Рішення № 85188588, 15.10.2019, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/6736/18

Провадження № 2/206/262/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Стахів О.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника третьої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, -

І. Стислий виклад позиції позивача, відповідача та третьої особи.

Представник позивача звернулася до суду в інтересах ОСОБА_3 з позовною заявою, в якій зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_3 - ОСОБА_7. Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина, яка складається з трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Зазначену квартиру ОСОБА_7 заповів своєму синові ОСОБА_8 , визначивши його єдиним спадкоємцем на всю зазначену квартиру. Свою волю ОСОБА_7 виклав у заповіті, який був складений 10.08.2017 року та посвідчений державним нотаріусом Восьмої державної нотаріальної контори Хорошманенко Н.С. Таким чином, згідно умов заповіту, ОСОБА_3 повинен був стати власником цілої квартири АДРЕСА_1 . 24.11.2017 року ОСОБА_3 звернувся до Восьмої державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. На підставі даної заяви була заведена спадкова справа № 61618487. Отже, ОСОБА_3 прийняв спадщину у строки визначені законом. Проте, станом на момент звернення до суду ОСОБА_3 не отримав свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 та не став власником цієї квартири, як заповідав його батько ОСОБА_7 18.09.2018 року з`ясувалося, що на момент смерті спадкодавця, в квартирі АДРЕСА_1 було зареєстроване місце проживання матері спадкодавця ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вже тривалий час ОСОБА_4 не проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Вона з початку 2017 року є громадянкою Російської Федерації, 05.04.2017 року отримала паспорт громадянина РФ та проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Таким чином, у зв`язку з тим, що на момент смерті ОСОБА_7 його мати ОСОБА_4 не проживала разом із спадкодавцем, вона не може вважатися такою, що прийняла спадщину. На думку представника позивача, у зв`язку із тим що ОСОБА_4 на момент смерті ОСОБА_7 не проживала разом з ним, та у встановленому порядку не подала за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини, вона є такою, що не прийняла спадщину, а також пропустила строк для прийняття спадщини. Представник позивача вважає, що не вчинення ОСОБА_4 дій, спрямованих на прийняття своєї обов`язкової частки спадкового майна після смерті спадкодавця, свідчить про її відмову від прийняття спадщини, не зважаючи на те, що ОСОБА_3 вчасно подав заяву на прийняття спадщини за заповітом, однак він досі не може отримати свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 . 04.09.2018 року позивач надіслав до Восьмої дніпровської нотаріальної контори листа, яким просив повідомити про готовність свідоцтва про право на спадщину, так як він неодноразово приїздив до нотаріуса в місто Дніпро з міста Києва з документами, але щоразу нотаріус не видавала свідоцтво з різних причин (не всі відповіді на запити надійшли, тощо). В зв`язку із вищевикладеним представник позивача просила визнати за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 2-3, 23-25).

Відповідач ОСОБА_4 за допомогою засобів поштового зв`язку надіслала до суду заяву про визнання позову, згідно якої у зв`язку з тим, що вона з березня 2017 року проживає на території Російської Федерації, а з квітня 2017 року є її громадянкою, а також у зв`язку із тим, що вона жодним чином не претендує на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 та складається з трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , вона повністю визнає заявлені позивачем позовні вимоги і не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позову позивача (а.с. 53-55).

