Рішення № 85146565, 23.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 жовтня 2019 року № 520/9631/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до 1. Міністерства юстиції України,

2. Правління Пенсійного фонду України,

3. Міністерство соціальної політики України

про визнання протиправними постанови та наказу в частині,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернуся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1, Мінюст), Правління Пенсійного Фонду України (далі - відповідач 2, ПФУ), Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання постанови Правління Пенсійного фонду України від 18 листопада 2006 року №18-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2006 року « 1231/13105) нікчемним документом та скасування певних пунктів наказу Міністерства соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року №1451/11731), такими, що не відповідають критеріям наказу Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5 та постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731; скасування протиправного рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років від 03 жовтня 2018 року №255/11-18 та скасування рішення Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 17 жовтня 2018 року №71 про відмову у задоволенні заяви від 24 липня 2018 року про перерахунок пільгової пенсії за списком №1.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2019 року роз`єднано в окремі провадження позовні вимоги ОСОБА_1 у справі №520/9631/18 шляхом виділення в окреме провадження позовних вимог:

- про скасування протиправного рішення Комісії від 03 жовтня 2018 року №255/11-18;

- про скасування протиправного рішення Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 17 жовтня 2018 року №71 про відмову у задоволенні заяви від 24 липня 2018 року;

- про підтвердження пільгового стажу роботи на підприємстві «Здоров`я» за списком №1 з 07 квітня 1988 року по 09 квітня 1999 року;

- про зобов`язання Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова перерахувати та почати виплачувати пільгову пенсію за списком №1, виходячи з повних 13 років пільгового стажу (з дати подання заяви про перерахунок стажу роботи з 24 липня 2018 року).

Виділені у самостійне провадження позовні вимоги передано до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №520/9631/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Пенсійного фонду України про визнання протиправними та нечинними постанови та наказу в частині, визначено провадити розгляд суддею одноособово за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі, витребувано у відповідачів належним чином завірені копії оскаржуваних постанови та наказу, запропоновано їм надати відзив на позовну заяву та усі наявні докази, зобов`язано відповідачів опублікувати оголошення про відкриття провадження у справі у виданні, у якому оскаржувані акти були або мали бути офіційно оприлюднені.

У підготовчому судовому засіданні 11 квітня 2019 року до участі у справі як співвідповідача залучено Міністерство соціальної політики України (далі - відповідач 3), оголошено перерву для виклику представника залученого співвідповідача в судове засідання.

У зв`язку із знаходженням судді у стані тимчасової непрацездатності судове засідання 23 травня 2019 року відкладено.

У підготовчому судовому засіданні 13 червня 2019 року призначено справу до судового розгляду по суті заявлених позовних вимог.

В судовому засіданні 04 липня 2019 року позивач та відповідачі 1 та 2 надали свої пояснення по суті, оголошено перерву для з`ясування обставин справи та дослідження доказів.

В засіданні 25 липня 2019 року позивач та представники відповідачів 1 та 2 обмінялися питаннями, надали відповіді, суд з урахуванням думки представників сторін ухвалив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, які складають предмет даної адміністративної справи, позивач зазначає, що постановою Правління Пенсійного Фонду України від 10 листопада 2006 року № 18-1 «Про затвердження Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років» (далі - Постанова № 18-1) не передбачено повноважень територіальних органів Пенсійного фонду України в областях затверджувати положення про Комісію з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, та видавати окремі нормативно-правові акти, які регулюють зазначені правовідносини.

Посилаючись на зазначене, позивач вважає, що пункт 4.1 наказу Міністерства соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 «Про затвердження Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчислені стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» (далі - Наказ №383 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки Постановою №18-1 не передбачено Порядку, тобто механізму реалізації прав і свобод при вирішенні питання отримання пільгової пенсії, гарантованої Конституцією України.

На думку позивача механізмом підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років у пункті 1 Постанови №18-1 є застосування пунктів 2,17,18,20 Постанови Кабінету Міністрів України №637 шляхом проведення засідання комісії відповідного районного управління з винесенням висновків до пропозиції, яку готує ГУ ПФУ, керуючись виключно Положенням про управління ПФУ України в рамках своїх повноважень.

