Рішення № 85150111, 15.10.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1342/19

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., за участю секретаря судового засідання Брунько А.І., розглянув за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" (Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький)

до Приватно-орендної агрофірми "Україна" (Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Велика Каратуль)

про визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог

за участю представників сторін:

від позивача: Суховерська О.В. - довіреність № 10/7-19 від 10.07.2019;

від відповідача: Бордаченко О.В. - ордер серії КС № 426368 від 09.07.2019.

Державне сільськогосподарське підприємство "Головний селекційний центр України" (далі - позивач) подало до господарського суду позов до Приватно-орендної агрофірми "Україна" (далі - відповідач), згідно з прохальної частини якого просить визнати недійсною заяву Приватно-орендної агрофірми "Україна" про зарахування зустрічних однорідних вимог №32 від 23.04.2019.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що між сторонами існує спір із стягнення грошових коштів, які відповідач має намір зарахувати по спірній заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Ухвалою від 18.06.2019 Господарський суд Київської області відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 11.07.2019, встановити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та доказів відправки копії відзиву позивачу у строк, передбачений ч. 8 ст. 165 ГПК України - протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, однак не пізніше ніж у строк до 09.07.2019 (включно).

11.07.2019 до суду від позивача надійшло клопотання від 11.07.2019 про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 11.07.2019 Господарський суд Київської області продовжив строк підготовчого провадження та відклав підготовче засідання на 17.09.2019.

11.07.2019 до суду від відповідача надійшов відзив з додатками.

17.09.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив від 16.09.2019.

Ухвалою від 17.09.2019 Господарський суд Київської області відмовив у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку для подання відповіді на відзив, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 03.10.2019.

01.10.2019 до суду від представника позивача надійшли пояснення від 30.09.2019, в яких, зокрема, представник позивача просив суд поновити строк для подання відповіді на відзив.

Ухвалою від 02.10.2019 Господарський суд Київської області відмовив у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку для подання відповіді на відзив.

03.10.2019 Господарський суд Київської області оголосив перерву в судовому засіданні до 15.10.2019.

07.10.2019 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях від 30.09.2019.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та поясненнях від 07.10.2019.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріали справи докази, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Державне сільськогосподарське підприємство "Головний селекційний центр України" (далі - ДСП "Головний селекційний центр України") та Приватно-орендна агрофірма "Україна" (далі - ПОА "Україна") є контрагентами в господарській діяльності в процесі здійснення якої між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини.

З метою взаємного погашення існуючих грошових зобов`язань, ПОА "Україна" направила ДСП "Головний селекційний центр України" заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32, відповідно до якої повідомила про зарахування вказаних у заяві зустрічних однорідних вимог ПОА "Україна" та ДСП "Головний селекційний центр України" на суму 172260,00 грн і про припинення цих зобов`язань. Також ПОА "Україна" заявило вимогу до ДСП "Головний селекційний центр України" про оплату на його користь заборгованості у розмірі 3633,39 грн (175893,39 - 172260,00).

В обгрунтування поданої заяви було зазначено, що у ПОА "Україна" існує перед ДСП "Головний селекційний центр України" невиконане грошове зобов`язання в сумі 172260,00 грн зі сплати судового збору, що виникло на підставі постанови Верховного Суду України у справі №18/122-12/2 від 19.10.2016 та наказу Господарського суду Київської області від 15.11.2016 №18/122-12/2.

Водночас у ДСП "Головний селекційний центр України" існує невиконане грошове зобов`язання перед ПОА "Україна" на суму 171020,49 грн за послуги, що не були надані, однак були оплачені як під час дії договору № 56 від 24.11.2010, так і після його розірвання, що відбулося на підставі рішення Господарського суду Київської області від 20.11.2012 у справі №7/07-12. З огляду на положення ст. 1212 ЦК України ПОА "Україна" вважає, що грошові кошти в сумі 171020,49 грн, які були перераховані за період з 30.10.2012 по 23.07.2013, є майном, набутим ДСП "Головний селекційний центр України", без достатньої правової підстави, тому підлягає поверненню ПОА "Україна" у будь-який час.

Окрім того, у заяві зазначено, що у ДСП "Головний селекційний центр України" існує перед ПОА "Україна" грошове зобов`язання по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на суму 4872,90 грн, що підтверджено наказом Господарського суду Київської області від 27.12.2016 № 911/2537/15.

