Рішення № 85176578, 15.10.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/8333/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням судді Єршової Л.С.,

за участю секретаря судового засідання Радзімовської Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , з позовом до Департаменту патрульної поліції, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Ф. Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ: 40108646, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, місцезнаходження: 65023 м. Одеса, вул. Садова, буд. 1-А, код ЄДРПОУ: 37607526, у якому просить суд стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 1172,00 грн. матеріальної шкоди, завданої діями Департаменту патрульної поліції; стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 200000,00 грн. моральної шкоди, завданої діями Департаменту патрульної поліції.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 , який є інвалідом ІІ групи армії, користується на праві власності автомобілем марки Nissan Primera, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

28.07.2018 року о 08 год. 30 хв. позивач залишив вищевказаний автомобіль на паркувальному місці для осіб з інвалідністю, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Старосінна площа, 1-а, однак, повернувшись за автомобілем о 09 год. 50 хв., побачив, що він відсутній.

Зателефонувавши до Управління патрульної поліції в Одеській області, позивач дізнався, що його автомобіль було евакуйовано на штрафмайданчик за адресою: АДРЕСА_2 , та запропоновано позивачу прибути до слідчого управління УПП в Одеській області для складання протоколу про адміністративне правопорушення.

30.07.2018 року позивач прибув до УПП в Одеській області та надав документи, що підтверджують його інвалідність, після чого протокол про адміністративне правопорушення співробітником патрульної поліції не складався.

Того ж дня ОСОБА_1 подав заяву на повернення його автомобіля, сплативши 720 грн. за послуги з евакуації транспортного засобу разом із відповідною комісією за здійснення грошового переказу у розмірі 10 грн, а також 432 грн. за послуги зберігання ТЗ на спеціальному майданчику та відповідну комісії за здійснення грошового переказу у розмірі 10 грн., після чого забрав свій автомобіль. Отже загалом, позивач поніс матеріальні витрати у розмірі 1172,00 грн.

08.08.2018 року позивач звернувся до начальника УПП в Одеській області зі скаргою на дії інспектора поліції ОСОБА_2 , у якій просив притягнути інспектора до дисциплінарної відповідальності за неправомірну евакуацію його автомобіля на спецмайданчик.

У відповідь на скаргу УПП в Одеській області 06.09.2018 року повідомило позивача про те, що на підставі його скарги від 08.08.2018 року буде проведено службове розслідування, про результати якого буде повідомлено пізніше.

Не отримавши протягом двох місяців інформації щодо проведеного службового розслідування, позивач 23.10.2018 року звернувся до Кабінету Міністрів України зі зверненням щодо неналежного розгляду скарги від 08.08.2018 року.

На звернення від 23.10.2018 року позивач отримав відповідь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 22.11.2018 року за №К-2805/41/13/03/03-18, у якій йому було повідомлено, що службове розслідування щодо дій інспектора третьої роти першого батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_2 було проведено належним чином відповідно до наказу ДПП від 02.10.2018 № 4496 «Про призначення службового розслідування». У ході службового розслідування було встановлено ознаки дисциплінарного порушення у діях інспектора ОСОБА_2

Однак, будь-якої відповіді щодо вимог позивача про компенсацію завданих йому збитків діями інспектора ОСОБА_2 він не отримав, тому змушений звернутися до суду з вимогами про стягнення з відповідачів матеріальної шкоди у розмірі 1172,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 200000,00 грн.

Згідно з ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Єршової Л.С. від 20.05.2019 року вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 було прийнято до розгляду та відкрито провадження.

Окрім цього, зазначеною ухвалою суду від 20.05.2019 року було задоволено заяву ОСОБА_1 та витребувано у Департаменту патрульної поліції матеріали службового розслідування за скаргою ОСОБА_1 на дії інспектора третьої роти першого батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Бутченка О.А.

Не погодившись із позовом ОСОБА_1 24.06.2019 року через канцелярію суду представником відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області Чумаковою Я.В. було подано відзив, у якому зазначено, що позивач не надає достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому працівниками відповідача моральної шкоди та матеріальної шкоди. Правові підстави для застосування норм ст.ст. 1173, 1174, 1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди відсутні, просила відмовити у задоволенні позову (а.с.48-53).

22.08.2019 року представник відповідача Департаменту патрульної поліції Шияновська Ю.О. надала до суду відзив на позов ОСОБА_1 та на виконання ухвали суду від 20.05.2019 року копії матеріалів службового розслідування за скаргою ОСОБА_1 на дії інспектора третьої роти першого батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Бутченка О.А. У відзиві представник відповідача зазначила, що вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач не надає належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому працівниками поліції матеріальної та моральної шкоди (а.с.93-124).

В судове засідання позивач не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, заявлені позовні вимоги підтримав.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явилися, сповіщалися належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу не здійснювалося.

Суд, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи армії, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , виданим Пенсійним фондом України 20.09.2017 року, та довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №312353 від 04.09.2017 року (а.с.14-15).

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 06.02.2016 року ОСОБА_1 володіє на праві власності автомобілем марки Nissan Primera, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с.16).

