Рішення № 85189736, 16.10.2019, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/8020/19

2/357/3583/19

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16 жовтня 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Орєхова О. І. ,

за участі секретаря – Сокур О. В.,

представника позивача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради Київської області про визнання права власності у порядку спадкування та набувальної давності, -

В С Т А Н О В И В :

В липні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Білоцерківської міської ради Київської області про визнання права власності у порядку спадкування та набувальної давності, посилаючись на наступні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 (додаток 2). Її останнє місце проживання (реєстрації) було за адресою АДРЕСА_1 додаток АДРЕСА_2 ). Він є спадкоємцем ОСОБА_3 за законом.

На день смерті його матері залишилась спадщина, до якої входить квартира під АДРЕСА_3 під АДРЕСА_3 (далі - квартира, додатки 5, б).

21.05.2018 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською A.A. було заведено спадкову справу № 23/2018 до майна померлої ОСОБА_3 на підставі його особисто поданої заяви № 56 від 21.05.2018 року про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 За життя його мати не склала заповіт (додаток 7).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25.05.2018 року йому відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкову квартиру (додаток 8), оскільки згідно підпункту 4.15 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року N° 296/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно. Обставини такої відмови викладено у даній Постанові (додатки 9-12). Тобто, оформити спадкові права на нерухоме майно у нотаріуса він не має можливості.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Як роз`яснено в пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року N2 7 “Про судову практику у справах про спадкування", у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. На виконання Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року N0 б “Про узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування” підготовлено інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24- 753/0/4-13 “Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування”. В абзацах п`ятнадцятому, шістнадцятому пункту 3.1 цього інформаційного листа роз`яснено, зокрема, наступне: “Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку

Згідно з технічним паспортом від 15.11.2005 року (додаток 6) квартира складається з декількох приміщень: коридор (5-1), житлова кімната (5-2), кухня (5-3), кладова (5-4), ванна (5-5).

Приміщення 5-2 загальною площею 25,5 кв.м було отримане його матір`ю ОСОБА_3 у 2004 році в якості службового житла (додатки 13, 14), у якому була і кладова (5-4). 16.05.2005 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю було надано дозвіл прибудувати до квартири АДРЕСА_1 для коридору ( АДРЕСА_4 , кухні (5-3 АДРЕСА_5 і санвузла АДРЕСА_6 ) (додаток 15).

16.02.2006 року його мати ОСОБА_3 отримала Свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , яким посвідчується, що квартира АДРЕСА_1 загальною площею 45,5 кв. м належить їй на праві особистої власності (додаток 5).

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

У Постанові у справі №910/17274/17 Великою Палатою Верховного Суду України (далі - Постанова Верховного Суду) роз`яснено, що «...має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього».

Він проживав зі своєю матір`ю, ОСОБА_3 , до дня її смерті, доглядав за нею, лікував, після смерті здійснив поховання та прийняв спадщину шляхом вступу у фактичне володіння та управління спадковим майном, що підтверджується рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 12.04.2018 року, справа № 357/15707/17 (далі-рішення Білоцерківського суду) (додаток 16). На момент вступу у фактичне володіння та управління спадковим майном він був впевнений у тому, що на квартиру не претендують інші особи і він має законне право на отримання права власності на неї.

Як зазначено у Постанові Верховного Суду «Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю». Факт його безперервного володіння квартирою протягом більш як десять років підтверджується рішенням Білоцерківського суду, у якому зазначено, що « ОСОБА_2 в період з 2007 року по теперішній час проводить ремонтні роботи в квартирі, сплачує комунальні послуги, у квартирі зареєстровані його дружина ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_5 з 21.02.2008 року ...».

У Постанові Верховного Суду вказано, що «Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник». За весь час володіння квартирою він сплачує відповідні комунальні послуги, проводив ремонтні роботи, про що вже було зазначено вище.

Згідно із частиною четвертою статті 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 : на приміщення 5-1, 5-3, 5-5 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та на приміщення 5-2, 5-4 в порядку набувальної давності ( а. с. 3-6 ).

Ухвалою судді від 24 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній цивільній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 14 годину 30 хвилин 28 серпня 2019 року ( а. с. 51-52 ).

