Рішення № 85186707, 25.10.2019, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/134/17-ц

Провадження № 2/211/76/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 жовтня 2019 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Ніколенко Д.М.,

за участю секретаря судового засідання – Гулько А.С.,

відповідача - ОСОБА_1 , представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення режиму окремого проживання подружжя, визнання майна приватною особистою власністю та поділ майна подружжя, -

встановив:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, який в ході розгляду справи уточнила, вказавши в редакції уточненого позову від 26.04.2018 р. (том 1 а.с. 160), що з 16 липня 1999 року по 23 вересня 2014 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 09.09.2014 р. між ними розірваний. Від шлюбу мають неповнолітніх дітей, які проживають з нею. В період шлюбу ними було придбано нерухоме майно: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яку було придбано для проживання родини, та однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яку було придбано для здійснення підприємницької діяльності та цільове призначення якої було змінено рішенням Криворізької міськради від 18.06.2010 р. з житлового на нежитлове приміщення. Оскільки вказане майно було придбане в період шлюбу за спільні кошти подружжя, просить суд визнати вказане нерухоме майно спільним сумісним майном подружжя та визначити їх частки рівними, визнавши за нею та відповідачем право власності по 1/2 частці на трикімнатну квартиру та по 1/2 частці нежитлового приміщення (том 1 а.с. 160).

Відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом, який в ході розгляду справи уточнив. В редакції уточненого позову від 10.09.2018 р. (том 2 а.с. 27-30, 109-112) вказав, що ОСОБА_3 29 серпня 2007 року отримала кредит в сумі 25000,00 грн., значна частина яких була витрачена на придбання однокімнатної квартири АДРЕСА_2 . В листопаді 2009 року ОСОБА_3 репатріювалась до Ізраїлю, в січні 2010 року фактичні сімейні стосунки з нею були розірвані, з цього часу вони не мали спільного бюджету та не вели спільне господарство. У своїй заяві про розірвання шлюбу, поданої до суду Ізраїлю , ОСОБА_3 під присягою повідомила, що фактичні сімейні стосунки з ним розірвані задовго до її репатріації, тобто у 2007 році. Станом на дату пред`явлення того позову вона вказувала, що мешкає з іншим чоловіком, від якого чекає дитину. Після репатріації ОСОБА_3 перестала сплачувати кошти за вказаним кредитним договором, тому він змушений був за власні, особисті кошти здійснювати оплату за її кредитними зобов`язаннями,ю що склало 24601,88 доларів США. Право власності на квартиру по АДРЕСА_3 виникло у нього задовго після фактичного припинення сімейних стосунків, а саме 09 серпня 2010 року. Просить суд встановити режим окремого проживання подружжя з грудня 2009 року, визнати однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 його приватною особистою власністю, набуту під час окремого проживання подружжя, зарахувати при поділі майна подружжя кошти, сплачені ним за свої особисті під час окремого проживання подружжя в рахунок погашення зобов`язань за кредитним договором № 0308/0807/98-399 від 29.08.2007 р. в сумі 694353,38 грн., та розділити спільне майно подружжя в натурі: 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , зарахувавши виконані ним зобов`язання за кредитним договором № 0308/0807/98-399 від 29.08.2007 р. в рахунок 1/2 частки вартості 3-кімнатної квартири в розмірі 115017,50 грн., стягнувши з ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 232159,19 грн. в рахунок погашення зобов`язань за вказаним кредитним договором.

Ухвалою суду від 25 січня 2017 року відкрито провадження по справі.

Ухвалою суду від 25 січня 2017 року за заявою позивача забезпечено позов шляхом оголошення заборони відповідачу ОСОБА_1 , вчиняти будь-які юридично значущі дії пов`язані з відчуженням, передачею в оренду щодо нерухомого майна: трикімнатної квартири загальною площею 68,9 кв.м., в тому числі житловою – 39,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , нежитлового приміщення – магазину непродовольчих товарів, площею 30,3 кв.м., вбудоване в перший поверх житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 .

