Рішення № 85145536, 10.10.2019, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2019 р. Справа № 480/2175/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Мікулінцевої А.П.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Бундюк Т.О.,

свідка - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 480/2175/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

До Сумського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №101-ОС від 15 травня 2019 року про її звільнення;

- поновити її на посаді начальника управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області;

- стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 10 890 (десять тисяч вісімсот дев`яносто гривень) 33 коп.

Свої вимоги мотивує тим, що оскаржуваним наказом її було протиправно звільнено з посади начальника управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, оскільки відповідачем не дотримано вимоги ст.ст.40,49-2 КЗпП України та ст.87 Закону України «Про державну службу» під час звільнення, а саме їй не було запропоновано вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Так, відповідно до змісту попередження про наступне вивільнення від 07.03.2019р. відповідач нібито запропонував позивачу для переведення наявні рівнозначні або нижчі вакантні посади відповідно до її кваліфікації. Проте, додатком до попередження про наступне вивільнення надано не перелік вакантних посад, а витяг зі штатного розпису головного управління, який не містив інформації щодо наявних в ньому вакантних посад. З огляду на це 11 березня 2019 року ОСОБА_1 направлено службову записку, зареєстровану ГУ ПФУ в Сумській області за вхідним номером 259/09-28, в якій вона просила надати їй перелік наявних рівнозначних або нижчих вакантних посад відповідно до своєї кваліфікації станом на 11 березня 2019 року. Однак, того ж числа службовою запискою відповідач знову надав позивачу не перелік вакантних посад на дату попередження її про наступне вивільнення, а той самий витяг зі штатного розпису на 2019 рік, з яким вона була ознайомлена 07 березня 2019 року, відповідно до змісту якого не можливо встановити наявність або відсутність рівнозначних або нижчих вакантних посад. Таким чином, ГУ ПФУ в Сумській області всупереч вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України не запропонувало позивачу іншу вакантну посаду, чим порушило гарантоване Конституцією України право на працю. Крім того, відповідачем всупереч п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України не було здійснено порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці працівників управління. Також зазначає, що незважаючи на вимоги ч.3 ст.43 КЗпП України, первинна профспілкова організація відповідача розглянула питання про надання згоди на розірвання трудового договору із нею, не повідомивши її про дату, час та місце проведення відповідного засідання. Зокрема, в якості підставі винесення спірного наказу управлінням зазначено лист-погодження первинної профспілкової організації від 07 травня 2019 року №06-ПС. Проте позивач не отримувала повідомлення про проведення засідання первинної профспілкової організації на вказану дату, що позбавило її можливості бути на ньому присутньою, ознайомитись із наданими відповідачем матеріалами, та, як наслідок, захистити свої трудові права.

Ухвалою від 18.06.2019р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

10.07.2019р. від представника відповідача поштою до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.51-55), в якому проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що ГУ ПФУ в Сумській області дотримано норми законодавства, що регулюють порядок звільнення працівника відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України та ст. 87 Закону України «Про державну службу», оскільки наявні рівнозначні та нижчі вакантні посади були доведені до відома позивача у формі витягу із штатного розпису, що означає, що їй надано для ознайомлення не всі вакантні посади головного управління, а лише ті, на які вона може бути переведена. Так, ОСОБА_1 07.03.2019р. особисто підписала попередження про наступне вивільнення у разі відмови від переведення на запропоновані посади та витяг зі штатного розпису із запропонованими посадами, отже, в даному випадку власником належно виконано вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КзпП України щодо працевлаштування працівника, оскільки позивачу запропоновано наявну в головному управлінні роботу, тобто всі вакантні посади, яку вона може виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Щодо неповідомлення позивача про дату, час та місце засідання первинної профспілкової організації, на якому розглядалося подання головного управління щодо надання згоди на розірвання з нею трудового договору, представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 повторно не з`явилася на таке засідання, хоча повідомлялася про його проведення належним чином, тому первинною профспілковою організацією дотримано вимоги ст.43 КЗпП України та 07.05.2019р. листом №06-ПС надано згоду на розірвання трудового договору. Після виходу ОСОБА_1 15.05.2019 року з лікарняного начальником відділу по роботі з персоналом ОСОБА_4 в присутності головних спеціалістів відділу по роботі з персоналом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було повторно запропоновано всі наявні вакантні посади державної служби в головному управлінні в межах її кваліфікації. Від усіх запропонованих вакантних посад позивач відмовилася, але письмову заяву про це писати відмовилась, про що було складено відповідний акт. Від підпису в акті вона також відмовилась. Тому 15.05.2019р. ОСОБА_1 було правомірно звільнено із займаної нею посади начальника управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області у зв`язку з реорганізацією державного органу, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889. Враховуючи викладене, у задоволенні позову просить відмовити.

