Рішення № 85145459, 23.10.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3421/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Клочка К.І., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду 10.09.2019 надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якому позивач просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення від 1.08.2019 №97 щодо відмови у підтвердженні періоду роботи, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 1.05.1985 по 30.11.2000;

- зобов`язати відповідача прийняти рішення про підтвердження стажу роботи ОСОБА_1 , передбаченого пунктом 3 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 1.05.1985 по 30.11.2000.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період трудової діяльності позивач набув стаж, достатній для призначення пенсії на пільгових умовах – робота тракториста-мишиніста. Однак, відповідач відмовив у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю необхідної тривалості пільгового стажу роботи, підтвердженого в установленому порядку, передбаченому статтею 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2019 відкрито провадження у справі за даним позовом, розгляд справи вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні).

01.10.2019 до суду надійшов відзив на позов від ГУПФ України в Полтавській області, у якому представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Підставою для відмови позивачеві у призначенні пенсії на пільгових умовах стали вказані наявні у документах розбіжності щодо початку трудової діяльності та займаної посади.

За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Відповідно до частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено, що 07.06.2019 позивач звернувся до Комісії при ГУПФ України в Полтавській області із заявою про підтвердження пільгових періодів роботи з 01.05.1985 по 30.11.2000 на посаді тракториста в Колгоспі імені Островського.

Рішенням Комісії при ГУПФ України в Полтавській області від 01.08.2019 №97 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з наявними у документах розбіжностями щодо початку трудової діяльності та займаної посади, запис про прийняття на роботу, дата заповнення трудової книжки та підстава внесення запису проведені святковим днем. 05.08.2019 вказане рішення надіслано позивачу за вих. №14100/03.1-20.

Не погодившись з даним рішенням, відповідач оскаржив його до суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" "в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави /статті 1, 3 Конституції України/.

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов`язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регулює Закон України "Про загальнообов`язкове держане пенсійне страхування" від 09.07.2003, який набрав чинності з 01.01.2004 /далі - Закон №1058-IV/. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

У відповідності до пункту 3 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , копія якої наявна у матеріалах справи, судом встановлено періоди трудової діяльності позивача:

01.05.1985-12.01.2001 – робота тракториста СТОВ “Вітчизна”;

13.02.2001-17.04.2005 – робота в ДП СВФ “Максимка” ВАТ “Карлівська сільгоспхімія” тракторист-машиніст 1 класу;

18.04.2003-23.11.2006 – робота тракториста СТОВ “Вітчизна”;

01.12.2006-18.03.2007 – перебування на обліку у Карлівському районному центрі зайнятості;

19.03.2007-08.11.2007 – робота тракториста СТОВ “Вітчизна”;

16.11.2007-14.03.2008 – перебування на обліку у Карлівському районному центрі зайнятості;

15.03.2008-10.12.2009 – робота тракториста СТОВ “Вітчизна”;

22.12.2009-09.03.2010 – перебування на обліку у Карлівському районному центрі зайнятості;

10.03.2010-05.11.2017 – робота тракториста СТОВ “Вітчизна”;

15.11.2010 – перебування на обліку у Карлівському районному центрі зайнятості;

14.03.2011-12.05.2011 – робота тракториста СТОВ “Вітчизна”;

15.05.2011 – перебування на обліку у Карлівському районному центрі зайнятості;

16.05.2011-19.11.2012 – робота тракториста СТОВ “Вітчизна”;

27.11.2012 – перебування на обліку у Карлівському районному центрі зайнятості;

18.03.2013-17.05.2013 – робота тракториста СТОВ “Вітчизна”;

24.05.2013-16.07.2013 – робота тракториста СТОВ “Вітчизна”;

16.07.2013 – припинено виплату допомоги по безробіттю;

17.07.2013-29.11.2017 – робота тракториста СТОВ “Вітчизна”;

07.12.2017 – розпочато виплату допомоги по безробіттю;

08.02.2018-22.02.2018 – робота тракториста СТОВ “Вітчизна”;

09.04.2018 – припинено виплату по безробіттю;

10.04.2018 – робота тракториста СТОВ “Вітчизна”.

Факт роботи позивачем на посаді тракториста СТОВ “Вітчизна”, безпосередньо зайнятим у виробництві сільськогосподарської продукції також підтверджується довідкою підприємства за вих. №39 від 01.04.2019, архівними довідками комунальної установи "Трудовий архів територіальних громад Карлівського району" № 247 від 14.05.2019, № 246 від 14.05.2019,№ 245 від 14.05.2019 та № 167 від 29.03.2019.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 3.1 зазначеною Інструкції, у тому разі, коли в трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається у трудову книжку, заповнюється і ведеться власником або уповноваженим ним органом за місцем роботи працівника у такому ж порядку, що і трудова книжка. Вкладиш без трудової книжки недійсний.

Разом з цим, як передбачено пунктами 5, 18 постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 16.11.1973 №529 "Про трудові книжки робітників і службовців", заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників".

Пунктом 1.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 20 зазначеного Порядку передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

Аналізуючи наведені вище норми законодавства, слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.

При цьому чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленого ним у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Залученою до матеріалів справи трудовою книжкою серії НОМЕР_1 та іншими документами в повній мірі підтверджено факт роботи ОСОБА_1 на посаді тракториста. Усі записи про трудову діяльність позивача скріплено печаткою роботодавця у хронологічному порядку з посиланням на первинні документи – накази про прийняття на роботу, звільнення за власним бажанням або розірвання трудового договору за згодою сторін.

За таких обставин, суд вважає, що стаж роботи позивача трактористом з 01.05.1985 по 30.11.2000 має враховуватись при призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах.

Однією з підстав для відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах слугувало те, що датою заповнення трудової книжки зазначено 01.05.1985, яке є святковим днем - День міжнародної солідарності трудящих, визначений Кодексом законів про працю Української РСР, оскільки залучення до роботи працівника у святковий день неможливо без згоди профспілкового комітету.

Водночас, допущення особи до роботи у святковий день законодавством СРСР за певних умов допускався, що підтверджується і відповідачем. Доказів неможливості виконання роботи ОСОБА_2 01.05.1985 року, як і доказів недійсності записів у його трудовій книжці відповідачем не надано, а судом не встановлено. В будь - якому випадку, спірність включення до стажу одного робочого дня не може ставити під сумнів весь період роботи позивача з 01.05.1985 року по 30.11.2000.

Залученою до матеріалів справи трудовою книжкою серії НОМЕР_1 підтверджено, що у ній наявні записи №1 від 01.05.1985 про прийняття на роботу в колгосп імені Островського трактористом (наказ №5 від 01.05.1985) та запис №3 від 12.01.2001 про звільнення позивача з роботи за власним бажанням (наказ №1 від 12.01.2001).

Також, як підставу для відмови позивачеві у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідач посилався на архівну довідку Комунальної установи “Трудовий архів територіальних громад Карлівського району” від 29.03.2019 №05-64/171, де зазначено, що документи про переведення ОСОБА_1 на інше місце роботи, на роботу з неповним робочим днем, про надання відпусток без збереження заробітної плати, у колгоспі імені Островського за період з 1985 по 2000 в архівних документах дані відсутні.

Вищезазначене твердження відповідача також жодним чином не спростовує факту роботи ОСОБА_1 на посаді, яка дає право на зарахування до пільгового стажу у період з 01.05.1985 по 30.11.2000.

Зважаючи на викладене суд дійшов висновку, що надані позивачем документи є належними доказами підтвердження його пільгового стажу.

Відтак, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6 - 10, 72 - 77, 90, 241 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 1.08.2019 №97 щодо відмови у підтвердженні періоду роботи, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 1.05.1985 по 30.11.2000.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) трудовий стаж роботи у періоди з 1.05.1985 по 30.11.2000 до стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень) 40 (сорок) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.І. Клочко