Ухвалою суду від 06 вересня 2017 року за клопотанням представника позивача призначено у справі судову оціночно-будівельну експертизу, провадження по справі зупинено.

Ухвалою суду від 18 жовтня 2017 року провадження у справі відновлено для вирішення клопотання судового експерта Бихно М.В.

Ухвалою суду від 18 жовтня 2017 року клопотання судового експерта Бихно М.В. про надання доступу до об`єктів дослідження задоволено. Надано дозвіл судовому експерту Бихно М.В. на безперешкодний доступ до об`єктів дослідження, а саме: житлової квартири АДРЕСА_1 та приміщення магазину непродовольчих товарів № 23 АДРЕСА_3 Кривий Ріг Дніпропетровської області, для проведення експертизи на підставі наданих на дослідження матеріалів. Зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити судовому експерту безперешкодний доступ до об`єктів дослідження, а саме: житлової квартири АДРЕСА_1 та приміщення магазину непродовольчих товарів № 23 АДРЕСА_3 м АДРЕСА_6 Кривий Ріг Дніпропетровської області, попередньо узгодивши дату та час обстеження з експертом. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою суду від 28 листопада 2017 року провадження у справі відновлено з зв`язку з повідомленням експерта про неможливість надання висновку експерта з питань судової оціночно-будівельної експертизи № 59-17.

Ухвалою суду від 31 січня 2018 року по справі повторно призначено судову оціночно-будівельну експертизу.

Ухвалою суду від 22 березня 2018 року провадження по справі відновлено в зв`язку з направленням до суду висновку експерта з питань судової оціночно-будівельної експертизи № 21-18 від 14.03.2018 р. щодо визначення ринкової вартості квартири по АДРЕСА_4 та її частки, нежитлового приміщення – магазину продовольчих товарів вбудованого в перший поверх житлового будинку по АДРЕСА_5 .

Ухвалою суду від 09 липня 2018 року матеріали зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення режиму окремого проживання подружжя та визнання майна особистою приватною власністю - передати до Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області за підсудністю.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2018 року матеріали зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення режиму окремого проживання подружжя та визнання майна особистою приватною власністю, повернуто до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу як помилково скеровані.

Ухвалою суду від 28 лютого 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання зустрічного позову. Відстрочено йому сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення режиму окремого проживання подружжя – прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 09 серпня 20129 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі.

Протокольною ухвалою суду від 09 серпня 2019 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті, встановлено загальний порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та загальний порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.

В судове засідання позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 не з’явилися..

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 первісний позов не визнали з підстав, викладених у відзиві на позов, на задоволенні зустрічного позову наполягали з підстав, викладених в ньому.

Відповідач ОСОБА_1 на запитання суду повідомив, що він не був майновим поручителем ОСОБА_3 при укладенні нею кредитного договору, а сплачував кошти в рахунок погашення кредиту добровільно, щоб банк не забрав предмет іпотеки у вигляді квартири.

В обґрунтування відзиву на позов (том 1 а.с. 165-167) зазначено, що 18 листопада 2011 року суд по сімейним справам Рішон Ле Ціон держави Ізраїль прийняв рішення про розірвання шлюбу між ним та позивачкою. Вказане дає підстави для застосування наслідків пропуску строків позовної давності. Крім того, в позовній заяві поданої до суду в справі про розірвання шлюбу, позивач під присягою повідомила про те, що фактичні сімейні стосунки з ним розірвано задовго до її репатріації до держави Ізраїль (листопад 2009 р.), тобто у 2007 році. Станом на дату пред`явлення позову про розірвання шлюбу позивачка повідомила, що мешкає з іншим чоловіком, від якого чекає дитину. Вказане не відповідає тим обставинам, на які посилається позивач стосовно припинення фактичних шлюбних стосунків у серпні 2010 року. Право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ним 09 серпня 2010 року, тобто задовго після того, як між ними були припинені сімейні стосунки. Крім того позивачкою не зазначено, що 29 серпня 2007 року згідно кредитного договору № 0308/0807/98-399 від 29.08.2007 р. позивач отримала кредит у розмірі 25000 доларів США, передавши в іпотеку 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Значна частина цих коштів була витрачена на придбання однокімнатної квартири АДРЕСА_2 . Після репатріації позивача до Ізраїлю вона перестала сплачувати кошти за вищевказаним кредитним договором, у зв`язку з чим виникла загроза звернення стягнення на іпотечне майно, тому він змушений був за власні, особисті кошти здійснювати оплату за кредитними зобов`язаннями позивача. Таким чином позивач самоусунувшись від сплати платежів на погашення за кредитним договором, поставила під загрозу звернення стягнення щонайменше на предмет іпотеки, що є істотним значенням при вирішення питання про поділ майна подружжя та вважає за необхідне врахувати сплачені відповідачем суми за кредитними зобов`язаннями позивача при поділі майна та відмовити в задоволенні первісного позову у зв`язку з безпідставністю вимог та недоведеністю.