Ухвалою суду від 17 вересня 2019 року витребувано у приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименської Я.Я. засвідчену належним чином копію спадкової справи № 23/2018, яка відрилась після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 ( а. с. 70-71 ).

Ухвалою суду від 17 вересня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 годину 00 хвилин 16 жовтня 2019 року ( а. с. 72-73 ).

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Гарнага І.Ю., який діє на підставі Ордеру, серія КС № 279531 від 28.08.2019 року підтримав позовні вимоги позивача, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просив позов ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі.

Відповідач БМР Київської області в судове засідання свого представника не направила, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення.

Крім того, 17.09.2019 року за вх. № 33911 судом отримано лист від Білоцерківської міської ради за підписом представника за довіреністю С. Швець, в якому Білоцерківська міська рада Київської області просить слухати дану справу без їхнього представника на розсуд суду а. с. 63, 64 ).

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, матеріали спадкової справи № 23/2018, яка відрилась після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленному цим Кодеком, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин,крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджуються наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про смерть ( а. с. 8 ), яка була матір`ю позивача ОСОБА_2 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про народження ( а. с. 9 ).

Встановлено, що померла ОСОБА_3 , 1939 року народження була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорту останньої ( а. с. 10 ).

На день смерті ОСОБА_3 залишилась спадщина, до якої входить квартира під АДРЕСА_3 5.

Зазначена вище квартира належала померлій на підставі свідоцтва про право власності за № 38623 від 16 лютого 2006 року ( а. с. 11 ).

21.05.2018 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Якименською A.A. було заведено спадкову справу № 23/2018 до майна померлої ОСОБА_3 на підставі особисто поданої заяви позивача за № 56 від 21.05.2018 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією спадкової справи, яка була надана на виконання ухвали суду.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25.05.2018 року позивачу відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкову квартиру, оскільки згідно підпункту 4.15 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року N° 296/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно ( а. с. 15 ).

Згідно з технічним паспортом від 15.11.2005 року квартира АДРЕСА_1 складається з декількох приміщень: коридор (5-1), житлова кімната (5-2), кухня (5-3), кладова (5-4), ванна (5-5) ( а. с. 40-42 ).

Встановлено, що приміщення 5-2 загальною площею 25,5 кв.м було отримане ОСОБА_3 у 2004 році в якості службового житла, у якому була і кладова (5-4), що підтверджується архівним витягом з рішення № 451 від 03.12.2004 року виконавчого комітету Білоцерківської міської ради ( а. с. 20 ) та ордером на житлове приміщення № 000404 ( а. с. 21 ).

16.05.2005 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю було надано ОСОБА_3 дозвіл на виконання будівельних робіт: прибудови до квартири АДРЕСА_1 приміщення розміром ( 4.35 х 5.0 ) + ( 2.30 х 2.40 ) м для кухні, коридору, санвузла ( а. с. 22 ).

16.02.2006 року ОСОБА_3 отримала Свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , яким посвідчується, що квартира АДРЕСА_1 загальною площею 45,5 кв.м належить їй на праві особистої власності ( а. с. 11 ).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2018 року визначено ОСОБА_2 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , протягом двох місяців з дня вступу рішення суду в законну силу ( а. с. 23 ).

15 травня 2018 року вищевказане судове рішення набрало законної сили.

Зазначеним рішенням встановлені такі обставини: ОСОБА_2 проживав із спадкодавцем до дня її смерті, доглядав за нею, лікував, після смерті здійснив поховання та провів відповідні обряди, прийняв спадщину шляхом вступу у фактичне володіння та управління спадковим майном, а саме: в період з 2007 року по теперішній час проводить ремонтні роботи в квартирі, сплачує комунальні послуги, у квартирі зареєстровані його дружина ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_5 з 21.02.2008 року, за згодою батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, згідно договору дарування квартири від 28 червня 1996 року ОСОБА_7 , як обдарований прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1 . Загальна площа складає 28,1 кв.м, з двох кімнат, житловою площею 21,5 кв.м, кухні, кладової ( а. с. 17 ).

Згідно листа Білоцерківського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 08.09.2017 року за № 16.2-32/4959 щодо надання інформації вбачається, що ОСОБА_7 , згідно актового запису про смерть № 134 від 20.01.2004 року помер у віці 50 років ( а. с. 19 ).

