Рішення № 85161352, 23.10.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Р І Ш Е Н Н Я Справа № 932/14759/19

Ім`ям України Провадження № 2а/932/817/19

23 жовтня 2019 року м. Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого судді - Литвиненка І.Ю.,

при секретарі - Калантаєнку Д.В.,

за участі представниці позивача - Горбунової А.О. , представника відповідача - Булаха Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за № ПН МДН 000022 від 18 вересня 2019 року та рішення за № 84 від 18 вересня 2019 року про примусове повернення за межі України,

В С Т А Н О В И В:

27 вересня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, у якому прохає скасувати постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за № ПН МДН 000022 від 18 вересня 2019 року та скасувати рішення за № 84 від 18 вересня 2019 року про його примусове повернення за межі України.

Позовні вимоги обґрунтовує наступним чином. Так, 18 вересня 2019 року головним спеціалістом відділу організації запобігання нелегальній міграції реадмісії та видворення Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області Литовченком К.Ю. прийнято рішення за № 84 про його примусове повернення за межі України та зобов`язано його покинути територію України у термін до 17 жовтня 2019 року. Заступником начальника Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області Сімоном С.А. винесено постанову за № ПН МДН 000022 про накладення на нього адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КпАП України, у вигляді штрафу в розмірі 1700 гривень. З цими рішеннями відповідача він не згоден, через те, що термін перебування на території України він перевищив із поважних причин, зокрема, у зв`язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні. Так, він є громадянином Російської Федерації, в Україну прибув з метою навчання та уклав відповідний договір із вищим навчальним закладом, зі строком навчання до 01 вересня 2021 року. Наказом ректора Університету ім. Альфреда Нобеля від 21 серпня 2019 року, його зараховано до складу студентів першого курсу магістратури за спеціальністю «Менеджмент. Бізнес адміністрування». Цим університетом йому, як студенту, виділено житло. Повідомити відповідача про вступ до вищого навчального закладу та оформити тимчасову посвідку на право проживання в Україні він не зміг саме з підстави отримання ним лікування в умовах стаціонару. Оскільки умислу на вчинення адміністративного правопорушення у нього не було, а відповідачем при притягненні його до адміністративної відповідальності цю обставину не враховано, як не враховано і його сімейного стану, а отже не встановлено обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення, вважає постанову за № ПН МДН 000022 від 18 вересня 2019 року протиправною. Через її протиправність, приходить до висновку про те, що в даному випадку відповідач мав обмежитись попередженням, в порядку ст. 22 КпАП України, та розглянути питання про оформлення йому посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Ухвалою суду від 03 жовтня 2019 року відкрито провадження по справі та призначено судовий розгляд на 11 жовтня 2019 року.

Судове засідання, що було призначено на 11 жовтня 2019 року, було відкладено за клопотанням позивача на 18 жовтня 2019 року.

В судовому засіданні, яке відбулось 18 жовтня 2019 року за участі представників сторін, оголошено перерву до 23 жовтня 2019 року у зв`язку із витребуванням від відповідача додаткових доказів.