Ухвалою від 04.09.2019р. підготовче провадження у справі закрито та справа призначена до розгляду по суті в судовому засіданні.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, наголошуючи, зокрема, в поданому до суду відзиві на позовну заяву, на безпідставність позиції позивача, оскільки оскаржуваний наказ про звільнення був винесений на підставі вимог чинного законодавства.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка голова профкому ОСОБА_3 пояснила, що на засіданні профкому розглядався лист начальника ГУ ПФУ в Сумській області про надання згоди на звільнення позивача із займаної посади та інформація, надана відділом кадрів про скорочення посади, яку вона займала. Оскільки ОСОБА_1 двічі не з`явилася на засідання профспілкового комітету з поважних причин, засідання було перенесено на 07.05.2019р., за результатами якого ухвалено рішення про надання згоди на її звільнення.

Вислухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача, свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Наказом начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області Зленко Т.В. №52-ОС від 30 вересня 2015 року ОСОБА_1 з 01.10.2015р. призначено на посаду начальника управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян, як таку, що пройшла стажування на цій посаді, в порядку переведення з управління Пенсійного фонду України в Сумському районі (а.с.90).

В подальшому, відповідно до наказу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №101-ос від 15 травня 2019 року позивача звільнено з займаної посади у зв`язку із реорганізацією державного органу згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (а.с.131), в якому в якості підстав звільнення вказано: «наказ Головного управління від 06.03.2019р. №15 «Про введення в дію штатного розпису на 2019 рік» та лист-погодження первинної профспілкової організації Головного управління ПФУ в Сумській області від 07.05.2019р. №06-ПС (а.с.60,129).

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаються Законом України «Про державну службу».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.87 цього Закону підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Згідно з ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Зокрема, пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частиною 1 ст.49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Звільнення може відбуватися не раніше закінчення двомісячного строку з моменту попередження.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (ч.3 ст.49-2 КЗпП України).

Отже, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом статті 40 КЗпП України, суд зобов`язаний з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленої в постанові від 1 липня 2015 року у справі №6-491цс15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення спірного наказу про звільнення позивача із займаної посади, суд вважає необхідним відмітити наступне.

В матеріалах справи містяться копії штатних розписів головного управління до та після проведення реорганізації. Зокрема, штатний розпис головного управління на 2019 рік, затверджений Головою правління Пенсійного фонду України 22.02.2019р., передбачав 168 штатних посад (а.с.142-144).

В штатному розписі Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на 2019 рік, затвердженому 22 лютого 2019 року, було передбачено управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян як окремий самостійний структурний підрозділ Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, що безпосередньо підпорядковувався начальнику головного управління. Управління складалося з відділу обслуговування громадян та відділу з питань призначення та виплати пенсій.

Основним завданням управління було забезпечення реалізації державної політики з питань пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та інших осіб (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб ” (а.с.189-181).

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 628 “Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України” у зв`язку з реорганізацією Пенсійним фондом України 20 лютого 2019 року була затверджена нова структура, а 25 лютого 2019 року - затверджений штатний розпис головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на 2019 рік (а.с.135-141), який передбачав 700 штатних посад.

Внаслідок реорганізації до головного управління були приєднані 9 територіальних управлінь Пенсійного фонду України Сумської області, зокрема Сумське, Білопільське, Буринське, Недригайлівське, Глухівське, Конотопське, Південне, Роменське, Шосткинське об`єднані управління Пенсійного фонду України Сумської області.

У штатному розписі після реорганізації головного управління вже не було виокремлено самостійного структурного підрозділу (управління) у складі головного управління, який виконував би лише функції пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та інших осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”.

Виконання таких функцій покладено на відповідні відділи у складі управлінь, які координують питання пенсійного забезпечення (обслуговування громадян, призначення пенсій, проведення їх перерахунків та виплати) всім категоріям громадян, а саме: відділ обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісний центр) у складі управління обслуговування громадян, відділ з питань призначення та перерахунків пенсій військовослужбовців та деяких інших категорій громадян у складі управління застосування пенсійного законодавства та відділ з питань виплати пенсій військовослужбовців та деяких інших категорій громадян у складі управління з питань виплати пенсій.

Враховуючи зміни, що відбулися, посада начальника управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян у новому штатному розписі передбачена не була.