Представник третьої особи ОСОБА_2 надав суду письмові пояснення, згідно яких з 05 квітня 2005 року ОСОБА_5 і ОСОБА_7 мешкали в квартирі АДРЕСА_4 , яка на праві власності належала ОСОБА_5 Квартира АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належала ОСОБА_7 , на той час не була придатна для проживання та потребувала капітального ремонту. ОСОБА_7 з ОСОБА_5 мали спільний побут, вели спільне господарство. В 2013 році вони продали квартиру, яка належала на праві власності ОСОБА_5 , а на виручені кошти зробили ремонт квартири, що належала на праві власності ОСОБА_7 Після завершення ремонту кв. АДРЕСА_1 , в серпні 2013 року ОСОБА_5 зареєструвалась в цій квартирі, де перебуває по теперішній час. За спільні кошти вони купували у квартиру побутову техніку, предмети побуту, меблі, мали спільний бюджет та продовжували вести спільне господарство. В листопаді 2015 року ОСОБА_7 захворів, вона протягом двох років до смерті ОСОБА_7 доглядала за ним. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, ОСОБА_5 поховала його за власні кошти. За життя, 10.08.2017 року ОСОБА_7 склав заповіт, в якому належну йому квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , він заповідав своєму сину ОСОБА_3 , але з правом довічного проживання у вищевказаній квартирі ОСОБА_5 В зв`язку із вищевикладеним ОСОБА_5 зазначає, що вона погоджується з обставинами, також правовою оцінкою обставин, надану позивачем, так як спадкодавець перебуваючи в здоровому розумі та ясній пам`яті, повністю розуміючи значення своїх дій та без будь-якого тиску зі сторони, квартиру АДРЕСА_1 заповідав позивачу з правом довічного проживання у вищевказаній квартирі ОСОБА_5 , однак щодо беззаперечного визнання за позивачем права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, а саме на квартиру АДРЕСА_1 вона заперечує, так як позивач в позовній заяві приховав обставини та правові підстави прийняття спадщини без урахування умов, зазначених спадкодавцем - ОСОБА_7 в заповіті від 10 серпня 2017 року, а саме право ОСОБА_5 довічного проживання у вищевказаній квартирі.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

06.12.2018 представником позивача ОСОБА_1 до суду було подано позовну заяву.

Ухвалою судді від 11.12.2018 позовну заяву було залишено без руху, як таку що не відповідала вимогам передбаченим ст. 175 ЦПК України.

09.01.2019 у зв`язку із усуненням недоліків позовної заяви, позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 11.02.2019.

09.01.2019 судом було направлено судове доручення до компетентного суду Російської Федерації про правову допомогу.

11.02.2019 судом було зупинено провадження по справі до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення документів.

27.05.2019 засобами поштового зв`язку до суду надійшла заява ОСОБА_4 про визнання позову.

08.07.2019 провадження по цивільній справі поновлено, у зв`язку із надходженням документів щодо результатів виконання судового доручення.

13.08.2019 суддею Самарського районного суду м. Дніпропетровська було витребувано із Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

22.08.2019 на адресу суду від Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори надійшла спадкова справа після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28.08.2019 судом було залучено ОСОБА_5 до участі у даній цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

23.09.2019 у судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заявила клопотання про долучення до матеріалів справи копії ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06.12.2018 року у справі № 206/3416/18 та копію клопотання ОСОБА_3 про залучення його до участі у справі № 206/3416/18 у якості заінтересованої особи.

09.10.2019 представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 подав до канцелярії суду пояснення на позовну заяву про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом.

15.10.2019 судом заслухано вступне слово представника позивача та представника третьої особи, з`ясовано обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджено докази, якими вони обґрунтовуються, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 112).

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.12.2012, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_7 на праві приватної власності (а.с. 7-8, 29).

Ринкова вартість квартири загальною площею 66,7 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 16 листопада 2018, без врахування ПДВ складає 590998 гривень, що підтверджується висновком про вартість майна (а.с. 4, 26).

13.11.2015 ОСОБА_7 склав заповіт, згідно якого належну йому квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_3 , а всі належні йому будь-які транспорті засоби, що будуть належати йому на день його смерті та на які він буде мати право ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , в рівних частках, по Ѕ (одній другій) кожному, зареєстровано в реєстрі за № 2160 (а.с. 115).

10.08.2017 ОСОБА_7 склав заповіт, згідно якого належну йому квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_3 , з правом довічного проживання ОСОБА_5 у вищевказаній квартирі, зареєстровано в реєстрі за № 2-1110 (а.с. 6, 28, 114).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 20.11.2017 складено відповідний актовий запис № 1268, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 5, 27, 105).

24.11.2017 до Восьмої ДДНК надійшла заява за № 1771 по спадковій справі № 695/2017 від ОСОБА_3 про прийняття спадщини за законом та заповітом після смерті ОСОБА_7 (а.с. 9, 104).

Згідно інформаційної довідки № 5008821 від 24.11.2017, ОСОБА_7 було складено:

1.заповіт, посвідчений 13.11.2015 приватним нотаріусом Шевченко В.В., чинний, № в реєстрі нотаріальних дій 2160;

2.заповіт, посвідчений10.08.2017 Восьмої дніпровської державною нотаріальною конторою, чинний, № в реєстрі нотаріальних дій 2-1110 (а.с. 107, 116).

