Рішення № 85153474, 23.10.2019, Білозерський районний суд Херсонської області

Справа № 648/216/19

Провадження № 2/648/330/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року смт.Білозерка

Білозерський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді Рибас А.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко В.Ю.

представника позивача-адвоката Фінкевича В.Г.

представника відповідача-адвоката Дубкова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів,

в с т а н о в и в:

Представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, вказавши його ціну -4000 доларів США, що по курсу НБУ 27,8371 грн за 1 долар США станом на 17.12.2018 року становить 111348,00 грн., у якому зазначив, що у 2013 році позивач усно домовився з відповідачем про купівлю-продаж житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Даним будинком відповідач розпоряджався як спадщиною після померлої бабусі, проте належних правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно не мав. У 2013 році ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 аванс 4000 доларів США в рахунок оплати за будинок. Решту 4000 доларів США відповідач мав отримати після оформлення спадщини та отримання правовстановлюючих документів на будинок. Отримання грошових коштів підтверджується розписками відповідача про їх отримання. ОСОБА_2 погодився на проживання в спірному будинку, оскільки це розцінювалося сторонами як гарантія можливого укладення правочину у майбутньому. Більше чотирьох років позивач чекав, що відповідач оформить спадщину та здійснить оформлення договору купівлі-продажу житлового будинку, проте у 2017 році ОСОБА_2 , у зв`язку з невизначеністю в оформленні права власності на житловий будинок, змушений був виїхати зі своєю сім`єю (9 дітей) із займаного житлового будинку до м. Херсона.

Представник позивача, уточнивши позовні вимоги, наголосив, що в 2013 році в момент оформлення розписок, сторони не дотрималися письмової форми укладення договору купівлі-продажу, а відтак, ними не було досягнуто згоди щодо істотних вимог відповідного правочину у встановленій формі, що свідчить про те, що останній є неукладеним. Крім того, навіть за умови його письмового укладення такий договір вважається неукладеним і в силу ч.2 ст. 640 ЦК України, у зв`язку з відсутністю його нотаріального посвідчення. Розписками підтверджується лише фат передачі коштів та її підстава. Вказана розписка не може вважатися письмовою формою договору купівлі-продажу, оскільки відповідно до її змісту, про правочин сторони домовилися усно і не мали наміру оформляти його письмово. Оскільки відповідачем були отримані кошти в рахунок неукладеного правочину, представник позивача вважає, що для захисту прав його довірителя необхідно застосувати положення ст. 1212 ЦК України, яка передбачає можливість повернення безпідставно отриманих коштів.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 слід вважати неукладеним, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача 4000 доларів США безпідставно отриманих коштів.

Позивач ОСОБА_2 та представник позивача - ОСОБА_1 у судовому засіданні надали пояснення щодо заявлених позовних вимог, підтримали їх у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача - ОСОБА_4 надав суду відзив на позов, в якому вказав, що відповідач дійсно усно домовився з ОСОБА_2 про укладення договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , який залишився відповідачу в спадщину після смерті бабусі. У зв`язку з відсутністю у ОСОБА_3 у 2013 році правовстановлюючих документів на будинок, він дійсно отримав від позивача часткову оплату за будинок, проте в доларах США ОСОБА_3 отримав лише 1000 доларів, а 3000 доларів США ОСОБА_2 виплатив йому у гривнях в 2013 році по курсу НБУ за 1 долар США - 8 грн., тобто 24000 грн. Копіями розписок, приєднаних до позовної заяви не підтверджується факт передачі ОСОБА_3 4000 доларів США саме у доларах США. Так, відповідно до розписки від 16.03.2013 року, складеної ОСОБА_2 , він зазначає, що 20.05.2013 року нібито сплатив 1000 доларів США, проте, у розписці не зазначено кому сплатив і розписка не підписана ОСОБА_3 . Також, у розписці відсутнє підтвердження ОСОБА_3 про отримання цих коштів нібито 20.05.2013 року в сумі 1000 доларів США. У розписці від 15.07.2013 року міститься рукописний текст про отримання ОСОБА_3 станом на 15.07.2013 року ще 2000 доларів США, в дужках зазначено (всього 4000 чотири тисячі), проте не зазначено в якій валюті. Тобто, у випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , стягненню підлягають кошти, які фактично отримані відповідачем, а саме: 1000 доларів США та 24000 грн.

