Рішення № 85146067, 24.10.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/839/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19 квітня 2019 року №Ф-24094-56.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що із оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) не погоджується, оскільки з 29 жовтня 2018 року була припинена її підприємницька діяльність, а тому вона не є суб`єктом господарювання. Також вказувала, що відповідачем порушено процедуру, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки) щодо строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який повинен був бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки. Зазначала і про не направлення відповідачем вимоги про сплату боргу тривалий час та зростання за такий період заборгованості. Крім цього, обґрунтовуючи позов, посилалась і на низку рішень Європейського суду з прав людини.

Ухвалою суду від 04 вересня 2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше; встановлено строки для подання заяв по суті спору.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечуючи проти позовних вимог, вказано, що позивач в силу норм законодавства України, якими врегульовано спірні відносини, зобов`язана була сплачувати єдиний соціальний внесок. Відповідач зазначає, що при винесенні оскаржуваної вимоги діяв обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття об`єктивного рішення, в межах наданих повноважень та у відповідності до приписів чинного законодавства. Просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 23 вересня 2019 року клопотання представника Головного управління ДПС у Чернівецькій області про заміну сторони задоволено. Замінено відповідача у даній справі - Головне управління ДФС у Чернівецькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Чернівецькій області.

Клопотань про розгляд справи за участю сторін до суду не надходило.

Правом подати відповідь на відзив позивач не скористалась.

Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглянути дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в межах строку, визначеного статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 24 вересня 2009 року зареєстрована як фізична особа-підприємець та з 25 вересня 2009 року узята на облік в органах державної податкової служби.

З 29 жовтня 2018 року державну реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця припинено, а 30 жовтня 2018 року знято з податкового обліку.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до облікової картки платника податків згідно даних АІС «Податковий блок» за позивачем рахується заборгованість зі сплати ЄСВ у розмірі 15819,54 грн, яка виникла за 2017-2018 роки.

19 квітня 2019 року ГУ ДФС у Чернівецькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску №Ф-24094-56, згідно якої позивачу необхідно сплатити борг (недоїмку) у розмірі 15819,54 грн.

Вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) було отримано позивачем 05 липня 2019 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечувалось відповідачем.

За таких обставин, не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суб`єкта владних повноважень, ОСОБА_1 звернулась до суду із цим позовом.

Так, згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI).

Частиною 2 статті 6 Закону №2464-VI визначені обов`язки платника єдиного внеску, серед яких обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1), подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (пункт 4).

Згідно частини 3 цієї ж статті Закону №2464-VI обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону. Тобто ці обов`язки поширювалися і на позивача.

Суд звертає увагу, що згідно частини 4 статті 6 Закону №2464-VI у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Отже, після припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа зобов`язана сплатити нараховані їй або нею єдиний соціальний внесок.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII внесені зміни, зокрема до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VІ .

Відповідно до внесених змін для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року (редакція закону з 01.01.2017 року), у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу (редакція Закону з 01.01.2018 року), такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої ним Законом. При ньому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімальною страхового внеску.

Суд зазначає, що фактично цим Законом законодавець право платника єдиного соціального внеску щодо його сплати у разі відсутності доходу за квартальний період, перетворив в обов`язок. Встановлення обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску у разі відсутності доходу за квартальний період здійснено законом України, що відповідає положенням статті 92 Конституції України. При цьому зміни до Закону №2464, які внесенні Законом №1774-VIII, не були предметом перевірки Конституційним Судом України, а отже вони є чинними та відповідають Конституції України і є обов`язковими до виконання.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VІ максимальна величина бази нарахування єдиного внеску максимальна сума доходу застрахованої особина місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до п. 11 ст. 8 Закону №2464-VІ єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування встановлюється у розмірі 22 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 3200,00 грн х 22% = 704,00 грн/міс.;

Мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 3723,00 грн х 22% = 819,06 грн/міс.

Таким чином, у позивача з 01.01.2017 року виник обов`язок сплачувати єдиний внесок у сумі не меншій ніж 704,00 грн місяць протягом 2017 року, та у сумі не меншій ніж 819,06 грн на місяць протягом 2018 року, в тому числі і при відсутності будь-яких доходів (прибутків) у вказаний період від здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону №2464 (у редакції, що діяла до 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно ч. 8 ст.9 Закону №2464 (у редакції, що діє з 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, то настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону №2464-VІ єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

Відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону №2464-VІ строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Також суд зазначає, відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відтак, суд приходить до висновку, що саме з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізична особа-підприємець позбавляється статусу платника єдиного внеску. Останній період, за який підлягає сплаті єдиний внесок це період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Таким чином, у позивача як фізичної особи-підприємця з 01.01.2017 року був обов`язок сплачувати єдиний внесок у сумі не меншій, ніж 704,00 грн на місяць протягом 2017 року, та у сумі не меншій ніж 819,06 грн на місяць протягом 2018 року до часу проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності (жовтень 2019 року), в тому числі і при відсутності будь-яких доходів (прибутків) у вказаний період від здійснення підприємницької діяльності.

Отже, позивач повинна була сплатити за 2017 рік єдиний внесок у розмірі 8448,00 грн (704,00 грн х12) та за січень - вересень 2018 року у розмірі 7371,54 грн (819,06 грн х 9), а всього 15819,54 грн (8448,00 грн +7371,54 грн).

Указана сума значиться і в оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Так, відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказ Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469) у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Поряд з цим, відповідно частини 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату, а згідно частини 1 цієї статті Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. А за змістом частини 16 статті 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Отже, у зв`язку із несплатою позивачем як фізичною особою-підприємцем єдиного соціального внеску у 2017-2018 роках, відповідачем правомірно виставлено ОСОБА_2 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-24094-56, якою повідомлено позивача про заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а тому оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим й скасуванню не підлягає.

Поряд з цим, суд вважає за необхідним звернути увагу позивача на те, що вона, будучи фізичною особою-підприємцем, наділена була не тільки правами, пов`язаними із здійснення підприємницької діяльності, а й обов`язками, у тому числі щодо сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Так, відповідно до частини 1 статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак, позивач мала усвідомлювати ймовірні ризики від здійснення господарської діяльності, а також в силу положень Закону №2464-VI зобов`язана була сплачувати єдиний соціальний внесок.

Чинне законодавство України не містить положень, які б звільняли позивача від сплати єдиного соціального внеску.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довела незаконність оскаржуваного рішення та наявність правових підстав для його скасування. Натомість доводи відповідача свідчать про безпідставність позову.

Щодо посилань позивача в обґрунтування позову на низку судових рішень Європейського суду з прав людини, то такі суд оцінює критично, оскільки вони прийнятті у інших правовідносинах, а законність оскаржуваної вимоги підтверджується нормами національного законодавства та обставинами даної справи.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 жовтня 2019 року.

Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ), відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 200 А).

Суддя О.П. Лелюк