Таким чином, загальний розмір грошових зобов`язань ДСП "Головний селекційний центр України" перед ПОА "Україна" становить 175893,39 грн (171020,49+4872,90) проти 172260,00 грн, які ПОА "Україна" винна ДСП "Головний селекційний центр України" на підставі постанови Верховного Суду України у справі №18/122-12/2 від 19.10.2016 та наказу Господарського суду Київської області від 15.11.2016 №18/122-12/2.

ДСП "Головний селекційний центр України", в свою чергу, не заперечило отримання від ПОА "Україна" заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32, оскільки жодних доказів у спростування факту отримання від відповідача зазначеної заяви суду не надав, однак, не погодилося з підставами проведення такого зарахування з огляду на те, що вимоги ПОА "Україна", про які вказано у заяві, не є безспірними та за цими вимогами вже сплив строк позовної давності, що з огляду на положення ст. 602 ЦК України свідчить про відсутність обставин, за яких зарахування зустрічних однорідних вимог допускається в силу закону.

Окрім того, у наданих суду поясненнях ДСП "Головний селекційний центр України" звернуло увагу, що частина коштів, про які вказано у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32, одночасно стягується ПОА "Україна" з ДСП "Головний селекційний центр України" в межах іншої судової справи, яка розглядається Господарським судом Київської області (суддя Рябцева О.О.)

До того ж, ДСП "Головний селекційний центр України" зауважило, що ПОА "Україна" просить провести зарахування грошових коштів щодо боргу, виконання якого здійснюється в межах відкритого виконавчого провадження, однак, на думку ДСП "Головний селекційний центр України", виконання судових наказів має здійснюватися в порядку передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", оскільки часткове зарахування однієї суми проти іншої фактично змінить наказ по справі № 18/122-12/2, а це призведе до унеможливлення його виконання.

У відзиві на позовну заяву ПОА "Україна" повідомило, що до заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32 було помилково включено вимоги по зарахуванню на користь ПОА "Україна" грошових коштів у розмірі 39160,44 грн (платіж від 29.04.2013 на суму 23379,00 грн та платіж від 29.05.2013 на суму 15781,44 грн), оскільки ці дві суми вже стягуються з ДСП "Головний селекційний центр України" в межах розгляду судової справи № 911/970/19 за позовом ПОА "Україна" до ДСП "Головний селекційний центр України" про стягнення 74650,94 грн, що були безпідставно сплачені ПОА "Україна" з посиланням на договір № 56 від 24.11.2010 після дати розірвання цього договору, а також нараховані на цю суму 3% річних та інфляційні втрати, а всього 111383,91 грн.

Задля усунення вищевказаних невідповідностей по сумі боргу, що підлягає до зарахуванню на підставі заяви від 23.04.2019 вих. № 32, ПОА "Україна" направила ДСП "Головний селекційний центр України" заяву від 09.07.2019 вих. № 63 про уточнення (зміну) заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 32 від 23.04.2019, згідно з якою повідомило про виключення із цієї заяви вимог ПОА "Україна" до ДСП "Головний селекційний центр України" на суму 39160,44 грн, які були сплачені ПОА "Україна" на користь ДСП "Головний селекційний центр України" за договором № 56 (він же договір № 56/2010) від 24.11.2010 і включені до заяви помилково.

Так, за даними ПОА "Україна", уточнена сума вимог до ДСП "Головний селекційний центр України", що слід вважати зарахованими згідно з заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32 становить 136732,95 грн (175893,39 грн - 39160,44 грн) і частково зараховує вимоги ДСП "Головний селекційний центр України" до ПОА "Україна" в сумі 172260,00 грн зі сплати судового збору (відповідно до постанови Верховного Суду України у справі №18/122-12/2 від 19.10.2016 та наказу Господарського суду Київської області від 15.11.2016 №18/122-12/2).

Як зазначено ПОА "Україна" у заяві від 09.07.2019 вих. № 63, усі інші обгрунтування і мотиви заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 № 32, що не були уточнені (змінені) цією заявою, залишаються чинними і дійсними без змін.

ДСП "Головний селекційний центр України" у своїх поясненнях від 30.09.2019 стверджує про необгрунтованість доводів ПОА "Україна" з приводу можливості внесення змін до заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32, яка є одностороннім правочином, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість внесення змін до такої заяви. На його думку, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, який є правомірним доки суд не визнає його недійсним, а тому заява про внесення змін до заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог є окремим правочином.

