Постанова № 85164414, 21.10.2019, Айдарський районний суд Луганської області (до 25.04.2025 - Новопсковський районний суд Луганської області)

Дата документу 21.10.2019

ЄУ № 420/1335/19

Провадження №3/420/345/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2019 року смт. Новопсков

Луганська область

Суддя Новопсковського районного суду Луганської області Пронька В.В., розглянувши матеріал, який надійшов з Новопсковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області, про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який працює завідувачем майстерні в СТОВ ім. Енгельса, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , якому роз`яснено його права відповідно до ст. 268 КУпАП, за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

До Новопсковського районного суду Луганської області надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії БР № 013478 від 03.08.2019, згідно якого 03 серпня 2019 року о 10 год. 35 хв. в с. Донцівка Новопсковського району Луганської області по вул.Слобожанській ОСОБА_1 керував автомобілем Geely CK 1,5, державний номерний знак НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук), від проходження у передбаченому законом медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння відмовився в присутності двох свідків, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 винним себе у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не визнав та пояснив, що від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння не відмовлявся.

Вислухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

На підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення надано такі докази: протокол про адміністративне правопорушення серії БР № 013478, письмові пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , довідки Новопсковського ВП ГУНП в Луганській області.

Оцінюючи зазначені вище докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю суд враховує таке.

Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Так, в даній ситуації ОСОБА_1 повністю заперечив вчинення ним адміністративного правопорушення, а саме вказав, що він не відмовлявся від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння, що відповідно до ст. 251 КУпАП може бути доказом у справі про адміністративне правопорушення.

З іншої сторони, надаючи оцінку протоколу про адміністративне правопорушення і поясненням свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які додані до протоколу, суд звертає увагу на наступне.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожному гарантовано право на справедливий суд.

Розглядаючи дану конкретну ситуацію і досліджуючи питання про розповсюдження гарантій ст. 6 Конвенції на даний випадок, суд звертає увагу, що виходячи з прецедентної практики Європейського Суду з прав людини хоч і за національним законом ОСОБА_1 притягується до адміністративної відповідальності, йому пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні Європейським Судом, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (п. 51 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Михайлова проти Російської Федерації»).

Зокрема, в даному випадку судом враховується, що адміністративне стягнення у виді штрафу разом з позбавленням права керування транспортним засобом мають каральний і стримуючий характер.

Так, в пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» (щодо посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції), яким в подальшому було закріплено діючі санкції, як один із аргументів посилення відповідальності було зазначено, що міжнародний досвід забезпечення безпеки на дорогах свідчить, що одним з найпростіших способів примусити водіїв дотримуватися вимог правил дорожнього руху є розроблення системи їх ефективного покарання та посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Також, звертаємо увагу на те, що розмір штрафу в декілька разів перевищує розмір мінімальної заробітної плати по Україні, а проведений порівняльно-правовий аналіз із санкцією, яка передбачена за порушення правил дорожнього руху і міститься в КК України (ч. 1 ст. 286 ) свідчить, що штраф за вказане адміністративне правопорушення перевищує розмір штрафу за кримінально каране діяння за національним законодавством України. На проблему співвідношення санкцій звертало увагу і Головне науково-експертне управління Верховної ради України, надаючи свій висновок на зазначений проект закону.

Наведені обставини свідчать, що адміністративне правопорушення передбачене ст.130 КУпАП може бути віднесено до «кримінального обвинувачення» в розумінні ст. 6 Конвенції із розповсюдженням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.

Також, суд зауважує, що в деяких інших справах проти України Європейський Суд розглядав питання про віднесення правопорушень, передбачених КУпАП до «кримінального аспекту» в розумінні Конвенції, що з огляду на суворість передбаченого покарання правопорушення, не є незначним (п. 33 рішення у справі «Гурепка проти України») та такі адміністративні провадженні слід вважати по суті кримінальними і такими, що вимагають застосування всіх гарантій ст. 6 Конвенції.

Обов`язково слід наголосити, що процедура розгляду справ про адміністративні правопорушення не передбачає участі при судовому розгляді сторони обвинувачення, що може призвести до змішування ролі обвинувача і судді і тим самим дати підстави для законних сумнівів неупередженості суду, порушити принцип змагальності (п.п. 75-79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Карелін проти Росії», п. 54 справи «Озеров проти Росії», п.п. 44-45 справи «Кривошапкін проти Росії»).

У зв`язку із чим, суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ.

