Ухвала суду № 85180882, 25.10.2019, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №220/1674/18

Провадження №1-кп/265/185/19

У Х В А Л А

25 жовтня 2019 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Вайновського А.М., судді Мельник І.Г., основних присяжних Кисельова В.В., Морозової Ю.А., Сичугова І.А., запасної присяжної Пріщепа А.О., Нищик Р.О. за участю секретаря судового засідання Злидіної Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12017050620000835 від 06.12.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.. 257, ч.3 ст. 28, п.п. 1,4,6,12 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187, ч.1 ст. 263 КК України, за участю сторін кримінального провадження: прокурора Кузь А.В. представника потерпілих Сагірова Ф.О., обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника – адвоката Довженко В.І,,обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника – адвоката Константинова Д.І., обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника – адвоката Черкас В.Н., -

В С Т А Н О В И В

У провадженні Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя перебуває вказане кримінальне провадження №12017050620000835 від 06.12.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч.3 ст. 28, п.п. 1,4,6,12 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187, ч.1 ст. 263 КК України.

Під час досудового розслідування щодо обвинувачених раніш було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався ухвалами суду, так на підставі останньої ухвали суду строк тримання обвинувачених під вартою спливає 28 жовтня 2019 року.

До вказаної дати судовий розгляд не може бути завершений, так як у справі не допитані обвинувачені, потерпілі, свідки, письмові докази у справі не досліджені у повному обсязі.

Відповідно до положень ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.

У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , так як ризики, встановлені під час обрання відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшились та продовжують існувати на теперішній час.

Представник потерпілих Сагіров Ф. ОСОБА_4 підтримав клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу обвинуваченим та просив його задовольнити.

Обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишили вирішення даного питання щодо запобіжного заходу на розсуд суду.

Захисники обвинувачених адвокат адвокат Довженко В.І., Черкас В.М., Константинов Д.І. проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечували, вважають, що прокурором не доведено обґрунтованість підозри, існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, а перелічені прокурором ризики на теперішній час втратили свою актуальність, крім того прокурором не обґрунтовано відсутність підстав застосувати інший — більш м`який запобіжний захід, а тому враховуючи практику Європейського суду просили суд змінити обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 запобіжний захід на інший — не пов`язаний з триманням під вартою, який з урахуванням наявності у обвинувачених постійних місць проживання може бути домашній арешт.

Вислухавши учасників судового засідання, суд прийшов до наступного. Відповідно до ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

При вирішенні питання щодо можливості зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м`який, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.

Тримання під вартою у відповідності до пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Взяття заявника під варту має бути необхідним для забезпечення його присутності в суді, але водночас інші, менш суворі заходи можуть бути достатніми для досягнення цієї мети. (Рішення «Хайредінов проти України»). Затримання особи є настільки серйозним запобіжним заходом, що воно є виправданим, лише якщо інші, менш суворі, заходи були розглянуті та визнанні недостатніми для забезпечення захисту індивідуальних або суспільних інтересів, які можуть вимагати затримання відповідної особи.

Враховуючи, що відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), суд приймає до уваги, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі “Феррарі-Браво проти Італії” не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки останнє є завданням попереднього розслідування.

Європейський Суд з прав людини у справі “Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства” зазначив, що “обґрунтована підозра” передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.

Прокурором з достатньою на даній стадії кримінального провадження повнотою підтверджується наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні особливо тяжких кримінальних злочинів, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі у тому числі довічне.

При цьому приймаючи таке рішення, суд не вирішує питання, які повинен вирішувати безпосередньо під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема: оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину. Суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає лише чи є причетність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо них обмежувальних заходів.

Дослідивши матеріали провадження в межах своєї компетенції, суд у висновках, які зробив орган досудового слідства відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 необґрунтованих чи недопустимих обставин не встановив.

Не вирішуючи питання про доведеність вини ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . виходячи лише з фактичних даних, що містяться в матеріалах клопотання, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо їх причетності до вчинення кримінальних злочинів за викладених обставин.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, у тому числі бандитизм, розбій та позбавлення життя людини.

Загальні положення щодо розумних строків тримання під вартою викладено у правовій позиції ЄСПЛ в рішеннях у справі “Харченко проти України”, “Лабіта проти Італії”, згідно з якою розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості,превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі “Марченко проти України”, при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

За даним кримінальним провадженням, суд враховує обсяг пред`явленого обвинувачення, всі ризики, встановленні під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, які не змінилися до теперішнього часу, а також превалювання суспільного інтересу над індивідуальним інтересом у даному кримінальному провадженні.

Враховуючи викладене, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначений Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям Європейського суду з прав людини.

При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що останні продовжують обвинувачуватися у вчиненні злочинів, передбачених ст.. 257, ч.3 ст. 28, п.п. 1,4,6,12 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187, ч.1 ст. 263 КК України, за одне з яких законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді тримання під вартою на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, а також особи обвинувачених.

Вказане свідчить про наявність ризиків переховування від суду, істотно перешкоджати кримінальному провадженню, яке ще не почалось розглядом по суті.

Суд вважає, що інші, більш м`які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст.177 КПК України.

Суд, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, вважає, що підстави для продовження запобіжного заходу - тримання під вартою, не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинувачених, а тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу із визначенням строку у межах шести десяти днів.

На підставі наведеного, керуючись ст. 331 КПК України, суд –

У Х В А Л И В

Продовжити строк тримання під вартою у Маріупольському слідчому ізоляторі обвинуваченим ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строком на 60 діб, тобто до 23 грудня 2019 року, включно.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, захисникам, прокурору та направити начальнику слідчого ізолятора, де утримується обвинувачені.

Ухвала суду може бути безпосередньо оскаржено до Донецького апеляційного суду протягом 7 днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя А.М. Вайновський

Суддя І.Г. Мельник