Отже, в даному випадку дійсно мала місце реорганізація відповідача та скорочення посади, яку позивач займала до її проведення, тобто відбулися зміни в організації праці, однак відповідачем було не належним чином запропоновано працівнику наявні вакантні посади, що відповідали його освіті, кваліфікації, досвіду тощо.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що 07.03.2019р. ОСОБА_1 отримала попередження про наступне вивільнення (а.с.122), в якому зазначено, що їй пропонуються для переведення наявні рівнозначні або нижчі вакантні посади відповідно до її кваліфікації, із додаванням витягу зі штатного розпису головного управління (а.с.28-31), в якому вказані всі посади, які передбачалися новим штатним розписом, а не тільки ті, які відповідають її освіті та кваліфікації.

Так, згідно з документами, які містяться в особовій справі позивача (а.с.63-67,70), нею отримано в червні 2009р. диплом з відзнакою за спеціальністю «Облік і аудит» та здобуто кваліфікацію магістра з обліку і аудиту; вона у жовтні 2016р. пройшла навчання за програмою семінарів «Окремі питання організації роботи щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян» (а.с.113); до завдань, які виконувалися нею під час зайняття посади начальника управління належали: організація та забезпечення якісного прийому громадян та дотримання стандартів їх обслуговування, організація забезпечення своєчасного призначення, проведення перерахунків та виплати пенсій, забезпечення своєчасності виконання судових рішень, забезпечення строків та вимог чинного законодавства при розгляді звернень громадян (а.с.119); згідно з висновками щодо результатів оцінювання її службової діяльності 23.11.2018р. позивачем отримана позитивна оцінка (а.с.120-121).

Відповідно до п.15 Положення про управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян ГУ ПФУ в Сумській області, затвердженого наказом від 27.01.2017р. №11 (а.с.189-181), на посади начальника управління, начальника відділу обслуговування громадян та начальника відділу з питань призначення та виплати пенсії призначається особа, яка має ступінь вищої освіти не нижче магістра, досвід роботи на посадах державної служби категорій «Б» чи «В» або досвід служби в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше двох років, вільно володіє державною мовою.

Пунктом 25 цього ж Положення визначено, що інші працівники управління є державними службовцями, призначаються на посади та звільняються з них начальником головного управління в установленому законодавством порядку та які відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про державну службу». Службові обов`язки та кваліфікаційні вимоги до головних спеціалістів та спеціаліста визначаються їх посадовими інструкціями (п.26).

Тобто посади начальників управлінь та начальників відділів за своїми освітніми та кваліфікаційними вимогами не рівнозначні посадам головних спеціалістів та спеціалістів, які могли б пропонуватися позивачу лише в разі відсутності вакантних посад начальників управлінь та начальників відділів, кваліфікаційним та освітнім вимогам до яких відповідає позивач. Крім того, пропозиція іншої роботи, яка б не відповідала професії чи спеціальності позивача, могла мати місце у випадку відсутності роботи (посади), яка за своїми кваліфікаційними характеристиками її підходить.

З копій витягів з Положень про управління з питань виплати пенсій, про управління обслуговування громадян, про управління застосування пенсійного законодавства, затверджених наказом ГУ ПФУ в Сумській області від 06.03.2019р. №15, слідує, що зазначені в них вимоги до посад начальників цих управлінь аналогічні вимогам, переліченим в п.15 Положення від 27.01.2017р. (а.с.173-183).

Натомість, з копії витягу штатного розпису на 2019 рік, доданого до попередження про вивільнення, вбачається, що ОСОБА_1 пропонувалися не тільки посади, пов`язані з її освітою та кваліфікацією та досвідом роботи, а посади, які взагалі не відповідають її професії та спеціальності - в управлінні інформаційних систем та електронних реєстрів, юридичному управлінні, відділі по роботі з персоналом, відділі господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення, в якому, серед іншого, значилися посади водіїв автотранспортних засобів, тощо.

11.03.2019р. позивачем подано службову записку до головного спеціаліста відділу персоналу організаційно-інформаційної роботи ГУ ПФУ в Сумській області (а.с.26), в якій вона просила надати перелік наявних вакантних посад або нижчих вакантних посад відповідної до її кваліфікації станом на цю дату, проте службовою запискою від 11.03.2019р. їй знову було надано копію витягу зі штатного розпису головного управління на 2019 рік, в якому були вказані всі посади, а не лише ті, що відповідали її кваліфікації. Тобто в даному випадку позивач не відмовлялася від роботи, а навпаки висловила волевиявлення продовжувати працювати в органі Пенсійного фонду України, звернувшись з проханням уточнити перелік можливих посад.

Таким чином, належних доказів відмови працівника продовжувати трудові відносини відповідачем до суду не подано.

Частиною 1 ст.51 Закону України «Про державну службу» визначено, що посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на такі групи оплати праці: до групи 1 належать посади керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 2 належать посади перших заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 3 належать посади заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 4 належать посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 5 належать посади заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади; до групи 7 належать посади головних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 8 належать посади провідних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 9 належать посади спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади.

