуса, яким він був посвідчений раніше, втім отримав відмову з посиланням на те, що такий може бути виданий тільки за згодою всіх співвласників домоволодіння. Звернення позивача до ОСОБА_4 з цього приводу залишено без задоволення. Посилаючись на ст. 392 ЦК України, позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 08 липня 2019р. провадження у справі було відкрито з призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2019р. підготовче провадження було закрито, а за згодою сторін по справі, розгляд справи по суті був призначений на 21 жовтня 2019р.

В судовому засіданні позивач пред`явлені позовні вимоги підтримав, та додатково зазначив, що відповідач відмовляє в написанні спільної заяви для отримання дублікату договору в зв`язку з тим, що шлюбні відносини між ними на теперішній час припинені, вони перебувають в неприязних відносинах, відповідач більшу частину часу на рік проживає за межами території України.

Представник відповідача направила до суду відзив на позовну заяву, в якому пред`явлені позовні вимоги не визнала в повному обсязі, зазначивши що від позивача не надходило жодної пропозиції про надання письмової згоди на видачу дублікату договору, на думку представника, позивачем не доведені обставини, необхідні для задоволення позову, оскільки відповідач не ставить під сумнів наявність у позивача права власності на частину домоволодіння, позивач не доводить неможливість реалізації свого права власності, а його право підтверджується витягом з реєстру прав на нерухоме майно

В судовому засіданні представник відповідача підтримала відзив, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши позивача, його представника, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.

Так, матеріалами справи встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 05 травня 2007р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І.І., реєстровий номер 4855, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками, в рівних частках (по Ѕ частині), домоволодіння АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В силу ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 318 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями статті 392 ЦК України, яка розміщена в главі 29 цього Кодексу, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Суд наголошує, що можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, виходячи з побудови статті 392 ЦК України, слід дійти висновку, що окремою правовою підставою для визнання за власником майна право власності є доведеність факту правомірності його набуття, факту втрати правовстановлюючого документу та неможливість його відновлення в іншій спосіб ніж в судовому порядку. При цьому оспорювання такого права, або невизнання є окремими підставами для підтвердження права власності, та з цих підстав позовні вимоги ОСОБА_3 не заявлялись.

В зв`язку з чим, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на правову позицію зазначену у постанові ВС від 13 травня 2019р. у справі №905/494/18.

Факт втрати правовстановлюючого документу на належну ОСОБА_3 частину домоволодіння підтверджується розміщенням оголошення у випуску газеті «Одеські вісті» від 05 червня 2019р.

Неможливість отримання ОСОБА_3 дублікату договору купівлі-продажу підтверджується відповіддю приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Пачевою І.І. від 03 червня 2019р., яка з посиланням на вимоги ст.53 Закону України «Про нотаріат», п.п.1.1. п.1 Глави 22 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, роз`яснила, що для отримання дублікату договору слід звернутися до нотаріуса двом співвласникам договору ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Отже, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що ОСОБА_3 у встановлений законом спосіб набув право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 , проте на теперішній час втратив правовстановлюючий документ, та не може його відновити в іншій спосіб ніж в судовому порядку, суд дійшов висновку, що пред`явлені позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо не оспорювання з боку відповідача права власності ОСОБА_3 то такі посилання, враховуючи підстави пред`явленого позову, та фактичні обставини встановлені судом, суд відхиляє та вважає їх безпідставними. Є хибними та такими що не заслуговують на увагу посилання представника відповідача на те, що у позивача відсутні докази звернення до відповідача з проханням внесення нотаріусу заяви про видачу дублікату договору, так як, по-перше: як встановлено судом, відповідач більшу частину часу проживає за межами території України; по-друге, пред`явлення ОСОБА_3 до суду позовної заяви розцінюється судом, як фактичне звернення до ОСОБА_4 для можливого її звернення до нотаріуса із відповідною заявою; по-трете, під час розгляду справи судом вносилась пропозиція щодо врегулювання спору мирним шляхом, втім така була відхилена представником відповідача.

Суд вважає, що при встановлених обставинах, ОСОБА_3 позбавлений в іншому порядку підтвердити належне йому право власності на частину домоволодіння.

Згідно наданої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, станом на 28 травня 2019р., вказане вище домоволодіння належить на праві спільної часткової власності сторонам по справі.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це лише офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення права власності та не є правовою підставою набуття такого права і не впливає на правомірність набуття права власності на майно, а так само і на можливість реалізації власником права власності.

За таких обставин суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача, про те, що наявність інформації з Реєстру нерухомого майна є достатнім документом, що підтверджує право власності ОСОБА_3 на спірне майна, та дає йому можливість володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», заява № 63566/00, від 18 липня 2006 року).

Згідно ст.141 ЦПК України суд стягує з відповідач на користь позивача понесені судові витрати в розмірі 975,06грн.

Керуючись ст.ст. 12,13,76,141,259,263-265,268, 279 ЦПК України,

ВИРІШИВ

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності задовольнити у повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (іпн. НОМЕР_1 ) право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 975,06 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 23 жовтня 2019р.

Суддя