Оскільки і ДСП "Головний селекційний центр України" і ПОА "Україна" у своїх поясненнях вказують про чинність заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32 поряд з іншою заявою від 09.07.2019 вих. № 63, предмет спору позивачем не змінювався, звідси суд дійшов висновку, що спір у справі підлягає вирішенню шляхом проведення аналізу й оцінки на предмет відповідності нормам чинного законодавства, що передбачає можливість припинення зобов`язання у спосіб проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, саме заяви від 23.04.2019 вих. № 32, про визнання недійсною якої і заявлено вимогу у даній справі, без урахування заяви від 09.07.2019 вих. № 63 про уточнення (зміну) заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 32 від 23.04.2019.

Дослідивши подані на розгляд суду документи, які є достатніми для прийняття законного та справедливого судового рішення у даній справі, господарський суд вважає за необхідне зазначити таке.

Загальні підстави припинення зобов`язань визначені у ст. 598 ЦК України, згідно з якою зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання зарахуванням є однією з підстав припинення зобов`язання.

За правовою природою припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно з вимог ст. 601 ЦК України, однак якщо ця угода суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, то сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахування ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Приписами ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Статтями 202, 203 ГК України визначено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Таким чином зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов`язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Зарахуванням може бути погашене дійсне зобов`язання, яке забезпечене судовим захистом (Лист Вищого господарського суду від 12.03.2009 № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України").

Зарахування можливе за наявності таких умов:

- зустрічність вимог (одночасна участь сторін у двох зобов`язаннях і при цьому кредитор за одним зобов`язанням є боржником в іншому зобов`язанні);

- однорідність вимог (вимоги повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет, наприклад гроші, однорідні речі. При цьому грошові вимоги мають розглядатися як однорідні у силу недиференційованості грошей як предмета виконання зобов`язань. Гроші як предмет задоволення майнової вимоги мають ознаку замінності, еквівалентності та інші властивості, що дозволяють проводити обмін та інші операції з рошима. Отже, вимога про сплату грошей за загальним правилом є однорідною із іншою вимогою про сплату грошей. Відтак, якщо зобов`язання, які виникли між сторонами за укладеними договорами, є грошовими, то вони є однорідними. Правила про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо));

- настання строку виконання зобов`язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент;

- безспірність вимог (прозорість, ясність) - відсутність спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку (аналогічні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладені, зокрема, у постановах від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 24.01.2018 у справі №908/3039/16, від 05.04.2018 у справі № 910/13205/17, від 25.04.2018 у справі №910/6781/17, від 25.07.2018 у справі №916/4933/15, від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17 (в даній постанові застосовано термін "прозорість вимог"), від 13.11.2018 у справі № 914/163/14, від 02.04.2019 у справі №918/539/18);

- звернення з заявою однієї сторони до іншої. Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку (постанова Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 918/539/18).

Зарахування, проведене за заявою однієї сторони, діє з моменту, коли є у наявності всі умови для зарахування.

Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов`язку заявника перед адресатом, так і обов`язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України унормовано, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

ДСП "Головний селекційний центр України" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до ПОА "Україна", в якій фактично просить визнати недійсним односторонній правочин у формі заяви ПОА "Україна" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32.

У якості зустрічних однорідних вимог ПОА "Україна" вказує на існування між сторонами однорідних зобов`язань по оплаті, в тому числі, судового збору, що підтверджується наказом Господарського суду Київської області від 15.11.2016 №18/122-12/2 та наказом Господарського суду Київської області від 27.12.2016 № 911/2537/15.

ДСП "Головний селекційний центр України" вважає, що зміст оспорюваного правочину суперечить положенням Закону України "Про виконавче провадження", оскільки проведення такого зарахування однорідних вимог буде суперечити порядку встановленого для виконання рішень, що передбачений Законом України "Про виконавче провадження", та забезпечить можливість ПОА "Україна" фактично здійснити погашення своїх вимог до ДСП "Головний селекційний центр України" поза межами відкритого виконавчого провадження.

Слід зазначити, що взаємні зобов`язання сторін по сплаті заборгованості, встановленої судовим рішенням по сплаті судового збору, є зустрічними однорідними зобов`язаннями в силу положень ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України. Факт існування взаємної заборгованості між сторонами ДСП "Головний селекційний центр України" не заперечується.

