Ухвала суду № 85174741, 21.10.2019, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/1197/18

н/п 2/640/231/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2019 р. Київський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Губської Я.В., при секретарі Савицькій М.В., за участі представника Харківської місцевої прокуратури №2 – Размєтаєва А.С., представника Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації – Скубак Н.В., представника відповідача Ободовської Н.С., у підготовчому судовому засіданні по розгляду справи за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 про зупинення виконання будівельних робіт та відновлення попереднього стану будинку

Встановив:

26.01.2018 року до Київського районного суду м. Харкова надійшов позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 Анушкевич В. в інтересах держави в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 про зупинення виконання будівельних робіт та відновлення попереднього стану будинку.

В обґрунтування звернення до суду та позовних вимог прокурор зазначає про вирішення проблем суспільного значення, а саме охорону об`єктів культурної спадщини, у зв*язку з чим прокуратурою було порушено кримінальну справу за ч.2 ст. 298 КК України за фактом можливого пошкодження об*єкту культурної спадщини - будинку по АДРЕСА_1 . Зазначає, що ДАБІ України 23.02.2016 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виконання будівельних робіт – реконструкцію мансардного поверху (квартир АДРЕСА_2 №5,6 АДРЕСА_1 , однак вважає встановленим, що Департаментом містобудування та архітектури ХОДА не надавався дозвіл на проведення робіт на пам`ятці місцевого значення згідно ст. 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини». У зв`язку з не здійсненням Департаменту заходів претензійно-позовної роботи, обмежившись лише направленням листів на адресу відповідача, прокурор вважав за потрібне звернутись 26.01.2018 року до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, надавши до позову копії повідомлень від 25.01.2018 в порядку ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно ухвали судді Київського районного суду м. Харкова від 15.02.2018 року відкрито провадження по даній справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16.08.2018 року провадження по справі за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 про зупинення виконання будівельних робіт та відновлення попереднього стану будинку зупинено до набрання законної сили судовим рішенням по справі №826/15548/17 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи: ОСОБА_1 , Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації про скасування дозволу на проведення будівельних робіт.

Згідно ухвали Київського районного суду м. Харкова від 31.07.2019 року поновлено провадження по справі, призначено підготовче судове засідання.

Підставою для поновлення провадження стало звернення прокурора до суду з заявою та повідомлені відомості про постановлення Верховним Судом 16.07.2019 року судового рішення по справі №826/15548/17 про залишення позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи: ОСОБА_1 , Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації про скасування дозволу на проведення будівельних робіт без розгляду та скасуванні рішень суду першої та апеляційної інстанції, яким було вирішено спір по суті.

В підготовчому судовому засіданні 21.10.2019 року представником відповідача заявлено клопотання про залишення без розгляду позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 з тих підстав, що прокурор не довів належних обґрунтувань підстав звернення до суду для представництва інтересів держави, а тому не має повноважень на подання даного позову до суду.

На підтвердження клопотання вказує, що Верховний Суд, залишаючи без розгляду позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи: ОСОБА_1 , Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації про скасування дозволу на проведення будівельних робіт у своєму рішенні по справі №826/15548/17 вказав, що у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду. А оскільки в даному провадженні прокурор звертається до суду в інтересах тих же осіб та підставою позову вказані обставини незаконності дозволу на проведення будівельних робіт за тих обставин, що дозвіл потрібен бути отриманий від Департаменту містобудування та архітектури ХОДА, то ці обставини також знайшли своє підтвердження і в даній справі. Також, зазначає, що другою підставою прокурором зазначено порушення кримінальної справи за фактом пошкодження об*єкту культурної спадщини, однак це є розглядом кримінальної справи, яка вже порушена, а не цивільної. Звертаючись з позовом до суду прокурор не довів належних обґрунтувань звернення до суду в інтересах держави в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, оскільки ці державні органи можуть самостійно представляти свої інтереси, а прокурор не може зловживати своїми правами, оскільки таким чином порушується баланс інтересів.

Прокурор Харківської місцевої прокуратури № 2 Размєтаєв А.С. в підготовчому судовому засіданні з приводу клопотання представника відповідача заперечував, вказуючи, що всі належні обґрунтування наведені у позовній заяві, і підстав для задоволення клопотання немає.

Представник Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації в судовому засіданні просила вирішити питання на розсуд суду, вказуючи, що самостійно вони не звертались до суду.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що згідно матеріалів цивільної справи №640/1197/18, 26.01.2018 року заступник прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 Анушкевич В. звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 про зупинення виконання будівельних робіт та відновлення попереднього стану будинку.