Таким чином, посада начальника управління чи начальника відділу не є рівноцінною посадою в порівнянні з посадами головних спеціалістів та спеціалістів відділу, тому відповідачем протиправно не запропоновано позивачу у першу чергу рівноцінні посади згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», де вказано на необхідність пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Доказів неможливості надання ОСОБА_1 переліку рівноцінних вакантних посад відповідно до її кваліфікації до суду не подано.

З приводу посилань представника позивача на те, що первинна профспілкова організація відповідача розглянула питання про надання згоди на розірвання трудового договору із ОСОБА_1 , не повідомивши її про дату, час та місце проведення засідання, варто відмітити, що відповідно до ч.1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового заісонодавства.

Згідно з ч.2 ст.43 КЗпП України у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності (ч.3 ст.43 КЗпП України).

Так, листом від 15.04.2019р. первинна профспілкова організація працівників Пенсійного фонду України листом від 15.04.2019р. №01-ПС запросила позивача на засідання, що мало відбутися 18 квітня о 15год.00хв., з розгляду питання надання згоди на розірвання трудового договору відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у разі її відмови від переведення на запропоновані посади, який був нею отриманий 18.04.2019р. (а.с.155).

Листом №02-ПС від 19 квітня 2019 року первинна профспілкова організація відповідача запросила позивача на засідання, що мало відбутись 26 квітня 2019 року о 15.00 год., з розгляду питання надання згоди на розірвання трудового договору відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у разі її відмови від переведення на запропоновані посади (а.с.32).

Оскільки вказане повідомлення отримано ОСОБА_1 лише 26 квітня 2019 року (а.с.154, зворотній бік) та з огляду на те, що з 18 квітня 2019 року вона перебувала на лікарняному, остання листом від 26 квітня 2019 року повідомила первинну профспілкову організацію ГУ ПФУ в Сумській області про неможливість з поважних причин прибути на засідання та просила питання про розірвання трудового договору із ним відкласти на наступне засідання, повідомивши завчасно про дату, час та місце його проведення (а.с.33-36).

02.05.2019р. ГУ ПФУ в Сумській області повторно надіслало подання первинній профспілковій організації про надання згоди на звільнення позивача із посади у разі її відмови від переведення на одну із запропонованих посад (а.с.128).

07.05.2019р. на адресу відповідача первинною профспілковою організацією надіслано лист №06-ПС (а.с.129), в якому вказано про ухвалення рішення надати згоду на звільнення відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.57).

Отже, первинною профспілковою організацією надано згоду на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, проте докази у справі свідчать про недотримання відповідачем встановленого законом порядку під час її звільнення внаслідок неналежного пропонування іншої роботи та у відсутність волевиявлення працівника припиняти трудові відносини.

Відповідно, судом встановлено, що наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №101-ос від 15 травня 2019 року, яким позивача звільнено з займаної посади у зв`язку із реорганізацією державного органу згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», є протиправним та підлягає скасуванню, тому позивача слід поновити на цій посаді.

Згідно з частинами першою та другою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (далі - Порядок), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та поновлення позивача на посаді, на її користь належить стягнути середній заробіток, починаючи з 16.05.2019р., тобто за 103 робочі дні (за виключенням вихідних днів та святкових днів), а саме: у травні 2019р. – 12 днів; у червні 2019р. – 18 днів, у липні 2019р. – 23 дня, у серпні 2019р. – 21 день, у вересні 2019р. – 21 день, у жовтні 2019р. – 8 днів.

Згідно з довідкою ГУ ПФУ в Сумській області від 16.09.2019р. №31/05.2-19 (а.с.170) середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 10016грн.16коп.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 10016,16 : 24 = 417грн.34коп.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що належить стягнути з відповідача на користь позивача, складає 42986грн.02коп. (417, 34грн. х 103 дні), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач під час судового розгляду справи не довів правомірності свого рішення.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Іншим доводам позивача суд не надає правову оцінку, оскільки саме з вищезазначених підстав суд дійшов висновку про задоволення позову.

У рішенні по справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00) від 18 липня 2006 року Європейський суд з прав людини нагадав, що п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про:

2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а стягнення його з відповідача чинним законодавством не передбачено.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №101-ОС від 15 травня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян.

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на посаді начальника управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40030, м. Суми, вул. Пушкіна, буд.1, код ЄДРПОУ: 21108013) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 42986грн.02коп. (сорок дві тисячі дев`ятсот вісімдесят шість грн. 02коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 10016грн.16коп. (десять тисяч шістнадцять грн.16 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21 жовтня 2019 року

Суддя О.О. Осіпова