28.07.2018 року о 08 год. 30 хв. позивач залишив вищевказаний автомобіль на паркувальному місці для осіб з інвалідністю, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Старосінна площа, 1-а, який співробітниками патрульної поліції було евакуйовано на штрафмайданчик за адресою: АДРЕСА_3 . АДРЕСА_4 2, у зв`язку з тим, що на автомобілі був відсутній розпізнавальний знак, що водій автомобіля є інвалідом.

30.07.2018 року позивач прибув до УПП в Одеській області та надав документи, що підтверджують його інвалідність, на підставі чого протокол про адміністративне правопорушення співробітником патрульної поліції не складався.

Також 30.07.2018 року ОСОБА_1 подав заяву на повернення його автомобіля, сплативши 720 грн. за послуги з евакуації транспортного засобу разом із відповідною комісією за здійснення грошового переказу у розмірі 10 грн, а також 432 грн. за послуги зберігання ТЗ на спеціальному майданчику та відповідну комісії за здійснення грошового переказу у розмірі 10 грн., після чого забрав свій автомобіль (а.с.29-30).

08.08.2018 року позивач звернувся до начальника УПП в Одеській області зі скаргою на дії інспектора поліції ОСОБА_2 , у якій просив притягнути інспектора до дисциплінарної відповідальності за неправомірну евакуацію його автомобіля на спецмайданчик (а.с.17-21).

У відповідь на скаргу УПП в Одеській області 06.09.2018 року повідомило позивача про те, що на підставі його скарги від 08.08.2018 року буде проведено службове розслідування, про результати якого буде повідомлено пізніше (а.с.22).

Не отримавши протягом двох місяців інформації щодо проведеного службового розслідування, позивач 23.10.2018 року звернувся до Кабінету Міністрів України зі зверненням щодо неналежного розгляду скарги від 08.08.2018 року (а.с.24-25).

Відповідно до листа Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 22.11.2018 року за №К-2805/41/13/03/03-18 службове розслідування щодо дій інспектора третьої роти першого батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_2 було проведено належним чином відповідно до наказу ДПП від 02.10.2018 № 4496 «Про призначення службового розслідування».

У ході службового розслідування було встановлено ознаки дисциплінарного порушення у діях інспектора ОСОБА_2 щодо (а.с.26-27)

Зазначене вище підтверджується також матеріалами службового розслідування, наданими відповідачем УПП в Одеській області на вимогу ухвали суду від 20.05.2019 року, у тому числі висновком службового розслідування за актом порушення службової дисципліни інспектором ОСОБА_2 , що 28.07.2018 року виразилось нібито у неправомірних діях інспектора під час евакуації транспортного засобу гр. ОСОБА_1 , затвердженим начальником Департаменту патрульної поліції ОСОБА_3 05.10.2018 року, яким встановлені ознаки дисциплінарного порушення, яке виразилося у не зазначенні місцезнаходження та номеру телефону підприємства, яке доставляло автомобіль на спецмайданчик, особу, яка доставляла автомобіль на спецмайданчик та її підпис. (а.с.103-124).

У зв`язку з тим, що позивач не отримав ніякої відповіді щодо компенсації завданих йому збитків діями інспектора ОСОБА_2 , він звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідачів матеріальної шкоди у розмірі 1172,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 200000,00 грн.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди: а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду на державу.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на бездіяльність посадової особи органу державної влади. Позивач вважає, що майнова шкода та моральна шкода, завдані протиправними діями посадової особи Національної поліції України, підлягає відшкодуванню державою за рахунок Державного бюджету України.

Статтями 1173, 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Тобто відповідачем у зазначених категоріях справ є держава Україна, а не посадова особа, орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.

Таким чином на відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма ст. 1173 ЦК України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.

За таких обставин необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Суд враховує, що зазначена правова позиція підтримується Верховним Судом (постанова від 27.09.2018 року по справі №757/3239/17-ц).

Згідно з вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається незалежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Враховуючи викладене, вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, оскільки позивачем на виконання вимог частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України не надано доказів завдання йому майнової шкоди у зазначеному розмірі, а також причинного зв`язку між такою шкодою та протиправною поведінкою відповідача, та позов не підлягає задоволенню.

Крім того, ОСОБА_1 вимоги про відшкодування моральної шкоди обґрунтовував незаконними діями інспектора третьої роти першого батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Бутченка О ОСОБА_4 А.

Разом з тим реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності інспектора поліції ОСОБА_2 , не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що дії інспектора поліції ОСОБА_2 є незаконними або визнані протиправними відповідним рішенням суду, зазначені позовні вимоги ОСОБА_1 не заявляв.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що за результатами службового розслідування в діях інспектора ОСОБА_2 було виявлено дисциплінарне порушення під час процедури евакуації транспортного засобу позивача, при цьому дії поліцейського стосовно самої евакуації неправомірними не визнавалися.

Таким чином, суд дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, прийшов до висновку про те, що підстав, передбачених законом, для задоволення позову ОСОБА_1 немає, тому у його задоволенні слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 1-2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 258-259, 263-264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено та підписано 25.10.2019 року.

Суддя Л.С. Єршова