Крім того, представник відповідача звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності, вказавши, що позовна заява подана з пропуском встановленого цивільним законодавством трьохрічного строку позовної давності. Зі змісту розписок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 випливає, що сторони домовилися про остаточне укладення договору купівлі-продажу у 2014 році, проте договір купівлі-продажу так і не був укладений. Сам позов був поданий до суду лише 23.01.2019 року. Підсумовуючи вищевикладене, ОСОБА_4 просив суд застосувати позовну давність до вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 4000 доларів США по курсу НБУ станом на 17.12.2018 року 27,8371 грн. за 1 долар США, тобто 111348,40 грн. та у зв`язку зі спливом строку позовної давності відмовити ОСОБА_2 в задоволенні його позову.

У судовому засіданні представник відповідача просив застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених ним у відзиві.

02.05.2019 року представник позивача надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив що відповідач у своєму відзиві підтвердив факт отримання коштів від позивача, проте вказує, що фактично отримав від позивача 4000 доларів США, з них 3000 доларів США отримав у гривні і 1000 доларів США у доларах. Розписки, які містять підпис відповідача та скріплені підписами свідків чітко вказують, що відповідач отримав готівкові кошти у іноземній валюті - доларах США в сумі 4000. Жодного доказу, яким би було спростовано факт отримання відповідачем 4000 доларів США, суду не надано. Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, представник позивача вказав, що надані суду розписки окрім факту отримання відповідачем коштів в іноземній валюті, передбачають також факт передачі позивачу житлового будинку до моменту повного розрахунку за нього. Умовою повного розрахунку був обов`язок відповідача оформити на своє ім`я документи на право власності на житловий будинок і лише після цього позивач повинен був сплатити відповідачу грошові кошти в сумі 4000 доларів США. Більше чотирьох років позивач чекав, що відповідач оформить будинок. Спадщину ОСОБА_3 оформив лише у березні 2018 року. У 2017 році ОСОБА_2 , у зв`язку з невизначеністю в оформленні права власності на спірний будинок, змушений був виїхати з нього. Таким чином, до 01.12.2017 року позивач проживав в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . До моменту виселення з будинку позивач не міг пред`явити позов до відповідача про повернення коштів, оскільки проживав у цьому будинку і у нього був обов`язок виплатити всю вартість будинку. Підсумовуючи вищевикладене, представник позивача вказав, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду.

05 лютого 2019 року ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області у вказаній справі було відкрито спрощене позовне провадження.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідача, допитавши свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які підтвердили факт досягнення сторонами усної домовленості про купівлю-продаж вищевказаного будинку, а також передачу позивачем упродовж 2013 року відповідачу обумовленої суми грошових коштів трьома платіжами (в доларах та гривнях), дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх з точки зору їх належності, допустимості та достовірності у їх сукупності, дійшов переконання, що заявлений позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

16 березня 2013 року ОСОБА_3 надав позивачу розписку, в якій вказав, що він укладає з ОСОБА_2 усний договір про продаж будинку по АДРЕСА_1 і зобов`язує ОСОБА_2 до 30 вересня 2013 року виплатити йому 4000 доларів США і у 2014 році 4000 доларів США. Цією ж розпискою відповідач дав позивачу згоду жити в цьому будинку під виплату і вказав, що взяв у ОСОБА_2 1000 доларів США. Розписка містить підписи як позивача, так і відповідача, що не було спростовано сторонами в судовому засіданні.

З розписи від 16.03.2013 року вбачається, що ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 усний договір купівлі вищевказаного будинку і зобов`язався до 30 вересня 2013 року виплатити 4000 доларів і у 2014 році 4000 доларів. На цій же розписці міститься відмітка про сплату 20.05.2013 року 1000 доларів та стоять підписи позивача, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що не було спростовано сторонами в судовому засіданні та підтверджено свідками.

15.07.2013 року ОСОБА_3 написав розписку про отримання ще 2000 доларів (усього 4000 чотири тисячі). Останні 4000 доларів повинен був отримати у 2014 році при наявності документів. Розписка містить підпис ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що не було спростовано сторонами в судовому засіданні, а також підтверджено свідком.