Суд звертає увагу на те, що ч. 1 ст.130 КУпАП в тому числі, передбачає відповідальність за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, що в даному випадку інкримінується ОСОБА_1

Тобто, в даній ситуації вимагається доведення того, що ОСОБА_1 , будучи особою, яка керує транспортним засобом, відмовився від проходження медичного огляду у встановленому законом порядку, на підтвердження чого суду було надано протокол про адміністративне правопорушення та пояснення свідків.

Разом з тим, в матеріалах справи не знайшло підтвердження того, що ОСОБА_1 відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Зокрема, ОСОБА_1 повністю заперечив вчинення ним адміністративного правопорушення, а саме вказав, що він не відмовлявся пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння.

В такій ситуації протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.

Щодо пояснень свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які додані до протоколу і які також неодноразово в судове засідання за викликом суду не з`являлися, суд звертає увагу на положення п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції, яким кожному обвинуваченому гарантовано право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.

В своїй прецедентній практиці, даючи тлумачення Конвенції, Європейський Суд неодноразово повторював, що з метою забезпечення змагальності процесу всі докази мають, як правило, подаватися у відкритому судовому засіданні у присутності обвинуваченого. Існують винятки з цього принципу, але вони не можуть призводити до порушення права на захист. За деяких обставин може виникнути потреба у використанні показань, отриманих на етапі розслідування. Якщо підсудному було надано достатню й належну можливість спростувати такі показання - при їх оголошенні або на пізнішому етапі провадження, - саме по собі їх прийняття як доказів не суперечитиме вимогам п. 1 та п.п. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції. Але з цього природно випливає, що в разі, якщо обвинувальний вирок виключно або вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, яку обвинувачений (підсудний) не мав можливості допитати особисто чи домогтися її допиту під час розслідування справи або судового розгляду, права сторони захисту виявляються обмеженими настільки, що передбачені ст. 6 Конвенції гарантії виявляються порушеними. Щодо показань свідків, допитати яких у присутності підсудного або його захисника виявилося неможливим, Європейський Суд зауважує, що п. 1 ст. 6 Конвенції, узятий у поєднанні з п. 3 ст. 6 Конвенції, вимагає від Договірних Сторін ужити конкретних заходів для того, щоб підсудний мав можливість допитати свідків, які свідчать проти нього, чи домогтися їх допиту. Однак, якщо немає підстав звинувачувати органи влади в недостатньо старанних зусиллях із забезпечення підсудному можливості допитати відповідних свідків, відсутність цієї можливості як така не означає необхідності припинення кримінального переслідування. Водночас слід з надзвичайною обережністю ставитися до доказів, отриманих від свідка за обставин, що не давали змоги забезпечити право сторони на захист тією мірою, якою Конвенція завжди вимагає забезпечувати його. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися виключно або вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не мала можливості спростувати.

Як висновок, суд підкреслює, частини 1 і 3 (d) статті 6 Конвенції, як загальне правило вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечувати докази свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім своїх показань, або пізніше. Обвинувачення не може ґрунтуватися виключно чи вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не може заперечити. Із цього випливає, що якщо засудження виключно або вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, допитати яку чи домогтися допиту якої підсудний не мав можливості ані під час досудового слідства, ані під час судового розгляду, права захисту виявляються обмеженими в тій мірі, що є несумісною з гарантіями, передбаченими ст. 6 Конвенції (п. 54 Рішення Європейського Суду у справі «Корнєв і Карпенко проти України»).

Так, відповідно до матеріалів справи пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають одне із вирішальних значень для встановлення вини ОСОБА_1 , при цьому дані пояснення свідків спростовуються поясненнями останнього, що потребувало перевірки пояснень свідків «обвинувачення» в судовому засіданні, але як і особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, так і суд були позбавлені можливості зробити відповідну «перевірку».

З огляду на викладене, суд не може покласти в основу обвинувачення пояснення вказаних свідків, які не були допитані в судовому засіданні і пояснення яких мають вирішальне значення по даній справі.

Наведені факти у відповідності до ст. 62 Конституції України повинні тлумачитись судом на користь ОСОБА_1 і вони не дають змоги суду однозначно оцінити дії останнього, як такі, що містять склад адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до положень ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Таким чином, з протоколу про адміністративне правопорушення та наданих доказів в підтвердження вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не слідує, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

За даних обставин, суд приходить до висновку, що наявні всі підстави для закриття провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Керуючись ч. 1 ст. 130, п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. ст. 284, 287 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-тиденного строку її оскарження.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Луганського апеляційного суду через Новопсковський районний суд Луганської області.

Суддя: В.В. Пронька