В судовому засіданні встановлено, що після проведення отримання дозволу на виконання будівельних робіт, ОСОБА_3 здійснила добудову приміщень кухні, коридору, санвузлу, що підтверджується технічним паспортом від 15.11.2005 року, де вищевказана квартира складається з декількох приміщень: коридор ( 5-1 ), житлова кімната ( 5-2 ), кухня ( 5-3 ), кладова ( 5-4 ), ванна ( 5-5 ).

Отже, приміщення 5-2 загальною площею 25,5 кв.м було отримане ОСОБА_3 у 2004 році в якості службового житла, у якому була і кладова (5-4), а з дозволу інспекції 16.05.2005 року було отримано дозвіл прибудувати до квартири АДРЕСА_1 для коридору ( АДРЕСА_4 , кухні (5-3 АДРЕСА_7 санвузла ( АДРЕСА_6 ). В подальшому 16.02.2006 року ОСОБА_3 отримала Свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , яким посвідчується, що квартира АДРЕСА_1 загальною площею 45,5 кв.м належить останній на праві особистої власності.

Однак, згідно договору дарування вбачається, що померлому ОСОБА_7 також належить частина майна у вищевказаній квартирі, яка складається з декількох приміщень 5-2 та 5-4.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 позивач просить суд визнати за ним право власності на вищевказану квартиру в поряд спадкування після смерті його матері ОСОБА_3 та на її частину в порядку набувальної давності у відповідності до вимог ст. 344 Ц України.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У силу ст. ст. 1258, 1261 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як встановлено вище, позивач проживав із спадкодавцем до дня смерті ОСОБА_3 , доглядав за нею, лікував, після смерті здійснив поховання та провів відповідні обряди, прийняв спадщину шляхом вступу у фактичне володіння та управління спадковим майном, що встановлено судовим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2018 року, яке набрало законної сили.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25.05.2018 року позивачу відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкову квартиру, оскільки згідно підпункту 4.15 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року N° 296/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» (п.3.3) зазначається, що найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку.

Частина 2 ст. 41 Конституції України передбачає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За ч.1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про внесення права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 цього Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

В судовому засіданні встановлено, що померла ОСОБА_3 , після отримання 16 лютого 2006 році свідоцтва про право власності за № 38623 дійсно не здійснила державну реєстрацію. Однак, таку реєстрацію остання не встигла зробити, так як померла у вересні 2007 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, встановлено, що за час після отримання свідоцтва про право власності та по день смерті ОСОБА_3 хворіла, що також підтверджено судовим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2018 року.

До того ж, зазначене пояснював і представник позивача в судовому засіданні під час розгляду даної цивільної справи.

Отже, в судовому засіданні знайшло своє підтвердження того факту, що ОСОБА_3 з поважних причин не вчинила державну реєстрації нерухомого майна, яке належало останній на праві особистої власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позивач, як спадкоємець ОСОБА_3 , який прийняв спадщину, однак не має можливості отримати свідоцтво про право власності, вірний обрав спосіб захисту свого порушеного права, тому вимоги позивача є цілком обґрунтованими та таким, що підлягають до задоволення та суд вважає за можливе визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно після померлої ОСОБА_3 .

Стосовно позовних вимог позивача ОСОБА_2 в частині визнання права власності за набувальною давністю, то суд приходить до наступного.

Отже, звертаючись до суду з вимогами про визнання права власності за набувальною давністю позивач ОСОБА_2 наголошує на тому, що він з 2007 року по теперішній час у відповідності до вимог ст. 344 ЦК України добросовісно, відкрито та безперервно володіє нерухомим майном протягом десяти років, а саме: квартирою АДРЕСА_8 , які належать ОСОБА_7 .

Згідно п. 13 постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК, а також ч. 4 ст. 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Набувальна давність – це засіб отримання права на нерухоме або рухоме майно особою, яка не є власником такого майна, але добросовісно, відкрито та безперервно володіє ним як своїм власним нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п`яти років. Ця норма прямо закріплена в ст. 344 ЦК України.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, особі, яка претендує на визнання права власності за набувальною давністю, необхідно довести суду наявність зазначених у ст. 344 ЦК України чотирьох необхідних умов:1) добросовісність володіння; 2) відкритість володіння майном; 3) безперервність володіння майном; 4) володіння протягом встановленого законом строку.