Частиною 1 ст. 327 ГПК України передбачено, що виконання судового рішення здйснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Тобто накази Господарського суду Київської області від 15.11.2016 №18/122-12/2 та від 27.12.2016 № 911/2537/15 є обов`язковими для виконання у спосіб не заборонений законом.

Згідно з приписами ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" регулювання правовідносин у сфері виконавчого провадження не обмежується лише цим законом, а здійснюється на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Добровільне виконання може здійснюватись у будь-який, передбачений чиним законодавством спосіб або у спосіб, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

З огляду на викладене суд вказує, що за наявності умов для зарахування зустрічних однорідних вимог, передбачених ст. 601 ЦК України, та за відсутності випадків недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачених ст. 602 ЦК України, а також за відсутності прямої заборони в Законі України "Про виконавче провадження" на здійснення під час виконавчого провадження заліку зустрічних однорідних вимог, зарахування на стадії виконання судового рішення є можливим, що спростовує доводи ДСП "Головний селекційний центр України" про протилежне.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.11.2005 № 15/154 та постанові Вищого Господарського суду України у справі № 922/3683/13 від 01.10.2014.

Що стосується можливості заліку у даній справі зобов`язань, які визначені ПОА "Україна" як безспірні, то суд вказує, що безспірними (прозорими, ясними) є зобов`язання по яким відсутній спір відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. Це можливо у випадку погодження обох сторін із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог чи у разі встановлення судом суми, яка є грошовим зобов`язанням сторони за судовим рішенням.

ПОА "Україна" у своїй заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32 наголошує, що нею здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог, в тому числі за договором №56/2010 про надання послуг по утриманню ВРХ від 24.11.2010, за платежами безпідставно перерахованими на користь ДСП "Головний селекційний центр України" за період з 30.10.2012 по 23.07.2013 на загальну суму 171020,49 грн згідно з виставлених рахунків, а саме: № 121 від 17.10.2012 (платіж від 30.10.2012 в сумі 12711,42 грн), № 131 від 17.11.2012 (платіж від 27.11.2012 в сумі 17943,00 грн), № 152 від 18.12.2012 (платіж від 26.12.2012 в сумі 21345,00 грн), № 3 від 22.01.2013 (платіж від 29.01.2013 в сумі 22069,63 грн), № 11 від 18.02.2013 (платіж від 28.02.2013 в сумі 22982,00 грн), № 20 від 19.03.2013 (платіж від 27.03.2013 в сумі 20741,00 грн), № 30 від 16.04.2013 (платіж від 29.04.2013 в сумі 23379,00 грн), № 50 від 16.05.2013 (платіж від 29.05.2013 в сумі 15781,44 грн), № 67 від 16.07.2013 (платіж від 22.07.2013 в сумі 10000,00 грн), № 67 від 17.07.2013 (платіж від 23.07.2013 в сумі 4068,00 грн).

Обгрунтовуючи безспірність заявлених вимог ПОА "Україна" посилається у заяві від 23.04.2019 вих. № 32 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2016, у справі № 911/2537/15, згідно з якою було відмовлено у задоволенні позову ДСП "Головний селекційний центр України" до ПОА "Україна" про стягнення заборгованості за договором № 56/2010 від 24.11.2010 з підстав не підписання між сторонами актів наданих послуг.

Разом з тим суд вказує, що вищевказані судові акти не містять встановлених фактів щодо виникнення у ДСП "Головний селекційний центр України" по відношенню до ПОА "Україна" зобов`язальних відносин по поверненню останньому грошових коштів, отриманих як передоплату за надання послуг по утриманню ВРХ та інших послуг за період з жовтня 2012 року по липень 2013 року, та не встановлюють суму в межах якої такі зобов`язання могли бути виконані.

Як зазначено у постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 у справі № 911/2537/15: "З наявних в матеріалах доказів не можна достовірно встановити фактичний розмір витрат на утримання поголів`я у період з червня 2012 року по серпень 2013 року... позивач відповідних доказів колегії суддів не надав та не обґрунтував неможливість подання останніх".

З огляну на наведене вбачається, що відмова в задоволенні позову у справі №911/2537/15 була обгрунтована недоведеністю позивачем з посиланням на належні та допустимі докази у справі заявлених ним у позові вимог щодо суми грошових коштів, належних до стягнення, а не за відсутності факту надання позивачем вказаних у актах послуг.