Згідно витягу про реєстрації в Спадковому реєстрі, 24.11.2017 Восьмої ДДНК було заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , номер у спадковому реєстрі 61618487, номер у нотаріуса 695/2017 (а.с. 108).

ОСОБА_3 надіслав до Восьмої ДДНК заяву від 04.09.2018 про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 10-11, 30-31, 132-133).

Листом за вих. 2521/02-14 від 21 вересня 2018 року Восьмої ДДНК було роз`яснено ОСОБА_3 , що для отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно необхідно з`явитись до Восьмої ДДНК з оригіналами документів: паспорт та карта фізичної особи-платника податків, заповіт, правовстановлюючі документи на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , технічний паспорт на вищевказану квартиру, довіреність (у випадку звернення Вашої довіреної особи за видачею свідоцтва про право на спадщину). Також, якщо ОСОБА_4 є спадкоємцем за законом першої черги після ОСОБА_7 , ОСОБА_3 необхідно надати документи, які підтверджують факт родинних стосунків ОСОБА_4 зі спадкодавцем, оскільки за таких обставин ОСОБА_4 є спадкоємцем за законом на обов`язкову частку у спадщину на підставі ст. 1241 ЦК України (а.с. 12, 32, 135).

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою Російської Федерації та зареєстрована з 07.04.2017 за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 13-14, 68, 69, 71).

Згідно відповіді на запит № 15/5-8669 від 18.09.2018, відповідно до даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, ОСОБА_7 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 01.07.1985 року, знятий з реєстраційного обліку 24.05.2018 року у зв`язку зі смертю ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Склад зареєстрованих осіб на момент смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - 3 особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 (а.с. 121).

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Румянцева О.П. від 06.12.2018 заяву ОСОБА_5 , заінтересовані особи: Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив № 362» та ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім`ю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 у період з 05 квітня 2005 року по 19 листопада 2017 року залишено без розгляду, у зв`язку з тим, що із заявлених заявником вимог, вбачається спір про право і дані вимоги не підлягають судовому розгляду в окремому провадженні (а.с. 157-159).

Згідно заяви ОСОБА_10 від 18.10.2018, до 27.08.2012 року вона була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . В цій квартирі вона проживала зі своїм чоловіком та батьком ОСОБА_7 (а.с. 183-184).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Абзацом 6 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» визначено, що у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Суд не може прийняти заяву про визнання позову, як безумовну та достатню підставу для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За змістом наведених норм, позовне провадження характеризується наявністю матеріально-правового спору між сторонами, відповідачем у справах позовного провадження є особа - учасник цивільних правовідносин, яка порушує, не визнає або оспорює відповідні права позивача.

Фактично з наведених вище обставин справи вбачається, що між сторонами відсутній цивільно-правовий спір, а звернення до суду обумовлене бажанням у такий спосіб оформити спадщину, що суперечить засадам цивільного судочинства, яке покликане розв`язувати (вирішувати) спір.

У питанні визнання позову суд дійшов висновку, що воно суперечить закону та інтересам третіх осіб, оскільки в такий спосіб в обхід встановлених законом процедур сторони фактично намагаються оформити право власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Таке твердження обумовлено тим, що відповідач, діючи згідно чинного законодавства, у разі відсутності претензій щодо спадкового майна після смерті свого сина ОСОБА_7 , повинна була відмовитися від прийняття частки своєї спадщини на користь свого онука ОСОБА_7 , шляхом подання до нотаріуса відповідної заяви відповідно до ст. 1274 ЦК України.

Згідно вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 2 ЦПК України та ст. 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст. 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Так, судом було встановлено, що ОСОБА_7 склав заповіт, згідно якого належну йому квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , він заповів ОСОБА_3 , з правом довічного проживання ОСОБА_5 у вищевказаній квартирі.

Згідно ст. 1237 ЦК України заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.

Частинами 1-3 ст. 1238 ЦК України передбачено, що предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини. На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов`язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім`ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

Згідно ст. 1258 ЦК України Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Однак відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття «спосіб захисту права та/або інтересу» не виключає виокремлення матеріально-правового та процесуально-правового аспектів захисту цивільного права та інтересу.