Позивачем ОСОБА_3 було надано відповідь на питання, що були викладені в зустрічному позові ОСОБА_1 (том 2 а.с. 200).

Так, на питання "Чи отримувався кредит № 0308/0807/98-399 від 29.08.2007 р. в розмірі 25000 доларів США на ім’я Бетєєвої ОСОБА_5 Валеріївни під час спільного проживання з ОСОБА_1 та на які цілі він був використаний?", позивач ОСОБА_3 відповіла, що "Це відомо ОСОБА_1 ,, так як цей договір є доказом щодо зучтрічного позову у справі № 211/134/17-ц, але при видачі догоовру повинен був пред’явлений і договір іпотеки, але ОСОБА_1 його не надав. Більш того, отримання кредиту № 0308/0807/98-399 від 29.08.2007 р. в розмірі 25000 доларів США Криворізьким відділенням № 1 АКБ "Тас-Комерцбанк" у м. Кривому Розі, розташованому на пр. Гагаріна, 27, був не законним, так як це відділення не мало права на видачу кредиту в іноземній валюті.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Як встановлено судом, сторони з 16 липня 1999 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 вересня 2014 року між ними розірвано (а.с. 3 – копія рішення суду).

Від шлюбу мають неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6,7 – копії свідоцтв про народження).

В період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22.05.2006 року, ОСОБА_7 .Х придбав квартиру під АДРЕСА_1 (а.с. 69, 70 – копії договору, витягу).

На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Виконавчим комітетом Криворізької міської ради від 18.06.2010 р., ОСОБА_8 .Х належить нежиле приміщення АДРЕСА_2 (а.с.63,65 – копії свідоцтва, витягу).

Вказане свідоцтво видане замість договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Герасимовою Л.С. 29.08.2007 р., зареєстрованого в реєстрі за № 3904 (а.с.65).

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно пунктів 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі Постанова) суд, вирішуючи спори між подружжям про майно, повинен встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне в нього на час розгляду справи, та те, що перебуває у третіх осіб.

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка та інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Майном як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

29 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 , укладено кредитний договір № 0308/0807/98-399, відповідно до якого остання отримала грошові кошти у вигляді кредиту в сумі 25000,00 доларів США під 12,5 % річних на споживчі потреби та строк до 28 серпня 2017 року включно (том 1 а.с. 168-172).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, кошти за укладеним за час шлюбу кредитним договором позивач одержала в тому числі й на придбання квартири АДРЕСА_2 , що є предметом спору.

Верховним Судом України в постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц зазначено, що у подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбаний за рахунок позичених грошових коштів жилий будинок, внаслідок укладення договорів позики виникає також і зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. таким чином праву на спільну сумісну власність на жилий будинок кореспондується боргове зобов`язання - повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього будинку.

Для правильного вирішення справи необхідно встановити, за рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення їх спільного боргу, чи не вносили сторони свої особисті кошти в рахунок погашення зобов`язань за договорами позики.