Слід зазначити, що ПОА "Україна" не надала суду доказів стягнення з ДСП "Головний селекційний центр України" суми коштів (повернення попередньої оплати) у розмірі 171020,49 грн за ненадані останнім послуги по утриманню поголів`я ВРХ за період жовтень 2012 року - липень 2013 року за рішенням суду, яке набрало законної сили, або визнання зазначеної заборгованості ДСП "Головний селекційний центр України" в добровільному порядку, тобто зазначені суми не є грошовими зобов`язаннями ПОА "Україна", не відображені в бухгалтерському обліку ДСП "Головний селекційний центр України", тому відсутні підстави для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на вищевказану суму з мотивів відсутності безспірності вимог.

Суд вказує, що зобов`язання з оплати ДСП "Головний селекційний центр України" нарахованих йому ПОА "Україна" 171020,49 грн має спірний характер, що виключає можливість вчинення правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог, а ДСП "Головний селекційний центр України" ще має право вимагати від ПОА "Україна" виконання свого обов`язку з оплати за надані послуги з урахуванням частково проведеного ПОА "Україна" розрахунку, за умови підписання між сторонами актів наданих послуг.

До того ж, суд встановив, що до суми боргу у розмірі 171020,49 грн, яка вказана у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32 ПОА "Україна", включено платежі (платіж від 29.04.2013 в сумі 23379,00 грн - рахунок № 30 від 16.04.2013, платіж від 29.05.2013 в сумі 15781,44 грн - рахунок № 50 від 16.05.2013), стягнення яких на користь ПОА "Україна" було предметом розгляду в іншій справі № 911/970/19, по якій Господарським судом Київської області вже було прийнято рішення 09.09.2019 (рішення ще не набрало законної сили), а подвійне стягнення вищевказаних сум з ДСП "Головний селекційний центр України" є недопустимим.

Окрім іншого, суд вказує, що у позовній заяві ДСП "Головний селекційний центр України" посилається на визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32 з підстав пропуску строку позовної давності для зобов`язань по яким ПОА "Україна" хоче провести зарахування зустрічних вимог.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України передбачено, що не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ГК України не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

За приписами ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32 ПОА "Україна" включено до зарахування платежі як здійснені на користь ДСП "Головний селекційний центр України" за період з 30.10.2012 по 23.07.2013, тобто як в межах строку дії договору № 56/2010 від 24.11.2010, так і після його розірвання за судовим рішенням у справі № 7/070-12, тобто з 25.02.2013.

У постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 у справі №911/2537/15 предметом спору у якій була вимога про стягнення з ПОА "Україна" на користь ДСП "Головний селекційний центр України" заборгованості за договором № 56/2010 від 24.11.2010 за надання послуг по утриманню ВРХ та інших послуг у період з червня 2012 року по серпень 2013 року на підставі актів наданих послуг вказано, що "зобов`язальні відносини відповідача та позивача, джерелом яких був договір від 24.11.2010 року №56/2010, в силу закону припинились з 25.02.2013 року на підставі Рішенням Господарського суду Київської області від 20.11.2012 року №7/070-12 за яким вирішено розірвати договір № 56/2010 від 24.11.2010р. про надання послуг по утриманню ВРХ, що укладений між ДСП "ГСЦУ" та ПОА "Україна"; зобов`язати ПОА "Україна" звільнити приміщення та територію ДСП "ГСЦУ".

Частина 1 ст. 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на приписи ч. 1 ст. 530 ЦК України та враховуючи, що у ДСП "Головний селекційний центр України" існував обов`язок по утриманню ВРХ та наданню інших послуг згідно з умов договору № 56/2010 від 24.11.2010, а у ПОА "Україна" право вимагати надання цих послуг в обсягу та порядку, передбаченому умовами договору, у строк до 24.02.2013 включно, отже після вказаної дати у ПОА "Україна" виникло право вимагати від ДСП "Головний селекційний центр України" повернення сплачених йому коштів у вигляді попередньої оплати за умов, якщо він вважав, що обумовлені договором послуги не були надані.

ПОА "Україна" у відзиві на позовну заяву стверджує, що платежі, вчинені на користь ДСП "Головний селекційний центр України" під ча дії договору № 56/2010 від 24.11.2010 є безпідставно набутими, оскільки останній умови договору не виконав, послуги не надав, тому строк виконання зобов`язань по поверненню цих коштів не визначений і ПОА "Україна" має право вимагати їх повернення у будь-який час.