Добросовісність володіння є оціночним поняттям, що викликає певні труднощі в його тлумаченні та застосуванні ст. 344 ЦК України.

Отже, володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

У випадках установлення обізнаності особи про відсутність у неї підстав для набуття права власності умова добросовісності володіння виключається.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що співвласник квартири помер, заповіту не залишив, його спадкоємці невідомі, а за прийняттям спадщини ніхто не звертався. З часу смерті особи минуло більше десяти років, він одноосібно відкрито, безперервно володіє вищезазначеним майном, утримує його та сплачує необхідні комунальні платежі, тому просив визнати за ним право власності за набувальною давністю.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. п. 9, 11, 13 - 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 р. «Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав», відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 2 ст. 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК).

Враховуючи зміст вимог ст. 344 ЦК України, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, безтитульність, відкритість та безперервність володіння; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Встановлені у справі обставини свідчать про те, що позивач обізнаний відносно того, що власником квартири АДРЕСА_9 та 5-4, на яку він просить визнати право власності за набувальною давністю, був ОСОБА_7 , а тому не можна вважати володіння позивачем житлом у праві власності на нерухомість добросовісним.

В судовому засіданні представником позивача не було спростовано, а навпаки підтверджено, що позивач з`ясовував щодо місцезнаходження власника вищевказаної частки майна та наявність спадкоємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже, користуючись вищевказаним майном ОСОБА_7 , позивач був обізнаний про власника майна та всі обставини щодо вищевказаного майна, яке належить ОСОБА_7

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала від 01.11.2017 справа № 560/150/16-ц) переглядаючи справу у касаційному порядку, вказав на те, що добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем й у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Встановлені у справі обставини свідчать про те, що позивач обізнаний стосовно того, що власником частини вищевказаного майна був померлий, касаційний суд погодився з тим, що не можна вважати володіння позивачем часткою померлого у праві власності на нерухомість добросовісним.

Отже, позивач ОСОБА_2 , як встановлено в судовому засіданні знаючи проте те, що власник частки майна помер, спадкоємці відсутні, свідомо почав володіти чужим майном.

Відкритість давнісного володіння означає неприховування факту знаходження майна у володільця від інших осіб.

Володілець не зобов`язаний спеціально вчиняти дії, які демонструють фактичне володіння майном, достатньо неприховування ним самого факту володіння майном від оточуючих.

Фактичний володілець повинен довести суду відкритість володіння майном, те, що він відноситься до майна як до свого власного, дбає про нього, несе тягар його утримання.

На підтвердження відкритості володіння можуть бути надані докази про оформлення книжок про сплату комунальних послуг, квитанції зі сплати таких послуг, укладення договорів про надання послуг або на обслуговування будинку, квартири від власного імені, документи, на підтвердження проведення поточного або капітального ремонту, звернення до певних органів від власного імені, показання свідків тощо.

Звертаючись до суду із зазначеними вимогами, позивач ОСОБА_2 вважає, що він відкрито володіє часткою майна ОСОБА_7 , оскільки робить ремонт в квартирі, сплачує комунальні послуги, що підтверджується судовим рішенням від 12 квітня 2018 року, яке не підлягає додатковому доказуванню. На зазначене звертав увагу суду і представник позивача в судовому засіданні під час розгляду даної справи.

Однак, суд відхиляє зазначені посилання, так як збоку позивача не було надано жодного належного та допустимого доказу того, що останній робить ремонт та сплачує комунальні послуги саме за частку майна, яке належить померлому ОСОБА_7

Аналізуючи рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2018 року на яке посилався в судовому засіданні представник позивача, суд приходить до того, що вказане рішення стосувалося саме майна, яке належало померлій ОСОБА_3 і позивач ОСОБА_2 звертався до суду з позовною заявою про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини обґрунтовував тим, що проживав із спадкоємцем до дня смерті, доглядав за нею, лікував, після смерті здійснив поховання, прийняв спадщину шляхом вступу у фактичне володіння та управління спадковим майном, а саме: в період з 2007 року по теперішний час проводить ремонті роботи в квартирі, сплачує комунальні послуги.