Як вбачається з пояснень ОСОБА_2 , позиції ОСОБА_3 та випливає з тексту розписок, між сторонами був укладений усний договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 . Розписками, які були надані позивачем, підтверджено факт часткової передачі коштів за купівлю вищевказаного будинку.

Зважаючи на вимогу позивача про стягнення з відповідача 4000 доларів США, як безпідставно отриманих коштів, суд, дослідивши характер спірних вимог, дійшов наступного висновку.

Загальні підстави виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, за змістом ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають з наявності трьох умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Загальна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій особі на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого чи інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК може застосовуватися тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України важливим є факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава за якою це відбулося. Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 року у справі № 6-88цс13 та від 30.08.2018 року у справі № 334/2517/16-ц.

Зважаючи на те, що відповідач отримав спірні кошти в результаті укладення з позивачем усного договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , суд, проаналізувавши правову природу вказаного договору, дійшов наступного.

Положеннями ст. 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

В силу вимог ст. 204 ч.1 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

При цьому, положеннями ст. 215 ч.2 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 220 ч.1 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, судом встановлено, а сторонами не оспорюється факт того, що між сторонами було укладено усний договір купівлі-продажу житлового будинку, який в силу вимог ст. 657 ЦК України, мав укладатися у письмовій формі та підлягав нотаріальному посвідченню. Зважаючи на те, що при укладанні вказаного договору сторонами не було дотримано прямої вимогу закону щодо його письмової форми та обов`язкового нотаріального посвідчення, відповідно до положень ст. 220 ч.1 ЦК України, усний договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є нікчемним. Визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається.

Як вбачається з наданих суду розписок та не заперечується відповідачем, ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти саме за усним договором купівлі-продажу, який за своєю правовою природою є нікчемним та не створює юридичних наслідків. Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність отримання відповідачем грошової суми, яку останній зобов`язаний повернути позивачу.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц.

Як було встановлено в судовому засіданні, відповідачем не заперечується факт того, що за усною домовленістю з позивачем про продаж житлового будинку, він отримав часткову оплату за будинок. При цьому, відповідач вказує, що у валюті він отримав лише 1000 доларів США, а 3000 доларів США позивач виплатив йому в гривнях в 2013 році по курсу НБУ: за 1 долар США - 8 грн., тобто 24000 грн. Представник відповідача наголосив, що у випадку задоволення позовних вимог, стягненню підлягають кошти, які були фактично отримані ОСОБА_3 , тобто 1000 доларів США та 24000 грн.

Як вбачається з розписок про передачу коштів, ОСОБА_2 мав передати ОСОБА_3 грошові кошти за будинок до 30.09.2013 року в сумі 4000 доларів США і у 2014 році 4000 доларів США.

Відповідно до розписки від 16.03.2013 року ОСОБА_3 в присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 взяв у ОСОБА_2 1000 доларів. З розписки ОСОБА_2 від 16.03.2013 року, вбачаєтеся, що він укладає із ОСОБА_3 усний договір про купівлю будинку та зобов`язується до 30 вересня 2013 року виплатити 4000 доларів і у 2014 році 4000 доларів, а також що 20.05.2013 року у присутності свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 виплатив 1000 доларів.

Розпискою від 15.07.2013 року ОСОБА_3 у присутності свідка ОСОБА_5 підтвердив, що отримав ще 2000 доларів (усього чотири тисячі), останні 4000 доларів США отримає у 2014 році при наявності документів.