В судовому засіданні представниця позивача підтримала позов та прохала його задовольнити. Пояснення надала аналогічні його змісту. Додатково пояснила, що зі змісту оскаржених її довірителем актів, що складені суб`єктом актів владних повноважень абсолютно не зрозуміло яким чином він прийшов до висновку про наявність у діях ОСОБА_2 ознак складу адміністративного правопорушення. Через те, що інкриміноване ОСОБА_2 порушення вимог чинного законодавства України здійснено ним не навмисно, в силу збігу несприятливих життєвих обставин, при тому, що обов`язковою складовою правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КпАП України є наявність форми вини, у вигляді прямого умислу, який також обов`язковим для порушення строку перебування в Україні, прохала задовольнити позов у повному обсязі. Вважала неналежними і не допустимими надані представником відповідача у судовому засіданні письмові докази.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову. Пояснив, що ОСОБА_2 , як громадянин Російської Федерації, мав право знаходитись на території України, не оформлюючи посвідку на тимчасове проживання в Україні, протягом 90 діб упродовж 180 днів. Однак, він перевищив допустимий термін перебування на території України та сукупно, упродовж 180 останніх днів з моменту першого в`їзду в Україну у 2019 році, перебував в Україні не дозволені 90, а 102 дні. Оскільки за посвідкою на право тимчасового проживання в Україні ОСОБА_2 вчасно не звернувся, клопотання про продовження строку перебування на території України не подав, як не подав і документів, що підтверджують поважність причин не звернення із такими заявами до Управління, постанова про накладення на нього адміністративного стягнення та рішення про його примусове повернення за межі України є обґрунтованими та законними. Навіть той факт, що ОСОБА_2 проходив лікування у цей період в Україні не свідчить про поважність причин не звернення до ГУ ДМС України у Дніпропетровській області із відповідними заявами, оскільки під час перебування на лікуванні він мав час та можливість подати заяву про продовження строку перебування в нашій Державі. Зауважив, що останнього разу, коли ОСОБА_2 перетинав державний кордон та в`їжджав в Україну, він того ж дня нібито звернувся для амбулаторного лікування в КЗ «Дніпровська міська поліклініка № 4» ДМР, що ставить під сумнів його хворобу, оскільки виходить, що він приїхав в Україну хворим. Крім того, ні позивач, ні його представниця не надали жодних доказів наявності у ОСОБА_2 на утриманні двох малолітніх дітей. З цих підстав, прохав у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи у межах наданих суду документів, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері примусового повернення чи примусового видворення іноземця або осіб без громадянства за межі території України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Частиною 3 ст. 9 вказаного Закону визначено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну їх походження або у третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України).

Згідно із вимогами п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш, як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав із безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, продовжується територіальними органами або підрозділами ДМС. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули, зокрема, з держав із безвізовим порядком в`їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, виконання службових обов`язків іноземним кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в`їзду в Україну. Рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів. Заяви про продовження строку перебування на території України (далі - заяви) подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС. Перелік документів, які додаються до заяви, визначені цим Порядком.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із вимогами ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до положень ст. 9 КпАП України, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 203 КпАП України, порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до вимог ст. 247 КпАП України, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення; недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

В силу положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із вимогами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, в судовому засіданні встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 є громадянином Російської Федерації (а.с. 9-11).

Відповідно до копії витягу із наказу № 66-02-У від 21 серпня 2019 року, ОСОБА_2 з 01 вересня 2019 року зарахований до складу студентів першого курсу магістратури за спеціальністю «Менеджмент. Бізнес адміністрування» Університету ім. Альфреда Нобеля (а.с. 15).

Вступ позивача до Університету ім. Альфреда Нобеля відбувся на підставі письмового запрошення від 12 червня 2019 року (а.с. 12).

Відповідно до наданої позивачем копії виписки, що видана КЗ «Дніпровська міська клінічна лікарня № 4» ДМР від 26 серпня 2019 року, ОСОБА_2 , як мешканець квартири № АДРЕСА_4 та працівник ТОВ «Фенікс», проходив амбулаторне лікування у період часу з 12 серпня 2019 року по 26 серпня 2019 року у зв`язку із надривом зв`язок лівого колінного суглобу та синовитом. ОСОБА_2 було запропоновано оперативне втручання у зв`язку із пошкодження меніску колінного суглобу, від якого останній відмовився. Тоді, було призначено лікування у вигляді вживання нестероїдних протизапальних засобів та фізіотерапію, носіння ортезу (а.с. 13).

Згідно із змістом іншої виписки із КЗ «Дніпровська міська клінічна лікарня № 4» ДМР від 12 вересня 2019 року, ОСОБА_2 , як мешканець квартири № АДРЕСА_4 та працівник ТОВ «Фенікс», проходив амбулаторне лікування у період часу з 02 вересня по 12 вересня 2019 року в умовах амбулаторії, з приводу синовиту лівого колінного суглобу та застарілого пошкодження зв`язок лівого колінного суглобу. Лікування призначено те саме, від оперативного втручання пацієнт відмовився (а.с. 14).