Разом з тим, суд критично оцінює доводи ПОА "Україна" щодо можливості застосування до правовідносин по поверненню грошових коштів, сплачених за період з 30.10.2012 до 25.02.2013 приписів ст. 1212 ЦК України, оскільки вказані платежі були вчинені на виконання умов договору № 56/2010 від 24.11.2010, який не є нікчемним, не визнаний судом недійсним та був розірваний між сторонами лише 25.02.2013.

Оскільки ПОА "Україна" стверджує про неотримання від ДСП "Головний селекційний центр України" послуг, які були оплачені платежами від 30.10.2012 в сумі 12711,42 грн, від 27.11.2012 в сумі 17943,00 грн, від 26.12.2012 в сумі 21345,00 грн, від 29.01.2013 в сумі 22069,63 грн, від 28.02.2013 в сумі 22982,00 грн на підставі рахунків, виставлених за період з 17.10.2012 до 25.02.2013, отже він усвідомлював можливість повернення йому сплачених коштів після розірвання договору № 56/2010 від 24.11.2010, а тому саме із зазначеної дати почався перебіг позовної давності щодо стягнення цих сум.

Водночас вимогу про зарахування вищеперерахованих платежів в рахунок погашення боргу по зобов`язанням, які виникли перед ДСП "Головний селекційний центр України" на підставі постанови Верховного Суду України у справі №18/122-12/2 від 19.10.2016 та наказу Господарського суду Київської області від 15.11.2016 №18/122-12/2, ПОА "Україна" заявив лише у 2019 році шляхом направлення контрагенту заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32, тобто поза межами строку позовної давності.

Що стосується платежів, зроблених ПОА "Україна" на користь ДСП "Головний селекційний центр України" за період з 25.02.2013 по 23.07.2013, то суд вказує, що у постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 у справі №911/2537/15 судом було встановлено відсутність існування між сторонами договору, укладеного у спрощений спосіб в порядку ч. 1 ст. 207 ЦК України після 25.02.2013.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ст. 1212 ЦК України унормовано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що строк позовної давності по платежах, які вчинені ПОА "Україна" на користь ДСП "Головний селекційний центр України" за період з 30.10.2012 до 25.02.2013, обраховується з дати розірвання договору від 24.11.2010 №56/2010, а по платежах, вчинених за період з 25.02.2013 по 23.07.2013 - з дати наступної за датою здійснення грошових переказів в розрізі кожного зарахування окремо, враховуючи, що ПОА "Україна" знало не лише про те, що нею самостійно було здійснено таке перерахування коштів, але й про те, що таке перерахування здійснено без достатньої правової підстави.

Оскільки останньою датою в межах заявленого у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32 періоду проведення зарахування грошових коштів на рахунок ДСП "Головний селекційний центр України" вказано 23.07.2013, звідси суд встановив, що строк позовної давності до вимоги про повернення на рахунок ПОА "Україна" коштів кінцевого платежу сплив 23.07.2016.

Отже суд дійшов висновку, що ПОА "Україна", всупереч п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України, включено до заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32 грошові вимоги на суму 171020,49 грн щодо яких сплив строк позовної давності, тобто підстави для зарахування зустрічних вимог на цю суму боргу відповідно до заяви від 23.04.2019 вих. № 32 відсутні.

Таким чином, суд вказує, що зміст заяви ПОА "Україна" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32, яка є одностороннім правочином, суперечить ст. 602 ЦК України, ст. 203 ГК України, що згідно зі ст. 215 ЦК України є підставою для визнання її недійсною.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами, які є в матеріалах справи, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

У зв`язку з задоволенням позову, судові витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ч. 4 ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74-79, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" до Приватно-орендної агрофірми "Україна" про визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32 задовольнити.

2. Визнати недійсною заяву Приватно-орендної агрофірми "Україна" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.04.2019 вих. № 32.

3. Стягнути з Приватно-орендної агрофірми "Україна" (08440, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, село Велика Каратуль, вулиця Перемоги, будинок 2А, код 03756327) на користь Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" (08400, Київська обл., місто Переяслав-Хмельницький, вулиця Новокиївське шосе, будинок 1-А, код 00699945): 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) гривню 00 копійок судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: (http://court.gov.ua/fair/).

Повне рішення складено: 24.10.2019.

Суддя В.М. Антонова