Так матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

В свою чергу процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права.

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Тобто, на думку суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.09.2019 по справі № 917/1739/17

Суд вважає, що задоволення позовних вимог в редакції від 19.12.2018 та спосіб захисту прав та інтересів, який обрав позивач буде суперечити інтересам ОСОБА_5 , на яку було складено заповідальний відказ, оскільки позовні вимоги позивача викладені в такій редакції, що задоволення позовних вимог по даній справі може вплинути на права ОСОБА_5 на довічне проживання у квартирі, на яку позивач просить визнати право власності та буде суперечити волі заповідача, чим фактично суд візьме на себе права власника щодо розпоряджання його майном, що суперечитиме основним засадам та принципам цивільного судочинства.

Окрім цього, судом під час дослідження доказів по даній цивільній справі було також встановлено, що ОСОБА_5 зверталася до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім`ю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 у період з 05 квітня 2005 року по 19 листопада 2017 року, яку судом було залишено без розгляду у зв`язку із наявністю спору про право. Під час дослідження матеріалів цивільної справи № 206/3416/18 було встановлено, що згідно заяви ОСОБА_10 , посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Румянцевим А.В., у спадкодавця ОСОБА_7 на момент смерті була ще одна спадкоємиця першої черги - його донька ОСОБА_10 , з приводу якої нотаріусом Восьмої ДДНК взагалі не встановлена наявність або відсутність підстав належності їй обов`язкової частки згідно ст. 1241 ЦК України.

Статтями 1269-1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Вчинення нотаріусом нотаріальних дій регламентуються законом України «Про нотаріат» та інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Статтею 49 Закону України «Про нотаріат» визначено перелік підстав для відмови нотаріусом у вчиненні нотаріальної дії, серед яких: вчинення такої дії суперечить законодавству України; не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Згідно п. 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказ Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно. Відповідно до ст. 5, 47, 49 Закону України «Про нотаріат», пункту 4.18. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

При цьому, в пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину (яка повинна бути у вигляді саме постанови, згідно Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказ Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5).

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Як зазначив ВССУ в листі від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», при розгляді справ про спадкування, слід звернути увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі.

Водночас, в оформленні права на спадщину на спадкове майно та видачі відповідного свідоцтва позивачу, нотаріусом фактично не було відмовлено, а було лише роз`яснено, що для видачі свідоцтва про право на спадщину на майно необхідно з`явитися до нотаріуса та пред`явити оригінали правовстановлюючих та інших документів, а тому звернення позивача до суду із позовною заявою про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом є передчасним.

До того ж, відповідно до ст. 328 ЦК України, особи вправі набути право власності на підставах, що не заборонені законом і згідно зі ст. 392 ЦК України, можуть звертатись до суду з позовом про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Отже, позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

Між тим із поданого позову, судом не встановлено, що відповідачем або третьої особою оспорюється право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 з правом довічного проживання ОСОБА_5 у вищевказаній квартирі, як і втрати позивачем документа, який засвідчує право власності, що є передумовою застосування до правовідносин ст. 392 ЦК України.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

До того ж, суд звертає увагу, що позивач не звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину у частці, яка йому належить згідно заповіту без урахування обов`язкової частки, не отримав постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної, а саме відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, та передчасно звернувся до суду із позовними вимогами про визнання права власності на всю квартиру, а не на конкретну частку, яка мала б успадкувати мати померлого ОСОБА_7 - ОСОБА_4 , що в даному випадку свідчить також про неналежний спосіб захисту свого, на думку позивача порушеного права.

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що, відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевикладені норми матеріального та процесуального права, вислухавши доводи та пояснення представника позивача та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позову відмолено повністю, судовий збір необхідно покласти на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 47, 49 Закону України «Про нотаріат», ст. ст. 3, 15, 16, 29, 328, 392, 1216-1221, 1237, 1238, 1241, 1258, 1261, 1268-1270, 1274, 1296 ЦК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 175, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 (місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_4 (місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ), Дніпровської міської ради (місцезнаходження: м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 75, ЄДРПОУ 26510514), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Космонавта Волкова, 3), ОСОБА_5 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, а саме на квартиру АДРЕСА_1 - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 25.10.2019.

Головуючий суддя: К.С. Маштак