Тобто, у зазначеному рішенні суду мова йшла саме про спадкове майно, яке належало ОСОБА_3 і ніяким чином у вказаному рішенні не зазначено про частку майна, яке належить ОСОБА_7 .

Як і не надано з боку позивача на підтвердження відкритості володіння зазначеного майна жодного доказу того, що останній оформлював книжки про сплату комунальних послуг, квитанції зі сплати таких послуг, укладення договорів про надання послуг або на обслуговування будинку, квартири від власного імені, тощо.

Ненадання переконливих доказів того, що особа відкрито володіла майном, є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання права власності за набувальною давністю.

Крім того, володіння спірною квартирою не можна визнати відкритим, оскільки позивач жодного разу не звертався до відповідних органів та служб, не повідомляв нікого, що проживає у зазначеній частці квартирі, що належить ОСОБА_7 Володіння не можна визнати давнім та безперервним, оскільки позивач весь час зареєстрований за іншою адресою та має інше власне житло, що підтверджується наявною копію паспорта в матеріалах справи, де позивач з 16.02.1996 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_10 ( а. с.7 ).

Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19.09.2016 у справі №2/712/74/14.

Верховний Суд України у постанові від 27.09.2018 р., по справі № 571/1099/16-ц, зауважив, що при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність, володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном, факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Визнаючи поняття «умови набуття права власності на чужі речі», Верховний Суд України в Постанові від 04.07.2018 р., по справі № 201/12550/16-ц, був більш лаконічний та визначив, що: «Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.».

Відповідно до п. 6 листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-150/0/4-13 від 28.01.2013 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», для набуття права власності на нерухоме майно, перебігу строку набувальної давності недостатньо. Умови набувальної давності підтверджуються судовим рішенням. Давнісний володілець повинен довести факти добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості свого володіння.

Висновки, подані Верховним Судом України в узагальненнях «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ», використовуються судами при розгляді справ, зокрема Апеляційним судом Закарпатської області в Постанові від 09.07.2018р, по справі № 302/943/17.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Крім того, варто пригадати і постанову ВС від 22.05.2018 у справі № 922/1574/17, в якій суд зазначив, що суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є встановлення моменту виникнення права власності за набувальною власністю та строк володіння; характер володіння (добросовісне, недобросовісне, відкрите, безперервне); обставини, за яких виникло володіння спірним майном та чи відповідає це володіння ознакам безтитульного володіння; юридичний статус спірного майна.

При цьому, добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

При цьому, судом установлено, що позивач знав, що частина квартири АДРЕСА_1 приміщення АДРЕСА_11 та 5-4, належали померлому ОСОБА_7 , тому в цьому випадку не можна вважати володіння нерухомим майном, на яке позивач просить визнати право власності за набувальною давністю, добросовісним.

Також, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, що позивач весь час проживав у квартирі АДРЕСА_1 приміщення АДРЕСА_11 та 5-4, яке належить ОСОБА_7 та користувався останнім.

Крім того, судом прийнято до уваги і те, що набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю регулюється законом, яким зокрема передбачено звернення громадян, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються нерухомим майном не менше 10 років до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування, чого збоку позивача не було зроблено, у зв`язку із чим порушено процедуру набуття права власності за набувальною давністю.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено всіх обставин, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання права власності за набувальною давністю задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до вимог ст.ст. 133, 141 ЦПК України судові витрати понесені позивачем при зверненні до суду віднести за рахунок позивача, оскільки в судовому засіданні на цьому наголошував представник позивача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 182, 328, 1216, 1218, 1258, 1261, 1262, 1269 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 19, 76, 77,81, 89,133, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України суд, п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», Законом України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради Київської області про визнання права власності у порядку спадкування та набувальної давності, - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 : на приміщення 5-1, 5-3, 5-5 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 : на приміщення 5-2, 5-4 в порядку набувальної давності, - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_12 , РНОКПП: НОМЕР_2 , поштова адреса: АДРЕСА_13 );

Відповідач: Білоцерківська міська рада Київської області (адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15, ЄДРПОУ: 26376300).

Повне судове рішення складено 25 жовтня 2019 року.

Рішення надруковане в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов