Рішення № 85146369, 23.10.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 жовтня 2019 року № 640/4551/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якій просить:

- визнати дії ГУ ПФУ у м. Києві щодо припинення виплат пенсії ОСОБА_1 на загальних підставах у вересні 2018 року протиправними;

- визнати дії ГУ ПФУ у м. Києві щодо відмови у виплаті пенсії ОСОБА_1 на загальних підставах за місцем реєстрації протиправними;

- зобов`язати ГУ ПФУ у м. Києві здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 на загальних підставах за місцем реєстрації без застосування законодавства у сфері внутрішньо переміщених осіб з моменту набрання рішенням суду чинності.

Позовні вимоги обґрунтовуються наявністю права ОСОБА_1 отримувати пенсію на загальних підставах та небажанням обліковуватись у пенсійному фонді як внутрішньо переміщена особа, оскільки внутрішньо переміщених осіб обмежують у правах, зокрема, право вільного пересування та вибору фінансової установи для отримання пенсії. За висновком позивача, реєстрація місця проживання на території, що не окупованою (у місті Києві) є підставою для виплати пенсії на загальних підставах.

Відповідач у відзиві із позовними вимогами не погоджується з огляду на наявність у позивача довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка не скасована, що є предметом регулювання спеціальних нормативно-правових актів, за приписами яких ГУ ПФУ у м. Києві діяло правомірно.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 у період з 17.10.1974 по 24.06.2016 була зареєстрована за місцем проживання АДРЕСА_1 . З 24.06.2016 місце проживання зареєстровано за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно довідки від 10.03.2015 № 3002011626 та довідки від 13.09.2018 № 0000614976 ОСОБА_1 взята на облік внутрішньо переміщеної особи.

Як зазначається позивачем та відповідачем, з 01.09.2018 виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено. На вимогу ГУ ПФУ у м. Києві 13.09.2018 позивачем отримано довідку внутрішньо переміщеної особи. У грудні 2018 року виплати пенсії поновили, а у січні 2019 року виплачена заборгованість за вересень - листопад 2018 року.

У відповідь на звернення позивача від 16.01.2019 Пенсійний фонд України листом від 30.01.2018 № 1122/81-100 надав відповідь, якою роз`яснив, що статус внутрішньо-переміщеної особи визначається Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За таких обставин, призначення пенсії відбувається у порядку, що передбачений для внутрішньо переміщених осіб. Водночас, Пенсійним фондом України зазначено, що за умови скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідним рішенням відповідної установи з питань соціального захисту населення, та за наявності документів, що підтверджують місце проживання на території, яка контролюється українською владою, територіальний орган Пенсійного фонду України призначає пенсії, проводить пенсійні виплати, чи поновлює їх виплати без пенсійної справи за місцем фактичного проживання особи.

Аналогічна позиція викладена відповідачем у відзиві та у відповіді № 18549/03 від 30.01.2019 на звернення ОСОБА_1 від 14.01.2019.

Позивач не погодилась із діями відповідача щодо відмови у вчиненні запитуваних дій та звернулась із позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1-2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Із матеріалів справи убачається, що конституційне право позивача на отримання пенсії відповідачем не порушувалось, спірні правовідносини виникли зі способу реалізації такого права ОСОБА_1

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1085-р у редакції від 07.11.2014, яка була чинною на дату зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до якого включено м. Макіївка.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» регламентується правовий статус відповідних осіб. Відповідно до ст. 1 зазначеного закону внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Із аналізу зазначених норм убачається, що внутрішньо переміщеною особою визнається, зокрема, громадянин України, який проживав на території, що, поміж інших, включена у перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження на момент набрання чинності таким переліком. За таких обставин, така особа має право на отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Позивач не заперечує, а матеріали справи свідчать про факт проживання ОСОБА_1 на території, визначеній у ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у відповідний період.

Також, суд зазначає, що у розумінні спеціального нормативно-правового акту - Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», факт набуття статусу внутрішньо переміщеної особи жодним чином не пов`язаний із подальшою зміною реєстрації адреси місця проживання. Зважаючи на зазначене, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою.

Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення»).

Таким чином, у питаннях стосовно призначення та виплат пенсій, що не регламентуються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення», або за особливих обставин, можуть застосовуватись інші нормативно-правові акти (у тому числі підзаконні), за умови відсутності суперечності із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення».

Питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, якою затверджений порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

У своїй діяльності відповідач зобов`язаний керуватись приписами зазначеної постанови у частині, що не суперечить Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення».

Відповідно до п. 2 порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам документом, що підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи, є довідка, видана такій особі відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312).

Водночас, ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначає підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.

Так, відповідно до ч. 1 зазначеної статті підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

Із виключного переліку підстав для скасування дії довідки убачається можливість подання заяви про відмову від довідки за бажанням особи, за наслідком розгляду якої також вносяться відомості до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Із матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 взята на облік внутрішньо переміщеної особи з 10.03.2015, однак жодного рішення про скасування довідки позивачем надано не було, водночас відмітка «зняття з обліку з 01.07.2016» не є належним доказом зняття з обліку внутрішньо переміщеної особи.

Скасування довідки унеможливлює підтвердження статусу внутрішньо переміщеної особи з метою призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, водночас, право на отримання пенсії, передбачене ст. 46 Конституції України та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення», залишається за особою.

За висновком суду, порядок призначення пенсії за наявності довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи повинен відбуватись у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, а за її відсутності, зокрема, з підстав скасування такої довідки на підставі ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» - на загальних підставах.

Таким чином, за наявних у матеріалах справи доказів, суд вважає безпідставним отримання ОСОБА_1 пенсії на загальних підставах у період з липня 2016 року по вересень 2018 року, за наявності у неї довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка не була скасована.

Щодо позовної вимоги здійснювати виплату ОСОБА_1 на загальних підставах, без урахування законодавства щодо внутрішньо переміщених осіб, суд вважає, що дане право може бути реалізоване шляхом відмови від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, підтверджене відповідним рішенням, у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» із подальшим поданням заяви про призначення пенсії на загальних підставах.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи обов`язок суб`єктів владних повноважень діяти у спосіб, передбачений чинними нормативно-правовими актами, зважаючи на доведеність правомірності дій відповідача щодо призначення пенсії ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеній особі, суд не убачає у діях ГУ ПФУ в м. Києві обмеження прав позивача на пенсійне забезпечення.

Водночас, необхідно зазначити, що позивач має можливість реалізувати право на отримання пенсії на загальних підставах за умови вчинення ним необхідних дій, про які також зазначає ГУ ПФУ в м. Києві у відповідях № 1122/81-100 та № 18549/03 від 30.01.2019.

За підсумком висновків за результатами розгляду даної справи, суд не убачає підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про звільнення позивача від сплати судових витрат, з огляду на майновий стан, відповідно до ч. 1 ст. 133 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 5, 77, 90, 133, 139, 241 - 246, 255, 263, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 16 код ЄДРПОУ: 42098368).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко