Рішення № 85197479, 24.10.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/5396/19

В справі № 760/12146/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді Шереметьєвої Л.А., за участю секретаря - Гак Г.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом і просить стягнути з відповідача 2 884, 10 доларів США боргу за договором позики, що еквівалентно 77 449, 33 гр.

Посилається в позові на те, що 12 липня 2017 року вона передала, а відповідач отримав у борг грошові кошти в розмірі 3 000, 00 доларів США, що підтверджується розпискою відповідача.

Відповідно до вказаної розписки відповідач зобов`язався повернути грошові кошти в строк до 31 грудня 2018 року.

На виконання умов договору відповідач 08 серпня 2017 року перерахував на її рахунок грошові кошти в сумі 1 500, 00 гр., що становило 58, 17 доларів США.

За весь період відповідачем було повернуто борг на загальну суму 115, 90 доларів США, таким чином загальна сума боргу становить 2 884, 10 доларів США.

18 січня 2018 року та повторно 18 грудня 2018 року на адресу відповідача нею були направлені листи - вимоги про повернення грошових коштів.

Лист від 18 грудня 2018 року відповідачем був отриманий 22 грудня 2018 року. Однак її вимоги були проігноровані.

Виходячи з цього. невиконання відповідачем умов договору, просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 24 червня 2019 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ст. 178 ЦПК України, відповідачу був наданий строк для надання суду відзиву на позовну заяву.

Згідно з відомостями, які містяться в рекомендованому повідомленні про вручення поштових відправлень, відповідач отримав копію ухвали про відкриття провадження 17 вересня 2019 року.

Станом на день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позовну заяву суду не надав.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За правилами ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що 12 липня 2017 року між сторонами був укладений договір позики, за яким позивачка передала відповідачу в борг 3 000, 00 доларів США, про що відповідачем була видана власноручна розписка.

З розписки відповідача вбачається, що він зобов`язався повернути борг до 31 грудня 2018 року.

08 серпня 2017 року та 07 вересня 2017 року на виконання умов Договору, відповідачем було сплачено частину боргу в розмірі 3 000, 00 гр., що підтверджується відповідними касовими чеками.

/ а.с. 6; 13 - 14 /

Звертаючись до суду, позивачка зазначила, що від повернення решти суми відповідач відмовляється.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

В той же час, з точки зору закону в разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

На підтвердження укладеного з відповідачем договору позики та передачу йому грошових коштів позивачка приклала до позовної заяви засвідчену в порядку ст.95 ЦПК України копію розписки відповідача, наявність якої у неї є свідченням як укладення між сторонами договору позики, так і невиконання відповідачем умов вказаного договору.

Виходячи з викладеного вище, невиконання відповідачем зобов`язань за договором позики, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивачки та їх задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З розписки відповідача про отримання грошових коштів вбачається, що ним було отримано в борг 3 000, 00 доларів США.

За змістом ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові в справі № 373/2054/16-ц / провадження № 14-446цс18 / від 16 січня 2019 року, відповідно до ст.524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Велика Палата прийшла до висновку, що гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Звертаючись до суду позивачка просить стягнути з відповідача суму боргу в валюті позики.

З розписки відповідача вбачається, що кошти в борг ним були отримані в доларах США і в такій же валюті він зобов`язався повернути суму боргу.

Виходячи з викладеного вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивачки та стягнення з відповідача боргу в валюті договору.

Відповідно до ст.ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Звертаючись до суду позивачка надала Договір № 19/2019-ц про надання правничої допомоги від 19 квітня 2019 року.

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 15 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 в справі № 372/1010/16-ц, який з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України має враховуватися судом.

Так, представництво інтересів позивача в суді готувалося Адвокатським бюро «Богдана Яворського» відповідно до Договору № 19/2019-ц про надання правничої допомоги від 19 квітня 2019 року.

Відповідно до Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 01, складеного 23 квітня 2019 року, позивачкою було сплачено за послуги правничої допомоги 1 500, 00 гр.

Виходячи з цього, предмету спору, обсягу та характеру наданих послуг позивачці, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на її користь 1 500, 00 гр. витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в розмірі 755, 00 гр., сплачений нею при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст.15,16, 524, 525, 533, 625 - 627,1046, 1047, ч.1 ст.1049, ч.1 ст.1051 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , ІН НОМЕР_2 / 2 884, 10 долари США боргу, що в гривневому еквіваленті становить 77 449, 33 гр., 1 500, 00 гр. витрат на професійну правничу допомогу та 755, 00 гр. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.А.Шереметьєва