В судовому засіданні позивач пояснив, що у 2013 році домовився з відповідачем ОСОБА_3 про купівлю будинку за 8 000 доларів США та, оскільки у останнього не були оформлені правовстановлюючі документи, вони домовилися про сплату половини вартості будинку, тобто 4000 доларів США, у 2013 році, а іншої половини- після оформлення документів, яке відповідач мав здійснити до 2014 року. При цьому відповідач дозволив йому з родиною проживати у вказаному будинку. Грошові кошти в сумі 1000 доларів він передав відповідачу 16.03.2013 у присутності свідків, в подальшому 20.05.2013 року передав ще 1000 доларів в гривневому еквіваленті в сумі 8000 грн, оскільки відповідач сказав, що йому потрібні гроші у гривнях, а також 15.07.2013 року в присутності свідка передав 2000 доларів в гривнях в сумі 16 000 грн. Проте, відповідач упродовж кількох років свої зобов`язання не виконував, документи на право власності на будинок не оформив, в зв`язку з чим у грудні 2017 року родина позивача виїхала до м. Херсона.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 пояснили, що мешкають по сусідству з тим будинком, який був предметом купівлі-продажу, на прохання сусіда вони були присутні під час перерахунку та передачі грошей ОСОБА_2 відповідачу ОСОБА_3 , гроші передавалися в доларах США купюрами по 100 доларів, в сумі 1000 доларів, а також у гривнях, та підтвердили, що підписи у розписках належать їм.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що у 2013 році вони з відповідачем, який є її цивільним чоловіком вирішили продати будинок АДРЕСА_1 , який відповідачу заповіла його бабуся, проте правовстановлюючі документи не були оформлені. За оголошенням про продаж до них звернувся ОСОБА_2 та вони усно домовилися продати будинок за 8 тис. доларів США, по курсу 8 гривень за 1 долар. Позивач сплатив їм 1000 доларів, які вони витратили на ремонт, потім було ще два платежі в сумі 8 тис. гривень та 16 тис. гривень, проте документи вони вчасно зробити не встигли, гроші витратили, вона особисто зверталася до ОСОБА_2 з пропозицією сплатити і другу частину коштів за будинок, щоб вони мали можливість оформити документи, проте він відмовився та сказав, що вже віддав гроші відповідно до домовленості, а в 2017 році їй стало відомо, що позивач з родиною виїхали з будинку.

Таким чином, суд вважає встановленим той факт, що укладаючи усний договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , який є нікчемним правочином та відповідно до ст. 215 ч.2 ЦК України, є недійсним правочином, сторони визначили виконання зобов`язання в іноземній валюті, а також що на виконання умов цього правочину відповідач отримав грошові кошти в сумі 4000 доларів США, тобто безпідставно набув майно, належне позивачу.

За змістом статей 192 та 524 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов`язання має бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 761/12665/14-ц від 4 липня 2018 року (провадження № 14-134цс18), суд встановлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов`язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов`язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Таким чином, суд дійшов переконання про обґрунтованість вимог позивача, в зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню безпідставне набуте внаслідок виконання недійсного правочину майно.

Розглядаючи заяву представника відповідача про застосування судом позовної давності, суд виходить з наступного.

Положеннями ст.ст. 256-257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається з розписок про передачу коштів, відповідач пустив жити позивача під виплату. Розпискою від 15.07.2013 року ОСОБА_3 вказав, що отримає останні 4000 доларів США у 2014 році при наявності документів.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 149717937 від 16.12.2018 року, ОСОБА_3 зареєстрував право власності на будинок АДРЕСА_1 - 19.03.2018 року.

Відповідно до довідки Церкви Християн № 026 від 15.04.2019 року, ОСОБА_2 з 01.12.2017 року разом зі своєю багатодітною родиною проживає в м. Херсоні. До цього часу позивач проживав в будинку ОСОБА_3 «під виплату» та вважав, що мав перед останнім зобов`язання розрахуватися за будинок після оформлення відповідачем спадкових прав.

Враховуючи вищевикладене, суд приймає позицію представника позивача щодо звернення ОСОБА_2 до суду з вказаним позовом в межах встановленого законом строку, в зв`язку з чим не застосовує позовну давність до заявлених вимог.

Розподіл судових витрат суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України та вважає, що судовий збір в сумі 1113,48 грн., сплачений позивачем при зверненні до суду, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 14, 19, 76, 81, 141, 200, 263-265, 280 ЦПК України, ст.ст. 203, 204, 215, 220, 256, 257, 524, 657, 1212, 1213 ЦК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) про стягнення безпідставно отриманих коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ), 4000 (чотири тисячі) доларів 00 центів США ,як безпідставно отримані кошти.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ), судовий збір в сумі 1113 (одна тисяча сто тринадцять ) гривень 48 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Херсонського апеляційного суду через Білозерський районний суд Херсонської області протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рибас А.В.