Відповідно до копії особистого паспорту громадянина Російської Федерації позивача, він перетинав кордон України у поточному році, за напрямком в`їзд, двічі, а саме: 06 червня та 02 вересня 2019 року, а виїжджав із України 29 серпня 2019 року (а.с. 11). Аналогічні відомості щодо перетину кордону позивачем надано і відповідачем по справі (а.с. 39-41).

Таким чином, упродовж 180 днів, у період часу з 23 березня по 18 вересня 2019 року, ОСОБА_2 перебував на території України у загальній сумі 102 дні.

Цей факт перебування позивача на території України із перевищенням допустимого строку, без оформлення відповідних дозвільних документів у міграційній службі, визнається ним у позові та не заперечувався його представницею у судовому засіданні.

18 вересня 2019 року заступником начальника Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області Сімоном С.А. винесено постанову за № ПН МДН 000022 про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення у вигляді штрафу, у розмірі 1 700 гривень, за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КпАП України, що виразилось у порушенні ним правил перебування іноземців в Україні, тобто в ухиленні від виїзду із України, після закінчення терміну перебування. При винесенні цієї постанови посадовою особою міграційної служби установлено, що ОСОБА_2 порушив вимоги ч.ч. 1, 3 ст. 9, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», оскільки перевищивши строк перебування в Україні, до територіальних органів (підрозділів) ДМС з питань його продовження не звертався.

На спростування факту бездіяльності позивача з приводу можливого звернення до відповідача із заявою про продовження строку перебування в Україні, позивач та його представник ніяких доказів не надали.

Єдиною підставою для скасування постанови відповідача за № ПН МДН 000022 від 18 вересня 2019 року позивач вказує відсутність у його діях ознак складу адміністративного правопорушення у вигляді відсутності прямого умислу на вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КпАП України, оскільки його зверненню до міграційної служби перешкоджало лікування в умовах стаціонару.

З цього приводу, суд зазначає наступне. Так, і у позовній заяві, і у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності, яка складена у присутності ОСОБА_2 , після встановлення та перевірки його анкетних даних, вказана наступною адреса його фактичного мешкання: АДРЕСА_3 (а.с. 2, 7). Місця реєстрації на території України позивач не має. В цей же час, надані ним довідки із медичної установи мають іншу, не підтверджену належними та допустимими доказами, адресу місця мешкання, а саме: АДРЕСА_4 . Ці довідки лікаря КЗ «Дніпровська міська поліклініка № 4» ДМР не доводять факту отримання ОСОБА_2 медичної допомоги в умовах стаціонару, оскільки їх зміст свідчить про отримання ним амбулаторного лікування у вигляді вживання протизапальних знеболюючих нестероїдних препаратів, через те, що від оперативного втручання він відмовився. Окрім цього, довідку поліклінічної лікарні, яка датована 26 серпня 2019 року, не можна вважати належним доказом, оскільки 26 серпня 2019 року було вихідним у всіх державних установах, через те, що День незалежності України припадав на вихідний - суботу.

Оскільки позивачем письмових доказів того факту, що він фактично мешкав у квартирі АДРЕСА_4 , на час складення вказаних довідок, суду не надано, а довідка від 26 серпня 2019 року є неналежним доказом, враховуючи також і те, що позивач жодного разу у судове засідання самостійно не з`явився, особисто пояснень не надавав, анкетних даних не повідомив, вважати підтвердженим факт перебування ОСОБА_2 , як мешканця території м. Дніпра, що обслуговується КЗ «Дніпровська міська поліклініка № 4» ДМР, на лікуванні як в умовах стаціонару, так і амбулаторно, суд не може.