У цьому зв`язку позивач ставить під сумнів законність реєстрації Міністерством юстиції України Постанови №18-1 за тих умов, коли в останній не згадується та не роз`яснюється її напрямок, мета та не прописаний механізм реалізації.

Відповідачами 1 та 2 до суду подані відзиви на позовну заяву, з яких вбачається, що реєстрація оскаржуваних постанови та наказу відбулася на законних підставах, за відсутності підстав для відмови у державній реєстрації, за наявності усіх погоджень, зокрема Міністерства соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Пенсійного фонду України, Федерації роботодавців України, робочою комісією Всеукраїнських профспілок та профспілкових об`єднань, тобто з дотриманням усіх вимог законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, врахувавши належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 117 Конституції України нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законом.

Згідно з підпунктом 8 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Кабінетом Міністрів України 02 липня 2014 року №228, Мінюст здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації.

Питання державної реєстрації регулюються Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року №493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (далі - Указ №493), прийнятим з метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій.

Спеціальний порядок державної реєстрації нормативно-правих актів установлений Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (далі - Постанова №731).

Порядок подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Мінюсту та проведення їх державної реєстрації регулюється наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5 (далі - Порядок №34/5).

Державна реєстрація полягає, зокрема, у тому, що нормативно-правові акти проходять правову експертизу на відповідність Конституції України, законам України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї (далі - Конвенція), міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:

а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов"язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;

б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Відповідно до пункту 6 Положення №731 та пункту 2 Указу №493 державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України.

Пунктом 13 Положення №731 встановлено, що у державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій, або покладає на них непередбачені законодавством обов`язки.

Отже, лише Мінюст за наслідками правової експертизи нормативно-правових актів надає висновок щодо наявності або відсутності підстав для державної реєстрації.

Пунктом 17 Положення №731 встановлено, що рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано у зв`язку з:

а) виявленням обставин, що не були відомі органу державної реєстрації під час реєстрації нормативно-правового акта;

б) набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта незаконним чи таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині;

в) одержанням повідомлення від Держпідприємництва або його територіального органу про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" або повідомлення Держпідприємництва про зупинення дії регуляторного акта чи окремих його положень відповідно до частини восьмої статті 28 зазначеного Закону;

в-1) одержанням висновку Мін`юсту, Головного управління Мін`юсту в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі, міськрайонних (у разі утворення) управлінь юстиції про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини;

г) виявленням порушень або недотримання вимоги пункту 16 цього Положення органом, що видав нормативно-правовий акт.

Підставами для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта можуть бути інші обставини, що виникли після державної реєстрації нормативно-правового акта.

Окрім цього, згідно з пунктом 4 Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 31 липня 2000 №32/5 (далі - Порядок №32/5) (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року №884/5), підставами для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта є:

- виявлення обставин, що не були відомі органу державної реєстрації під час реєстрації нормативно-правового акта;

- набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта незаконним чи таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили повністю або в окремій його частині;

- одержання повідомлення від спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань реалізації державної регуляторної політики про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», або про припинення дії регуляторного нормативно-правового акта або окремих його положень відповідно до статті 28 цього Закону;

- одержання висновку Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України, головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї та практиці Європейського суду з прав людини.

- виявлення порушень або недотримання вимоги пункту 16 Положення органом, що видав нормативно-правовий акт;

- інші обставини, що виникли після державної реєстрації нормативно-правового акта.

Як вбачається з оскаржуваної Постанови №18-1, її прийнято суб`єктом нормотворення відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (із змінами), пункту 12 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01 березня 2001 року №121 (із змінами).

Оскаржуваною постановою затверджено Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, який визначає механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника (пункт 1 Порядку).

Водночас, згідно з пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (із змінами) (в редакції, чинній на дату прийняття Постанови №18-1), у разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном.

З наданих до відзиву Мінюсту матеріалів вбачається, що оскаржувана Постанова №18-1 погоджена Міністерством праці і соціальної політики України та Міністерством фінансів України.

За результатами розгляду матеріалів, поданих Мінюсту для реєстрації, надано висновок про погодження реєстрації Постанови 18-1, та відповідно зареєстровано оскаржувану постанову 24 листопада 2006 року за №1231/13105 в установленому порядку.

