Рішення № 85187192, 15.10.2019, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/2939/18

2/0203/196/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Дикаленко А.В.

за участю позивачки - ОСОБА_1

представника позивачки - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому посилалась на те, що 22.11.2003 року зареєструвала шлюб з відповідачем. Від шлюбу мають двох дітей - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час шлюбу ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстроване за відповідачем. Посилаючись на вказані обставини та норми СК України, позивачка просила суд в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на Ѕ частину зазначеної вище квартири.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали заявлений позов та, посилаючись на викладені в ньому підстави, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у наданому відзиві та поясненнях під час розгляду справи просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що спірна квартира була придбана відповідачем згідно договору купівлі-продажу від 29.07.2015 року, укладеному між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі виконання відповідачем перед банком зобов`язань за договором фінансового лізингу, предметом якого була спірна квартира. Відповідно до умов договору фінансового лізингу відповідачем було внесено авансовий платіж в сумі 120000 грн. та в подальшому в період з 20.04.2011 року по 20.05.2015 року щомісячно вносились платежі для погашення заборгованості. Станом на 31.12.2015 року заборгованість була повністю погашена. Лізингові платежі відповідач сплачував за рахунок коштів, які належали йому особисто до шлюбу. Так, 01.02.2002 року між відповідачем та ОСОБА_7 було укладено договір позики, згідно якого відповідач надав останньому в позики кошти в сумі 500000 грн., з урахуванням щомісячної сплати відсотків за користування коштами в сумі 10000 грн. Вказані щомісячні відсотки, що сплачувались ОСОБА_7 відповідачу, останнім витрачались на погашення щомісячних платежів за договором лізингу. 01.04.2011 року за договором позики позичальником було сплачено платіж в сумі 130000 грн., які в цьому ж місяці були внесені відповідачем за договором фінансового лізингу, як авансовий платіж. 10.05.2015 року позичальником було сплачено 340000 грн., які 20.05.2015 року внесені відповідачем, як останній платіж за договором лізингу. Таким чином, на придбання квартири було витрачено кошти, які належала відповідачу ще до моменту укладання шлюбу з позивачкою.

Заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Судом встановлено, що сторони з 22.11.2003 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

29.07.2015 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого останнім за ціною 360000 грн. було придбано квартиру АДРЕСА_1 .

Вказаний договір було укладено на виконання договору фінансового лізингу, укладеного 19.04.2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 , згідно специфікації та акту приймання-передачі до якого, спірну квартиру було передано в користування відповідачу, як лізингодавцю, в 2011 році після укладення договору.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що зазначена вище спірна квартира була придбана ним у банку відповідно до договору фінансового лізингу від 19.04.2011 року, платежі за яким ним вносились за рахунок особистих коштів, отриманих від позикодавця ОСОБА_7 за договором позики від 01.02.2002 року.

Суд критично ставиться до наданого позивачем договору позики від 01.02.2002 року та розписки про надання ним в позику коштів в сумі 500000 грн., а також до додатку до договору у вигляді графіку погашення позики, оскільки вказаний договір укладався відповідачем з ОСОБА_7 , що є його рідним братом. Крім того, згідно витребуваної судом довідки про доходи ОСОБА_7 за період з 01.01.2002 року по 30.09.2017 року вбачається, що ОСОБА_7 не мав доходів в розмірі, що дозволяли йому здійснювати повернення позики в розмірах, відображених в графіку погашення позики.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в шлюбі з 2003 року. Після передачі квартири в користування в 2011 році, позивачка також в 2011 році змінила місце роботи в м.Харкові на роботу в м.Дніпрі. При укладені договору купівлі-продажу спірної квартири від 29.07.2015 року позивачка надавала нотаріально посвідчену заяву про згоду її чоловіку ОСОБА_4 на укладання договору.

Вказані обставини свідчать про те, що спірна квартира була придбана та використовувалась сторонами в інтересах сім`ї, для спільного проживання сторін та їх дітей, що не заперечувалось і стороною відповідача.

Окрім цього, матеріалами справи підтверджено, що позивачка з 2002 року офіційно працювала та таким чином мала власний постійний дохід.

Проживаючи разом, сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет.

При цьому, суд враховує, що відповідачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами той факт, що платежі за договором фінансового лізингу від 19.04.2011 року здійснювались ним виключно за рахунок коштів, отриманих на виконання договору позики від 01.01.2002 року або за рахунок інших його особистих коштів, а не за рахунок коштів сімейного бюджету, у т.ч. коштів, зароблених позивачкою.

З огляду на вищезазначене, враховуючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, недоведеність відповідачем належними та достатніми доказами факту придбання спірної квартири за його особисті кошти, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову та в порядку поділу спільного сумісного майна сторін визнати за кожним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір в сумі 4202 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.57,60,68,69,70,71 Сімейного кодексу України, ст.ст.2,3, 10,11-13,76-80,141,258,259,263-268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, визнання права власності - задовольнити повністю.

В порядку поділу спільного сумісного майна:

-визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ;

-визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 4202 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 24 жовтня 2019 року.

Суддя С.Ю.Казак