Обидві довідки свідчать про лікування з приводу однієї і тієї ж травми, не дивлячись на яку, ОСОБА_2 одразу після виписки, 26 серпня 2019 року, полишив територію України на тиждень. Оскільки позивач, при цьому захворюванні мав фізичну можливість полишити територію України, він також мав і можливість звернутись до міграційної служби для оформлення відповідних документів на право перебування в Україні. Жодними доказами по справі не підтверджується такий ступень його хворобливого стану, який унеможливив його звернення до міграційної служби для продовження терміну перебування в Україні у встановленому законом порядку. Суд вважає, що позивач мав можливість на таке звернення до міграційної служби, оскільки ним у цей період часу, як свідчать матеріали справи, ним відвідувались і лікарня, і університет, де складено заяву про вступ до ВНЗ, на підставі якої видано наказ від 21 серпня 2019 року про його зарахування до складу студентів.

Згідно із вимогами ст. 10 КпАП України, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисним, якщо особа, яка його вчинила усвідомлювала протиправний характер свого діяння чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо допускала настання цих наслідків.

З цих підстав, вважати відсутнім у позивача прямого умислу на ухилення від виїзду з України по закінченню граничного терміну перебування, як на частину складу адміністративного правопорушення, що є складовою частиною суб`єктивної сторони правопорушення, не можна.

Суд враховує і те, що позивачем не надано документальних доказів тому факту, про який ним повідомлено у позові, а саме: що він має на утриманні двох малолітніх дітей, які мешкають в Україні. Не надано ОСОБА_2 і копії договору про надання послуг із навчання в Університеті ім. Альфреда Нобеля.

Тому, оскаржена постанова відповідача № ПН МДН 000022 про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення у вигляді штрафу, у розмірі 1 700 гривень, відповідає приписам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, прийнята ним на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, на виконання делегованих законом повноважень та з метою, з якою ці повноваження надано. Через це, її винесено обґрунтовано і неупереджено, добросовісно та розсудливо, за участі позивача, без ознак дискримінації, і пропорційно дотриманню балансу між приватними та публічними інтересами. Оскільки ця постанова прийнята законно, підстав для задоволення вимог позивача про її скасування не має.

Вимоги позивача про скасування рішення за № 84 від 18 вересня 2019 року про його примусове повернення з України ґрунтуються виключно на тому, що прийняття такого рішення відповідачем є його правом, а не обов`язком. Будь-яких інших підстав для скасування цього рішення відповідача, як незаконного, позивач не зазначив. У позові посилався на те, що надав відповідачу докази, які підтверджували неможливість вчасного звернення до міграційної служби з метою продовження строку перебування в Україні та докази про вступ до ВНЗ на території України, однак ці посилання документально не підтвердив.

Оскільки бездіяльність позивача, що виразилась в ухиленні від полишення території України по спливу строку перебування, є такою, що порушує законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відповідачем цілком правомірно та з легітимною метою прийнято рішення про його примусове повернення за межі України.

З цих підстав і ці позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 288 КАС України, судовий збір за подання до суду позовних заяв з приводу примусового повернення за межі України іноземців, не справляється. Згідно із вимогами ст. 246 КАС України, рішення суду повинно містити висновок щодо розподілу судових витрат. Оскільки позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір по квитанції № 0.0.1478249824.1 від 27 вересня 2019 року у розмірі 768 гривень 40 копійок, він підлягає поверненню, як сплачений ним помилково.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5, 6-11, 77, 143, 243-246, 250-251, 288, 293, 295 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за № ПН МДН 000022 від 18 вересня 2019 року та рішення за № 84 від 18 вересня 2019 року про примусове повернення за межі України - відмовити у повному обсязі.

Повернути ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір на підставі квитанції № 0.0.1478249824.1 від 27 вересня 2019 року у розмірі 768 гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду згідно з вимогами ч. 3 ст. 288 КАС України протягом десяти днів зо дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили протягом десяти днів зо дня його проголошення, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя І.Ю. Литвиненко