В обґрунтування звернення до суду заступник прокурора зазначає про вирішення проблем суспільного значення, а саме охорони об`єктів культурної спадщини, у зв`язку з не здійсненням Департаментами заходів претензійно-позовної роботи та порушення кримінальної справи, яка знаходиться в провадженні Харківської місцевої прокуратури №2.

Згідно з ч. 5 ст. 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Відповідно до вимог ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 3) належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи; 4) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 7) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору; 10) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду; 11) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 12) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з`ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у конкретній справі.

Насамперед, випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

За приписами ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Зазначені висновки Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону "Про прокуратуру". Відтак, Суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий – відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

У даній цивільній справі прокурор обґрунтовує інтереси держави тим, що реконструкція житлового будинку, який є пам`яткою архітектури, призводить до зниження його культурної цінності.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об`єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

За змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється, зокрема, шляхом контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об`єктів містобудування, проектної документації. Тобто, органи архітектурно-будівельного контролю здійснюють загальний контроль за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» у разі, коли пам`ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов`язані привести цю пам`ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування).

Згідно з положеннями ст. 26 цього Закону роботи із збереження об`єктів культурної спадщини проводяться згідно з реставраційними нормами та правилами, погодженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Будівельні норми та правила застосовуються у разі проведення робіт із збереження об`єкта культурної спадщини лише у випадках, що не суперечать інтересам збереження цього об`єкта.

За нормами п. 1 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» на об`єктах благоустрою забороняється виконувати роботи без дозволу у разі, якщо обов`язковість його отримання передбачена законом.

Водночас, спірні правовідносини регулюються спеціальним нормативно-правовим актом – Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до видів об`єктів культурної спадщини відносяться, зокрема, історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов`язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини

Відповідно до п.п. 13, 14, 17 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить: здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування й музеєфікації пам`яток та інших робіт на пам`ятках; погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини; надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

У п. 2 Положення про Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації 06.12.2016 №572 визначено, що Департамент виконує функції органу охорони культурної спадщини Харківської обласної державної адміністрації по пам`ятках архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтним, науки і техніки.

Серед завдань Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації у п. 4 Положення вказано, зокрема, забезпечення додержання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил, затвердженої містобудівної документації, здійснення контролю за їх реалізацією.

Тобто, з вищенаведеного вбачається, що наявний суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а саме таким суб`єктом є Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, який у даній справі є учасником судового розгляду і саме Департамент мав звертатись до суду з відповідним позовом.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Так, лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. Вищевикладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеній в постанові від 06.02.2019 у справі № 927/246/18.

Таким чином, досліджуючи позов заступника прокурора, суд приходить до висновку, що прокурор в позовній заяві не наводить належні обґрунтування на захист якого саме «інтересу держави», окрім як формальної вказівки на бездіяльність Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації виступає прокурор, та не визначено в чому саме полягає неможливість або неналежність захисту «інтересів держави» саме органами, які мають можливість та необхідність захищати свої інтереси та інтереси держави – Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації.

При цьому суд зауважує, що підстав вважати, що Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації ухилялися або неналежним чином виконували свої повноваження, не вбачається, оскільки не надані такі докази до суду разом з позовом і саме в позові прокурор зазначає, що перевірка ДДАБІ у Харківській області триває на момент звернення до суду з метою перевірки питань додержання відповідачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, а дозвіл на проведення реконструкції було надано ДАБК України.

Також, суд звертає увагу на те, що листи – повідомлення відповідно до ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» були направлені на адресу Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації за 1 день до дати подання позову до суду без даних про отримання цих листів державними органами та реагування, відсутністю даних про результатами перевірок. На значенні строку, протягом якого суб`єкт владних повноважень не звертався до суду з позовом, як на свідчення відсутності у прокурора підстав звертатися до суду з таким позовом звертає увагу і судова практика, зокрема Харківського апеляційного суду (постанови від 04.06.2019 р. по справі № 645/3784/18, від 16.05.2019 р. по справі № 639/898/19 та ін.).

У позовній заяві прокурором вказується, що на час отримання ОСОБА_1 вказаного дозволу ДАБІ України повноваженнями щодо надання дозволу на проведення робіт на пам`ятках архітектури місцевого значення був наділений Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, однак заступник прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2 не довів належними і допустимими доказами того, що Департамент містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації та Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області не можуть самостійно здійснити захист інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини.