Разом з тим, відповідно до вимог статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Встановлено, що ОСОБА_1 не є стороною вищезазначеного договору, не виступає поручителем за кредитним договором, а ні АТ «Дельта Банк», як правонаступник АТ «Сведбанк», ні АТ «Сведбанк», не надавали згоду на зміну боржника у зобов`язанні (постанова Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року у справі № № 275/368/16-ц (провадження № 61-1749св17).

Доказів, що він погашав кредитні кошти в своїх інтересах, при цьому погашення відбувалось ним не в інтересах родини чи позивача, як члена родини, ОСОБА_1 не надано, тому вимога про зарахування коштів, сплачених ним в рахунок погашення зобов`язань за кредитним договором, задоволенню не підлягає, як і зарахування виконані ним зобов`язання за вказаним договором та стягнення з ОСОБА_3 коштів в сумі 232159,19 грн.

Крім того, згідно статті 119 СК України за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

У відповідності до статті 120 СК України встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов`язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов`язків, які встановлені шлюбним договором.

У разі встановлення режиму окремого проживання - майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі; дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.

Відповідно до положень пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним а поділ спільного майна подружжя» (далі – Постанова № 11), при застосуванні положень статей 119, 120 СК судам необхідно враховувати, що інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер. Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим. Режим окремого проживання може встановлюватися судом не тільки за позовом одного з подружжя, а й за заявою подружжя, яке досягло спільної згоди. Вирішуючи заяву в порядку ст. 119 СК, суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися в доцільності сепарації для того, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань.

З огляду на викладене суд не знаходить підстав для встановлення режиму окремого проживання, оскільки обидві квартири набуті до грудня 2009 року, а встановлення режиму окремого проживання не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте до цього.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частини першої статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 5,6 статті 81 ЦПК України).

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Так, позивачем ОСОБА_3 при подачі позову в січні 2017 року за ставками 2017 року до суду сплачено 1920,00 грн. суми судового збору (том 1 а.с. 18-18б) та за проведення судової оціночно-будівельної експертизи суму в розмірі 3000,00 грн. (том 1 а.с. 92, 210).

Тому оскільки позов підлягає задоволенню в повному обсязі, суд з врахуванням положень ст. 141 ЦПК України вважає можливим відшкодувати позивачу ОСОБА_3 понесені витрати, стягнувши їх з відповідача ОСОБА_1 на її користь.

Крім того, ухвалою суду від 28 лютого 2019 року за клопотанням ОСОБА_1 при вирішенні питання щодо прийняття його зустрічного позову, на підставі ст. 136 ЦПК України, відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі.

Позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 в зустрічному позові від 10.09.2018 р. заявлено п’ять вимог майнового та немайнового характеру - тому з врахуванням розміру ставок судового збору станом на дату подання зустрічного позову, відмови в задоовленні заявлених вимог в понвому обсязі, суд вважає необхідним стягнути суму судового збору за подання зустрічного позову з ОСОБА_1 на користь держави в загальній сумі 3524,00 грн. (704,80 грн * 5 вимог).

Згідно частин 7, 8 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, суд вважає необхідним продовжити дію заходів забезпечення позову згідно ухвали суду від 25 січня 2017 року протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 60,61,63, 70-73 СК України, ст..ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд, -

ухвалив:

позов ОСОБА_3 – задовольнити.

Визнати нерухоме майно, а саме житлову квартиру АДРЕСА_1 , та нежиле приміщення АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , визначивши їх частки рівними, тобто по Ѕ частці за кожним.

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_7 , право власності на Ѕ частку житлової квартиру АДРЕСА_1 , та на Ѕ частку нежилого приміщення АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП відсутній, паспорт серії НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 , право власності на Ѕ частку житлової квартиру АДРЕСА_1 , та на Ѕ частку нежилого приміщення АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 4920 (чотири тисячі девятсот двадцять) гривень 00 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 3524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) гривні 00 коп.

Продовжити дію заходів забезпечення позову згідно ухвали суду від 25 січня 2017 року протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25 жовтня 2019 року.

Суддя Д.М.Ніколенко