Отже, проаналізувавши викладене та дотримання Мінюстом процедури реєстрації оскаржуваної Постанови №18-1, суд не знаходить порушень в зазначеній частині та приходить до висновку, що процедура реєстрації нормативно-правового акту у даному випадку відповідає вимогам Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, через що не вбачає протиправності оскаржуваної постанови, виходячи з обґрунтувань, наведених позивачем у позові, зокрема щодо незрозумілого напрямку постанови, її мети та спрямованості, відсутності механізму реалізації.

В частині оскарження пункту 4.1Наказу Міністерства праці та соціальної політики України №383 судом встановлено, що зазначений наказ прийнято суб`єктом нормотворення з метою забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджено Кабінетом Міністрів України, та зареєстровано Мінюстом.

Зокрема, Наказом №383 затверджено Порядок застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпунктів «а», «б», статті 13 та статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (абз.3 пункту 1 цього Порядку).

Згідно з пунктом 2 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на дату прийняття наказу №383) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Відповідно до підпунктів «а» та «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» ( в редакції, чинній на дату прийняття Наказу №383) право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад

і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах

із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць.

Водночас, статтею 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачалися умови призначення пенсій за віком особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, згідно яких пенсії за віком призначалися таким чином:

а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством;

б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.

Наказ №383 затверджений на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 21 травня 2005 року №47517/1/1-05, погоджено Пенсійним фондом У країни, Федерацією роботодавців України, робочою комісією Всеукраїнських профспілок та профспілкових об`єднань.

За результатами розгляду поданих на реєстрацію документів, підстав для відмови у реєстрації Наказу №383 у Мінюсту не виникло, тому оскаржуваний наказ було зареєстровано у встановленому порядку 01 грудня 2005 року за №1451/11731.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною 9 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Зміст адміністративного позову та обґрунтування нечинності оскаржуваних Постанови №18-1 та Наказу №383 в частині пункту 4.1 вказують на незгоду позивача з протиправними на його думку діями комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при прийнятті рішення щодо підтвердження його пільгового стажу роботи. При цьому позивач надає свої пропозиції щодо доповнення або зміни деяких пунктів Постанови №18-1 та затверджуваного нею Порядку, які покращать на його переконання передбачений механізм підтвердження пільгового стажу.

Водночас, позивач не конкретизує у чому саме полягає протиправність існуючого порядку, не наводить переконливих та достатніх аргументів на підтвердження своєї позиції, а стверджує лише, що порядку та процедури реєстрації оскаржуваних нормативно-правових актів Мінюстом дотримано не було, чого судом протягом розгляду справи не встановлено.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що у відповіді на відзив від 16 квітня 2019 року позивач зазначив, що його позовні вимоги стосуються тільки Мінюсту, а Правління Пенсійного фонду України та Міністерство праці та соціальної політики України мають бути виведені з кола учасників справи як відповідачі. Зазначене дає суду підстави для висновку про невизначеність самого позивача із предметом оскарження, суб`єктним складом справи та конкретними обґрунтуваннями, які стосуються протиправності оскаржуваних ним нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду справи суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши обставини справи на предмет дотримання відповідачами положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що приймаючи та реєструючи оскаржувані Постанову № 18-1 та Наказ №383 в частині пункту 4.1 відповідачі діяли на підставі та у межах своїх повноважень, які використовувалися з метою, з якою такі повноваження надані, добросовісно та розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення.

Суд, крім іншого вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких підлягають відшкодуванню або оплаті витрати позивача - не суб`єкта владних повноважень лише при задоволенні адміністративного позову. Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у загальному розмірі 714,80 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 11 січня 2019 року № 6. Проте, відшкодуванню такі витрати не підлягають, оскільки судом позовні вимоги не задовольняються.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Правління Пенсійного фонду України, Міністерства соціальної політики України про визнання протиправними постанови та наказу в частині - відмовити повністю.

Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 .

Відповідач 1: Міністерство юстиції України, адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, будинок 13, код ЄДРПОУ 00015622, тел. +380444865190 .

Відповідач 2: Правління Пенсійного фонду України, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Відповідач 3: Міністерство праці і соціальної політики України, адреса: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10.

Суддя В.І. Келеберда