Не надав прокурор і докази на підтвердження того, що звертався до Департаментів з вимогами подати позов та не надав доказів вжиття будь-яких заходів щодо невчинення Департаментами дій з охорони даного об`єкту культурної спадщини.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор виконує субсидіарну роль щодо захисту інтересів держави, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналізуючи дані обставини, суд звертає увагу і на те, що в позові прокурор зазначає про порушення кримінальної справи за фактом можливого пошкодження культурної спадщини, яка перебуває в провадженні Харківської місцевої прокуратури № 2 і посилається на докази, які були отримані в період проведення досудового розслідування по даній кримінальній справі, що також розцінюється судом як порушенням балансу між захистом інтересів держави та інтересів сторін по розгляду цивільного спору в порядку цивільного законодавства.

Таким чином, враховуючи наявність суб`єктів владних повноважень, які мають можливість самостійно звернутися із позовом щодо захисту порушеного права в судовому порядку, суд вважає, що прокурором не було доведено наявність передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави, а тому клопотання представника відповідача є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №806/602/18, від 10.04.2019 у справі №813/661/17.

Пунктом 87 рішення у справі «Салов проти України» від 06.09.2005, Європейський суд з прав людини повторює, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993). Більше того, принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Dombo Beheer В. V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996).

У рішенні по справі «Надточій проти України» від 15.05.2008, суд нагадує, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом («Кресс проти Франції» № 39594/98, «Ф.С.Б. проти Італії» рішення від 28.08.1991, «Т. проти Італії» рішення від 12.10.1992 та «Кайя проти Австрії» рішення від 08.06.2006). Така ж правова позиція Суду висловлена в рішенні у справі «Гурепка проти України (№ 2)» від 08.04.2010.

Також, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Менчінська проти Росії» (рішення від 15.01.2009), суд зауважив, що сама наявність прокурора в судовому процесі порушує ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки прокурор надаючи свої зауваження та міркування, таким чином стає союзником однієї із сторін, що створює відчуття нерівності у іншої сторони. Суд також зазначив, що, хоча прокурор згідно норм процесуального права і мав формальне право на участь у справі, проте дана справа не мала будь-яких особливих обставин, що виправдовувала його участь.

Таким чином, практика Європейського суду з прав людини підтверджує, що участь прокурора у судовому процесі має бути обґрунтована, не допускається здійснення прокурором представництва інтересів у суді особи або органу без наявності чіткого та законного обґрунтування необхідності такої участі, оскільки інакше буде порушено принцип рівності сторін при розгляді спору.

Враховуючи, що нову редакцію Закону України «Про прокуратуру» прийнято саме з метою наближення до міжнародних стандартів, при її застосуванні слід брати до уваги, що зазвичай Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора в судовому провадженні та вирішує, наскільки участь прокурора в розгляді справи відповідає принципу рівності сторін, вивчаючи кожний випадок окремо.

Так, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу.

Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" від 31.03.2005).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що обставини дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

А оскільки, всі з*ясовані обставини наявності підстав для звернення до суду під час розгляду клопотання представника відповідача свідчать про те, що дотримання процедури звернення за ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викликає сумніви і розцінюється судом як заміна прокурором належного суб`єкта владних повноважень у цивільному процесі, який може і бажає захищати інтереси держави.

У той же час, відповідний уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави.

Зазначене вище узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 24 жовтня 2018 року в справі №304/1196/16, від 06.02.2019 у справі №927/246/18, в справі №826/15548/18 від 16.07.2019.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заявник – прокурор Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області не довів належних обґрунтувань підстав звернення до суду для представництва інтересів держави ані під час звернення і січні 2018, ані під час розгляду даного клопотання, що є перешкодою розгляду справи по суті.

Крім того, суд звертає увагу на те, що підписано позов заступником керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області, однак до позову не надані докази на підтвердження повноважень заступника прокурора Харківської місцевої прокуратури № 2.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про залишення позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області в інтересах держави в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 про зупинення виконання будівельних робіт та відновлення попереднього стану будинку без розгляду на підставі ст. 257 ЦПК України.

При цьому, суд зазначає, що ані заявник - прокурор, ані органи держави, в інтересах яких пред*явлено позов не позбавлені можливості звернутись з відповідним позовом до суду у передбачених чинним законодавством випадках, з дотриманням вимог ЦПК України та належним обґрунтуванням підстав звернення до суду ( для прокурора).

Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 257, 260, 261, 353 ЦПК України,

Постановив:

Клопотання представника відповідача – задовольнити.

Позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, Департаменту містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 про зупинення виконання будівельних робіт та відновлення попереднього стану будинку - залишити без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Відповідно до вимог п. 15 Перехідних положень ЦПК України ( в ред. з 15.12.2017 року) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя :